27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 359/580/17
провадження № 61-17312св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», заінтересовані особи: ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 (боржник), приватний виконавець виконавчого округу Київської області Дубровін Сергій Іванович,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону боржника з ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому на підставі виконавчого листа № 359/580/17, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 02 серпня 2018 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект».
Заява мотивована тим, що 10 грудня 2007 року ОСОБА_1 уклав з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», кредитний договір № 11264698000, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 91 810,00 доларів США, що еквівалентно 463 640,50 грн.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник та банк уклали іпотечний договір від 10 грудня 2007 року, за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Відповідно до договору факторингу № 1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 12 грудня 2011 року банк відступив ТОВ «Кей-Колект» свої права вимоги до позичальника (іпотекодавця) за зобов'язаннями по кредитному договору № 11264698000 та іпотечному договору від 10 грудня 2007 року.
В порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року в справі № 359/580/17 в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором в загальному розмірі 3 582 951,84 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу цього об'єкта нерухомого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
З метою примусового виконання зазначеного рішення 02 серпня 2018 року було видано виконавчий лист № 359/580/17.
27 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Дубровіним С. І. за заявою ТОВ «Кей-Колект» відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання указаного виконавчого листа.
Разом із цим, рішеннями від 19 липня 2019 року № 47863230, 47863056, прийнятими державним виконавцем Камінь-Каширського районного ВДВС ГТУЮ у Волинській області Гарбарчуком О. О., записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 були перенесені до спеціального розділу Державного реєстру прав та припинені.
У подальшому, 30 липня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу (серія та номер 1239) відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2019 року (серія та номер 1692) відчужила вказане житлове приміщення на користь ОСОБА_2 , яка станом на сьогодні є його власником.
Відтак, на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2019 року відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» до ОСОБА_2 перейшли всі права та обов'язки іпотекодавця за іпотечним договором, у тому обсязі й на тих умовах, на яких вони належали ОСОБА_1 на момент укладення цього договору, в тому числі права й обов'язки боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім цього, заявник вказував, що Наказом Міністерства юстиції України від 13 травня 2022 року зазначені вище рішення державного виконавця Камінь-Каширського районного ВДВС ГТУЮ у Волинській області Гарбарчука О. О. від 19 липня 2019 року № 47863230, 47863056 скасовані.
Посилаючись на викладене, ТОВ «Кей-Колект» просило задовольнити заяву.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2024 року заяву задоволено.
Замінено ОСОБА_1 на ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 359/580/17 (№2/359/1032/2017), виданого 02 серпня 2018 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу цього об'єкта нерухомого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором в загальному розмірі 3 582 951,84 грн, що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 2 344 170,30 грн та боргу по сплаті процентів за користування ним в розмірі 1 238 781,54 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 є вирішеним, постановлене судом рішення перебуває на стадії виконання, тому належним способом захисту права ТОВ «Кей-Колект» є подання заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні.
Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову, якою заяву ТОВ «Кей-Колект» про заміну сторони боржника у виконавчому провадженні залишено без задоволення.
Стягнуто з ТОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн кожному.
Стягнуто з ТОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом не було виконано процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення про розгляд справи ОСОБА_2 , яка обґрунтовує свою апеляційну скаргу розглядом судом справи у її відсутність, у зв'язку із чим ухвала місцевого суду підлягає скасуванню відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Вирішуючи заяву ТОВ «Кей-Колект» про заміну сторони виконавчого провадження по суті, апеляційний суд виходив із того, що виконавче провадження№ НОМЕР_1, у якому ТОВ «Кей-Колект» просило замінити сторону боржника, є завершеним, а інших відкритих виконавчих проваджень, у яких стягувачем є ТОВ «Кей-Колект», а боржником ОСОБА_1 , не зареєстровано.
З огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження на примусове виконання виконавчого листа № 359/580/17, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 02 серпня 2018 року, апеляційний суд дійшов висновку, що заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою.
При цьому апеляційний суд урахував, що постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 359/580/17 заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року, на підставі якого був виданий виконавчий лист № 359/580/17,скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено ТОВ «Кей-Колект» у задоволенніпозову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що на даний час судове рішення, на виконання якого Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист, скасовано, тому реалізація позивачем ТОВ «Кей-Колект» процесуального правонаступництва в межах цієї справи та заміна боржника ОСОБА_1 на ОСОБА_2 не матиме процесуальної мети, у зв'язку із чим у задоволенні заяви слід відмовити.
Також апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 понесених нею судовихвитрат на правову допомогу під час апеляційного розгляду справи у розмірі 30 000 грн, з огляду на те, що обсяг та факт надання такої допомоги підтверджено належними доказами, а заяв про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, від ТОВ «Кей-Колект» не надходило.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10 січня 2025 року ТОВ «Кей-Колект»звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року, сформованою в системі «Електронний суд».
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
18 березня 2025 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
28 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 10 грудня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», уклав з ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту № 11264698000, за яким АКІБ «УкрСиббанк» зобов'язався надати кредит в розмірі 91 810,00 доларів США, а відповідач зобов'язався щомісячно до 10 грудня 2028 року повертати кредит по частинам та сплачувати проценти за користування ним.
В той же день АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», уклав з ОСОБА_1 договір іпотеки № 72018, за яким з метою забезпечення належного виконання грошових зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту відповідач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ТОВ «Кей-Колект» договір факторингу № 1, за яким відступило останньому право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11264698000 від 10 грудня 2007 року.
В той же день ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ТОВ «Кей-Колект» договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки. За цим договором ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги до ОСОБА_1 за договором іпотеки від 10 грудня 2007 року, що підтверджується випискою з додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у справі № 359/580/17 в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором в загальному розмірі 3 582 951,84 грн, що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 2 344 170,30 грн та боргу по сплаті процентів за користування ним в розмірі 1 238 781,54 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу цього об'єкту нерухомого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який проводить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
02 серпня 2018 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист № 359/580/17 з примусового виконання указаного судового рішення.
Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Київської області Дубровіним С. І. від 27 березня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року (справа № 359/580/17).
Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року скасовано та прийняти нову постанову у справі, якою відмовлено ТОВ «Кей-Колект» в позові до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Дубровіна С. І. від 06 листопада 2024 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 30 липня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1239, відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2019 року, серія та номер 1692, відчужила квартиру на користь ОСОБА_2 , яка на сьогоднішній день є її власником.
Відомості з державного реєстру іпотек щодо квартири за вказаною адресою станом на 16 грудня 2020 року відсутні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
У постанові від 18 січня 2022 року у справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 727/9430/13-ц, щодо порядку здійснення заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, згідно з яким за відсутності відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є можливою.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку норми статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з нормами статті 55 ЦПК України.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, питання про заміну сторони виконавчого провадження можна ставити тільки після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення.
Ураховуючи наведене, для вирішення питання щодо заміни сторони у виконавчому провадженні вирішальним є встановлення наявності відкритого виконавчого провадження, в якому ставиться таке питання.
У справі яка переглядається, встановлено що заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у справі № 359/580/17 в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором в загальному розмірі 3 582 951,84 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу цього об'єкту нерухомого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
02 серпня 2018 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист № 359/580/17 з примусового виконання указаного судового рішення.
27 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Дубровіним С. І. за заявою ТОВ «Кей-Колект» відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання указаного виконавчого листа.
Разом із цим, постановою Київськогоапеляційного суду від 30 жовтня 2024 року заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2017 року скасовано та прийняти нову постанову у справі, якою відмовлено ТОВ «Кей-Колект» в позові до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Дубровіна С. І. від 06 листопада 2024 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі скасуванням рішеннясуду, на підставі якого виданий виконавчий документ.
Враховуючи вищевказані обставини, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для заміни сторони боржника у виконавчому провадженні, оскільки, з огляду на скасування судового рішення, на виконання якого Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист, реалізація ТОВ «Кей-Колект» процесуального правонаступництва в межах цієї справи та заміна боржника ОСОБА_1 на ОСОБА_2 не матиме процесуальної мети.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу
Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати
на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані
з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 06 грудня 2024 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду заяву про відшкодуваннясудових витрат, в якій просила стягнути з ТОВ «Кей-Колект» на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, понесені нею під час апеляційного розгляду справи.
Матеріалами справи також встановлено, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 наданокопію договору про надання правової допомоги № 1580 від 13 вересня 2024 року, укладеного з адвокатським бюро «Романа Сацика», згідно якого адвокатське бюро зобов'язується за завданням клієнта надавати клієнту правову допомогу щодо представництва в справі № 359/580/17; додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 13 вересня 2024 року, укладеного адвокатським бюро «Романа Сацика» та ОСОБА_2 ; акт про надану правову допомогу № 1, згідно якого виконавець виконав за договором, а замовник прийняв наступні послуги: ведення справи № 359/580/17 в Київському апеляційному суді - 30 000,00 грн; квитанцію № 3178266 від 05 грудня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_2 сплачено на користь адвокатського бюро «Романа Сацика» 30 000,00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг), згідно якого адвокатським бюро виконано ведення справи № 359/580/17 в Київському апеляційному суді.
Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від ТОВ «Кей-Колект» не надходило.
З огляду на те, що за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено,заяв про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, ТОВ «Кей-Колект» не подавало, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ТОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, понесених нею на стадії апеляційного перегляду справи, у розмірі 30 000,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, якевідповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов