Ухвала
20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 308/9385/22
провадження № 61-14566ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2023 року у складі судді: Хамник М. М., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Собослой Г .Г., Мацунич М. В., Кожух О. А., у справі за позовом квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення без надання іншого житла,
У липні 2022 року квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення без надання іншого житла.
Позов мотивований тим, що житло у будинку АДРЕСА_1 отримав військовослужбовець ОСОБА_2 згідно ордеру № 51 від 15 листопада 2005 року під час служби у військовій частині НОМЕР_1 Ужгородського гарнізону на час проходження служби в гарнізоні. У 2017 році ОСОБА_2 був переведений до іншого місця служби, в інший гарнізон, а надане тимчасове житло після його переводу належним чином згідно Інструкції наказу МО України №380 від 31 липня 2018 року не здав, оскільки відповідачка, колишня дружина військовослужбовця ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_3 , кімнати не звільнили.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням для тимчасового проживання військовослужбовців Збройних Сил України шляхом виселення з гуртожитку ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_3 з одночасним зняттям їх з місця реєстрації, а саме, кімнати АДРЕСА_2 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року, у задоволенні позову квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево відмовлено.
20 листопада 2025 року квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
позивач доводив суду, що право на проживання члена (членів) сім'ї військовослужбовця в тимчасово наданому житловому приміщенні є похідним від права чоловіка військовослужбовця (квартиронаймача), та те, що зазначені приміщення в гуртожитку призначені виключно для проживання військовослужбовців Збройних сил України або осіб, які перебувають у трудових відносинах зі Збройними силами України. Відповідачка не має самостійного права на зазначене житло в гуртожитку, позаяк відповідачка не є військовослужбовцем, не перебувала і не перебуває в трудових відносинах як працівник ЗСУ з жодною військовою частиною, не перебуває на квартирному обліку потребуючих покращення житлових умов тому вважаємо, що їхнє житлове право є похідним від права колишнього чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 ;
водночас суди першої та другої інстанцій не взяли до уваги правовий висновок Верховного Суду України у постанові від0 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц, згідно з яким право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи. У зв'язку з припиненням права користування службовим приміщенням в особи, якій видано спеціальний ордер, у членів її сім'ї, які не перебували чи не перебувають з відповідною організацією у трудових відносинах, також припиняється право користування цим приміщенням;
відповідачка не має самостійного права на проживання в гуртожитку, оскільки не є військовослужбовцем, не перебувала і не перебуває в трудових відносинах як працівник ЗСУ з жодною військовою частиною тому вважаємо, що її житлове право є похідним від права колишнього чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 . Згідно зі статтею 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Пунктом 7 Примірного положення про користування гуртожитками визначено, що користування жилою площею здійснюється: у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера;
особливості виселення з гуртожитків Міністерства оборони України визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їхніх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, на підставі Житлового Кодексу України, так згідно з пунктом 25 розділу IV зазначеної Інструкцій: підлягають виселенню із службового жилого приміщення (зі службової жилої площі) без надання іншого жилого приміщення: військовослужбовці та члени їхніх сімей, які порушують умови утримання жилих приміщень, систематично його руйнують чи використовують його не за призначенням, або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб; особи, звільнені з військової служби, які мають вислугу менше ніж 10 років, крім випадків, передбачених законодавством; особи, які самоправно зайняли службове житлове приміщення (службову житлову площу); колишні члени сім'ї військовослужбовця, які залишилися проживати у ньому після розірвання шлюбу (у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу); інші особи у випадках, встановлених законодавством;
«невиконання відповідачкою обов'язку про звільнення житлового приміщення у гуртожитку призводить до порушення права на житло інших військовослужбовців, які справді проходять військову службу у ЗС України та не мають житла за місцем проходження служби, тобто новим військовослужбовцям, які потребують житла, установа буде змушене відмовити в наданні кімнат у гуртожитку, бо в них проживають особи які не мають жодного відношення до ЗСУ. Таким чином, оскільки відповідачі не перебувають на військовій службі у ЗСУ та не перебувають на обліку військовослужбовців чи військових пенсіонерів, які потребують поліпшення житлових умов у військовому гарнізоні, тому їх подальше проживання у відомчих приміщеннях гуртожитку є неправомірним і підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення»;
згідно пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081: «У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством;
оскільки право військовослужбовця на проживання у спірних приміщеннях (кімнати гуртожитку) припинилося у зв'язку зі зміною місця проходження військової служби, а також відповідачі вже не є членами його сім'ї та військовослужбовцями, право на проживання у даному приміщенні для тимчасового проживання вони втратили, доказів того, що відповідачі користуються пільгами і не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення будь якими належними доказами не підтверджені та в матеріалах справи відсутні;
затверджені правила вище зазначеної Інструкції є дійсними і повинні виконуватись військовослужбовцями та членами їх сімей, правозастосовні акти, що відповідають законам і підзаконним нормативно-правовим актам мають незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Відповідно до загальнозаконності держави не може бути виключення ні для фізичних, ні для юридичних осіб, на яких би дія норм права не розповсюджувалась, та не бралась до уваги судом при вирішенні спірних питань в суді, в іншому випадку прописні норми втрачають сенс. Таким чином вважаємо, що суд першої та другої інстанцій під час винесення рішень порушив матеріальне право позивача;
порушення прав КЕВ м. Мукачево якраз полягає в тому, що військовослужбовець ОСОБА_2 після розлучення з ОСОБА_1 перевівся до іншого місця служби та не виконав вимоги Інструкції Наказу МОУ від 31.07.2018 р. №380, належним чином не здав до КЕВ м. Мукачево належне йому тимчасове спірне житло за вище вказаною адресою, а колишня дружина ОСОБА_1 яка залишилась проживати у спірному житлі звернення позивача проігнорувала. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року № 14-181 цс18 (справа № 653/1096/16-ц) викладено правову позицію: «з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення»;
Відповідачка спільним побутом із колишнім чоловіком не пов'язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18);
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім'ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв'язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про усунення перешкод у користуванні майном та виселення без надання іншого житла.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за позовом квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення без надання іншого житла.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков