(додаткова)
28 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 461/6724/21
провадження № 61-15082св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Львівський державний університет внутрішніх справ, Виконавчий комітет Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
треті особи: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юрчук Ірина Андріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Сеньківа Андрія Ігоровича про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ, Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, треті особи: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юрчук Ірина Андріївна, про визнання незаконним і скасування рішень, про визнання незаконними та скасування наказу
з додатком до нього, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, про визнання незаконними та скасування договору про визначення часток, про визнання недійсним свідоцтва на спадщину, про припинення речових прав на квартиру, про встановлення за позивачем права на першочергове отримання квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ, Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним і скасування рішень, визнання незаконними та скасування наказу з додатком до нього, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання незаконними та скасування договору про визначення часток, визнання недійсним свідоцтва на спадщину, припинення речових прав на квартиру, встановлення права на першочергове отримання квартири.
Рішенням Галицького районного суду м. Львів від 06 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишено без змін.
11 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сеньків А. І. через систему Електронний Суд подав до Верховного Суду заяву (сформовану в системі Електронний Суд 10 листопада 2025 року) про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанціїу розмірі 21 000,00 грн.
Також заявник просив поновити процесуальний строк для подання заяви про постановлення додаткового рішення, враховуючи те, що постанова Верховного суду від 29 жовтня 2025 року надійшла до Електронного кабінету ОСОБА_2 03 листопада 2025 року, 08 та 09 листопада 2025 року були вихідними днями, а сама заява подана 10 листопада 2025 року.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол автоматизованого визначення складу колегії суддів від 11 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21 (провадження № 61-11490св23).
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України докази витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
Враховуючи докази, надані заявником щодо дати отримання ним постанови Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року, заява про поновлення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, підлягає задоволенню.
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану ОСОБА_2 на стадії касаційного перегляду справи, колегія суддів враховує таке.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду, який викладений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогупредставник ОСОБА_2 - адвокат Сеньків А. І. надав: договір № 14/09/22 про надання правової (правничої) допомоги від 14 вересня 2022 року, укладений між Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Домінанта» та ОСОБА_2 ; акт приймання-передачі наданих послуг від 07 листопада 2025 року, складений між Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Домінанта» та ОСОБА_2 ; рахунок-фактуру від 05 лютого 2025 року; платіжні інструкції від 27 лютого 2025 року та від 10 листопада 2025 року; ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 адвокатом Сеньком А. І. у Верховному Суді.
Пунктами 4.1, 4.2 договору № 14/09/22 про надання правової (правничої) допомоги від 14 вересня 2022 року визначено, що за послуги, надані виконавцем, клієнт зобов'язується сплатити гонорар у розмірі, що погоджується сторонами по кожному завданню клієнта окремо. Остаточний розмір гонорару визначається в акті приймання-передачі наданих послуг. Оплата здійснюється клієнтом шляхом зарахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 07 листопада 2025 року, складений між Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Домінанта» та ОСОБА_2 , адвокат надав, а ОСОБА_2 прийняв правничу допомогу (послуги) в такому обсязі та вартості: вивчення та правовий аналіз касаційної скарги ОСОБА_1 , пошук та аналіз правових висновків Верховного Суду, на які покликається заявник, підготовка відзиву на касаційну скаргу на спростування доводів заявника, надіслання копії відзиву на касаційну скаргу усім учасникам справи, подання відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду (сім годин, ціна 3000 грн. за одну годину), всього 21 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 27 лютого 2025 року ОСОБА_2 сплатив за надання юридичних послуг відповідно до рахунку-фактури № 05/02-25-6 від 05 лютого 2025 року 10 000,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією від 10 листопада 2025 року ОСОБА_2 сплатив за надання юридичних послуг відповідно до рахунку-фактури № 05/02-25-6 від 05 лютого 2025 року у справі № 461/6724/21 (підготовка відзиву на касаційну скаргу) 11 000,00 грн.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
ОСОБА_1 подав заяву про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу до Верховного Суду, в якій вказував на неспівмірність наданих послуг. Вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції не може перевищувати 5 000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що витрати на надіслання копії відзиву на касаційну скаргу усім учасникам справи та витрати на подання відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не відносяться до безпосередніх витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 914/1564/20, а також додаткових постановах ВС від 05 липня 2022 року у справі № 910/10507/21, від 23 серпня 2022 року у справі № 909/328/18, від 07 лютого 2023 року у справі № 922/4022/20, від 25 липня 2023 року у справі № 914/4092/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 911/3586/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 914/131/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 911/3076/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 922/838/22.
Враховуючи заяву ОСОБА_1 про зменшення розміру правничої допомоги, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Сеньківим А. І. послуг, касаційний суд вважає, що заява представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню та з ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись статтями 41, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Сеньківа Андрія Ігоровича про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).
Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк