Дата документу 25.11.2025 Справа № 335/4434/25
Єдиний унікальний №335/4434/25 Головуючий у 1-й інстанції: Калюжна В.В.
Провадження № 22-ц/807/1797/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
Провадження № 22-ц/807/1797/25-2
25 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Онищенка Е.А., Кухаря С.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратури на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року, додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 205 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства і суду, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства і суду.
В обґрунтування позову зазначив, що 13 жовтня 2021 року слідчим СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021082050001679 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
21 жовтня 2021 року було складено слідчим, погоджено із прокурором повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України, яке вручено ОСОБА_1 .
28 жовтня 2021 року складений слідчим, затверджений прокурором та направлений до Ленінського районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12021082050001679 від 13.10.2021 за ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України.
31 жовтня 2024 року вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя у судовій справі № 334/8361/21 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачувався.
08 січня 2025 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2024 залишено без змін.
В ході досудового розслідування були обмежені права та свободи ОСОБА_1 , більш ніж 3 роки позивача викликали до органів досудового слідства, прокуратури, суду з метою проведення за його участі різноманітних процесуальних (слідчих та судових) дій. За час досудового слідства та судового розгляду справи позивач вимушений був захищатися від незаконних дій органів прокуратури у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності, доказувати свою невинуватість, в тому числі шляхом звернення до послуг адвокатів, подання різноманітних клопотань, заяв, звернень.
Вказані обставини призвели до того, що впродовж тривалого часу позивач був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування, був вимушений пристосовуватись до несприятливих обставин. Як наслідок були порушені його нормальні життєві зв'язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності стан його здоров'я критично погіршився, у нього було діагностовано гіпертонічну хворобу 2 ступеню, цукровий діабет 2 типу, середньої важкості, діабетична полінейропатія нижніх кінцівок, у зв'язку з чим він проходив тривале лікування в медичних установах, що підтверджується медичними документами, копії яких додано до позовної заяви.
Все це у сукупності безумовно призвело до моральних страждань ОСОБА_1 та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення свого становища, яке існувало до початку кримінального переслідування.
Позивач безпідставно перебував під кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів протягом 38 місяців 19 днів, а саме: з 21.10.2021 року (з моменту повідомлення про підозру) 08.01.2025 року (момент вступу в законну силу виправдувального вироку).
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024, установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 гривень.
Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури становить: 38 місяців 19 днів х 8000 грн. = 308903,23 гривень.
Також позивач зазначає про спричинення йому і майнової шкоди. У зв'язку з необхідністю надання правової допомоги для захисту від необґрунтованого звинувачення у скоєнні кримінального правопорушення, позивач був змушений звернутись до адвоката щодо захисту своїх порушених прав. Правову допомогу на стадії судового розгляду кримінального провадження здійснював адвокат Кацюба Максим Володимирович, що підтверджується змістом судових рішень в справі №334/8361/21. Так, згідно платіжних квитанцій, що додаються до позову, позивач сплатив адвокату Кацюбі М.В. за юридичні послуги 44 700 гривень.
На підстав вищевикладеного позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 308 903, 23 грн, в рахунок відшкодування майнової шкоди у розмірі 44 700 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 308 800 гривень, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 44 700 гривень, а всього стягнути 353 500 гривень.В іншій частині позовні вимоги - залишено без задоволення.
19 серпня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Авраменко А.С. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу.
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 у справі №335/4434/25 було надано правову допомогу в період з 22.04.2025 року по 06.05.2025 року відповідно до договору про надання правової допомоги від 22.04.2025 року, додаткової угоди N 1 від 22.04.2025, актів N 1 від 08.05.2025, N 2 від 14.08.2025 року про прийняття передання наданих послуг та просить стягнути з Запорізької обласної прокуратури витрати на правову допомогу у сумі 10000 грн та додаткові судові витрати у сумі 3000 грн, пов'язані із підготовкою та поданням заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.
Представник відповідача, Запорізької обласної прокуратури, подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, вважає, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути компенсовані позивачу за рахунок держави України, яку у даній справі представляв компетентний орган. Крім того, вважає неспівмірними витрати на правничу допомогу у сумі 13000 грн зі складністю справи. Також вважає, що відсутні правові підстави для стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн за подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки її подання не потребує аналізу матеріалів справи, дослідження доказів чи участі у судових засіданнях.
Додатковим рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року, заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Авраменко А.С. про ухвалення додаткового рішення у справі №335/4434/25 задоволено частково.
Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
Не погоджуючись частково з рішенням суду від 06 серпня 2025 року щодо розміру відшкодування матеріальної шкоди у сумі 44 700 грн, та не погоджуючись повністю із додатковим рішенням суду від 28 серпня 2025 року, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційні скарги, в яких посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року скасувати в частині стягнення матеріальної шкоди, прийняти нову постанову, якою зменшити стягнутий розмір відпорної шкоди. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір на користь Запорізької обласної прокуратури; а додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року скасувати повністю.
Узагальненими доводами апеляційних скарг є те, що суд першої інстанції не врахував, що вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди, яка полягає у витратах позивача на юридичну допомогу під час кримінального переслідування, не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, вважає непідтвердженими належними доказами обставини щодо тривалості участі захисника у судових засіданнях під час розгляду справи у суді. Щодо розподілу судових витрат, понесених під час розгляду даної цивільної справи, вважає, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, є держава, як учасник цивільних відносин, а відтак у стягненні витрат на правову допомогу із відповідача слід відмовити.
Відповідно до відзиву Державна казначейська служба України, вважає додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжі від 28.08.2025 законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на додаткове рішення залишити без задоволення, а додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 рокузалишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 рокупідлягає задоволенню частково, апеляційна скарга на додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року переглядається в частині стягнення з Держави України ( з Державного бюджету Україна) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження у розмірі 44700, 00 грн. В частині стягнення моральної шкоди судове рішення не переглядається, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідаєє.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під слідством та судом. Розраховуючи її розмір зазначив, що мінімальний розмір заробітної плати встановлений Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» складає 8 000 грн. Таким чином, виходячи з положень ст. 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 308 800,00 грн. (38 місяців х 8000 грн. = 304 000 грн.; 18 днів - 18 х 8000 / 30 = 4800 грн.).
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь матеріальної шкоди, яка полягає у витратах на правову допомогу у межах кримінального провадження, суд виходив з того, що ОСОБА_1 надані належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження понесення ним вказаних витрат у розмірі 44700,00 грн.
Ухвалення додаткового рішення про стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу понесену під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, суд першої інстанції врахувавши характер правовідносин у цій справі, обсяг наданих адвокатом Авраменко А.С. послуг, а також заяви представника відповідача про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципу пропорційності, прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 5000 грн, та стягнув вказану суму з відповідача на користь позивача.
З такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині колегія суддів не може повністю погодитися виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що 13 жовтня 2021 року слідчим СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021082050001679 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
21 жовтня 2021 року було складено слідчим, погоджено із прокурором повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України, яке вручено ОСОБА_1 (т.1 а.с.11-17).
28 жовтня 2021 року складений слідчим, затверджений прокурором та направлений до Ленінського районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12021082050001679 від 13.10.2021 за ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України (т.1 а.с.18-23).
31 жовтня 2023 року вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/8361/21 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачувався (т.1 а.с.26-39).
08 січня 2025 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2023 року у справі, залишено без змін (а.с.40-55).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів протягом 38 місяців 18 днів, а саме - з 21.10.2021 по 21.12.2024 року - 38 місяців, з 22.12.2014 року по 08.01.2025 року - 18 днів.
18.08.2022 між ОСОБА_1 та адвокатом Кацюбою М.В. укладено договір про надання правової допомоги №б/н, строком дії 1 рік (т.1 а.с.58).
18.08.2023 року та 18.08.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кацюбою М.В. укладено Додаткові угоди № 2, 3 до договору про надання правової допомоги від 18.08.2022 року, відповідно до умов яких, строк дії договору про надання правової допомоги продовжено до 18.08.2024 року, до 18.08.2025 року відповідно (т.1 а.с.144,145).
У період дії зазначеного договору та додаткових угод адвокатом Кацюбою М.В. позивачу було надано правову допомогу на загальну суму 44 700 грн. 00 коп., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі наданих послуг. Оплата гонорару адвоката позивачем проведено у повному обсязі (а.с. 58-78).
Відповідно до п.6.1. Додаткової угоди № 1 від 18.08.2022 року, правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги. Вартість послуг визначена п.1 Додаткової угоди від 18.08.2022 року (а.с.59).
Встановлено, що подана позовна заява позивача містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., які позивач просив стягнути з відповідача.
Розмір витрат, які позивач має сплатити своєму представникові за надання правничої допомоги, обсяг наданих представником позивача послуг, підтверджується копією договору про надання правової допомоги від 22.04.2025; актом № 1 про прийняття передачу наданих послуг від 08.05.2025 року; Додатковою угодою № 1 від 22.04.2025 року .
Відповідно до п.3.1. Договору, розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п.1 Додаткової угоди № 1 від 22.04.2025 року визначена вартість послуг адвоката: надання консультацій, опрацювання матеріалів, законодавства, судової практики вартістю 1000 гривень за годину, підготовка та подання позовної заяви з додатками 5000 гривень, оплата послуг адвоката з підготовки письмових заяв по суті справи та з процесуальних питань орієнтовно 1000 грн. за годину, оплата послуг адвоката за участь у судових засіданнях (участь в одному судовому засіданні) перша інстанція 2500 грн.)
Відповідно до акту № 1 про прийняття передачі наданих послуг від 08.05.2025 року, клієнту надані послуги- первинна консультація тривалістю одна година, вартістю 1000 грн; вивчення копій матеріалів судової справи № 334/8361/21 за обвинуваченням ОСОБА_1 тривалістю 4 години, вартістю 4000 гривень; підготовка позовної заяви із додатками та їх подання до суду, тривалістю 5 годин, вартістю 5000 гривень, на загальну суму 10000 гривень.
Разом з заявою про ухвалення додаткового рішення представником позивача подано акт № 2 про прийняття- передачі наданих послуг від 14.08.20205 року, відповідно до якого клієнту надано послугу - підготовка та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення тривалістю 3 години, вартістю 3000 гривень.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Положеннями статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
У пунктах 1.1., 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Суд першої інстанції вважав, що позивачем надані належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження у розмірі 44 700,00 грн.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком з огляду на таке.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23- рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах (постанова Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 291/383/19 (провадження № 61-3314св23)).
За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Встановивши факт понесення витрат у зв'язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21) та від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що:
«Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21)».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23).
Враховуючи той факт, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат під час сплати клієнтом послуг, не встановлено форму такого документа, а також те, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС від 02.12.2021 у справі №280/5176/20).
Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив наявні у справі докази понесення таких витрат. Так, до позовної заяви надано акт від 16.05.2023 року № 3/23 за яким позивачем, серед іншого, сплачено 500 грн адвокату Кацюбі М.В. за участь у судовому засіданні 16.05.2023 року, натомість із матеріалів справи вбачається, що дане засідання було проведено за відсутності сторін, що підтверджується копією журналу судового засідання (а.с.127 зворот).
Крім того, акти № 2/24 від 06.03.2024 та 5/24 від 14.06.2024 містять розрахунок за засідання від 05.06.2024 року, тобто між позивачем та адвокатом відбувся подвійний розрахунок за одне і те саме засідання на суму 1200 грн та 2000 грн (а.с.64 зворот та 65 зворот). При цьому розрахунок за актом №2/24 від 06.03.2024 року на суму 1200 грн проведено за 3 місяці до дати засідання.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вбачає доводи апеляційної скарги в цій частині слушними, а тому розмір шкоди необхідно зменшити на 1700 грн (500+1200) у зв'язку із недоведеністю.
Решта доводів апеляційної скарги в частині зменшення винагороди відповідно до фактично проведеного часу у кожному судовому засіданні не знайшли свого підтвердження та спростовуються змістом Додаткової угоди №1, згідно з якою, оплата послуг адвоката за участь у судових засіданнях в суді першої інстанції, апеляційної інстанції, Верховному Суді залежить від складності та тривалості судового засідання та складає 2000 грн, 4000 грн. Погодинна оплата стосується надання консультацій, опрацювання матеріалів, підготовки письмових заяв, та не стосується тривалості засідань.
З цих же підстав, доводи щодо неучасті адвоката у засіданні 12.12.2024 протягом двох годин не заслуговують на увагу. Участь адвоката підтверджується змістом журналу судового засідання, згідно акта 5/24 від 12.12.2024 адвокат отримав 4000 грн за надані послуги, зокрема участь у судовому засіданні апеляційної інстанції, що відповідає умовам Додаткової угоди.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу при розгляді даної цивільної справи.
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша та третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина третя статті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджено, що інтереси позивача представляла адвокат Авраменко А.С. Факт надання правової допомоги підтверджено копією договору про надання правничої допомоги від 22 квітня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Авраменко А.С., Додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2025 року, актом № 1 про прийняття-передачу наданих послуг від 08 травня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг та робіт склала 10000 грн: первинна правова консультація - 1000 грн, вивчення копій матеріалів судової справи № 334/8361/21 - 4000 грн, підготовка та подання до суду позовної заяви з додатками - 5000 грн, та актом № 2 про прийняття-передачу наданих послуг від 14 серпня 2025 року , відповідно до якого адвокат Авраменко А.С. та ОСОБА_1 склали цей акт про таке. Адвокат з 14.08.2025 року надав клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги від 22.04.2025 та додаткової угоди № 1 від 22.04.2025 до нього, а клієнт прийняв надані послуги, пов'язані з поданням до суду заяви в порядку ст. 270 ЦПК України про ухвалення додаткового рішення у справі 335/4434/25 - 3 години - 3000 грн.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що сума стягнутого судом першої інстанції відшкодування на правову допомогу розмірі 5000 грн повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
На думку колегії суддів, стягнення витрат на правову допомогу саме в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі та відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
В своїй апеляційній скарзі Запорізька обласна прокуратура заперечує щодо стягнення судових витрат саме з обласної прокуратури, тобто не погоджується з порядком відшкодування шкоди. Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вони заслуговують на увагу.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до ст. 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України визначено, що учасником цивільних правовідносин у тому числі є держава Україна.
Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.
Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20.
Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади (Запорізька обласна прокуратура. Держана казначейська служба України), а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача - держави Україна (з Державного бюджету України).
Зазначений підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29.05.2023 у справі № 336/5109/19, від 31.10.2018 у справі № 383/596/15, від 07.07.2021 у справі № 335/10173/19, від 11.05.2022 у справі № 201/4534/20, від 11.08.2022 у справі № 703/468/21.
Крім того, Велика Палата також неодноразово зазначала, що під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Така практика є сталою.
З огляду на вищевикладене, факт зазначення відповідачем у цій справі, зокрема, Запорізької обласної прокуратури не свідчить про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом відповідальності є не держава, а зазначений орган.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
За цих обставин, витрати на правничу допомогу, які були понесені стороною під час розгляду даної цивільної справи належить стягнути з держави Україна за рахунок Державного бюджету України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, проте припустився помилки під час дослідження доказів понесення витрат на правничу допомогу визначаючи розмір матеріальної шкоди, яку зазнав позивач у кримінальному провадженні. При цьому, у своєму додатковому рішенні, суд, оцінивши докази та правильно встановивши розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цивільної справи, припустився помилки, вказавши, що стягувати такі витрати належить з відповідача Запорізької обласної прокуратури.
Враховуючи викладене, колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року, отже, дану апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду в частині стягнення з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 яким стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 44 700 гривень змінити, зменшивши розмір стягнутої матеріальної шкоди з 44700 до 43000 грн. В іншій частині рішення суду не переглядалось.
Що стосується додаткового рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводи апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури знайшли своє підтвердження, а тому дана апеляційна скарга підлягає задоволенню, додаткове рішення місцевого суду підлягає зміні в абзаці 2 з викладення його резолютивної частини в новій редакції- стягнення коштів з Державного бюджету України. В решті додаткове рішення належить залишити без змін.
Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1, п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви судовий збір не сплачувався, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір»
У своїй апеляційній скарзі Запорізька обласна прокуратура оскаржує рішення в частині стягнення матеріальної шкоди, відповідно апелянтом було сплачено 670,50 грн судового збору. Апеляційна скарга відповідача задоволена частково на 3,80 % що складає 25,48 грн.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», такі суми слід компенсувати відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року- задовольнити частково. Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 - задовольнити.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року в частині позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження - змінити.
Стягнути з Державного бюджету України витрати на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження 43000 (сорок три тисячі) гривень 00 копійок.
В іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається.
Додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 5 000, 00 гривень.
В решті додаткове рішення залишити без змін.
Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на користь Запорізької обласної прокуратури ( ЄДРПОУ 02909973, адреса вул. Дмитра Апухтіна, 29 а, м. Запоріжжя, 69057, розрахунковий рахунок
UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 25,48 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 26 листопада 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Онищенко Е.А. Кухар С.В.