12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 534/398/22
провадження № 61-619св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.
суддів: Ігнатенка В.М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року у складі колегії суддів Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ТОВ «Єристівський ГЗК») про визнання протиправним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що з 07 серпня 1989 року до 01 квітня 2022 року позивач працював на різних посадах Полтавського ГЗК та на гірничо-транспортних підприємствах «Ferrexpo», в тому числі у період з 02 лютого 2015 року до 01 квітня 2022 року на посаді начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу ТОВ «Єристівський ГЗК».
Вказував, що наказом ТОВ «Єристівський ГЗК» від 07 грудня 2020 року № 1698-ОД у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці підприємства прийнято рішення з 01 квітня 2021 року виключити зі штатного розпису підприємства та скоротити відповідні робочі місця, в тому числі посаду начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу (чотири штатні одиниці).
Надалі наказом ТОВ «Єристівський ГЗК» від 17 листопада 2021 року № 1802-ОД зі змінами, внесеними наказом ТОВ «Єристівський ГЗК» від 24 січня 2022 року № 113-ОД, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці підприємства прийняло аналогічне рішення, яким передбачалося з 01 квітня 2022 року виключення з організаційної структури та зі штатного розпису підприємства та скорочення відповідних робочих місць, в тому числі посаду начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу (одну штатну одиницю), а наказом відповідача від 25 січня 2022 року № 120-ОД було прийнято рішення з 01 квітня 2022 року скоротити відповідних працівників підприємства, в тому числі і позивача, - начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу.
22 березня 2022 року та 31 березня 2022 року позивача повідомлено про відсутність вакантних робочих місць на ТОВ «Єристівський ГЗК» та запропоновано роботу на ПрАТ «Полтавський ГЗК», від якої станом на вказані дати він відмовився.
Наказом від 01 квітня 2022 року № 109-к позивача звільнено з посади начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.
Зазначав, що із вказаними наказами він ознайомився лише 04 квітня 2022 року та до цього часу не знав про своє фактичне звільнення, оскільки в ніч з 02 квітня 2022 року на 03 квітня 2022 року він був допущений до роботи та виконував свої посадові обов'язки.
Позивач наказ про звільнення вважав протиправним, а звільнення - незаконним, оскільки відповідач порушив процедуру звільнення, а саме: його не повідомили за два місяці до звільнення про таке звільнення; йому не запропоновані всі наявні вакантні посади на підприємстві, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації; не було враховано його переважне право на залишення на роботі, не був врахований його безперервний трудовий стаж на підприємстві, досвід його трудової діяльності та не проведено аналізу продуктивності його праці і кваліфікації в порівнянні з іншими працівниками.
Таким чином, на думку позивача, відповідач не виконав усіх у сукупності гарантій реалізації ним права на працю під час скорочення чисельності та штату працівників, що є підставою для визнання його звільнення незаконним.
Позивач з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ ТОВ «Єристівський ГЗК» від 01 квітня 2022 року № 109-к «Про припинення трудового договору (контракту) начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу ОСОБА_1 »;
поновити його на посаді начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу ТОВ «Єристівський ГЗК» з 02 квітня 2022 року;
стягнути з ТОВ «Єристівський ГЗК» на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2022 року до дня ухвалення судом рішення у справі, що станом на 03 травня 2023 року становить суму 498 411,90 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Комсомольський міський суд Полтавської області, назву якого відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів від 26 лютого 2025 року, змінено на Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області, рішенням від 28 червня 2023 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував наказ ТОВ «Єристівський ГЗК» від 01 квітня 2022 року № 109-к «Про припинення трудового договору (контракту) начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу ОСОБА_1 » .
Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника зміни в кар'єрі виробничого відділу ТОВ «Єристівський ГЗК» з 02 квітня 2022 року.
Стягнув з ТОВ «Єристівський ГЗК» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2022 року до 28 червня 2023 року у розмірі 538 047, 66 грн.
Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та присудження виплат на його користь заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача із займаної посади начальника зміни в кар'єрі відбулося з порушенням вимог трудового законодавства України, а тому порушене право ОСОБА_1 підлягає поновленню у спосіб, обраний позивачем.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Єристівський ГЗК» оскаржило його в апеляційному порядку.
Полтавський апеляційний суд постановою від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Єристівський ГЗК» задовольнив, рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 28 червня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого посада позивача підлягала скороченню, про що він своєчасно був попереджений, проте суд дав помилкову оцінку виконанню відповідачем обов'язку по працевлаштуванню позивача. Позивач був попереджений про скорочення його посади 31 січня 2022 року та з дня попередження про наступне вивільнення до дня звільнення з роботи 01 квітня 2022 року позивачу пропонувалися всі вакантні посади, наявні не лише в ТОВ «Єристівський ГЗК», а і в ПрАТ «Полтавський ГЗК», що входить у групу компаній Ferrexpo, проте від пропозиції роботи позивач відмовився, що підтверджено наявними у справі письмовими доказами.
Апеляційний суд зазначив, що відповідач дотримався встановленого порядку звільнення позивача та належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку зі скороченням штату, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, належно не оцінив докази, надані суду, що призвело до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 28 червня 2023 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник ОСОБА_1 посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18, від 30 червня 2022 року у справі № 522/8292/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 947/14819/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 534/625/22;
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу (справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання).
Зазначає, що відповідачем порушено переважне право позивача, однак суд апеляційної інстанції не надав цьому правової оцінки. Вказує, що акти пропозиції роботи разом із додатками до них із переліком вакантних посад на підприємстві беззаперечно не доводять наявність на підприємстві виключно вакансій, які в них зазначені. Під час вивільнення позивача відповідачем не запропоновані всі вакантні посади на підприємстві, що свідчить про порушення відповідачем положень статті 49-2 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції не вирішив клопотання про участь позивача та його представника у судовому засіданні апеляційної інстанції у режимі відеоконференції та розглянув справу без їх участі.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Єристівський ГЗК», просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті
389 ЦПК України.
У лютому 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 14 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши додержання норм процесуального права судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти росії» (TRUDOV v. russia), заява № 43330/09, § 24, 27)).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
У рішенні у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року (BELLET v. FRANCE), серія А, № 333-B, ) ЄСПЛ вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов'язок з'ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення ЄСПЛ від 03 жовтня 2019 року у справі «Харченко проти України», заява № 37666/13, §§ 6, 7).
У справі встановлено, що:
ТОВ «Єристівський ГЗК», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подало до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу (т. 2, а. с. 100-104);
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 14 вересня 2023 року відкрив апеляційне провадження, надіслав ОСОБА_1 копію апеляційної скарги та копію ухвали про відкриття апеляційного провадження. Вказана кореспонденція повернулася відправнику з відміткою відділення АТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2, а. с. 143);
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2023 року призначив справу до розгляду з повідомленням учасників справи на 20 листопада 2023 року на 10 год 20 хв (т. 2, а. с. 121);
відповідно до заяви від 27 жовтня 2023 року представник позивача адвокат Першин С. М. ознайомився з матеріалами справи (т. 1, а. с. 126);
10 листопада 2023 року стороною позивача подано відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а. с. 128-131);
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2023 року задовольнив клопотання представника позивача адвоката Першина С. М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначеного на 20 листопада 2023 року (т. 2, а. с. 137);
20 листопада 2023 року у зв'язку з відсутністю сторони позивача у судовому засіданні розгляд справи відкладено на 14 год 20 хв 18 грудня 2023 року (т. 2, а. с. 144).
18 грудня 2023 року суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача ОСОБА_1 і його представника адвоката Першина С. М. та ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ «Єристівський ГЗК» задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Разом із тим, матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 та його представника адвоката Першина С. М. про дату, місце і час судового засідання апеляційного суду, яке відбулося 18 грудня 2023 року.
У матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного листа на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зазначена представником ОСОБА_1 адвокатом Першиним С. М. у клопотаннях із процесуальних питань, зокрема
у клопотанні про приєднання письмових доказів до матеріалів справи (т. 1, а. с. 56;
т. 2, а. с. 147).
Також у матеріалах справи наявна судова повістка-повідомлення про судове засідання у цивільній справі на 18 грудня 2023 року о 14 год 20 хв на ім'я Першина С. М., однак доказів отримання вказаного повідомлення матеріали справи не містять.
Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду (постанова Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 939/1106/23, провадження № 61-6299св25).
Такі принципи цивільного судочинства як відкритість інформації щодо справи, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про всі судові рішення, які ухвалюються в справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 14 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення постанови апеляційним судом) у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані
у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті
128 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-четвертою статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували «Електронний кабінет», суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Положення про ЄСІТС).
Абзацами другим та п'ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) передбачено, що до «Електронних кабінетів» користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувана (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі -автоматизована система діловодства).
Особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів», документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Отже, процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції, передбачено два способи надсилання документів - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання повідомлення про розгляд справи в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) судового повідомлення учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового повідомлення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового повідомлення. У разі відсутності таких відомостей судове повідомлення вважається не врученим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що: «надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану
в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Фізична особа (за виключенням передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів» - отримає судове рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, тому у такому випадку надіслання особі, яка не має офіційної електронної адреси та не зареєстрована у підсистемі «Електронний суд» рішення суду на електронну адресу, яку особа зазначила у позовній заяві (скарзі) не є належним врученням судового рішення у розумінні статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення).
У розумінні процесуального закону надіслання судового рішення на електронну пошту за адресою, зазначеною заявником в його процесуальних заявах, поданих до суду (позовна заява, апеляційна та / або касаційна скарга, заяви / клопотання), в яких наявне прохання про надіслання копій процесуальних документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням та підтверджувати день вручення.
Якщо суд надіслав рішення на електронну адресу, яку зазначив учасник справи, це можна вважати додатковим засобом інформування учасника справи, який посилює реалізацію гарантії учасника бути обізнаним про свою справу. Однак це не звільняє суд від обов'язку надіслати учаснику справи повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законом».
ЄСПЛ у справі «Лазаренко та інші проти України», заява № 70329/12 у рішенні від 27 вересня 2017 року зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагали, щоб у випадку надсилання судових документів поштою, вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, мала повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагало, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи (пункти 15, 21). Якби цю процедуру було дотримано, то в матеріалах справи містилось би підтвердження про отримання (пункт 19).
Верховний Суд у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 463/1744/17 (провадження № 61-10090св22) зазначив, що направлення учаснику справи судових повісток на електронні адреси не є виконанням обов'язку апеляційного суду щодо належного повідомлення про дату та час розгляду справи, оскільки відомостей про те, що ці електронні адреси є офіційними, сторони не наводили.
За таких обставин у справі, яка переглядається, відсутні відомості про належне повідомлення Полтавським апеляційним судом ОСОБА_1 та його представника адвоката Першина С. М. про дату, місце і час судового засідання апеляційного суду 18 грудня 2023 року, а також докази щодо вирішення задоволення клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Першина С. М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 20 листопада 2023 року, що позбавило сторону позивача бути присутньою у судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам і причинам неявки учасників справи, відтак вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій розумності строків розгляду справи судом та забезпечення прав особи на судовий захист і участь у своїй справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом.
Таким чином, Верховний Суд вважає передчасним завершення апеляційного перегляду справи у судовому засіданні 18 грудня 2023 року за відсутності позивача та його представника, які мали об'єктивні перешкоди для явки в судове засідання, що у свою чергу не може свідчити про належне виконання апеляційним судом обов'язку із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судового повістки є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особа на справедливий суд, а також статей 8-12, 128-130, 372 ЦПК України.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд виснує, що встановлені обставини обмеження права сторони позивача на участь в апеляційному перегляді цієї справи є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного інші доводи касаційної скарги не розглядаються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська