Справа № 489/9644/25
Провадження № 1-кс/489/3380/25
Інгульський районний суд міста Миколаєва
Ухвала
іменем України
28 листопада 2025 року місто Миколаїв
Слідчий суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , ознайомившись зі скаргою ОСОБА_2 , в порядку ст. 206 КПК України, про звільнення ОСОБА_3 ,
встановив:
28.11.2025 до слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва надійшла скарга ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_3 , в порядку ст. 206 КПК України, про звільнення останнього з приміщення по вул. Новозаводській, 4-А, м. Миколаєва, де він незаконно утримується.
Ознайомившись зі скаргою, слідчий суддя дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 24 КПК України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Європейський суд з прав людини у справі «Мельник проти України» зазначив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
У Главі 26 КПК України передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, передбачений ч. 1 ст. 303 КПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Виходячи із диспозитивності, як загальної засади кримінального провадження, слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).
За положеннями ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Зі скарги вбачається, що ОСОБА_3 не затримувався в порядку КПК України в межах відповідного кримінального провадження за підозрою у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення та не поміщався під варту.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Стаття 206 КПК України надає слідчому судді специфічні повноваження щодо перевірки наявності підстав позбавлення особи свободи (зокрема наявності судового рішення та ін.) та звільнення такої особи, якщо за результатами такої перевірки відповідних підстав не буде встановлено, або забезпечення проведення у найкоротший строк розгляду клопотання прокурора, слідчого про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення», підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального-процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких, як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення», слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержуватися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Відповідно до п. 18 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Системний аналіз вказаних положень кримінального процесуального законодавства України вказує на те, що до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю в порядку ст. 206 КПК України за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб лише у випадку, коли особа тримається під вартою в межах територіальної юрисдикції відповідного слідчого судді.
При цьому, здійснюючи повноваження в порядку ст. 206 КПК України, слідчий суддя вправі вирішувати питання щодо наявності підстав утримання особи під вартою під час досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, нагляд за дотриманням прав та свобод у якому належить до компетенції слідчого судді, та лише у випадках, коли особа поміщена та перебуває саме під вартою, тобто утримується відповідними правоохоронними органами, яким надано право затримувати особу та поміщувати її під варту.
Натомість зі змісту скарги не встановлено, що ОСОБА_3 є особою, яка тримається під вартою, в тому числі й у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, є затриманим у порядку ст. 208 КПК України, особою, затриманою уповноваженою службовою особою у порядку ст. 207 КПК України, а також утримується правоохоронними органами у зв'язку з розслідуваним ними кримінального правопорушення у межах жодного порушеного кримінального провадження.
У зв'язку з викладеним, до повноважень слідчого судді не належить вирішення питань щодо звільнення особи, яка фактично викрадена та незаконно позбавлена свободи шляхом вчинення діяння, яке може містити ознаки кримінального правопорушення, зокрема представниками відповідних державних органів, до компетенції яких не належить право затримувати осіб та поміщувати їх під варту у порядку та спосіб, визначений КПК України та ЗУ «Про попереднє ув'язнення».
Крім того, слідчий суддя звертає увагу на тому, що дана скарга містить ідентичні вимоги, що були заявлені ОСОБА_2 у скарзі, за наслідками розгляду якої слідчим суддею 28.11.2025 винесено ухвалу про відмову у її задоволенні. При цьому повторна скарга ОСОБА_2 не містить зазначення нових обставин, а повністю відповідає тексту скарги, що булла розглянута слідчим суддею.
Поряд з тим, під час розгляду скарги ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_3 слідчим суддею було встановлено, що останній не затримувався та не перебуває під вартою уповноважених на це посадових осіб правоохоронних органів, які відповідно до положень вищевказаних нормативних актів мають право затримувати та тримати під вартою осіб в межах кримінального провадження, у зв'язку з чим слідчий суддя дійшов висновку, що до його повноважень не належить вирішення питань щодо звільнення ОСОБА_3 з незаконного утримання працівниками військових сил.
На підставі вище викладеного, вимоги скарги про звільнення ОСОБА_3 , який, за твердженням скаржника, незаконно позбавлений свободи, не підлягають вирішенню слідчим суддею в порядку ст. 206 КПК України, оскільки вирішення вказаного питання не передбачене положеннями КПК України, у зв'язку з чим не належить до компетенції слідчого судді.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
При цьому, положеннями КПК України не передбачено наслідків неналежного звернення до слідчого судді зі скаргою щодо захисту прав людини в порядку ст. 206 КПК України.
Натомість, відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Проаналізувавши вище викладене, слідчий суддя вважає, що відсутні законні підстави для відкриття провадження за даною скаргою, яка не підлягає вирішенню слідчим суддею, тому вказане свідчить про необхідність відповідно до загальних засад кримінального провадження відмовити у відкритті провадження за даною скаргою.
Керуючись статтями 9, 26, 304, 309, 372 КПК України, слідчий суддя
постановив:
У відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 , в порядку ст. 206 КПК України, про звільнення ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Слідчий суддя ОСОБА_1