Справа №:755/6755/25
Провадження №: 2/755/6400/25
"28" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретарів - Булгакової Є.І., Лазоришин А.С., Мовчан А.С.,
законного представника позивача в режимі відеоконференції - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Іллічової Ю.В.,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2», третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, -
21.04.2025 року позивач в особі законної представника звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 9406282,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 17.03.2014 року батьки малолітнього позивача звернулись до Київської міської дитячої клінічної лікарні №2 для отримання консультації та можливого оперативного лікування дитини з непідтвердженим діагнозом «Лівосторонній крипторхізм» за направленням лікаря-хірурга дитячої поліклініки Дарницького району м. Києва. Того ж дня, після консультації з завідувачем відділення дитячої хірургії КМДКЛ №2 ОСОБА_2 , хлопчик був госпіталізований у плановому порядку до хірургічного відділення КМДКЛ №2 із діагнозом «Лівосторонній крипторхізм». 18.03.2014 року лікарем дитячим хірургом ОСОБА_2 було проведене оперативне втручання та видалено малолітньому «рудимент лівого яєчка». ОСОБА_2 на момент проведення оперативного втручання був працівником КМДКЛ №2 та займав посаду завідувача хірургічним відділенням. Цей факт підтверджується матеріалами кримінального провадження №12017100040003627 від 15.03.2017 року та був встановлений в ході розгляду Дніпровським районним судом м. Києва справи №755/11228/20. 27.06.2016 року малолітній ОСОБА_3 був доставлений каретою швидкої допомоги до КМДКЛ №1 зі скаргами на біль в животі, блювання, відсутність стільця. Після огляду на проведення обзорної рентгенографії органів черевної порожнини, дитині був встановлений діагноз «Кішечна непрохідність» і проведена операція. Виходячи з даних протоколу операції, під час проведення оперативного втручання з приводу кишкової непрохідності, в черевній порожнині дитини, позаду сигмоподібної кишки, випадково, було виявлене ліве яєчко з оболонками. Крім того, відповідно до медичної картки стаціонарного хворого №1432, в лютому 2018 року дитина перебувала у КМДКЛ №1 із діагнозом: «Лівосторонній абдомінальний крипторхізм. ІІ етап оперативного лікування. Рубцовий фімоз». Отже, наявний факт того, що працівник КМДКЛ №2 ОСОБА_2 , при виконані своїх посадових обов'язків, як лікар дитячий хірург КМДКЛ №2, надав неналежну медичну допомогу, що призвело до тяжких наслідків у малолітньої дитини. За результатами досудового слідства та судового розгляду справи №755/11228/20 було встановлено, що лікарем дитячим хірургом КМДКЛ №2 ОСОБА_2 , під час проведення операції дитині з приводу лівобічного крипторхизму, 18.03.2014 року, було допущено наступні недоліки: передопераційне недообстеження дитини; ревізія пахового каналу в недостатньому обсязі; інтераопераційне ушкодження елементів яєчка; відсутність після операційного контролю за результатами виконаного втручання з призначенням інструментальних методів обстеження. Згідно висновку експертизи №161/18 від 31.07.2018 року - 13.05.2019 року, перелічені недоліки надання медичної допомоги знаходяться в прямому причинному зв'язку з тривалим розладом здоров'я малолітньої дитини. Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України та призначене покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 2 роки. Цим же вироком ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 140 КК України, як основного, так і додаткового, відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК України, на підставах, передбачених, ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Зазначений вирок суду першої інстанції залишений без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року. Своїми протиправними діями ОСОБА_2 спричинив малолітньому велику моральну шкоду, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із злочинними діями ОСОБА_2 . Дитина перебувала та перебуває у постійному страху, тривозі та депресії за стан свого здоров'я, які виникли внаслідок злочинних дій лікаря, хлопчик має занижену самооцінку, почуття неповноцінності через фізичні вади, що виникли через злочинну діяльність ОСОБА_2 . Сторона позивача оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 9406282,00 грн. Вказана сума моральної шкоди підтверджується висновком експерта №2024/05/08 від 08.05.2024 року та розрахунком індексації суми моральної шкоди за період з січня 2024 року по квітень 2025 року. Разом з цим, оцінити грошима страждання дитини неможливо. Обставини, встановлені вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року у справі №755/11228/20, в частині чи мали місце відповідні дії, та чи вчинені вони відповідною особою, мають бути враховані при розгляді цивільної справи про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. У постанові Верховного Суду в справі №398/571/15ц вказано, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків даності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальнокараного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за нормою ст. 1172 ЦК України пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов'язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця. На момент вчинення протиправних дій ОСОБА_2 перебував на посаді завідуючого відділенням дитячої хірургії КМДКЛ №2 та виконував свої трудові обов'язки, в тому числі як лікар дитячий хірург КМДКЛ №2, тому цивільно-правова відповідальність за спричинені лікарем збитки несе роботодавець. Законний представник позивача вказує, що звертався до відповідача з вимогою про відшкодування моральної шкоди, однак останній відмовився від відшкодування моральної шкоди, завданої його працівником, надавши звичайну відписку. Ця обставинна ще більше поглиблює моральну шкоду дитини. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері хорони здоров'я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров'я та нормативним локальним актам. Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника. Факт вини ОСОБА_2 , який був працівником КМДКЛ №2, встановлено вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року у справі №755/11228/20. Зазначеним вироком доведено факт завдання шкоди малолітній дитині за участі ОСОБА_2 , а також той факт, що ОСОБА_2 завдав шкоди під час виконання службових обов'язків, як працівник КМДКЛ №2, і є заподіювачем шкоди. Завдані дитині ушкодження відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Ухвалою суду від 28.04.2025 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 10.06.2025 року задоволено заяву законного представника позивача про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 21.07.2025 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 15.09.2025 року залишено без розгляду письмові зауваження законного представника позивача на протокол судового засідання.
Ухвалою суду від 25.09.2025 року визнано необґрунтованою заяву законного представника позивача про відвід судді і передано заяву для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Ухвалою суду від 25.09.2025 року (суддя Коваленко І.В.) відмовлено у задоволенні заяви сторони позивача про відвід головуючої у справі судді Марфіної Н.В. та передано цивільну справу для продовження розгляду в тому ж складі суду.
19.05.2025 року до суду надійшла заява сторони відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної даності, у якій представник просить відмовити у задоволенні позову з підстав вичерпання строку позовної давності посилаючись на те, що строк позовної давності закінчився у 2020 році, адже його перебіг починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, у даному випадку це 2017 рік, натомість позов був поданий до суду 14.04.2025 року.
21.05.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову з підстав закінчення строку позовної давності. Представник відповідача також вказує, що законний представник позивача вже використав своє право звернення з цивільним позовом у кримінальному провадженні і його позов до ОСОБА_2 був задоволений частково в сумі 50000,00 грн. виходячи з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, степеню вини особи, яка завдала моральної шкоди та враховуючи інші обставини, що мають істотне значення. Вини КМДКЛ №2 не доведено, а лікар ОСОБА_2 на 2014 рік був спеціалістом вищої категорії лікаря за фахом дитяча хірургія, кандидатом медичних наук зі спеціальності дитяча хірургія, в 2015 році йому присвоєне вчене звання доцента кафедри дитячої хірургії. Представник вважає, що лікарем був встановлений правильний діагноз, лікування було проведене у повній відповідності до клінічного протоколу-маршруту, а дитина від народження мала певний перелік захворювань. Дитина була госпіталізована до КМДКЛ №1 у 2016 році, тобто через 2 роки після здійсненого ОСОБА_2 оперативного втручання. Інформація лікаря КМДКЛ №1 про те, що причиною госпіталізації стало неналежним чином виконане ОСОБА_2 оперативне втручання у 2014 році є неправдивою, недостовірною та необґрунтованою. Лікар-хірург КМДКЛ №1 мав викликати в операційну лікаря-уролога для правильного визначення віднайденого у черевній порожнині анатомічного утворення, яке цей лікар хибно розцінив як «ліве яєчко». Біопсії для верифікації знайденого в черевній порожнині утворення лікарем-хірургом КМДКЛ №1 виконано не було. Стосовно передопераційного недообстеження дитини представник вказує, що згідно клінічного протоколу-маршруту у таких випадках УЗД обстеження черевної порожнини не виконується, в зв'язку з його не інформативністю. Ревізія пахового каналу була здійснення в достатньому обсязі. Також представник заперечує здійснення інтерапераційного ушкодження та відсутність післяопераційного контролю і з призначенням інструментальних методів обстеження, оскільки після такої операції дитина не потребує жодних інструментальних методів обстеження і виписується на наступну добу після операції під нагляд лікаря за місцем проживання. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Позивач використав своє право звернення з цивільним позовом у кримінальному провадженні, свідомо обравши відповідачем ОСОБА_2 та компенсував моральну шкоду завдану кримінальним правопорушенням в сумі 50000,00 грн. Сторона позивача порушила строки позовної давності при звернення до суду із цим позовом. Також представник відповідача вважає, що сторона позивача звернулась з тими самими доводами та предметом позову до КМДКЛ №2, яка у даному випадку не несе відповідальності за спричинену шкоду, і відповідно вдруге хоче скористатись правом компенсації моральної шкоди. Відповідач не визнає повністю та вважає необґрунтованою заявлену до стягнення суму в розмірі 9406282,00 грн. Станом на 2014 рік був наявний висновок експерта (експертиза за матеріалами справи) №126-2017/о який в кримінальному провадженні був взятий за основу та слугував підставою для визначення відшкодування моральної шкоди. Сторона позивача додала до позову висновок експерта №2024/05/08 від 08.05.2024 року, на який посилається при визначенні відшкодування моральної шкоди. Однак цей висновок зроблений через 10 років з моменту виникнення обставин настання страждань малолітнього та відповідно заподіяння шкоди. Також представник посилається на п. 6 висновку та зазначає, що не вбачається факту того, що перелічені в ньому особливості психіки дитини зумовлені саме діями лікаря ОСОБА_2 , а не виникли внаслідок інших обставин. Крім того, на психологічний стан дитини могли вплинути і обставини коронавірусної епідемії, і збройної агресії рф проти України. Ці факти значною мірою вплинули як на психологічний стан дітей, так і дорослих. За таких обставин відповідач вважає поданий стороною позивача експертний висновок недостатнім для аргументації моральної шкоди, що нанесена протиправними діями ОСОБА_2 у 2014 році.
10.06.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що сторона позивача підтримує раніше заявлені позовні вимоги та додатково законний представник позивача зазначає, що безпідставними є посилання відповідача на неприбутковість організації, як на підставу звільнення від відповідальності за шкоду, завдану її працівником під час виконання трудових (службових) обов'язків. Статус неприбуткової організації відповідно до ст. 133 Податкового кодексу України стосується лише питань оподаткування доходів і не звільняє юридичну особу від деліктної відповідальності. Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі № 643/14598/16-ц зазначив: «Наявність статусу неприбуткової організації не впливає на відповідальність юридичної особи у сфері цивільного права». Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не застосовується до вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію. Злочинними діями лікаря ОСОБА_2 , який був на момент скоєння злочину працівником відповідача, і скоїв злочин на робочому місці, малолітній дитині було завдано тілесні ушкодження (тобто ушкодження здоров'я). Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 у справі № 752/15297/18-ц наголосив: «До вимог про відшкодування шкоди, завданої злочином, строк позовної давності не застосовується». У даному випадку, факт вчинення злочину встановлено вироком суду від 31 липня 2023 року. Таким чином, строк позовної давності у даному випадку не застосовується, а доводи відповідача з цього приводу є безпідставними. Цивільний позов у кримінальному провадженні подавався законним представником потерпілого у власних інтересах, а не в інтересах малолітнього потерпілого. Верховний Суд у постанові від 13.10.2022 у справі № 212/2230/20-ц зазначив: «Право на компенсацію моральної шкоди є особистим немайновим правом потерпілого і не вважається реалізованим, якщо позов подано не в інтересах цієї особи». Отже, малолітній потерпілий має самостійне право на компенсацію моральної шкоди, яке він реалізує через законного представника. Відповідач у відзиві посилається на те, що експертиза моральної шкоди, яка зроблена кваліфікованим експертом-психологом, не може бути врахована через зовнішні обставини (COVID-19 та війна). Твердження відповідача з цього приводу є безпідставними. Верховний Суд у постанові від 23.09.2020 у справі № 372/1300/17-ц зазначив: «Загальносуспільні явища, такі як пандемія чи воєнний стан, не звільняють відповідача від відповідальності за шкоду, якщо встановлений причинно-наслідковий зв'язок між діями працівника установи та наслідками для потерпілого». Причинно-наслідковий зв'язок між злочинними діями лікаря КМДКЛ №2 ОСОБА_2 та наслідками для малолітнього потерпілого був доведений у Висновку експерта №161/18. Саме цей висновок експертів був взятий за основу у кримінальному провадженні. Саме цей висновок експерта був досліджений судом у справі №755/11228/20 та визнаний належним і допустимим доказом вчинення лікарем КМДКЛ №2 ОСОБА_2 кримінального правопорушення. Також, у висновку експерта № 2024/05/08, на який посилається відповідач у своєму відзиві, був встановлений причинно-наслідковий зв'язок між злочинними діями лікаря та наслідками для малолітнього потерпілого, які мали місце саме у березні 2014 року. Тож твердження відповідача про зовнішні обставини (COVID-19 та війна), які, начебто, вплинули на малолітнього при проведенні експертизи - є безпідставними. Також, твердження відповідача про те, що, начебто, висновок експерта №126-2017/о в кримінальному провадженні був взятий за основу та слугував підставою для визначення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не відповідають дійсності, і не підтверджуються жодним доказами. Такими діями відповідач навмисно хоче ввести суд в оману. Експертиза №2024/05/08 проведена відповідно до цивільно-процесуального законодавства, виконана кваліфікованим судовим експертом-психологом, доводить факт причинно-наслідкового зв'язку між злочинними діями лікаря та наслідками для малолітнього потерпілого, які мали місце саме у березні 2014 року. Тож є належним доказом у справі. Сума моральної шкоди є обґрунтованою. Доводи відповідача про неприбутковість не звільняють його від деліктної відповідальності. Строк позовної давності у справі не пропущений, оскільки він не застосовується при відшкодуванні шкоди, завданої злочином. Наявність рішення у кримінальному провадженні не позбавляє малолітнього потерпілого права на власне відшкодування. Експертиза моральної шкоди є належним доказом у справі.
В судовому засіданні законної представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що він є законним представником свого малолітнього сина. Справа стосується людської гідності та нанесеної моральної шкоди у зв'язку з вчиненням злочину. Дитина потрапила в лікарню і разом зі своїми батьками сподівалась на отримання допомоги, а отримала дії, які спричинили негативні і непоправні наслідки. Дитині був всього 1 рік і він отримав величезний біль та тягар на все життя, неможливо уявити, що буде з дитиною у підлітковому віці та дорослому житті. ОСОБА_2 вироком суду визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, від якого син представника втратив здоров'я і буде із цим жити все своє життя. Вже на теперішній час дитина відчуває свою відмінність, біль та несправедливість. Лікарня знає, що сталось, але замість підтримки та здійснення відшкодування, виявляє байдужість, що калічить людську довіру. Навіть тепер відповідач заперечує наявність вини. Завдану шкоду неможливо усунути, тож відповідач має її хоча б частково відшкодувати, але повністю відмовляється від виконання такого обов'язку. Лікар має не нашкодити, а сталось навпаки. Юридична особа має відповідати за дії свого працівника. Не можна закривати очі на біль дитини і суд має захистити право дитини на гідність та справедливість. Дитина має отримати належне відшкодування. Заявлені вимоги підтверджені належними доказами, у тому числі висновком експерта. Представник вказує, що є не просто юристом, а виступає як батько малолітньої дитини, здоров'ю якої було завдано непоправної шкоди злочинними діями медичного працівника - особою, якій довірили найдорожче. У березні 2014 року дитина була госпіталізований до КМДКЛ №2 і лікар не виконав свого професійного обов'язку, створив довічний ризик тяжкого онкологічного захворювання. Це означає неперервний страх, регулярні обстеження, неможливість спокійно жити, порушення психічного стану, ускладнення розвитку, формування постійного відчуття дефектності. Це не просто страждання, а довічна тінь над життям малолітньої дитини. Кожен день хлопчика - це день, коли він живе із міткою можливого раку. Кожне обстеження - це страх. Кожен біль - це паніка. І все це через людину, яка повинна була захищати здоров'я дітей. Це - моральна шкода в найчистішому її розумінні: глибока, довготривала, травматична. Шкода, яка впливає на фізичний, психологічний та емоційний стан малолітнього потерпілого. У цій справі розглядаються наслідки злочину, який був вчинений проти малолітньої дитини. Злочин підтверджений обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Наслідки злочину дитина буде змушена носити з собою протягом усього життя. Своїми діями лікар спричинив тяжкі наслідки малолітньому. Внаслідок дій лікаря малолітньому позивачу завдано моральної шкоди, що полягає в: постійному ризику розвитку онкологічного захворювання; необхідності проходження регулярних обстежень; тривалих психологічних наслідках; порушенні душевного стану та нормального розвитку. Позивач заявив обґрунтований розмір моральної шкоди - 940628,00 грн., який відповідає тяжкості наслідків, характеру правопорушення та інтересам малолітнього. Суть завданої моральної шкоди - це не просто медична проблема. У справі проведено судово-психологічну експертизу, яка науково обґрунтовано, професійно та чітко визначила: характер травми; глибину психологічних наслідків; ризики для життя та здоров'я; рівень порушення емоційного стану; вплив травми на розвиток дитини, та встановила еквівалент розміру моральної шкоди - 9406282,00 грн. Висновок відповідає вимогам ст. 103 ЦПК України, містить повний аналіз матеріалів справи, складений компетентним експертом, є належним та допустимим доказом. Відповідач не подав жодного доказу на спростування експертизи. Ні альтернативного висновку, ні рецензії, ні клопотання про повторну чи додаткову експертизу, ні будь-яких аргументів, які б ставили під сумнів розмір шкоди. Відповідач точно знає, що не має жодних юридичних та фактичних підстав для заперечення. Відповідач зобов'язаний нести відповідальність за дії свого працівника згідно зі ст. 1172 ЦК України. Лікар вчинив злочин під час виконання своїх трудових функцій, що встановлено вироком суду. Юридична особа має нести відповідальність у повному обсязі незалежно від того, чи були протиправні дії умисними, чи вчинені з необережності. Закон не дає лікарні можливості уникнути відповідальності. У судовому засіданні відповідач підтвердив факт того, що на момент вчинення злочину їх працівником, останній був працівником КМДКЛ №2. У судовому засіданні відповідач визнав факт вини їхнього працівника, що підтверджується вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року. У судовому засіданні відповідач визнав факт існування моральної шкоди, що завдана працівником відповідача малолітній особі, однак, представник відповідача не погоджувався лише із сумою моральної шкоди, що зазначена у позовній заяві. Медичний заклад, який мав би дбати про здоров'я дітей, після встановлення факту злочину лікаря: не вибачився; не проявив співчуття; не зробив жодної дії для відновлення порушених прав потерпілого; не компенсував шкоду добровільно; не визнав очевидної вини, а в самому судовому процесі навіть не спростовував експертизу, що демонструє повну відсутність відповідальності, професійної етики та людяності. Лікарня своєю поведінкою показала, що вона готова захищати не пацієнта, не дитину, а систему, яка покриває злочини своїх працівників. Лікар у цьому процесі дозволяв собі порушувати закон, розголошуючи медичну таємницю дитини, завдаючи нової шкоди, і суд не зупинив цей злочин, що завдало додаткової моральної шкоди потерпілому. Заяву про відвід розглянуто без повідомлення законного представника позивача, без його участі, що порушує принцип змагальності та ст. 13, 43 ЦПК України. Дослідження матеріалів справи здійснювалося у формальний спосіб, частина клопотань залишалася без реальної оцінки. Сума - 9406282, грн. не є вигадкою чи довільним числом, вона є: науково обґрунтованою; встановленою експертизою; підтвердженою матеріалами справи; пропорційною тяжкості наслідків; такою, що відповідає практиці Верховного Суду у справах про шкоду, завдану дітям, особливо злочином медичного працівника. Жодного аргументу для зменшення цієї суми відповідач не подав. У цій справі виконані всі умови для відшкодування моральної шкоди: є протиправність; є тяжкі наслідки; є причинний зв'язок; є вина; є встановлена сума; є експертиза; немає жодних заперечень відповідача. Жодних юридичних підстав для відмови у позові чи зменшення суми немає. Не можна компенсувати роки страху, не можна компенсувати того, що мало бути зроблено у 1 рік життя, але можна компенсувати моральну шкоду, як цього вимагає закон. Рішення суду про задоволення позову нарешті поставить крапку у багаторічних стражданнях дитини та дасть можливість хоч частково відновити порушене право.
Представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що відповідач не визнає заявленої до стягнення суми моральної шкоди, лікар провів операцію і вона не могла призвести до таких тяжких наслідків. Лікування було проведене згідно протоколу. Заявлена до стягнення сума необґрунтована, дуже завищена і представник зазначає, що покладається на розсуд суду.
Третя особа у справі ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначив, що медична частина справи перекручена. За твердженням третьої особи, лікування дитини було проведене вірно, згідно протоколів, а хлопчик і до цього мав вади здоров'я. На думку третьої особи, особисто від його дій хлопчик постраждати не міг, а проведена у кримінальному провадженні друга експертиза є невірною. Третя особа вказує, що 41 рік лікує дітей і жодна дитина від його дій не постраждала.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (Т. 1, а.с. 16).
Відповідна до положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року у справі №755/11228/20 від 31.07.2023 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання за це кримінальне правопорушення у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 2 (два) роки. Звільнено ОСОБА_2 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 140 КК України, як основного, так і додаткового, відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК України, на підставах, передбачених статтею 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Цивільний позов законного представника ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000000 гривень, завданої кримінальним правопорушенням задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено (Т. 1, а.с. 17-73).
У справі №755/11228/20 суди першої та апеляційної інстанції встановили наступні обставини та дійшли наступних висновків:
- під час судового розгляду знайшло підтвердження, що мала місце подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, дії якого підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 140 КК України;
- лікар дитячий-хірург ОСОБА_2 , готуючи пацієнта ОСОБА_3 до хірургічної операції, провів лише пальпацію калитки, та отримавши результати аналізів сечі та крові, не виконав всі обов'язкові дії, а саме не провів обов'язкових діагностичних заходів, внаслідок чого, дійшов хибного висновку щодо діагнозу дитини та прийняв рішення про необхідність оперативного втручання;
- дитині не проводилось ультразвукове дослідження, що слід вважати недоліком надання медичної допомоги;
- мало місце не вжиття необхідних заходів у передопераційний період, що не дало можливості своєчасно встановити правильний діагноз;
- мала місце неправильна тактика оперативного втручання;
- в післяопераційний період також не було застосоване ультразвукове дослідження з метою контролю результатів проведеної операції; будь-яких обстежень дитини в післяопераційний період лікарем ОСОБА_2 проведено не було та 19 березня 2014 року ОСОБА_3 було виписано з КМДКЛ №2 для проходження післяопераційної реабілітації в домашніх умовах;
- заключний клінічний діагноз, який був встановлений дитині на етапі виписки, був необґрунтованим та не підтвердженим об'єктивними медичними даними;
- ОСОБА_2 , як лікарем дитячим хірургом хірургічного відділення КМДЛ №2, під час проведення операції дитині ОСОБА_3 18 березня 2014 року було допущено наступні недоліки: передопераційне недообстеження дитини; ревізія пахового каналу в недостатньому обсязі; інтраопераційне ушкодження; відсутність післяопераційного контролю за результатами виконаного втручання з призначенням інструментальних методів обстеження;
- вказані недоліки призвели до необхідності проведення повторного операційного втручання, тобто до двохетапної операції;
- недоліки надання медичної допомоги, як передопераційне недообстеження дитини, ревізія пахового каналу в недостатньому обсязі, інтраопераційне ушкодження, що призвели до порушення анатомічної цілості органу та його функції, викликали необхідність проведення повторного оперативного втручання на рубцево-змінених тканинах й обумовили тривалість лікування в стаціонарі та подальше амбулаторне лікування, а отже, знаходяться в прямому причинному зв'язку з тривалим розладом здоров'я дитини ОСОБА_3 ;
- порушення анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, що виникло внаслідок вищевказаних недоліків (неналежного надання медичної допомоги) є тілесним ушкодженням, оскільки це ушкодження викликало у дитини тривалий розлад здоров'я, і за цим критерієм воно відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості;
- ОСОБА_2 неналежно виконав свої професійні обов'язки медичного працівника, внаслідок несумлінного ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому ОСОБА_3 у формі тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості;
- згідно ч. 2 ст. 140 КК України кримінальна відповідальність настає за неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків, внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому;
- суб'єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням до суспільно небезпечних наслідків і характеризується необережністю;
- судом встановлено, що через неналежне виконання обвинуваченим, як медичним працівником своїх професійних обов'язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, було спричинено тяжкі наслідки неповнолітньому потерпілому;
- судом: 1) враховано докази обвинувачення щодо недотримання обвинуваченим положень клінічних протоколів та їх наслідки, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з тривалим розладом здоров'я дитини ОСОБА_3 ; 2) визнано достатніми доводи обвинувачення щодо порушення обвинуваченим відповідних галузевих нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я (клінічні протоколи); 3) взято до уваги твердження захисту та надані відповіді на запити спеціалістами у сфері медицини, які не спростовують собою жодним чином обставини встановлені судом;
- суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст.140 КК України, оскільки він неналежно виконав, як медичний працівник, свої професійні обов'язки, внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому потерпілому у формі тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості;
- при кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 , що наведена вище, суд дійшов висновку, що обвинувачений, з урахуванням фактичних обставин справи, неналежно виконав свої професійні обов'язки, внаслідок саме несумлінного до них ставлення, а тому, в порядку ч. 3 ст. 337 КПК України, підлягає виключенню з обвинувачення вказівка на недбале відношення ОСОБА_2 до своїх професійних обов'язків, як така, що не знайшла підтвердження.
За змістом ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.ст. 4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
За положеннями ст. 23 ЦК України , особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
У судовому засіданні учасниками справи визнано та не заперечувалось, що під час здійснення лікування малолітнього позивача (в тому числі здійснення оперативного втручання), третя особа у справі ОСОБА_2 був працівником КМДКЛ №2 та здійснював свої трудові (службові) обов'язки. Такі ж обставини були встановлені й при розгляді справи №755/11228/20 та не потребують додаткового доказування.
Відповідач, в силу закону, як роботодавець особи, винними діями якої спричинено шкоду під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків, несе цивільно-правову відповідальність за дії свого працівника, в тому числі й щодо відшкодування спричиненої такими діями моральної шкоди, отже позивачем правомірно заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди до КМДКЛ №2, як роботодавця винної у вчиненні протиправних дій особи, які спричинили тяжкі наслідки для малолітнього.
За таких обставин безпідставними є посилання сторони відповідача на відсутність вини самої лікарні у заданні дитині шкоди, як на підставу для відмови у задоволенні позову.
Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст.47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".
Також суд відкидає посилання третьої особи ОСОБА_2 на відсутність його вини у заподіянні шкоди, оскільки його вина встановлена вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року у справі №755/11228/20 від 31.07.2023 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року, а ч. 6 ст. 82 ЦПК України чітко визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, у даному випадку при розгляді цієї справи, для суду є обов'язковими висновки суду, який розглядав кримінальну справу №755/11228/20 щодо вчинення ОСОБА_2 протиправних дій, передбачених ч. 2 ст. 140 КК України.
Посилання сторони відповідача на те, що у межах кримінального провадження вже розглядався позов про відшкодування моральної шкоди і сторона позивача використала своє право отримання відповідного відшкодування, є без підставними, оскільки у справі №755/11228/20 було відшкодовано завдану моральну шкоду батьку малолітнього потерпілого - ОСОБА_1 , що не позбавляє права самого потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування спричиненої саме йому моральної шкоди у порядку цивільного судочинства.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вирішуючи спір суд визначає частково обґрунтованими подані стороною позивача клопотання про визнання доказів сторони відповідача неналежними, недопустимими та виключення частини доказів з матеріалів справи.
У частині клопотань щодо виключення доказів з матеріалів справи, відповідні клопотання є безпідставними, оскільки нормами цивільного процесуального закону не передбачено таких дій суду, як виключення доказів з матеріалів справи, натомість при встановленні судом неналежності доказу чи його недопустимості суд згідно вимог ст.ст. 77, 78 ЦПК України не бере такий доказ до уваги.
Стосовно вимог клопотань сторони позивача про зобов'язання відповідача утриматись від використання конференційної медичної інформації суд зазначає, що відповідно до положень ч. 4 ст. 12, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Водночас, предметом спору у цій справі є стягнення моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, вчинення якого третьою особою у справі ОСОБА_2 встановлено рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у межах розгляду кримінального провадження №755/11228/20.
Таким чином, не входять до предмету доказування у справі та є неналежними доказами подані стороною відповідача копії клінічного протоколу-маршруту (Т 1, а.с. 215-218), відповіді ДУ «Інститут урології Національної академії медичних наук України» від 03.06.2020 року (Т. 1, а.с. 219), відповіді головного експерта з рентгенології в педіатрії Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу КМР (КМДА) від 04.06.2029 року (Т. 1, а.с. 234), оскільки вина ОСОБА_2 встановлена рішеннями судів у справі №755/11228/20 в межах розгляду кримінального провадження і не підлягає перегляду в межах цивільного судочинства, у якому суд розглядає наслідки дій ОСОБА_2 щодо завдання моральної шкоди та розміру її відшкодування. Копія виписки №10/127/23/163/58 із медичної карти стаціонарного (амбулаторного) хворого НДСЛ «ОХМАТДИТ» (Т. 1, а.с. 220), копія відповіді НДСЛ «ОХМАТДИТ» від 01.06.2020 року (Т. 1, а.с. 223), копія висновку експерта (експертиза за матеріалами кримінального провадження) №126-2-17/о (Т. 1, а.с. 224-227) та копії інших медичних документів стосовно неповнолітнього позивача, додатково є недопустимими доказами (Т. 1, а.с. 238-250а), оскільки вказані документи стосуються стану здоров'я позивача і відповідач не звертався до суду з клопотанням про їх витребування (для дотримання порядку збирання доказів), а самостійно подав такі матеріали суду.
Стосовно поданих стороною відповідача матеріалів, які стосуються присвоєння лікарю ОСОБА_2 вищої категорії лікаря, вченого завдання доцента, присудження наукового ступеню кандидата наук тощо (Т. 1, а.с. 229-233), суд зазначає, що такі докази не стосуються предмету спору щодо самого факту завдання діями лікаря моральної шкоди і її розміру, та не відносяться до переліку обставин, які має враховувати суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди у відповідності до положень ст. 23 ЦК України.
Вимоги сторони відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності є безпідставними, оскільки відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
Водночас у цій справі, сторона позивача вимагає відшкодування моральної шкоди, яка була спричинена протиправними діями лікаря щодо ушкодження здоров'я малолітнього позивача, яке за своїм ступенем є тілесним ушкодженням середньої тяжкості, тобто предметом позову у відшкодування шкоди (моральної) завданої ушкодженням здоров'я.
Згідно висновку експерта №2024/05/08 судової експертизи (судово-експертного дослідження) моральної шкоди потерпілого від 08.05.2024 року, який був складений на замовлення сторони позивача та поданий до суду: 1. Громадянину ОСОБА_3 завдана моральна шкода внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12017100040003627; 2. Ця ситуація є психотравмуючою для позивача /потерпілого/ ОСОБА_3 , з психологічної точки зору; 3. Оскільки дана ситуація була психотравмуючою, то ОСОБА_3 завдана моральна шкода, з психологічної точки зору; 4. Загальний розмір моральної шкоди, яку заподіяв ОСОБА_2 становить для ОСОБА_3 - 8513240,00 грн. в цінах на 01.01.2024 як розумна та справедлива сатисфакція, з урахування індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики ЄСПЛ; 6. Психіка піддослідної особи ОСОБА_3 має особливості, які об'єктивно посилюють відчуття моральної шкоди за подібних умов у порівнянні з середньо унормованою особистістю. Особливостей психіки підекспертної особи ОСОБА_3 , які об'єктивно послаблюють відчуття моральної шкоди за подібних умов у порівнянні з середньо унормованою особистістю, не виявлено (Т. 1, а.с. 74-118).
За змістом письмових пояснень експерта №2024/05/08 від 08.05.2024 року на запит законного представника позивача: моральна шкода завдана ОСОБА_3 , складається із моральної шкоди, яка завдана здоров'ю ОСОБА_3 , та психологічних переживань ОСОБА_3 у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. шкода, яка завдана здоров'ю ОСОБА_3 залежить від тяжкості фізичних страждань, болю, тяжкості завданих ушкоджень, і не залежить від інших факторів, як-то війна, чи СОVID-19. Шкода, у зв'язку з протиправною поведеною щодо ОСОБА_3 залежить від шкоди здоров'ю, від самих протиправних діянь лікаря ОСОБА_2 , від індивідуальних психологічних особливостей ОСОБА_3 та характеру (обставин справи, вчинення протиправних діянь щодо малолітнього). Зазначені обставини не залежать від війни та СОVID-19 (Т. 2, а.с. 23).
У своїй постанові від 12.07.2021 року у справі №766/12142/16-а Верховний Суд дійшов висновку, що висновок експерта може бути доказом у справі лише тоді, коли експертиза здійснена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.
У своїй постанові від 09.11.2022 року в справі №372/1652/18 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Однією з обов'язкових умов настання відповідальності є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діянням особи та заподіянням шкоди, який полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Керуючись принципом розумності, суд має виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як доказ заподіяння моральної шкоди, слід враховувати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих немайнових втрат.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка стосується порушення суб'єктивного особистого немайнового права особи, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичних працівників, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Отже, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.
Можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права.
Установивши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що позивачу було завдано моральну шкоду і стороною позивача обґрунтовано обставини її завдання.
При розгляді цієї справи судом достеменно встановлено, що протиправними діями ОСОБА_2 малолітньому позивачу спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що безумовно вказує на завдання дитині такими діями моральної шкоди.
При визначенні розміру відшкодування суд ураховує, малолітній вік дитини, ступінь завданих їй тілесних ушкоджень та фактичну неможливість поновлення у повному обсязі здоров'я малолітнього позивача, а також той факт, що тілесних ушкоджень завдано лікарем, який навпаки за свою посадою покликаний захищати здоров'я людини, а не завдавати шкоди.
Суд ураховує характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань перенесених дитиною, глибину та тривалості моральних страждань, обсяг заподіяної шкоди, неможливість поновити попереднє становище, а також істотність вимушених змін у її житті і наслідків, що настали та негативно позначилися на її моральному стані. Суд ураховує суть вчиненого ОСОБА_2 порушення та особливості вчинення конкретного правопорушення і характер негативного впливу на стан потерпілого. Зважує на те, що дії лікаря безсумнівно призвели до порушенні психологічного благополуччя дитини до її страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, необхідність у фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров'я. Об'єктивно дії ОСОБА_2 спричинили та будуть спричиняти протягом усього життя душевні страждання у позивача. Сам факт заподіяння дитині тілесних ушкоджень є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Поряд із цим, суд ураховує, що в даному випадку стягнення моральної шкоди здійснюється не безпосередньо із самого заподіювача шкоди, а також той факт, що вина ОСОБА_2 мала місцем у формі необережності, що виявилась у несумлінному ставленні до своїх обов'язків, тобто ОСОБА_2 не бажав настання тяжких наслідків для дитини.
Суд ураховує в якості письмового доказу поданий стороною позивача висновок експерта щодо розміру завданої моральної шкоди, однак ураховуючи форму вини ОСОБА_2 , зважаючи на засади верховенства права, ураховуючи конкретні фактичні обставини справи, керуючись вимогами розумності, виваженості, справедливості, співмірності та пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність визначення розміру моральної шкоди в сумі 3500000,00 грн., що на переконання суду, є достатнім для розумного задоволення потреб позивача щодо компенсації негативних наслідків морального характеру, співмірним та справедливим, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю.
Розмір відшкодування повинен бути достатнім для забезпечення можливості відновити втрачену психологічну рівновагу та не бути джерелом збагачення.
Стосовно вимог сторони позивача про нарахування на суму моральної шкоди інфляційної складової та 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на розмір моральної шкоди в Україні законодавчо не передбачено і є неможливим, оскільки застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України можливе до грошових зобов'язань (боргу) за прострочення оплати, а не до сум, які визначаються судом як моральна шкода, що відшкодовується у розмірі, встановленому судом та визначається індивідуально залежно від тяжкості страждань, які пережив позивач, його майнових і немайнових втрат.
Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29; рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 23, 268, 625, 1176, 1168, 1172 ЦК України, ст. 3 Конституції України, суд, -
Позов ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2», третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2» на користь ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 завдану внаслідок кримінального правопорушення моральну шкоду у розмірі 3500000 (три мільйони п'ятсот тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2» в дохід держави судовий збір у розмірі 5698 (п'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 28.11.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2» (м. Київ, пр-т Алішера Навої, 3, код ЄДРПОУ 05415941);
Третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя -