Справа №592/15714/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/499/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
Іменем України
25 листопада 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 592/15714/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.09.2025 про зміну підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу з особистого зобов'язання на тримання під вартою,
учасників кримінального провадження:
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить змінити ОСОБА_8 запобіжний захід на домашній арешт, оскільки ризики носять загальний характер для будь-якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд не взяв до уваги, що дії ОСОБА_8 носять епізодичний характер, а підозрюваний свою вину визнає в повному обсязі, на досудовому слідстві сприяє встановленню істини у справі, має постійне місце проживання, власне житло, міцні соціальні зв'язки, мешкає разом з цивільною дружиною та малолітньою дитиною.
29.09.2025 до Ковпаківського районного суду м. Суми з клопотанням, погодженим з прокурором Окружної прокуратури м. Суми, звернулась слідчий СВ Сумського РУП ГУНП в Сумській області, яке обґрунтувала тим, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК, 24.09.2025 ухвалою слідчого судді ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, однак 27.09.2025 ОСОБА_8 у порядку ст. 208 КПК затримано за вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 185 КК і 28.09.2025 йому повідомлено про підозру за його вчинення. Враховуючи, що інші більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, тому слідчий просив змінити запобіжний захід у виді особистого зобов'язання та застосувати ОСОБА_8 тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.09.2025 підозрюваному ОСОБА_8 змінений застосований запобіжний захід у виді особистого зобов'язання та застосовано тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 121 120 грн і покладені обов'язки, у разі її внесення. Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивував тим, що повідомлена ОСОБА_8 підозра є обґрунтованою, існують ризики, на які вказував слідчий, запобігти яким можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, доводи підозрюваного ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглянувши клопотання слідчого та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про зміну застосованого відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання на тримання під вартою, дотримався вимог ст. 176, 177, 178, 183 і 194 КПК, з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, а саме наявність у органу досудового розслідування щодо ОСОБА_8 обґрунтованої підозри у вчиненні ним інкримінованого правопорушення, наявність у справі ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, на які вказував слідчий у своєму клопотанні, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам, а також те, що після застосування 24.09.2025 ОСОБА_8 особистого зобов'язання останній вже 27.09.2025 знову був затриманий у порядку ст. 208 КПК за вчинення іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, а 28.09.2025 йому було оголошено нове повідомлення про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Так, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк на строк від 5 до 8 років, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути відповідальності за скоєне; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, і застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі слідчого судді ризикам.
При встановленні факту наявності обґрунтованої підозри колегія суддів також враховує і усталену судову практику з цього питання ЄСПЛ, який у своїх численних рішеннях (зокрема від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, п. 175) і від 20.03.1997 у справі «Луканов проти Болгарії» (Lukanov v. Bulgaria) визначив, що слідчий суддя, оцінюючи докази на предмет доведеності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо «існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення». «Факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу» («Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. the United Kingdom), рішення від 28.10.1994, заява № 14310/88). Питання про те, що «тримання під вартою до суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою» (п. 3 рішення від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v. Italy), заява № 9627/81).
Таким чином, наявні у кримінальному провадженні докази для визнання підозри обґрунтованою є достатніми, а доведення факту вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення є завданням подальшого досудового розслідування, внаслідок чого встановлювати будь-які фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і давати безпосередньо оцінку доказам його вчинення слідчий суддя позбавлений процесуальної можливості.
При вирішенні вказаного вище питання, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного; 7) майновий стан підозрюваного; 8) наявність судимостей у підозрюваного; 9) дотримання підозрюваним умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї (ч. 1 ст. 178 КПК).
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені слідчим суддею за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки «небезпека ризику переховування може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
Колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
ОСОБА_8 може переховуватись від слідства і суду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, а також фактичні обставини його вчинення. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від слідства з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Є обґрунтованим і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , а також те, що перебуваючи на свободі, він матиме можливість впливати на потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , так як йому їх місце проживання.
Вирішуючи питання про ув'язнення підозрюваного, колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Твердження апеляційної скарги захисника про необхідність скасування ухвали з тих підстав, що відсутні докази на підтвердження заявлених ризиків, так як ОСОБА_8 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, мешкає з цивільною дружиною та малолітньою дитиною, не спростовують та не мінімізують на даному етапі досудового розслідування наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку можливо лише застосуванням такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК, що виключають можливість застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні колегією суддів не встановлено, тому зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскарженого рішення.
Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК при розгляді слідчим суддею суду першої інстанції питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали (п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 2 ст. 412 КПК).
Ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.09.2025 відносно ОСОБА_14 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4