24 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 537/2384/25
провадження № 61-14509ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Конрадій Марія Володимирівна, на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про встановлення факту загибелі особи при виконанні військового обов'язку із захисту держави,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулась до суду із заявою про встановлення факту загибелі ОСОБА_4 при виконанні військового обов'язку із захисту держави України в російсько-українській війні.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу до Збройних Сил України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію». З 14 червня 2024 року до теперішнього часу ОСОБА_4 не виходить на зв'язок.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 отримала від ІНФОРМАЦІЯ_2 сповіщення сім'ї № 101, згідно якого повідомлено, що батько її дитини, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність, зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі населеного пункту Липці Харківської області.
Посилаючись на приписи чинного законодавства, заявниця наголосила, що від становлення факту загибелі ОСОБА_4 залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як доньки загиблого військовослужбовця.
Враховуючи викладене просила суд оголосити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця, загиблим ІНФОРМАЦІЯ_6 під час виконання військового обов'язку по захисту держави Україна в російсько-українській війні.
Крюківський районний суд м. Кременчука рішенням від 13 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 пропав безвісти під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Липці Харківської області, тобто на території, яка досі визнається як територія активних бойових дій, тому заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , про оголошення ОСОБА_4 загиблим є передчасною, оскільки строк у шість місяців потрібно відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи.
Полтавський апеляційний суд постановою від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 травня 2025 року залишив без змін.
19 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Конрадій М. В., через систему «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року.
Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суд установив, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про мобілізацію» був призваний на військову службу до Збройних Сил України.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 листопада 2022 року № 339 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця-санітара 2-го відділення 2-го патрульного взводу 3-ї патрульної роти.
На виконання бойових розпоряджень командирів на початку червня 2024 року солдат ОСОБА_4 вибув у службове відрядження для виконання завдань в зоні виконання бойових (спеціальних) завдань в період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією.
17 червня 2024 року до військової частини надійшли бойові донесення, згідно яких ІНФОРМАЦІЯ_6 близько 09:00 в ході виконання бойових завдань на сході України, в районі населеного пункту Липці Харківської області, під час проведення ударно-пошукових дій в районі лісосмуги, зникли безвісти військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдат ОСОБА_4 .
Цього ж дня, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 258 було призначено службове розслідування по з'ясуванню причин та обставин зникнення безвісти ІНФОРМАЦІЯ_6 військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 в ході виконання бойових завдань на сході України, в районі населеного пункту Липці Харківської області, під час проведення ударно-пошукових дій в районі лісосмуги.
15 липня 2024 року заступником командира військової частини НОМЕР_1 по роботі з особовим складом було складено висновок службового розслідування, згідно якого військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдата ОСОБА_4 , визнано вважати таким, що зник безвісти за особливих обставин. Обставинами, що призвели до неможливості встановлення місця знаходження та перебування вищезазначеного військовослужбовця є неможливість проведення пошукових та евакуаційних заходів в районі населеного пункту Липці Харківської області, у зв'язку з веденням на даній території активних бойових дій.
З копії свідоцтва про народження вбачається, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
20 червня 2024 року Кременчуцьким районним управлінням поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12024170500001376, попередня правова кваліфікація частина перша статті 115 КК України, за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_4 .
19 серпня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 за вих. № 00/13887 на адресу ОСОБА_1 було направлено сповіщення сім'ї № 101, згідно якого повідомлено, що батько її дитини, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність, зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі населеного пункту Липці Харківської області.
Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.
У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб'єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв'язку із тривалою безвісною відсутністю.
Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.
Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Приписи частини другої статті 46 ЦК України пов'язують оголошення фізичної особи померлою у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв'язку з воєнним станом як таким.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).
За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (станом на час виникнення правовідносин у цій справі):
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
- бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);
- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;
- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Відповідно бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії). Тому воєнні дії, які законодавець згадує у частині другій статті 46 ЦК України, не обмежуються лише бойовими діями.
Збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт) (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України»).
Законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан».
Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов'язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24).
У постанові від 11 грудня 2024 року у справі 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв'язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.
Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
У цьому Наказі зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.
Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з вказаного Наказу, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що обчислення шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій - правовій визначеності.
У частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України.
Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв'язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об'єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.
Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв'язок з різних причин, пов'язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з'ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.
У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв'язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.
Вказані висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 753/8049/24 (провадження № 61-17498св24).
У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту загибелі ОСОБА_4 при виконанні військового обов'язку із захисту держави України в російсько-українській війні в районі населеного пункту Липці Харківської області.
Встановлено, що ОСОБА_4 в ході виконання бойових завдань на сході України зник безвісти в районі населеного пункту Липці Харківської області під час проведення ударно-пошукових дій в районі лісосмуги. Обставинами, що призвели до неможливості встановлення місця знаходження та перебування вищезазначених військовослужбовців є неможливість проведення пошукових та евакуаційних заходів в районі населеного пункту Липці Харківської області у зв'язку з веденням на даній території активних бойових дій.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією спочатку був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 із змінами і доповненнями, а тепер - наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28 лютого 2025 року, Липецька територіальна громада з 10 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року була територією активних бойових дій, а з 01 жовтня 2024 року та до теперішнього часу вважається територією активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, прийшов до правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви про встановлення факту загибелі особи з тих підстав, що таку заяву подано до суду передчасно.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Конрадій Марія Володимирівна, на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про встановлення факту загибелі особи при виконанні військового обов'язку із захисту держави.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко