Справа № 753/10481/25
Провадження №2/548/912/25
27.11.2025 року м. Хорол
Хорольський районний суд Полтавської області в складі :
головуючого судді - Коновод О. В.
за участю : секретаря судового засідання - Матвієнко О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей та сім"ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів
Стислий виклад позиції заявника
До Хорольського районного суду Полтавської області надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви, і до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) з 2020 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 без офіційної реєстрації шлюбу в органах РАЦс.
За час спільного проживання у позивача та відповідача народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 виданим Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідач зловживає алкоголем, вів аморальний спосіб життя, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжку ( Вирок у кримінальній справі № 539/1689/17), на даний час перебуває у Єдиному реєстрі боржників (по заборгованості за несплату аліментів та кредитної заборгованості (справа № 548/1774/20).
За час спільного життя дуже часто чинив сварки, щоразу у нетверезому стані проявляв агресію та фізичне насилля до позивачки, а через два тижні після народження дитини покинув сім'ю і повністю самоусунувся від виховання та піклування дитиною.
Востаннє біологічний батько бачив дитину у жовтні 2023 року, коли приїздив по справах.
Позивач, жодним чином ніколи не перешкоджала відповідачу спілкуванню з дитиною та участі біологічного батька у житті та вихованні дитини. Навпаки, особисто намагалася підтримувати зв'язок дитини з батьком, постійно надсилаючи відповідачу, фото, відео з дитиною, завжди наголошувала на необхідності та важливості спілкування з донькою, вмовляла щоб приїздив до дитини, проводив час з донькою, щоб вона знала свого біологічного батька.
Відповідач життям доньки не цікавиться, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватись, таким чином нехтує батьківськими обов'язками, не проявляє турботи щодо доньки, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною взагалі, а відповідно не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для здобуття освіти дитиною.
Отже біологічний батько добровільно пішов з життя своєї дитини, свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, тривало із дитиною не проживає, участі у житті доньки не бере, не цікавиться її здоров'ям, розвитком, не підтримує належного спілкування з дитиною, не виявляє батьківської уваги та турботи, не утримує дитини. І це триває від народження протягом близько 2,5 років, що підтверджує свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо дочки.
Дитина з народження не знає батька. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв'язків між батьком та донькою. Оскільки такі дії відповідача тривають протягом усього періоду часу з народження дитини (більше 2,5 років), настали з його винної поведінки, відповідача слід позбавити батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Водночас дитина, враховуючи її вік, за цей час адаптувалася до відносин у сім'ї з новим чоловіком матері, почувається комфортно у ній. Дитина зростає і виховується у благополучній сім'ї. У сімейному житті дитини присутній ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яким позивачка 04 травня 2024 року уклала шлюб, якого дитина вважає та називає татом, має з ним стійкий психоемоційний зв'язок, який займається її вихованням та утриманням. Позивачка має повноцінну сім'ю та фактично її чоловік замінив батька малолітній доньці ОСОБА_6 , а головне для дитини подарував повноцінну сім'ю.
Заяви та клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025 справу передано на розгляд на судді Коновод О.В.
Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 24.09.2025 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Позивач та її представник в судове засідання не з"явилися, але подали до суду заяву про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримали та прохали їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник третьої особи: Служби у справах дітей та сім"ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Згідно частини шостої статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Оскільки учасники справи у судове засідання, призначене на 20 листопада 2025 року, не з'явилися, суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше десяти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.
Так як відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, проте не з'явився у судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини свої неявки, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі статей 280-282 Цивільного процесуального кодексу України ухвалив про заочний розгляд справи.
Згідно частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Позивач, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) з 2020 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 без офіційної реєстрації шлюбу в органах РАЦс.
За час спільного проживання у позивача та відповідача народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 виданим Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідач зловживає алкоголем, вів аморальний спосіб життя, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжку ( Вирок у кримінальній справі № 539/1689/17), на даний час перебуває у Єдиному реєстрі боржників (по заборгованості за несплату аліментів та кредитної заборгованості (справа № 548/1774/20).
