Справа №573/1792/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Замченко А. О.
Номер провадження 33/816/1157/25 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 172-20 КУпАП
Іменем України
28 листопада 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 573/1792/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 02.09.2025, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчинені правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП,
установив:
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову судді, оскільки відсутні докази його вини у вчиненні правопорушення, 17.08.2025 о 20:00 він ліг відпочивати, так як вночі 18.08.2025 планувався виїзд на бойову позицію. 18.08.2025 о 03:30 йому надали на підпис документ, з яким він ознайомлений не був, підписав і поїхав на бойове завдання. Якби він перебував у стані алкогольного сп'яніння, то його б не допустили на бойову позицію. На судовий розгляд не з'явився, так як перебував на лікуванні.
Постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 02.09.2025 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. Стягнуто судовий збір на рахунок держави в сумі 605,60 грн.
Згідно постанови судді, ОСОБА_4 17.08.2025 близько 21:05 в умовах особливого періоду, був виявлений на території в/ч при виконанні обов'язків військової служби з ознаками сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, мови, різка зміна шкіряного покриву обличчя, поведінка не відповідає обстановці). Проходити огляд на стан сп'яніння відмовився.
Будучи належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду у встановлений законом спосіб, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не подавав, тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у його відсутність, оскільки це не суперечить вимогам ст. 269, 271 і 294 КУпАП і судовій практиці ЄСПЛ, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р (далі - Конвенція), «…не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання; Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець…» (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany); «…заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання…» (рішення від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S. A. v. Spain); «…обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається на відповідні державні судові органи; розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору; нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції…» (рішення від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України»); «…саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні…» (рішення від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», від 18.10.2007 у справі «Коновалов проти України»).
Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії А7031 № 06/1 від 17.08.2025, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що солдат ОСОБА_4 в умовах воєнного стану під час виконання обов'язків військової служби був виявлений на території в/ч із знаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації рухів, порушення мови, різка зміна шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження медичного огляду відмовився, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та об'єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме:
- актом фіксації відмови, згідно якого солдат ОСОБА_4 перебував на військовій службі у нетверезому стані, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, що підтверджено його особистим підписом (а. с. 5);
- письмовими поясненнями військовослужбовців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 17.08.2025, згідно яких вони були свідками того, як 17.08.2025 був виявлений військовослужбовець ОСОБА_4 з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації рухів, порушення мови, різка зміна шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці), йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань», однак останній в їх присутності відмовився від проходження медичного огляду (а. с. 12, 13).
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на предмет їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як докази вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об'єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що ці особи, будучи повідомленими в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи, не спростували перед судом у будь-який спосіб викладені ними у їх письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з'являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючі фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Письмові пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_4 до відповідальності за вчинення правопорушення, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винуватою, і лише об'єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності.
Адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП настає, зокрема, за відмову військовослужбовців від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинене в умовах особливого періоду.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами) в Україні введено воєнний стан, який був продовжений відповідними Указами Президента України і продовжував діяти на момент вчинення ОСОБА_4 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану»), а особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, ЗСУ, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Отже, встановлені обставини в їх сукупності об'єктивно і в повній мірі підтверджують факт відмови ОСОБА_4 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння під час виконання обов'язків військової служби в умовах особливого періоду, а складений відносно ОСОБА_4 протокол за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП відповідає приписам «Інструкції зі складання протоколів та оформлення матеріалів про військові адміністративні правопорушення», затвердженої наказом МОУ від 23.10.2021 № 329, якими встановлений механізм складання протоколів про адміністративні правопорушення щодо військовослужбовців ЗСУ, а додатком 1 до вказаної Інструкції затверджено форму протоколу про військове адміністративне правопорушення КУпАП.
Згідно п. 4 Розділу II Інструкції у протоколі зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, імена, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена та по батькові (за наявності), адреси свідків, понятих і потерпілих (якщо вони є); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Наявний у справі протокол про військове адміністративне правопорушення серії А7031 № 06/1 від 17.08.2025 ґрунтується на вимогах закону, а саме він складений уповноваженою на те особою, суть правопорушення відповідає диспозиції ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, викладені в ньому відомості відповідають фактичним обставинам справи, істотних недоліків, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом апеляційним судом не встановлено.
Твердження апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що він у стані алкогольного сп'яніння не перебував і від проходження огляду не відмовлявся, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать наведеним вище доказам.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, крім іншого, є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Послідовність викладення в диспозиціях правових норм наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов'язків.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.
Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення огляду на стан сп'яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей, суд повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Здійснене апеляційним судом дослідження зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_4 в умовах особливого періоду знаходився на території в/ч при виконанні обов'язків військової служби з ознаками сп'яніння і відмовився проходити огляд на стан сп'яніння в установленому законом порядку, так як будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.
Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою ВСП у ЗСУ, яка склала протокол про адміністративне правопорушення - ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв'язку для доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 02.09.2025 відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову судді - без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов