26.11.25
22-ц/812/1044/25
26 листопада 2025 року м. Миколаїв
справа №487/3097/19
провадження №22-ц/812/1044/25
№22-ц/812/1045/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Локтіонової О. В.,
суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,
із секретарем судового засідання - Чистою В. В.,
за участі представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які подані їх представником ОСОБА_4 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року, повний текст якого складено 20 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Карташевої Т. А. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_5 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про стягнення боргу за договором позики,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_5 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_8 звернулися до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовували наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 .
Позивачі та відповідачка є його спадкоємцями першої черги: ОСОБА_5 - дружина, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 - діти, ОСОБА_7 - мати.
Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина, яка складається з рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів.
Позивачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9 . Відповідачка подала заяву про відмову від права на спадщину на користь малолітніх дітей спадкодавця: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Приватним нотаріусом Шиліною Г. М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позивачі зазначали, що 02 листопада 2016 року між ОСОБА_9 та відповідачкою ОСОБА_7 був укладений договір позики у простій письмовій формі. Відповідно до цього договору ОСОБА_9 передав у позику ОСОБА_7 кошти в розмірі 400 000,00 доларів США, що еквівалентно 10 688 000,00 грн згідно з курсом валют Національного банку України станом на 17 квітня 2019 року.
На підтвердження укладення договору позики відповідачкою була власноруч написана розписка від 02 листопада 2016 року, яка підтверджує факт передачі ОСОБА_9 відповідачці вказаної грошової суми.
Позивачі вказували, що до спадкоємців померлого у відповідних частках перейшли усі права та обов'язки за договором позики від 02 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .
У встановлений договором строк відповідачка спадкоємцям померлого борг в сумі 400 000 доларів США не повернула.
Посилаючись на положення статті 1218 ЦК України, позивачі вважали, що до них, як до спадкоємців кредитора, перейшло право вимоги за договором позики від 02 листопада 2016 року у відповідних частках від загальної суми позики, а саме:
ОСОБА_5 - право вимоги на 3/5 частки (1/2 та 1/10 частки), що дорівнює 240 000 доларів США, еквівалент у національній валюті 6 412 800 грн (200 000 дол. США - частка + 40 000 дол. США - 1/10 частка);
ОСОБА_2 - право вимоги на 3/20 частки (1/10 частка майна та половина 1/10 частки, від якої відмовилася ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 ), що дорівнює 60 000 дол. США, еквівалент у національній валюті 1 603 200 грн (40 000 дол. США - 1/10 частка + 20 000 дол. США половина 1/10 частки, від якої відмовилася відповідачка);
ОСОБА_6 - право вимоги на 3/20 частки (1/10 частка майна та половина 1/10 частки, від якої відмовилася ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ), що дорівнює 60 000 дол. США, еквівалент у національній валюті 1 603 200 грн (40 000 дол. США - 1/10 частка + 20 000 дол. США половина 1/10 частки, від якої відмовилася відповідачка);
ОСОБА_10 - право вимоги на 1/5 частку, що дорівнює 40 000 дол. США, еквівалент у національній валюті 1 068 800 грн.
Враховуючи вищевикладене, просили стягнути з відповідачки ОСОБА_7 кошти, отримані нею за договором позики від 02 листопада 2016 року, на користь позивачки ОСОБА_5 у розмірі 6 412 800 грн, на користь ОСОБА_2 у розмірі 1 603 200 грн, на користь ОСОБА_6 у розмірі 1 603 200 грн, на користь ОСОБА_10 у розмірі 1 068 800 грн.
Позиція відповідача у суді першої інстанції
Відповідачка заперечувала проти задоволення позову, зазначаючи, що ніколи не укладала із своїм померлим сином жодних договорів позики, та не отримувала у нього в борг гроші. Розписка, на яку посилаються позивачі, є підробленою, а договір позики не укладався. Підпис у розписці, яку вона вперше побачила в суді, їй не належить. Вважала, що позивачка ОСОБА_5 пред'явленням цього позову намагається заволодіти належним їй приміщенням по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень у справі
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки в судовому засіданні не встановлено, що підпис в розписці від 02 листопада 2016 року виконаний ОСОБА_7 , подана позивачами до суду розписка не підтверджує те, що її текст схвалювався позичальником ОСОБА_7 , що нею погоджені умови договору позики, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_9 надав ОСОБА_7 грошові кошти у борг, а остання їх отримала.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану адвокатом Луконіною О. В., було задоволено частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 , яка діяла також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів за договором позики було скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 6 412 800 грн заборгованості за договором позики та 21 131 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , 1 603 200 грн заборгованості за договором позики.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду була мотивована тим, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 існували правовідносини, що виникли з договору позики (розписка), підписаної відповідачкою власноручно. Доказів повернення цього боргу матеріали справи не містять. Наявність боргової розписки у спадкоємців позичальника підтверджує факт невиконання відповідачкою зобов'язання та свідчить про існування заборгованості ОСОБА_7 перед спадкоємцями ОСОБА_9 .
Постановою Верховного Суду від 13 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року скасовано, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року залишено без змін.
Верховний Суд погодився з висновком районного суду про те, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_9 надав ОСОБА_7 грошові кошти у борг, а остання їх отримала, оскільки судом не встановлено, що підпис в розписці від 02 листопада 2016 року виконаний ОСОБА_7 .
Узагальнені доводи апеляційних скарг
Не погодившись з рішенням суду, 07 травня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через їх представника ОСОБА_4 подали апеляційні скарги аналогічного змісту, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позовних вимог.
Обґрунтовуючи свої скарги, зазначали, що на підтвердження вимог позивачів до ОСОБА_7 суду був наданий оригінал розписки від 02 листопада 2016 року, виконаний друкарським способом, в якій зазначено про те, що ОСОБА_7 , яка зазначила в розписці свої паспортні дані та адресу місця реєстрації, отримала від свого сина ОСОБА_9 , також зазначено паспортні дані та адреса проживання позикодавця, грошові кошти в сумі 400 000 доларів США, які має намір витратити на проведення ремонту та благоустрою території продтоварної бази, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
Зазначену суму позики у розмірі 400 000 доларів США позичальниця зобов'язується повернути позикодавцю 20 серпня 2018 року.
Також позичальниця зазначає, що у разі відсутності в неї необхідної для повернення позики суми грошових коштів, вона зобов'язується передати в приватну власність своєму синові ОСОБА_9 продтоварну базу за адресою АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 від 17 лютого 2014 року.
Розписка містить дату її укладання - 02 листопада 2016 року, підпис, виконаний кульковою ручкою, що встановлено висновками експертів, та прізвище ім'я і по батькові позичальниці - « ОСОБА_7 ».
Відповідачка ОСОБА_7 заперечувала факт отримання грошових коштів та складання зазначеної розписки, вказуючи, що про її існування дізналася лише в суді.
При цьому відповідачка до правоохоронних органів з приводу підробки її підпису на борговій розписці не зверталася, права звернення з позовом про визнання недійсним договору позики, на підтвердження укладання якого було видано спірну розписку, не реалізувала.
Заперечення ґрунтувалися лише на твердженнях, що грошей вона не отримувала, і розписки не підписувала, а також на показаннях свідків, які вказали, що на дату складання розписки 02 листопада 2016 року ОСОБА_7 перебувала за межами м. Миколаєва.
Позивачі звертали увагу, що проведеними експертними дослідженнями не вдалося встановити, що підпис на борговій розписці не належить ОСОБА_7 .
За такого, вони вважали, що наявні підстави для задоволення їх позовних вимог.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданими 07 травня 2025 року під час перебування справи на розгляді у Верховному Суді.
Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року справу призначено до розгляду на 26 листопада 2025 року на 09 год 05 хв.
У судове засідання, призначене на вказану вище дату, з'явилася представник відповідачки ОСОБА_1 .
Інші учасники справи та їх представники в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Позивачка ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 25 листопада 2025 року надіслала до суду заяву, у якій просила відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з можливою госпіталізацію її сина до лікувального закладу.
Позивач ОСОБА_2 25 листопада 2025 року також письмово звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що є курсантом військового інституту, розташованого у м.Києві. За його словами у зв'язку з воєнним станом він не має дозволу покидати межі Київського гарнізону, у зв'язку з чим не може бути присутнім на судовому засіданні. Просив відкласти розгляд справи на іншу дату з урахуванням можливості його прибуття.
Відповідно до вимог ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань позивачів про відкладення розгляду справи, оскільки з наданих ними доказів не вбачається підстав для визнання причин їх неявки поважними.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Суд може вирішити спір по суті, якщо вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Матеріали справи свідчать, що позивачі реалізували своє право на викладення відповідних аргументів у позовній заяві, численних поясненнях, апеляційних скаргах, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Враховуючи викладене, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає можливим переглянути справу за відсутності учасників процесу, які не з'явилися до суду, оскільки вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Фактичні обставини справи
02 листопада 2016 року у друкованому вигляді складена розписка, зміст якої свідчить, що ОСОБА_7 отримала від свого сина ОСОБА_9 грошові кошти в розмірі 400 000 доларів США для здійснення ремонту приміщень і благоустрою території продтоварної бази по АДРЕСА_1 . Вказану суму ОСОБА_7 зобов'язалася повернути 20 серпня 2018 року. У випадку відсутності коштів ОСОБА_7 зобов'язалася передати ОСОБА_9 у приватну власність продтоварну базу за вказаною адресою, яка належить їй на праві приватної власності.
Під текстом розписки міститься підпис, виконаний кульковою ручкою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому на день смерті рухоме та нерухоме майно.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №05/2018, яку було заведено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Шиліною Г. М. 12 березня 2018 року, із заявами про прийняття спадщини звернулися: дочка ОСОБА_8 та дружина ОСОБА_5 від свого імені та від імені дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Мати померлого ОСОБА_7 в заяві від 12 березня 2018 року відмовилась від прийняття спадщини на користь малолітніх онуків, дітей спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в рівних частках.
Спадкоємцями майна ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_5 - на 1/5 частку у спадщині; його син ОСОБА_2 - на 3/10 частки у спадщині, у тому числі з урахуванням 1/10 частки у спадщині, від якої відмовилась мати спадкодавця ОСОБА_7 ; його дочка ОСОБА_6 - на 3/10 частки у спадщині, у тому числі з урахуванням 1/10 частки у спадщині, від якої відмовилась мати спадкодавця ОСОБА_7 ; його дочка ОСОБА_8 - на 1/5 частку у спадщині. Вказаним особам були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, що складається з рухомого та нерухомого майна.
Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 08.09.2023 ОСОБА_8 08 вересня 2023 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , внаслідок чого змінила прізвище на ОСОБА_12 .
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша стаття 81 ЦК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та Пасечник ( ОСОБА_8 ), суд першої інстанції виходив із того, що оскільки в судовому засіданні не встановлено, що підпис в розписці від 02 листопада 2016 року виконаний ОСОБА_7 , подана позивачами до суду розписка не підтверджує те, що її текст схвалювався позичальником ОСОБА_7 , що нею погоджені умови договору позики, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_9 надав ОСОБА_7 грошові кошти у борг, а остання їх отримала.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_9 згідно з розпискою від 02 листопада 2016 року надав у позику відповідачці ОСОБА_7 грошові кошти, які вона в обумовлений строк не повернула.
Відповідачка ОСОБА_7 заперечувала факт підписання розписки, зазначала, що підпис у розписці їй не належить, кошти вона не отримувала.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2020 року за клопотанням відповідачки ОСОБА_7 у справі було призначено комплексну почеркознавчу та технічну експертизи документу.
Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів №20-6593 від 18 березня 2021 року, проведеної експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, друкований текст наданої на експертизу розписки від 02 листопада 2016 року на суму 400 000 доларів США, укладеної між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , виконаний електрофотографічним способом за допомогою лазерного принтера (багатофункціонального пристрою).
У розписці від 02 листопада 2016 на суму 400 000 доларів США, укладеної між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 зміни у вигляді монтажу, ознаки монтажу друкованих текстів та додавання окремих фрагментів, відсутні.
Підпис від імені ОСОБА_7 на розписці від 02 листопада 2016 року виконано рукописним способом пишучим приладом із стержнем, заправленим пастою для кулькових ручок фіолетового кольору, без засобів друку з використанням оргтехніки.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №20-6594 від 26 квітня 2021 року, складеного експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, вирішити питання, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_7 у наданій на експертизу розписці про отримання грошової позики (Расписка) від 02 листопада 2016 року на суму чотириста тисяч доларів США, розміщений ліворуч від друкованого запису « ОСОБА_7 », самою ОСОБА_7 або іншою особою, не виявилось можливим, з причин, вказаних у пункті 1 (4) Дослідницької частини висновку.
Так, у дослідницькій частині висновку експерта зазначено, що оцінкою результатів проведеного дослідження підпису від імені ОСОБА_7 у наданій на експертизу розписці про отримання грошової позики (Расписка) від 02 листопада 2016 року з усіма зразками її підпису (наданих судом для проведення дослідження та прийнятих експертом) були встановлені збіги загальних ознак і одночасно розбіжності діагностичних ознак. Ні збіжні, ні розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для якого-небудь (позитивного чи негативного) висновку про виконання досліджуваного підпису від імені ОСОБА_7 нею самою. Більшість збіжних окремих ознак відноситься до малоінформативних та носить приблизний характер та при наявності діагностичних ознак, походження яких не вдалося пояснити через незначний ступінь їх прояву, наведені збіжні ознаки не можуть бути покладені у основу позитивного висновку про тотожність виконавця. В свою чергу, виявлені розбіжності не вдалося оцінити однозначно, а саме: вони можуть бути пов'язані як з виконанням досліджуваного підпису самою ОСОБА_7 у якихось незвичних умовах або у незвичному стані, так і з виконанням цього підпису короткого за об'ємом графічного матеріалу і простого по виконанню іншою особою з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_7 .
Наявність встановлених діагностичних ознак у досліджуваному підпису може свідчити про вплив на виконавця цього об'єкту якихось збиваючих факторів, якими могли бути як природні (наприклад, незручна поза при письмі, незвичний психофізичний стан виконавця, нерівна поверхня, на якій було розташовано аркуш) так і штучні (виконання підпису з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_7 або з використанням якихось технічних засобів).
За клопотанням представника позивачів ухвалою суду від 02 вересня 2021 року призначено у справі додаткову судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання про те, чи виконано підпис від імені ОСОБА_7 в розписці від «02 ноября 2016г.» самою ОСОБА_7 або іншою особою?
Відповідно до висновку експерта Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України СЕ-19/112-21/10958-ПЧ від 28 січня 2022 року підпис, розташований нижче тексту розписки від імені ОСОБА_7 , датованої 02 листопада 2016, з лівого боку від запису « ОСОБА_7 » - ймовірно виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою, з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_7 .
Експерт у процесі порівняння досліджуваного підпису із вільними та експериментальними зразками підпису ОСОБА_7 встановив як розбіжності так і збіги. Наведені у дослідницькій частині висновку розбіжні ознаки стійкі, суттєві, але у своїй сукупності достатні лише для ймовірного висновку про те, що досліджуваний підпис виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою. Що ж стосується встановлених збіжних ознак, то вони мало характерні, несуттєві і пояснюються виконанням даного підпису із наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_7 .
Ухвалою Заводського районного суду від 09 лютого 2024 року за клопотанням представника позивачів у справі призначено комісійну судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання про те, чи виконано підпис від імені ОСОБА_7 в розписці від «02 ноября 2016г.» самою ОСОБА_7 або іншою особою?
Згідно з висновком експертів від 28 серпня 2024 року №СЕ-19/111-24/27090-ПЧ Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ, вирішити запитання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_7 в розписці від «02 ноября 2016 г.» самою ОСОБА_7 або іншою особою?» - не виявилось можливим у зв'язку з тим, що не було встановлено сукупності суттєвих збіжних чи стійких розбіжних почеркових ознак, достатніх для будь-якого ймовірного чи категоричного висновку про наявність або відсутність тотожності.
Отже, у всіх експертизах, призначених за ухвалами суду, не підтверджено факту підписання ОСОБА_7 договору позики від 02 листопада 2016 року.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив наданий позивачами висновок експертного дослідження №28П від 20 березня 2019 року, складений Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, відповідно до якого «між текстами «02 ноября 2016 г.» та « ОСОБА_7 » в Розписці від імені ОСОБА_7 від 02.11.2016,
-у графі «ПОЗИЧКОДАВЕЦЬ» від імені ОСОБА_7 в Договорі позички річчю для користування (нежитлове приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 35-б) від 01 жовтня 2014,
-у графі «ПОЗИЧКОДАВЕЦЬ» від імені ОСОБА_7 в Договорі позички річчю для користування (нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ) від 01.01.2014,- виконані однією особою», з огляду на наступне.
Так, відповідно до Інструкції №53/5 від 08 жовтня 1998 року «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» експертні дослідження виконуються в порядку, передбаченому для проведення судових експертиз, в т.ч. потребують спеціальних знань та використання методів судової експертизи. Хід і результати таких досліджень викладаються у висновку експертного дослідження. Висновок експертного дослідження складається за структурою та змістом як і висновок експерта.
Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису.
Відповідно до п. 1.3 зазначених науково-методичних рекомендацій, для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), повинен (на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов'язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов'язаними зі справою, так і не пов'язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), у зв'язку з призначенням такої експертизи.
Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), має пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації. У документі, що є підставою для проведення експертизи, орган (особа), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), зобов'язаний (зобов'язана) зазначити документи, у яких містяться вільні, умовно-вільні зразки почерку та (або) підпису особи (п. 1.4. Рекомендацій).
Як вбачається з висновку експертного дослідження №28П від 20 березня 2019 року, до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру 19 березня 2019 року надійшла заява від 19 березня 2019 року за вих. №3 від імені ОСОБА_13 про проведення почеркознавчого дослідження.
На вирішення почеркознавчого дослідження поставлене запитання: «Чи виконано підписи одною самою чи різними особами на наступних документах: розписці від 02 листопада 2016 року, договорі позички річчю для користування (нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 ) від 01 січня 2014 року в графі «Позичкодавець ОСОБА_7 »; договорі позички річчю для користування (нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ) від 01 січня 2014 року в графі «Позичкодавець ОСОБА_7 »? На дослідження експерту були надані оригінал розписки від імені ОСОБА_7 від 02 листопада 2016 року та зазначені оригінали договорів позички річчю.
При цьому зі змісту зазначеного експертного дослідження не вбачається, що, відповідно до вищенаведених положень науково-методичних рекомендацій, експерту особою, яка його залучила, надавались вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку відповідачки ОСОБА_7 .
Обставин, які свідчили про неможливість пред'явити зазначені зразки експерту, не встановлено.
Отже, місцевий суд обґрунтовано вважав, що висновок експертного дослідження не відповідає положенням, визначеним в Інструкції №53/5 від 08 жовтня 1998 року «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», зокрема, в частині наявності в експерта достатньої кількості порівняльного матеріалу, тобто такого його об'єму, який би забезпечував можливість повного та всебічного співставлення усіх ознак, які містяться в досліджуваному підписі, та в достовірності цього матеріалу, тобто безперечної належності підписів саме тій особі, чиїми зразками вони служать.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Належним і достовірним доказом щодо встановлення таких обставин є, зокрема, висновок судової почеркознавчої експертизи, який в сукупності з іншими доказами у справі дає суду можливість дійти висновку про достатність доказів та правильно вирішити спір.
З матеріалів справи вбачається, що жодним висновком призначених судом багаточисленних експертиз (№20-6593 від 18 березня 2021 року, №20-6594 від 26 квітня 2021 року, № СЕ-19/112-21/10958-ПЧ від 28 січня 2022 року, №СЕ-19/111-24/27090-ПЧ від 28 серпня 2024 року) не підтверджено підписання відповідачкою розписки.
Таким чином, оскільки судом не встановлено, що підпис в розписці від 02 листопада 2016 року виконаний ОСОБА_7 , подана позивачами розписка не підтверджує те, що її текст схвалювався позичальником ОСОБА_7 , що нею погоджені умови договору позики, то місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що немає підстав вважати, що ОСОБА_9 надав ОСОБА_7 грошові кошти в борг, а остання їх отримала.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційних скарг правильних висновків суду першої інстанцій не спростовують.
Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які подані їх представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Т. В. Крамаренко
О. О. Ямкова
Повне судове рішення складено 28 листопада 2025 року.