19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 759/1973/24
провадження № 61-6453св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариствокомерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про розірвання договорів, стягнення суми вкладів, процентів та стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року до участі у справі залучено як третю особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, справа перебуває в провадженні суду з 2024 року, судові засідання призначалися неодноразово. Належним чином повідомлений позивач неодноразово не з'являлися у судове засідання.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з'явився.
Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез'явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Оскільки справа тривалий час перебувала на розгляді в суді, розгляд справи неодноразово відкладався, позивач належним чином був повідомлений про призначення справи до розгляду, про дату та час розгляду справи, двічі поспіль ані він, ані його представник не з'явилися у судове засідання, суд залишив позов без розгляду на підставі пункту 3 частин першої статті 257 ЦПК України.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Апеляційний суд вказав, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, обґрунтовуючи це тим, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення її або її представника про судові засідання. Про прийняте судом рішення вона дізналася випадково, адже копія оскаржуваної ухвали не була направлена судом.
Разом з тим ОСОБА_1 не зазначила дату отримання оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, що унеможливлює обчислення судом п'ятнадцятиденного строку відповідно до статті 354 ЦПК України.
В матеріалах справи відсутні докази отримання копії оскаржуваної ухвали. Оскільки не вбачається за можливе обрахувати строк на апеляційне оскарження, позивачу слід звернутися до суду апеляційної інстанції із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням дати отримання ухвали чи дня, з якого їй стало відомо про її існування.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою суду від 04 квітня 2025 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху для подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням причин пропуску строку на оскарження та зазначенням дати коли стало відомо про оскаржувану ухвалу.
21 квітня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, на обґрунтування якої зазначено, що копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року не отримувала. Про існування вказаної ухвали вона дізналася 21 лютого 2025 року, після чого 24 лютого 2025 року адвокат ознайомилася з матеріалами справи і 06 березня 2025 року складена апеляційна скарга, яку в той же день покладено в поштомат для відправки до суду.
Апеляційний суд вважав, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Так, ухвалу Святошинського районного суду м. Києва постановлено 28 січня 2025 року, докази отримання направленої судом копії ухвали відсутні. Представник ОСОБА_1 - адвокат Міронова Г. М. ознайомилася з матеріалами справи 24 лютого 2025 року. Враховуючи те, що про ухвалу суду від 28 січня 2025 року позивачу стало відомо 24 лютого 2025 року, останнім днем для подання апеляційної скарги є 11 березня 2025 року.
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який згідно з статтею 354 ЦПК України за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Отже, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку і залежно від встановленого постановити ухвалу про поновлення або відмову у поновленні цього строку.
Покладені в основу заяви про поновлення процесуального строку доводи про те, що апеляційну скаргу було надіслано до суду апеляційної інстанції 06 березня 2025 року не узгоджуються з матеріалами справи, адже відповідно до відбитку штемпеля АТ «Укрпошта» на конверті в якому було направлено апеляційну скаргу, міститься дата - 16 березня 2025 року. Отже, апеляційна скарга подана з пропуском п'ятнадцятиденного строку, встановленого статтею 354 ЦПК України.
За таких обставин апеляційний суд визнав неспроможними посилання ОСОБА_1 у заяві про усунення недоліків про подання апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року через засоби поштового зв'язку 06 березня 2025 року.
Інші причини, які б свідчили про поважність несвоєчасного подання апеляційної скарги після ознайомлення зі справою 24 лютого 2025 року скаржник не зазначила і доказів на підтвердження указаних обставин та на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року не долучено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню. При цьому апеляційний суд неправильно оцінив обставини справи;
докази отримання копії ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року відсутні, їх і не може бути, адже копію вказаної ухвали на адресу позивача суд не направляв і відповідні докази у матеріалах справи відсутні. Проте цей факт суд апеляційної інстанції залишив поза увагою;
суд апеляційної інстанції оцінив дії позивача на предмет дотримання вимог процесуального законодавства, але дії суду першої інстанції, якими грубо порушені конституційні права позивача, залишились без належної оцінки;
апеляційний суд помилково вказав про те, що покладені в основу заяви про поновлення процесуального строку доводи стосовно того, що апеляційну скаргу було надіслано до суду апеляційної інстанції 06 березня 2025 року не узгоджуються з матеріалами справи, адже відповідно до відбитку штемпеля AT «Укрпошта» на конверті, в якому було направлено апеляційну скаргу, міститься дата - 16 березня 2025 року. Проста кореспонденція кладеться особами у скриньку і коли до конкретного листа дійде черга на виймання з цієї скриньки, а тим більше на штемпелювання конверта, спрогнозувати важко. Саме в цей день, 06 березня 2025 року, у неї не було коштів на відправлення листа рекомендованою кореспонденцією. При цьому питання про поновлення їй пенсії до теперішнього часу є нерозв'язаним, тому вона заощаджує на всьому, що тільки можна;
незрозумілими і такими, що не пов'язано із дотриманням процесуального законодавства, є дії апеляційного суду, який 04 квітня 2025 року постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Разом з тим, в апеляційній скарзі таке прохання із наведенням причин було викладено;
вказану ухвалу апеляційний суд направив на адресу позивача рекомендованим листом без відбитку дати, доказом чого є конверт, який вона отримала 29 квітня 2025 року. При цьому вже 22 квітня 2025 року апеляційний суд отримав від неї окрему заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження (як було вказано в ухвалі суду від 04 квітня 2025 року). Водночас в ухвалі зазначено, що подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження вона повинна була протягом 10 днів із дати отримання її копії. Чекати на отримання нею копії ухвали апеляційний суд очевидно вважав зайвим. Більш того, саме 29 квітня 2025 року апеляційний суд постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/1973/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У червні 2025 року матеріали справи № 759/1973/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 травня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, N 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що районний суд не надав заявнику мотивоване рішення суду в строки, передбачені законом, і заявник безперечно стверджував, що він має намір оскаржити рішення суду першої інстанції. Відповідно можна вважати, що заявник пред'явив непряме клопотання (implied request) про відновлення процесуального строку. Припущення зворотного є вираженням надмірного формалізму. Більше того, з урахуванням причини, по якій заявник не подав скаргу у встановлений строк, національним судам належало відновити строк для подання скарги за їх власною ініціативою (GEORGIY NIKOLAYEVICH MIKHAYLOV v. RUSSIA, № 4543/04, § 56, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року).
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі
№ 1519/2-5034/11).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення (стаття 272 ЦПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року в справі № 754/12067/21 (провадження № 13-22зво24) зазначено, що:
«22. Статтею 6 Конвенції гарантується кожному право на справедливий суд, що включає в себе право на розгляд справи.
23. При цьому право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Дотримання цього права має забезпечуватися також відповідною умовою - особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень.
24. Саме з метою забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, а також права на оскарження судового рішення, стаття 294 КУпАП передбачає можливість поновлення пропущеного з поважних причин строку на апеляційне оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення.
25. Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку із пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
26. У справі щодо ОСОБА_20 ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відмовою у доступі до судів вищих інстанцій, оскільки суд апеляційної інстанції не поновив строк на апеляційне оскарження, який заявник пропустив через те, що суд першої інстанції не повідомив його про дату і час розгляду судом справи про адміністративне правопорушення. […]
29. Наведені обставини залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, так само, як і твердження захисника щодо причин затримки із ознайомленням з матеріалами справи, які також залежали від місцевого суду. До того ж, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що апеляційна скарга була подана через 2 дні після ознайомлення з матеріалами справи.
30. Наведене дає Великій Палаті підстави вважати, що постанова суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження та повернуто апеляційну скаргу, є необґрунтованою та підлягає скасуванню».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду (а. с. 124);
не погодившись з таким судовим рішення, 16 березня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, у якій викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження у зв'язку із ненадсиланням копії оскаржуваної ухвали суду (а. с. 131-134);
ухвалою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме для подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням причин пропуску строку та зазначенням дати, коли стало відомо про оскаржувану ухвалу суду першої інстанції (а. с. 144);
21 квітня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказана заява мотивована тим, що копію ухвали суду першої інстанції від 28 січня 2025 року вона не отримувала. Про існування вказаної ухвали дізналася 21 лютого 2025 року, після чого 24 лютого 2025 року її представник ознайомилася із матеріалами справи і 06 березня 2025 року склала апеляційну скаргу, яку в той же день помістила у поштомат для відправки до суду;
апеляційний суд встановив, що повний текст ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року на адресу позивача не направлявся, відповідні докази у матеріалах справи відсутні. Проте представник ОСОБА_1 - адвокат Міронова Г. М. ознайомилася із матеріалами справи 24 лютого 2025 року, про свідчить відповідна заява (а. с. 127);
оскільки про ухвалу суду від 28 січня 2025 року позивачу стало відомо 24 лютого 2025 року (коли її представник ознайомився з текстом ухвали суду першої інстанції), то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останнім днем для подання апеляційної скарги є 11 березня 2025 року. При цьому покладені в основу заяви про поновлення процесуального строку доводи про те, що апеляційну скаргу було надіслано до суду апеляційної інстанції 06 березня 2025 року не узгоджуються з матеріалами справи, адже відповідно до відбитку штемпеля АТ «Укрпошта» на конверті в якому було направлено апеляційну скаргу, міститься дата - 16 березня 2025 року. Отже, апеляційна скарга подана з пропуском п'ятнадцятиденного строку, встановленого статтею 354 ЦПК України;
проте апеляційний суд не звернув уваги, що у зв'язку з ненаправленням ОСОБА_1 (її представнику) копії повного тексту ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року, ознайомилась вона лише 24 лютого 2025 року та 16 березня 2025 року вже подала апеляційну скаргу. Отже, апеляційна скарга подана у розумний строк.
Таким чином, суд апеляційної інстанції проявив надмірний формалізм під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, внаслідок чого зробив помилковий висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права.
У зв'язку з наведеним касаційний суд вважає, що:
касаційну скаргу слід задовольнити,
оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати,
передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко