Справа № 466/10737/24
Провадження № 2/466/1859/25
28 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зими І.Є.
секретаря судового засідання Васинчик М.О.
представника позивача Галайського О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики , -
24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 07.02.2024 року, у розмірі 84 900 доларів США, 3% річних, у сумі 1753,67 доларів США, а також судові витрати.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 07.02.2024 року відповідач ОСОБА_2 отримав від нього позику у сумі 84 900 доларів США, що підтверджується оригіналом боргової розписки, що міститься у матеріалах справи. Зобов'язання повернути кошти до 12.02.2024 року відповідач не виконав, що і стало підставою звернення до суду.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10.01.2025 року позовні вимоги були задоволені повністю.
Ухвалою суду від 26.03.2025 року заочне рішення було скасовано на підставі заяви відповідача, та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
02.04.2025 року від адвоката Галайського О.В., представника позивача, надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача. Ухвалою від 04.04.2025 року клопотання задоволено.
10.04.2025 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву. Відповідач зазначає, що при вирішенні спору судом оригінал розписки позивачем не був наданий. Відтак, у нього існують сумніви щодо справжності його підпису. Вважає, що позивач діє недобросовісно .
16.04.2025 року представник позивача повторно подав заяву про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що виявлено нові банківські рахунки відповідача.
Ухвалою від 18.04.2025 року у задоволенні заяви відмовлено, оскільки раніше застосовані заходи забезпечення є достатніми.
17.04.2025 року, на адресу суду надійшла відповідь на відзив, де позивач вказує що, всі доводи відповідача є необґрунтованими, розписка є справжньою, містить підпис відповідача, факт передачі коштів підтверджений та розписка є достатнім доказом факту позики.
Ухвалою від 12.05.2025 підготовче провадження було закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті, оскільки сторони не заявили інших клопотань, передбачених ст.ст. 197-200 ЦПК України.
В судовому засіданні, представник позивача, адвокат Галайський О.В. просив суд позовні вимоги задовольнити, надав аргументи аналогічні викладеним в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти заявлених вимог та пояснив, що знайомий в позивачем давно і у них були спільні бізнесові проекти. Дійсно 07.02.24 він дав позивачу розписку про отримання коштів у розмірі 84 900 дол. США. Проте в нього виникли фінансові труднощі і у строк, визначений договором всіх коштів він не зміг повернути. Проте більша частина боргу була ним повернута. Крім того, частину боргу він погасив тим, що передав позивачу товар . Оскільки їх стосунки протягом тривалого часу тримались на довірі, то при поетапному поверненні коштів він не вимагав від позивача письмового підтвердження даного факту. Вважає, що на даний час його борг, з врахуванням повернутих коштів та товарів, становить не більше 50 тис. дол.. США, проте точного розміру вказати не може.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
В подальшому, відповідач та його представник повторно не з'явились.
Первинно ними було подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою від 23.06.25.
Згодом, представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 призваний до лав ЗСУ. Ухвалою судового засідання від 18.08.25 у задоволенні даного клопотання було відмовлено , так як інтереси відповідача представляє Прокіпчук Л.І., що є професійним адвокатом. 20.10.25 р. надійшла заява представника відповідача про припинення повноважень, в зв'язку з розірванням договору про надання правової допомоги.
20.10.25 відповідач, якому було роз'яснено право на участь у розгляді справи в режимі відео конференції, так як він проходить службу у м. Львові , в Національній Академії сухопутних військ, подав до суду повторне клопотання про зупинення провадження у справі. Ухвалою від 23.10.25 р. у задоволенні такого було відмовлено.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що 07.02.2024 року позивач, ОСОБА_1 , та відповідач, ОСОБА_2 склали боргову розписку на суму 84 900 доларів США, що еквівалентно 3230445,00 грн., по курсу НБУ.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Суд звертає увагу, що вперше під сумнів достовірність підпису в борговій розписці відповідач поставив лише після закриття підготовчого засідання та переходу до розгляду справи по суті, що підтверджується поданим 23.06.2025 клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи. У задоволенні цього клопотання ухвалою суду від 23.06.2025 було відмовлено, оскільки, оригінал розписки був оглянутий у засіданні за участю відповідача та його адвоката, жодних зауважень щодо підпису відповідач не висловлював, клопотання подано після закриття підготовчого провадження, відповідач не навів поважних причин пропуску строку на подання доказів, а відтак, таке клопотання було спрямоване виключно на затягування розгляду справи.
Окрім цього, відповідач не надав жодного доказу повернення позики, а на стадії подачі відзиву не заявляв про фальсифікацію документа, не заперечував щодо підписання такої розписки. У судовому засіданні були допитані свідки: сам відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Пояснення відповідача ОСОБА_2 , надані ним як свідком, суд не може вважати достатніми доказами повернення позики. Відповідач підтвердив факт написання розписки,та стверджував, що кошти позивачу частково повертав. Проте такі пояснення є голослівними, без будь-якого документального підтвердження. Як встановлено судом, відповідач не надав жодних розписок про повернення коштів, банківських документів, свідчень третіх осіб, окрім членів своєї сім'ї, чи будь-яких інших матеріальних доказів, що прямо підтверджували б факт виконання ним грошового зобов'язання. Враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, саме сторона, яка посилається на певну обставину, повинна надати належні та допустимі докази. Відповідач цього не зробив.
Що стосується показань свідка ОСОБА_3 , суд оцінює їх з урахуванням очевидної заінтересованості цієї особи у результаті справи, що прямо випливає зі змісту ст. 90 ЦПК України, яка передбачає, що суд оцінює достовірність показань, зокрема враховуючи можливу заінтересованість свідка у результаті справи. Показання ОСОБА_3 не є самостійним доказом, оскільки вони повністю повторюють позицію відповідача, не містять фактичних подробиць, не підтверджуються жодними письмовими чи матеріальними доказами та суперечать встановленому факту існування оригіналу боргової розписки, яку сам відповідач визнав як оригінал боргової розписки, під час її огляду в засіданні.
В ході підготовчого засідання було задоволено клопотання представника відповідача про допит у якості свідка також ОСОБА_4 . Вказана особа неодноразово повідомлялась про час та місце розгляду справи, проте не з'явилась. Не забезпечив явку вказаного свідка і представник відповідача та відповідач, відтак судовий розгляд було завершено без його допиту.
Оцінюючи надані докази, суд виходить із наступного. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення цивільних прав та обов'язків. За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов у належній формі. Згідно зі ст. 1046 ЦК України договір позики є реальним договором, який вважається укладеним з моменту передання грошей.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що підтвердженням укладення договору позики є розписка позичальника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц наголосила, що розписка є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошових коштів. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 (справа № 128/891/20-ц), від 08.04.2021 (справа № 500/1755/17), від 29.06.2021 (справа № 201/11388/17).
Суд дослідив оригінал боргової розписки від 07.02.2024 року, встановив, що вона складена власноручно відповідачем, містить дату, суму позики та строк її повернення, а отже відповідає вимогам письмової форми договору. Наявність такої розписки підтверджує факт передачі коштів, доки не буде доведене інше. Доказів повернення грошових коштів відповідачем до суду не надано.
Дослідивши докази, суд приходить до висновку, що факт передачі позивачем грошових коштів у сумі 84 900 доларів США відповідачу, факт складання та підписання ОСОБА_2 боргової розписки, а також факт неповернення відповідачем коштів у визначений строк - повністю підтверджені наявними доказами.
Відповідно до ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядку, встановленому договором. Невиконання цього обов'язку є порушенням грошового зобов'язання.
За змістом ст. 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, а одностороння відмова від виконання не допускається. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, передбачених договором. У даному випадку відповідач повинен був повернути суму позики до 12.02.2024 року, однак цього не зробив.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити 3 % річних та інфляційні втрати. Позивач заявив вимогу про 3 % річних, що є правомірним. На день винесення судового рішення, курс 1 долара США за даними НБУ становить 42,1928 грн., що підлягає врахуванню при розрахунку суми до стягнення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що факт укладення договору позики, факт передачі грошових коштів та факт невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення боргу є доведеними, а доводи відповідача спростовані матеріалами справи. Відсутність доказів повернення коштів, невикористання відповідачем наданих процесуальних прав у належний спосіб, подання несвоєчасних або необґрунтованих клопотань, безпідставне заперечення проти боргу свідчать про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами, що суперечить ст. 13 ЦПК України та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналізуючи викладене та беручи до уваги те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів, суд вважає підставними позовні вимоги про стягнення з відповідача неповернутої суми боргу, 3 % річних, а також в силу ст. 141 ЦПК України, - 12 112 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 82, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 11, 203, 526, 527, 530 , 1046, 1047 ЦК України, суд ,-
ухвалив:
позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 84 900 (вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот доларів США), що еквівалентно 3 230 445 грн.(три мільйони двісті тридцять тисяч чотириста сорок п'ять гривень) боргу за розпискою про повернення коштів від 07.02.2024 року, а також 3 % річних в сумі 1 753,67 доларів США, що на момент ухвалення рішення суду - 28.11.2025 року, по курсу Національного Банку України становить 73 999,72 грн. (сімдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 72 копійки).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір в розмірі 12 112 грн.( дванадцять тисяч сто дванадцять гривень).
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони в справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_1 ,зареєстровани та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду виготовлено та проголошено 28.11.2025 року .
Суддя І. Є. Зима