03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/11381/23
провадження № 61-6966ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 вересня 2024 року у складі судді Коваленко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., повний текст постанови складений 21 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольга Валеріївна, про встановлення факту проживання однією сім'єю,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольга Валеріївна (далі - приватний нотаріус Чоногуз О. В.), про встановлення факту проживання однією сім'єю,
Позов мотивувала тим, що з ОСОБА_3 вони спочатку були просто сусідами, проживали на одному поверсі та були подругами. На той час у ОСОБА_1 були складні сімейні обставини, вона розлучалась з чоловіком, їй не було де проживати та вона потребувала підтримки. ОСОБА_3 також потребувала моральної підтримки та допомоги по господарству та піклування про себе. Оскільки у ОСОБА_3 не було дітей, то всю увагу та опіку вона направляла на ОСОБА_1 , ставши їй матір'ю і старшою сестрою, а ОСОБА_1 віддячувала їй піклуванням та всебічною підтримкою. Всі ці роки ОСОБА_1 дбала про фізичний та ментальний стан ОСОБА_3 , яка в силу слабкого здоров'я часто відвідувала лікарів, маючи багато хронічних захворювань, потребувала хірургічного втрачання, а також лікування в стаціонарному відділенні лікарні під час різних захворювань. Весь час у лікарні та вдома ОСОБА_1 була поряд, піклувалася про хвору у післяопераційні періоди, надавала психоемоційну підтримку та сприяла якнайшвидшому відновленню організму, забезпечувала ліками, перейняла на себе всі побутові справи. Весь час до дня смерті ОСОБА_3 вони жили однією сім'єю як мати з донькою, разом вели спільне господарство, святкували свята, ходили в гості та запрошували гостей до себе. У ОСОБА_1 залишилось багато спільних фотографій у різні періоди життя. Вони мали спільний бюджет, з якого оплачувались спільні витрати та покупки, такі як продукти та різні побутові речі для господарства. Для комфортного проживання ними було спільно придбано побутові речі - ортопедичний матрац, шафу для речей, пральну машину, пилосос, зроблено капітальний ремонт у ванній кімнаті та заміна сантехніки, виготовлення та монтаж металопластикового вікна. Всі матеріали для ремонту були куплені ОСОБА_1 у магазині Епіцентр та здійснено і оплачено замовлення на їх встановлення та виконання інших ремонтних робіт. Також особисто з її картки оплачувались рахунки по отриманню комунальних послуг. Восени 2020 року ОСОБА_3 вирішила, що їм необхідно задокументувати відносини і вони звернулися за консультацією до нотаріуса, яка порадила їм укласти договір довічного утримання. В цей час ОСОБА_3 надала їй нотаріальне доручення, щоб вона змогла оформити всі належні документи для укладення такого договору та зібрати від її імені всі необхідні довідки для оформлення такого договору. Але на початку грудня 2020 року ОСОБА_3 раптово захворіла на СOVID-19 та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Оскільки у ОСОБА_3 нікого близького не було, всю організацію поховання та всі витрати ОСОБА_1 взяла на себе, організувала місце на кладовищі, процедуру поховання та поминальний обід. Після цього продовжила жити в квартирі ОСОБА_3 , утримуючи її в належному стані. Весь цей час після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 доглядала за її могилою, а у 2022 році поставила їй пам'ятник. Всі ці роки вона була померлій більше ніж подруга, а фактично членом сім'ї, донькою чи сестрою.
Вказувала, що встановлення даного факту їй необхідно для прийняття спадщини як спадкоємцю четвертої черги за законом.
Позивач просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 з квітня 2014 року по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 вересня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Чорногуз О. В., про встановлення факту проживання однією сім'єю, відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що:
подані ОСОБА_1 письмові докази у їх сукупності не доводять юридичного факту існування між позивачем та ОСОБА_3 відносин, притаманних сімейним, на протязі часу, вказаного у заяві, а саме: з квітня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1;
суд прийняв до уваги пояснення позивача, показання її свідків в частині надання ОСОБА_1 допомоги ОСОБА_3 у придбанні ліків, продуктів харчування, у відвідуванні лікарень, однак дане свідчить про прояв позивачем турботи, поваги до людей похилого віку, добросусідських відносин, дотримання певних моральних норм, а не про наявність в період 2014 -2020 років однієї сім'ї ОСОБА_5 ;
враховуючи викладене, вимоги діючого законодавства, надані сторонами докази в рамках позовних вимог та їх обґрунтувань, при наданні висновку по питанню - чи були в період 2014-2020 років позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю, суд виходить з визначення терміну «Сім'я», а саме, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки;
факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю протягом п'яти років недоведений, оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, що є наслідком відмову у задоволені заявлених позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі;
самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю.
договори, акти приймання-передачі щодо придбання обладнання та господарських товарів до квартири можуть бути доказами ведення спільного господарства, але всі зазначені документи датуються 2019 - 2020 роками;
таким чином, докази ведення спільного господарства з померлою в період за п'ять років до смерті останньої в матеріалах справи відсутні;
організація позивачем поховання ОСОБА_3 та отримання відповідної довідки та свідоцтва про смерть, замовлення позивачем пам'ятника не є належними доказами на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю;
видача ОСОБА_3 довіреності на ім'я ОСОБА_1 та договору на проведення технічної інвентаризації квартири не доводять факт спільного проживання, оскільки з них не вбачається наявність між заявником та померлою відносин, притаманних сімейним;
заяви сусідів та акт від 20 грудня 2022 року, а також фотографії, з яких, поза іншим, неможливо достовірно встановити дати їх виготовлення, оскільки автоматичні цифрові відмітки дати і часу на фотографіях відсутні, також не є достатнім доказом, що підтверджує факт спільного проживання, і не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю;
квитанції за оплату комунальних послуг не є належними доказами на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю, оскільки сплата комунальних послуг підтверджена ними, починаючи лише з листопада 2020 року, при цьому більша частина квитанцій датована 2021 - 2022 роками, тобто після смерті ОСОБА_3 ;
показання допитаних у даній справі свідків щодо проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за однією адресою та про наявність сімейних відносин між ними є певним особистим сприйняттям свідками відносин, які існували між даними особами, але самі по собі не свідчать про те, що даним відносинам були притаманні ознаки сімейних в юридичному контексті, тому апеляційний суд відхилив як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не мав підстав брати під сумнів достовірність фактів, які повідомили свідки;
крім того, показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах;
надані письмові докази у сукупності з показаннями свідків свідчать про дружні турботливі стосунки між позивачем та ОСОБА_3 . Сам по собі факт тривалого знайомства позивачки з ОСОБА_3 , надання допомоги померлій за її життя та її поховання, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов'язків, притаманних членам сім'ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 протягом п'яти років до відкриття спадщини;
таким чином, відмова в позові судом першої інстанції є правомірною, оскільки ОСОБА_1 не було доведено фактів ведення із спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин впродовж не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;
апеляційний суд відхилив як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що вона має інше зареєстроване місце проживання, однак її дійсне місце проживання, починаючи з весни 2014 року і по теперішній час, є АДРЕСА_1 ;
доводи апеляційної скарги, що за життя ОСОБА_3 мала можливість і намагалася розпорядитись своїм майном на користь позивача, а саме укласти з нею договір про довічне утримання, проте не встигла це зробити через раптову смерть, не спростовують, а навпаки підтверджують висновки суду першої інстанції про недоведеність сімейних відносин ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , з огляду на те, що правовідносини за договором довічного утримання не мають ознак сімейних, є цивільно-правовими, регулюються ЦК України та обумовлені майновим інтересом особи, яка здійснює довічне утримання, у набутті у власність житлового будинку, квартири або їх частини, іншого нерухомого майна або рухомого майна, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно;
апеляційним судом не прийняті посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, Верховного Суду в постановах від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20, від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17, оскільки рішення суду першої інстанції даним висновкам не суперечить.
У червні 2025 року ОСОБА_1 через систему Електроний суд з касаційною скаргою за підписом ОСОБА_2 , в якій просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року і постановити повне рішення, яким встановити факт проживання ОСОБА_1 ОСОБА_3 однією сім'єю з квітня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , день смерті останньої. До касаційної скарги додана заява про поновлення строку.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги до 20 жовтня 2025 року.
На виконання ухвал Верховного Суду ОСОБА_1 надала касаційну скаргу в новій редакції та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначила застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 08 квітня 2025 року у справі № 372/3102/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди помилково не взяли до уваги надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог. Позивач надав суду належні та достатні докази на підтвердження того, що сторони проживали однією сім'єю, мали взаємні права та обов'язки, були пов'язані спільним побутом з весни 2014 року. Ці обставини підтверджені актом від 20 грудня 2022 року, підписаний сусідами позивача, письмовими поясненнями свідків, фотознімками, поясненнями свідків, які надані у суді першої інстанції;
судом першої інстанції було зроблено хибний висновок, що відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 свідчать лише про «прояв ОСОБА_1 турботи, поваги до людей похилого віку, прояв добросусідських відносин, дотримання певних моральних норм, а не про наявність в період 2014-2020 років однієї сім'ї ОСОБА_5 »;
суд не мав підстав брати під сумнів достовірність фактів, які повідомили свідки, при цьому даних про зацікавленість свідків під час розгляду судової справи, судом не було встановлено. Показання свідків у цій справі є належним доказом для встановлення факту проживання однією сім'єю, позивачки та ОСОБА_3 , оскільки здебільшого джерелом таких свідчень є відомості, які свідки сприймали особисто та були повідомленні їм ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які позиціонували себе як сім'ю у спірний період часу. Повідомлені свідками обставини узгоджуються з іншими матеріалами справи та підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків у позивачки та ОСОБА_8 , зокрема спільне проживання, придбання предметів побуту, їжі, спільність бюджету;
судом апеляційної інстанції також залишено поза увагою акт від 20 грудня 2022 року підписаний сусідами та завірений начальником ЖЕД № 404, який є підтвердженням факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 разом однією сім'єю у період з квітня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , день смерті останньої. Адже саме Житлово-експлуатаційна контора (ЖЕК) займається обслуговуванням житлових будинків, включаючи прибирання, утримання внутрішньобудинкових систем та поточний ремонт. Її головні завдання - забезпечувати належний технічний та санітарний стан будинків, а також інженерне обладнання. Саме ЖЕК володіє інформацією про кількість проживаючих у кожній квартирі, так як відповідно кількості проживаючих і нараховується оплата за вивіз сміття і відходів та оплата за обслуговування прибудинкової території;
також суди обох інстанції зробили хибний висновок про те, що «Надані письмові докази у сукупності з показаннями свідків свідчать про дружні турботливі стосунки між позивачкою та ОСОБА_3 . Сам по собі факт тривалого знайомства позивачки з ОСОБА_3 , надання допомоги померлій за її життя та її поховання, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов'язків, притаманних членам сім'ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 протягом п'яти років до відкриття спадщини. Дійсно, дружні стосунки між жінками були давно, але з моменту вселення ОСОБА_1 до ОСОБА_3 навесні 2014 року почалося проживання однією сім'єю. Весь побут, тобто всі хатні справи та витрати вони ділили на двох, складали свої доходи та купували з них продукти та речі домашнього вжитку. Саме про такий спільний побут і вказують чеки на купівлю речей для домашнього використання таких як, як ортопедичний матрац, шафу для речей, пральну машину, пилосос. Також квитанції про заміну в квартирі металопластикового вікна та ремонт у ванній кімнаті та заміна сантехніки додані як доказів підтверджують саме про ведення жінками спільного побуту і аж ніяк не про просто дружні і турботливі стосунки. Та й врешті, як ще могли проживати в одній однокімнатній квартирі дві жінки, діливши на двох невеликий простір, придбавали та користувались спільно майном;
посилання апеляційного суду на те, що за життя ОСОБА_3 мала можливість і намагалася розпорядитись своїм майном на користь позивача, а саме укласти з нею договір про довічне утримання, проте не встигла це зробити через раптову смерть, не спростовують, а навпаки підтверджують висновки суду першої інстанції про недоведеність сімейних відносин ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , з огляду на те, що правовідносини за договором довічного утримання не мають ознак сімейних є хибним. Думка, якимось чином задокументувати свої відносини виникла вже після того, як жінки поживши декілька років разом та зрозуміли що їм вдвох проживати комфортно через схожість характерів і однакових поглядів на життя. А так, як офіційно стати сім'єю, фізично було не можливо, то вони і звернулись за консультацією до нотаріуса. Нотаріус порадила укласти договір довічного утримання, роз'яснивши, що це буде найкращий варіант і вони будуть жити так як і жили раніше. Саме тоді, для збору всіх необхідних документів, і була зроблена довіреність на ОСОБА_9 .
До касаційної скарги додане клопотання про поновлення строку, в якому ОСОБА_1 зазначила, що повний текст судового рішення оприлюднений 27 березня 2025 року, представник позивача отримала його 02 травня 2025 року.
До клопотання додані докази отримання постанови апеляційного суду, з яких вбачається, що дата її отримання - 02 травня 2025 року. Також наданий лист Київського апеляційного суду про те, що постанова апеляційного суду була направлена на електронну адресу представника позивача, інформація щодо направлення на поштову адресу ОСОБА_1 копії вищевказаної постанови апеляційного суду в паперовому вигляді відсутня.
Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена 19 березня 2025 року. Повний текст постанови складений 21 березня 2025 року. Касаційна скарга сформована в системі «Електронний суд» 01 червня 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
Враховуючи, що касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.
У листопаді 2025 року Київська міська рада надала письмові пояснення щодо касаційної скарги.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 ;
згідно свідоцтва про право власності на житло, видане Дніпровською районною радою народних депутатів 26 грудня 1994 року, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , квартира зареєстрована в Київському БТІ і записана в реєстрову книгу за №615;
29 серпня 2023 року приватний нотаріус Чорногуз О. В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , письмово повідомила позивача про неможливість відкрити спадкову справу, оскільки нею пропущено строк для прийняття спадщини згідно статті 1270 ЦК України, та не подано документів, що підтверджують факт постійного проживання зі спадкодавцем. ОСОБА_10 роз'яснено право звернення до суду для відновлення строку для прийняття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом(статті 1216 та 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведеність факту спільного проживання заявниці та спадкодавця, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років (див. постанову Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23)).
Надання допомоги одинокій особі похилого віку, яка за станом здоров'я потребувала постійного стороннього догляду, не є безумовним підтвердженням факту проживання однією сім'єю (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 542/1648/19 (провадження № 61-20204св21)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини перша-друга статті 89 ЦПК України).
Встановивши, що позивач не довела факт проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства впродовж не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.
Посилання в касаційній скарзі на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 08 квітня 2025 року у справі № 372/3102/23 не свідчать про те, що судові рішення ухвалені без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_2 , про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольга Валеріївна, про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат