Справа № 304/2583/25 Провадження № 3/304/1301/2025
17 листопада 2025 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Сидоренко Ю.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал (протокол серія ЗхРУ № 010397Е від 05.10.2025 року), який надійшов з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) відносно:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, не працюючого, одруженого, зі слів має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , моб.тел. НОМЕР_2 ,
за ч.2 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 010397Е від 05.10.2025, складеного начальником відділення зв'язку ОСОБА_5 , вбачається, що 05 жовтня 2025 року о 10-20 год., на напрямку населеного пункту Дубриничі (територія Перечинської територіальної громади Ужгородського району, Закарпатської області) в межах контрольованого прикордонного району на відстані 8500 метрів до державного кордону України, на напрямку 189 прикордонного знаку уповноваженою посадовою особою ДПСУ ОСОБА_6 був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 , у складі групи осіб, спільно з громадянином України ОСОБА_7 , який здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон в умовах воєнного стану, та своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.204-1 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, не визнав. Проти фактичних обставин, викладених у складеному протоколі про адміністративне правопорушення, заперечує. Зазначає, що 05.10.2025 року близько о 10-00 год. він разом зі своїм знайомим ОСОБА_8 , який був зі своєю дівчиною ОСОБА_9 , на автомобілі марки «Ауді» д.н.з. НОМЕР_3 вирушили з м.Ужгорода в с.Буківцьово по гриби. З собою мали відра, чоботи для їх збирання. На посту с.Дубриничі автомобіль під його керування зупинили працівники прикордонної служби, попросили у нього та ОСОБА_10 документи, які вони надали для перевірки. Потім прикордонники попросили їх вийти з автомобіля та повідомили, що необхідно їм прослідувати до застави в с.В.Березний, на що вони погодилися та всі разом поїхали на заставу, де їх тримали близько трьох годин, потім прикордонники склали якісь документи, суті правопорушення йому не повідомили та відпустили. Свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення не визнає. Просить закрити провадження у цій справі за відсутністю в його діях складу інкримінованого правопорушення, проти складеного щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення з ч.2 ст.204-1 КУпАП категорично заперечує, посилаючись про те, що наведені у протоколі обставини не відповідають дійсності.
Повно та всебічного дослідивши надані матеріали справи № 304/2583/25, вислухавши в судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 , оцінивши докази у даній справі, суддя приходить до наступних висновків.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
У відповідності до вимог ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.204-1 ч.2 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає у перетині або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Статтею 9 Закону України «Про державний кордон України» визначено порядок перетинання державного кордону України, який здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 204-1 КУпАП характеризується наявністю умислу.
Об'єктивна сторона вищевказаного правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті (формальний склад).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про Державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Згідно статті 12 вказаного Закону, пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Крім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року «Про порядок перетину Державного кордону України громадянами України» перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше непередбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Згідно п.1 ст.21-7 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" поверхнева перевірка здійснюється щодо осіб, речей, товарів (вантажів) і транспортних засобів, які перебувають у контрольованому прикордонному районі, в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України або контрольному пункті в'їзду-виїзду, а саме:
1) у разі порушення особою чи спроби особи порушити прикордонний режим, режим у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України, режим у контрольних пунктах в'їзду-виїзду або зашкодити інтересам національної безпеки України;
2) у разі перебування особи в межах прикордонної смуги без відповідного дозволу;
3) у разі наявності підстав вважати, що в транспортному засобі перебуває правопорушник або особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;
4) у разі наявності підстав вважати, що в особи чи в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю і здоров'ю людини;
5) якщо транспортний засіб або річ особи є знаряддям вчинення правопорушення та/або знаходяться в місці, в якому могло бути вчинено правопорушення;
6) в інших випадках, передбачених законодавством або рішенням суду.
Під час розгляду справи з наданих в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснень встановлено, що наміру перетинати державний кордон України останній не мав, оскільки у нього при собі не було речей, які б свідчили про будь-який намір здійснення протиправних дій, які йому інкримінуються, що безпосередньо підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 05.10.2025 року (а.с.1).
При цьому, матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не містять будь-які посилання або інші достовірні відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_1 намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску.
Таким чином, твердження у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза пунктами пропуску державного кордону України, не ґрунтується на наявних у справі матеріалах, належними та допустимими доказами не підтверджені, та беззаперечні докази, які б вказували на причетність ОСОБА_1 до інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, суду не надано.
З наданих суду доказів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 вищевказаного правопорушення, яке йому інкриміновано.
При цьому суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не містить опису місця й способу вчинення інкримінованого правопорушення, тобто де саме поза пунктом пропуску через державний кордон ОСОБА_1 вчинено спробу його перетину та з використанням яких саме засобів.
Водночас, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, у справі відсутні, також речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б вказували на умисел та вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на перетин кордону, що ставиться йому у провину, суду не надано.
Протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Отже, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять маршруту руху порушника та лінію Державного кордону, а також фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, пояснення інших осіб (свідків, очевидців події), у справі відсутні, речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б не суб'єктивно (на розсуд суб'єкта складання протоколу), а об'єктивно вказували на умисел та вчинення ОСОБА_11 дій, спрямованих на перетин Державного кордону України, що ставиться йому у провину, суду не надано. Сам протокол ОСОБА_11 не підписаний, жодних заяв, письмових пояснень ОСОБА_11 ,, матеріали справи не містять.
Таким чином, приходжу до висновку про те, що наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 204-1 КУпАП за тими обставинами, які викладені у протоколі, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
В даному випадку суддя констатує про відсутність підстав для притягнення особи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.204-1 КУпАП, внаслідок відсутності в його діях складу такого адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначене, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , суперечить встановленим обставинам справи, твердження в них зроблені на основі припущень, що відповідно до ст.62 Конституції України, піддається сумніву та тлумачиться на користь людини.
Також зауважує, що суд не має повноважень збирати докази винуватості особи відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти росії» ("Malofeyevav. russia", рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти росії» ("Karelin v. russia", заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14.02.2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Лавенте проти Латвії" від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій.
Так, в силу п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Враховуючи зазначені принципи слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у положеннях статті 62 Конституції України.
Частиною 3 статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на встановлені обставини, викладене обґрунтування, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 не доведена засадою поза розумним сумнівом (застосування принципу в рішенні ЄСПЛ «Кобець проти України»). Цей висновок суду дає підстави застосувати положення статті 247 ч.1 п.1 КУпАП, та закрити провадження у цій справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
З вищенаведених підстав, суддя приходить до висновку про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.204-1 ч.2, п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.251, 283-285, 294 КУпАП, суддя -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, законним представником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Перечинський районний суд Закарпатської області.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області: Сидоренко Ю. В.