За час спільного життя дуже часто чинив сварки, щоразу у нетверезому стані проявляв агресію та фізичне насилля до позивачки, а через два тижні після народження дитини покинув сім'ю і повністю самоусунувся від виховання та піклування дитиною.
Востаннє біологічний батько бачив дитину у жовтні 2023 року, коли приїздив по справах.
Позивач, жодним чином ніколи не перешкоджала відповідачу спілкуванню з дитиною та участі біологічного батька у житті та вихованні дитини. Навпаки, особисто намагалася підтримувати зв'язок дитини з батьком, постійно надсилаючи відповідачу, фото, відео з дитиною, завжди наголошувала на необхідності та важливості спілкування з донькою, вмовляла щоб приїздив до дитини, проводив час з донькою, щоб вона знала свого біологічного батька.
Відповідач життям доньки не цікавиться, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватись, таким чином нехтує батьківськими обов'язками, не проявляє турботи щодо доньки, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною взагалі, а відповідно не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для здобуття освіти дитиною.
Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача.
28.10.2025 року Виконавчим комітетом Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації було прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким затверджено висновок № 101-9653 від 28.10.2025 року.
Оцінка Суду.
При ухваленні рішення відповідно до вимог ст..17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.XI.1950), яка згідно з частиною першою ст..9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).
Також суд приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).
Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стосовно вирішення питання позбавлення батьківських прав судом враховано наступне.
Частинами 1,2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У ст..9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, 16.07.2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини («Хант проти України», № 31111/04, § 57, 58, ЄСПЛ, 07.12.2006 року).
Відповідно до ст..18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Статтею 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Статтею 150 СК України встановлено обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Визначено, зокрема, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ті ж самі принципи закріплені Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, відповідно п.6. та п.7 якої проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.
За змістом ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).
Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» встановлено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Таким чином, обов'язок нести відповідальність за дитину, її фізичний і моральний розвиток, її соціальне буття, здійснення прав щодо її захисту покладено на батьків. Обставини справи свідчать про небажання відповідача займатися вихованням дитини, а саме відсутність будь-яких дій, які б свідчили про його намір змінити обставини свого життя та вчинити дії, спрямовані на виховання дитини. Доказів щодо спростування таких обставин в матеріалах справи немає.
Водночас Пленум Верховного Суду України в п.15 Постанови №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
ЄСПЛ в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18.12.2008 р. звернув увагу на те, що при позбавленні батьківських прав треба підходити виважено і в найкращих інтересах дитини. Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя. Неврахування положень цієї норми міжнародного права при розгляді справ про позбавлення батьківських прав призводить до того, що в окремих випадках діти невиправдано стають соціальними сиротами. Завдання держави - захистити і підтримати сім'ю, а не позбавляти дитину права на виховання у родинному середовищі, навіть за складних життєвих обставин. ЄСПЛ у рішенні у справі «Савіни проти України» наголошує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 вказаної Конвенції. Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.
Між сторонами виник спір щодо позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.
Частиною четвертою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормамиСімейного кодексу України(даліСК) (статті 164-167) і відповідач не заперечував проти позбавлення батьківських прав.
Зокрема, відповідно достатті 164СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
Так само суд знаходить, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом за обставинами справи встановлено, що відповідач життям дитини не цікавиться, участі у її вихованні не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; що свідчить про ухилення ним від виконання своїх батьківських обов'язків і виходячи із положеньстатей 164-167 СК є підставою для позбавлення батьківських прав.
Оцінюючи проблему забезпечення якнайкращих інтересів малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дітей, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад, коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов'язків і відновити або зміцнити здатність сім'ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не можуть служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.
В ситуації, що розглядається з часу розлучення відповідача з дитиною минуло більше двох років, відповідач протягом тривалого часу не виявив бажання вчинити будь-які дії пов'язані з відновленням свого зв'язку із дитиною. Навіть в період знаходження даної справи в провадженні суду відповідач жодним чином не продемонстрував суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дитиною і в такій ситуації, на думку суду, без бажання відповідача держава позбавлена можливості посприяти їй у виконанні нею своїх батьківських обов'язків і відновленні або зміцненні здатності сім'ї.
Також, важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між ним і дитиною не зміняться в бік розлучення його з дитиною, які разом не проживають протягом тривалого часу.
Навпаки, позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення піклування про малолітньої дитини, що як наслідок буде сприяти захисту інших прав дитини.
Як підсумок, аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію прав дитини.
Суд повторює, що важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки він з нею не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення батька із своєю дитиною.
Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та дитиною.
Окремо суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченомуСК(стаття 169).
В даних правовідносинах судом були створені передумови для дотримання процедури вирішення питання про втручання в право відповідача в його сімейне життя та при визначенні «якнайкращих інтересів дитини».
Зокрема, враховуючи складність питання, що розглядається було призначено підготовче засідання, в яке були викликані всі сторони, була забезпечена участь в розгляді справи органів опіки та піклування, які мали можливість перевірити умови проживання дитини, питання вирішувалось з наданням можливості відповідачу як висловити свою думку, так і змінити своє відношення до виховання дитини.
Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування нею своїми обов'язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.
Стосовно вирішення питання стягнення аліментів, судом враховано наступне.
Відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3ст. 181 Сімейного кодексу України зарішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.1ст.182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч. 1ст. 183 Сімейного кодексу Україничастка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись на дитину визначається судом.
Відповідно до п.п. 3 п. 17Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, судповинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становищедитиниі платника аліментів;наявність в останньогоіншихнеповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини,батьків,повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1ст.79 СК Україниаліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст.430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Судом встановлено, що відповідач, який є батьком малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працездатний, може надавати матеріальну допомогу на утримання дитини у вигляді аліментів.
Відповідно до ст. 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Принцип рівноправності подружжя також передбачає рівність їх обов'язків щодо матеріального забезпечення їхніх дітей, яке, з огляду на вимоги сімейного законодавства не може бути меншим від рівня, необхідного дитині для гармонійного розвитку, а тому з огляду на наявність матеріального обов'язку батька, який є працездатним та має можливість надавати мінімальну фінансову допомогу дитині, суд не може прийняти недостатній заробіток відповідача, як обставину, що є підставою для зменшення розміру аліментів.
Згідност.6 Європейської конвенції з прав людинивизнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
У п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
З урахуванням встановлених обставин, приймаючи до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положенняхСімейного кодексу України, відповідають інтересам дитини, її рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, і визначення указаного позивачем способу та розміру стягнення аліментів призведе до рівності прав дитини на утримання від батька відповідно до положень Закону.
Таким чином, аналізуючи вищезазначені обставини та факти, враховуючи принципи об'єктивності та справедливості, суд приходить до висновку, що з відповідача слід проводити стягнення у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів, але неменше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку,щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття, на користь позивача .
Виходячи з вищевикладеного, суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 60, 76-81, 89, 141, 211, 263-265, ч.1ст. 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 150, 152, 155, 164, 165, 166, 180,181,183,184, 191 Сімейного кодексу України,- суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ), представник позивача: адвокат Скляр Марина Сергіївна (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЧП № 000575 від 28.12.2018 р., ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: 04116, Київ, м. Київ, р-н Шевченківський, вул. Шолуденка, буд. 1, літ. Б, оф. 221) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), за участю третьої особи: Служби у справах дітей та сім"ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації (Електронна пошта: darn.kievcity.gov.ua, адреса знаходження : вул. вулиця Ялтинська, 14, Київ, 02000, ЄДРПОУ 37448223) про позбавлення батьківських прав , -задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви, а саме з 20.05.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів в сумах платежів за 1 місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.11.2025 року.
Суддя: О.В. Коновод