Номер провадження: 33/813/2152/25
Номер справи місцевого суду: 947/30801/25
Головуючий у першій інстанції Борщов І. О.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
14.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чередник К.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2025 року, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 411512 від 03.08.2025 року водій ОСОБА_1 03.08.2025 року, близько 21:55, навпроти буд.24 по вул. Чубаївська в м. Одесі, керував транспортним засобом - електроскутер марки Jett (200-720) потужністю 700 Вт, без державного знаку, перебуваючи з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, різке забарвлення почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатору Drager та у медичному закладі відмовилася, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою судді Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2025 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (Сімнадцять тисяч) гривень, на користь держави. Стягнуто з ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605,60 гривень на користь держави.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2025 року та закрити провадження у справі на підставі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що його зупинила поліція, під час події, він перебував поруч із самокатом, фактично не керував транспортним засобом; складено протокол про керування в стані алкогольного сп'яніння. Відсутні переконливі докази, що саме він керував самокатом у момент зупинки; протокол не містить достовірного опису дій, які би однозначно вказували на його управління. Наявні свідчення очевидців не підтверджують його керування; конкретні покази свідків або відсутні, або суперечливі. Невідповідність кваліфікації транспортного засобу: правова кваліфікація самоката як транспортного засобу у даному випадку не доведена; необхідно встановити, чи підпадає конкретний самокат під визначення транспортного засобу для застосування відповідної норми про керування в стані сп'яніння. Недотримано порядок зупинки та інформування про підстави зупинки.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи на 14.11.2025 року на 11:00 год. ОСОБА_1 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, клопотань або заяв про відкладення розгляду справи або слухання справи за його відсутності до суду не подавав.
Згідно ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Також, ч. 2 ст. 268 КУпАП не передбачено обов'язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За таких підстав апеляційний суд не вбачає поважних причин для відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати, чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом, чи є відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовуючи до нього адміністративне стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що вина останнього у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, з чим погоджується і апеляційний суд.
Слід зазначити, що відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі. Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі.
За приписами ст. 251 КУпАП, тягар доказування доведеності вини особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення покладається на уповноважену службову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, тобто у даному конкретному випадку, на поліцейського.
Апеляційний суд виходить із того, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.
Для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом повторно досліджено докази, що зібранні по справі працівниками поліції.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 411512 від 03.08.2025 року водій ОСОБА_1 03.08.2025 року, близько 21:55, навпроти буд.24 по вул. Чубаївська в м. Одесі, керував транспортним засобом - електроскутер марки Jett (200-720) потужністю 700 Вт, без державного знаку, перебуваючи з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, різке забарвлення почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатору Drager та у медичному закладі відмовилася, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеного працівником поліції 03.08.2025 року о 21-55 год. відносно ОСОБА_1 встановлено, що в результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, нестійка хода. Від огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 відмовився.
До протоколу про адміністративне правопорушення, додано відеозаписи з портативного відеореєстратора поліцейських ( далі - ПВР) № 471333 №474598, дослідженням яких встановлено, що такі відеозаписи стосуються подій, що мали місце 03.08.2025 року за участі ОСОБА_1 . Даними відеозаписами зафіксовано зупинку електросамокату марки Jett (200-720) потужністю 700 Вт, без державного знаку, за кермом якого був позаду ОСОБА_1 , який не заперечував факт керування ним транспортним засобом, а спереду інший пасажир. Працівники поліції зупинили ОСОБА_1 у зв'язку з рухом по тротуарі, без світловідбивних елементів в темну пору доби. Під час спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 у останнього були виявленні ознаки алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 підтвердив вживання алкогольних напоїв. На вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки або в медичному закладі, відмовився. Працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, роз'яснено права передбачені ст. 268 КУпАП.
При розгляді апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність, зокрема за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп'яніння), являється самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З положень, закріплених в ст. 266 КУпАП, вбачається, що особи, які керують, зокрема транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан сп'яніння. Огляд особи на стан сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп'яніння затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп'яніння в інших закладах забороняється. Огляд осіб на стан сп'яніння здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд особи на стан сп'яніння проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. У разі відсторонення особи від керування, зокрема транспортним засобом, можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.
Аналогічні положення, але з деталізацією дій поліцейського під час огляду водія на стан сп'яніння, містяться в Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103 (далі - Порядок № 1103) та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним Наказом МВС України та Міністерством охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року (далі - Інструкція № 1452/735).
Зокрема, положеннями п. 2 - 4 розділу І Інструкції № 1452/735 встановлено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Згідно п. 12 розділу ІІ Інструкції № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
У відповідності до п. 3 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735 огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.
Також, положення п. 7 Порядку № 1103 встановлюють, що поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.
Згідно п. 8 Порядку № 1103, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Частина 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Положення щодо регулювання застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, щодо доступу до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, щодо порядку зберігання, видачі та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів, регулюються Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі - Інструкція № 1026).
Підпунктом 1 п. 2 розділу І Інструкції № 1026 передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Портативний відеореєстратор - це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського (п. 3 розділу І Інструкції № 1026).
Згідно п. 5 розділу ІІ Інструкції № 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Апеляційний суд звертає увагу, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.
Слід також зазначити, що відео-фіксація правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є об'єктивним доказом у справі, оскільки виключає суб'єктивне висвітлення поліцейським обставин справи й здійснюється ним відповідно ст. 251, 266 КУпАП, ст. 30, 40 Закону України «Про національну поліцію», Інструкції № 1026, та надає можливість суду об'єктивно встановити всі обставини у справі.
Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, як кожний окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що зібрані в справі докази відображають обставини, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, узгоджуються між собою і не викликають суперечностей у їх відповідності фактичним обставинам справи, тобто є належними, допустимими і достатніми для підстав вважати, що 03.08.2024 року ОСОБА_1 порушено вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що правова кваліфікація самоката як транспортного засобу у даному випадку не доведена, необхідно встановити, чи підпадає конкретний самокат під визначення транспортного засобу для застосування відповідної норми про керування в стані сп'яніння, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року, зі змінами, при розгляді адміністративних справ, зокрема, за ст. 130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 13-06.
За положеннями ст. 121 КУпАП під транспортними засобами у ст. 121-126, 127-1 - 128-1, ч. 1, 2 ст. 129, ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139, 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Пункт 1.10 ПДР України передбачає, що транспортний засіб пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому механічний транспортний засіб.
Слід зазначити, що 23.03.2023 року набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що:
- електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;
- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Отже, фактично електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнані транспортними засобами.
В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 року у справі № 127/5920/22 (провадження № 61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Протоколом про адміністративне правопорушення зафіксовано керування ОСОБА_1 електросамокатом марки Jet, тобто з урахуванням наведеного аналізу правових норм ОСОБА_1 керував легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.
Слід звернути увагу, що частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою в стані сп'яніння. Отже, суб'єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом в стані сп'яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.
З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов'язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп'яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов'язок, передбачений п. 2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов'язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів.
Більш того, відповідно до п. 1.9 угоди користувача JET.UA електросамокат- транспортний засіб, що надається Користувачу на умовах Договору приєднання. Протягом оренди користувач зобов'язаний дотримуватися Правил дорожнього руху та інших вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів України. Користувачеві забороняється використання транспортного засобу у стані алкогольного, наркотичного, токсичного чи будь якого іншого сп'яніння, під впливом лікарських препаратів, що погіршують реакцію та увагу, у хворобливому чи стомленому стані, що ставить під загрозу безпеку руху та оточуючих (п. 4.5).
За таких обставин, доводи в цій частині, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що його зупинила поліція, під час події, він перебував поруч із самокатом, фактично не керував транспортним засобом, апеляційним судом відхиляється, оскільки протягом всього здійснення фіксування працівниками поліції на ПВР, ОСОБА_1 не заперечував факт керування ним транспортним засобом, особисто підписав протокол про адміністративне правопорушення, а також з відеозапису чітко видно, що на електросамокаті «JET» було розміщено дві людини, спереду дівчина, яка трималася за кермо, а позаду особисто ОСОБА_1 який також тримався за кермо, та керував гальмами. Таким чином, оскільки за встановлених у справі обставин з'ясовано, що у ОСОБА_1 був повний доступ для керування електросамокатом, як кермом, так і гальмами, в розумінні ч. 1 ст. 130 КУпАП саме ОСОБА_1 був водієм.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, що зроблені в постанові суду першої інстанції, оскільки зведені лише до незгоди з висновками суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, наявних в матеріалах справи.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням ним пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту від відповідальності за вчинене правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що наявними у справі доказами підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні за ст. 130 ч. 1 КУпАП, а тому висновок суду першої інстанції про визнання його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є законним та обґрунтованим, тому немає підстав для скасування або зміни постанови суду.
При визначені виду та міри адміністративного стягнення, судом були додержані вимоги ст. 33 КУпАП.
Так, з постанови суду вбачається, що при визначенні розміру штрафу, судом першої інстанції були враховані характер скоєного правопорушення, особа правопорушника, в зв'язку з чим судом першої інстанції було визначене адміністративне стягнення у виді розміру штрафу, як єдиного можливого адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ст. 130 ч. 1 КУпАП, оскільки у ОСОБА_1 відсутнє посвідчення водія.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе