Справа № 344/7584/25
Провадження № 33/4808/748/25
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Зеленко О. В.
Суддя-доповідач Васильєв
25 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника адвоката Мушинського В.Т.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Мушинського В.Т. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 гривень, -
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, вчинив відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, за наступних обставин.
Так, 25 квітня 2025 року о 22 год. 01 хв. у м. Івано-Франківськ по вул. Галицька, 80а водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Ford» моделі «Ka», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду у медичному закладі з метою встановлення наркотичного сп'яніння відмовився (також вчиняв дії по ухиленню від проходження огляду - відмовився надати біологічне середовище (сечу), чим порушив п.2.5 ПДР України.
26 квітня 2025 року о 21 год. 29 хв. у м. Івано-Франківськ по вул. Сергія Єфремова (Кулібіна) водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Ford» моделі «Ka», д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння: розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України.
В апеляційній скарзі захисник адвокат Мушинський В.Т. просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.
Стверджує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних сил з України з 05.06.2023 року. В результаті поранень, контузій ВЛК визнала його придатним для служби у тилових, логістичних, медичних адміністративних підрозділах, територіальних центрах комплектувавання. В кінці лютого 2025 року його було направлено на службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , де він служить водієм.
25 квітня 2025 року, приблизно о 22 год. 00 хв., він рухався на автомобілі FORD по вул. Галицька в м. Івано-Франківську. В дзеркало заднього виду він бачив, що за ним їде поліцейський автомобіль. Він побачив, як на поліцейському автомобілі включився проблисковий червоний маячок, одразу повернув вправо і зупинився. До нього підійшов поліцейський, представився, перевірив мої документи, заявив, що вбачає в нього ознаки наркотичного сп'яніння і запропонував поїхати в медичний заклад здати аналізи на явність наркотиків.
На вимогу поліцейських він поїхав з ними в медичний заклад для здачі аналізів. Відповідно Виписки № 1831 з медичної картки стаціонарного хворого від 25.06.2025 року офтальмолог поставив йому діагноз: Антигіопатія сітківки. Астигматизм ОИ. Дані хвороби очей є наслідком контузій на війні, в результаті чого у нього очі не реагують на світло.
В медичному закладі йому запропонували здати сечу. Однак, у нього є проблема з сечовиділенням і в туалет він ходить один раз в день через хворобу сечоводу. Відповідно до медичної картки стаціонарного хворого від 19.08.2024 року при госпіталізації йому встановлено діагноз «конкремент (каміння) в/з лівого сечоводу, тому він запропонував здати кров на аналізи. Лікар нарколог відмовився брати кров, заявив, що в медичному закладі відсутні реактиви на кров, тому необхідно здати сечу, в іншому випадку це прирівнюється до відмови від проходження медичного огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Сенсу знаходитися в медичному закладі йому не було, так як в туалет через хворобу він не може ходити, йому потрібно було виспатися, тому він сказав, що або беріть в нього кров чи інші біоматеріали, або він їде з лікарні.
Коли вони вийшли з лікарні, поліцейський повідомив, що в такому разі відносно нього буде складено протокол за адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, в зв'язку з тим, що він відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, однак відеозаписом зафіксовано, що він не відмовлявся від здачі аналізів.
Вважає, що фактично, йому ставиться в провину те, що він відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, оскільки відмовився у закладі охорони здоров'я здати зразки біологічного середовища, а саме сечі, на аналіз, чим порушено вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Вказує, що долучені до матеріалів справи відеозаписи події не містять відомостей, що він відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, зокрема, що йому було запропоновано відібрати інші зразки біологічного середовища, у тому числі слину, змиви з поверхні губ, кров, у зв'язку з тим, що неможливо взяти зразки біологічного середовища у вигляді сечі.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги.
Зі змісту доводів захисника адвоката Мушинського В.Т. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення її становища у зв'язку з чим участь особи, яка притягається до відповідальності в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Мушинський В.Т. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення заслухавши доводи сторони захисту, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Зокрема, діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення був прийнятий за часів панування радянської системи регулювання суспільних відносин, що була спрямована на побудову тоталітарної моделі держави, в якій не було місця для справжніх демократичних цінностей, поваги до прав та свобод громадян, визначених Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №311978 від 25.04.2025 року, вбачається, що 25.04.2025 року о 22 год. 01 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 80а водій ОСОБА_1 керував ТЗ Форд д.н.з. НОМЕР_1 , ознаками наркотичного сп'яніння, а саме звужені зіниці, які не реагують на світло, неприродня блідість, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду у медичному закладі з метою встановлення наркотичного сп'яніння відмовився від проходження, а саме відмовився надати біологічне середовище, а саме сеча. Від керування ТЗ відсторонено, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - інспектор 2 взвод 1 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області лейтенантом поліції Синицею С.Г., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міцському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від пояснень.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 25.04.2025 року о 22 год. 10 хв. (а.с. 3).
До матеріалів справи долучено: зобов'язання до протоколу про відсторонення від керування транспортним засобом (а.с. 4), копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинене адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4584144 (а.с. 5), інформаційна довідка щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 7).
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №312736 від 26.04.2025 року, вбачається, що 26.04.2025 року о 21 год. 29 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Сергія Єфремова (Кульбініна) водій ОСОБА_1 керував ТЗ Форд д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродня блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився. Від керування ТЗ відсторонено шляхом зобов'язання, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським 2 взводу 2 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області рядовим поліції Кукурудзом Б.В., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та ОСОБА_1 .
Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міцському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено (дослівно): «по хворобі я не можу на даний час здати».
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 26.04.2025 року о 21 год. 40 хв., у результаті огляду проведеного поліцейським виявлені ознаки сп'яніння: розширені зінці, які не реагують на світло, неприродня блідість, виражене тремтіння пальців рук, огляд не проводився, оскільки водій ОСОБА_1 відмовився (а.с. 2).
До матеріалів справи долучено: зобов'язання до протоколу про відсторонення від керування транспортним засобом (а.с. 3), інформаційна довідка щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 4), копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинене адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному (а.с. 5).
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколів про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп'яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівники поліції ознайомлювали ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомили про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов'язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)
Сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення з метою організації ефективного захисту своїх інтересів.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій.
Зі змісту вищевказаної статті закону вбачається, що огляд у медичному закладі має більше правове значення, оскільки проводиться лікарем, який має відповідну професійну спеціалізацію та проводить огляд із застосуванням сукупності різних методів, які дозволяють йому отримати достатньо об'єктивний результат щодо перебування водія транспортного засобу у стані сп'яніння, який він оформлює у встановленому законом порядку та за який несе персональну відповідальність.
Апеляційний суд звертає увагу, що у разі незгоди водія транспортного засобу із позитивним результатом проведеного поліцейським огляду на стан сп'яніння або неможливості проведення такого огляду на стан сп'яніння поліцейським, такий огляд повинен бути поведений у медичному закладі відповідним лікарем.
Так, у разі виявлення поліцейськими ознак наркотичного сп'яніння у водія транспортного засобу, вони повинні прийняти відповідні заходи для того, щоб провести медичний огляд водія на стан сп'яніння та пересвідчитись в тому, що водій не перебуває у стані сп'яніння та може продовжити керувати транспортним засобом, оскільки керування транспортним засобом водієм, який перебуває у стані наркотичного сп'яніння є злочином, який може привести до особливо тяжких наслідків та повинен бути негайно припинений.
Вказана норма закону більш детально відображена у п. 12 Інструкції, яким встановлено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє, цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Аналіз вказаних нормативних актів та усталеної судової практики свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп'яніння працівниками поліції огляд поліцейським за допомогою спеціальних технічних засобів не проводиться, а водій транспортного засобу направляється до найближчого закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду лікарем медичного закладу.
Відповідно до п. 7 Порядку направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. N 1103 саме поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Вищевказаний відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.
Зокрема, відеозаписом від 25.04.2025 року, зафіксовано як працівниками поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 та повідомлено водія, що ведеться аудіо та відео фіксація події, а також що його зупинено у зв'язку зі ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», а саме для виявлення передачі транспортних засобів, які були ввезені на територію України, попросили надали посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс, після перевірки працівники поліції запропонували водію ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, водій повідомив, що він від 06 ранку на роботі, згодом намагався до когось зателефонувати, після цього працівник поліції повторно запитав, чи буде водій проходити огляд, водій повідомив, що працівники поліції роблять це спеціально, зупиняють його і запитують чи він проїде на огляд, працівники поліції повідомив, що бачить водія вперше. Працівник поліції повідомив, що вбачає у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп'яніння . Водій повідомив, що йому знову в 4 ранку вставати, працівник поліції повідомив, що оскільки водій керує транспортним засобом ,то до нього застосуються загальні засади перевірки водіїв на стан сп'яніння. Далі повідомив, що у разі відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння вона прирівнюється до перебування у стані сп1яніння , а тому йому запропоновано проїхати в медичний заклад для проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. Після водій розмовляв з кимось по телефону. Працівник поліції повторно запропонував ОСОБА_1 пройти огляд. Згодом водій разом з працівниками поліції направився до медичного закладу. У медичному закладі ОСОБА_1 повідомив лікарю, що на його вимогу, він не може здати сечу. Лікар запитала чи є у нього підтверджуючі документи, він повідомив ,що у нього є група, однак він не возить із собою документи. Лікар повідомила, що у разі якщо водій протягом 2 годин не здасть сечу, то огляд прирівнюється до відмови від проходження огляду. Лікар повідомила, що в Україні нема тестів на проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою відібрання зразків крові. Водій повідомив, що він відмовляється від огляду на стан сп'яніння, сказав, щоб на нього складали 130, він буде розбиратися в суді, в даний момент він не хоче в туалет, у нього є документи, що у нього проблеми з нирками, а чекати довше він не може, оскільки йому о 4 ранку виїжджати на роботу. Лікар запитав, які саме у нього проблеми, він повідомив, що у нього є каміння ,лікар повідомила, що це не впливає на сечовиділення. Згодом працівники поліції зафіксували відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння та направилися разом з ним на місце складання зупинки транспортного засобу для складання адміністративних матеріалів. На місці зупинки транспортного засобу був складений адміністративні щодо ОСОБА_1 . Далі ОСОБА_1 ознайомили зі складеною відносно нього постановою за ч. 1 ст. 126 КУпАП, він отримав копію постанови.
Зокрема, відеозаписом від 26.04.2025 року, зафіксовано як працівниками поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , працівники поліції підійшли до транспортного засобу, де водій одразу запитав причину зупинки, працівник поліції повідомив, що відповідно до п. 3 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», вони наділені інформацією, що даним транспортним засобом може керувати водій ,який не має на це права. Водій повідомив. що він комусь залишав даний транспортний засіб. Далі водій надає посвідчення водія. Після чого працівник поліції запитує, що у нього було, водій повідомляє, що йому «автоматом хлопнули 130», оскільки він не міг пройти огляд, а саме здати сечу, тому що приїхав з позицій, а там звик ходити 1 раз на добу, лікарем не було відібрано у нього інший біоматеріал, а тому складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Далі працівник поліції перевірив чи реагують зіниці ОСОБА_1 на світло, водій погодився, повідомив, що у нього 3 контузії. Працівник поліції повідомив, що у нього розширені зіниці, що не реагують на світло, вбачається тремтіння пальців рук, що є ознаками наркотичного сп'яніння, а тому водієві запропоновано проїхати в медичний заклад для проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. Водій повідомив, що буде та ж сама ситуація, що він не зможе сходити в туалет. Після чого водій до когось зателефонував. Далі працівники поліції повідомили, що відносно нього буде складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку із відмовою від огляду на стан наркотичного сп'яніння. Згодом працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі складеним відносно нього протоколом, роз'яснив права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Водій розписався у протоколі та отримав його копію.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівниками поліції за допомогою наявних в них технічних засобів, а відтак є належними та допустимими доказами факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками наркотичного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Детальний аналіз відеозапису з відеореєстраторів поліцейських дозволяє прийти до переконливого висновку про те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовано події, які стосуються висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, оскільки повністю узгоджуються між собою.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Вищевказані відеозаписи у сукупності з іншими доказами по справі повністю доводять факт керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 , який перебував у стані наркотичного сп'яніння.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази.
Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп'яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги лікаря, який проводить такий огляд та які спрямовані на отримання об'єктивного висновку щодо перебування водія у стані наркотичного сп'яніння.
Відмова водія виконувати вимоги лікаря, намагання самостійно контролювати порядок проведення огляду на стан сп'яніння та керувати лікарем і давати йому вказівки щодо визначення певних методів проведення обстеження, безпідставна відмова від здачі біологічних зразків та інші дії, які спрямовані на ускладнення виконання лікарем своїх обов'язків щодо огляду на стан сп'яніння свідчать про те, що водій транспортного засобу фактично відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння і не бажає проходити такий огляд добровільно.
Апеляційний суд неодноразово вказував, що питання про необхідність та можливість отримання біологічних зразків (біоматеріалу) вирішується лікарем медичного закладу з врахуванням особливостей фізіологічного стану водія транспортного засобу.
Зі змісту доводів ОСОБА_1 вбачається, що він стверджує, що не відмовлявся від проходження огляду на стан сп'яніння та повністю виконував вимоги працівників поліції і лікаря медичного закладу, однак з фізіологічних причин не зміг здати біологічний матеріал (сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження
Перевіряючи вищевказані доводи, апеляційний суд вважає за необхідно зазначити, що відмова водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку за своїм правовим змістом є намаганням водія транспортного засобу уникнути відповідного обстеження, яким можливо встановлення факту перебування його у стані сп'яніння.
За таких обставин, при вирішенні питання щодо наявності в діях водія транспортного засобу складу адміністративного правопорушення, яке полягає у відмові виконати вимоги працівника поліції та пройти у встановленому законом порядку огляд на стан сп'яніння, апеляційний суд враховує сукупність обставин, які дозволяють встановити психологічне ставлення водія транспортного засобу до виконання вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху та оцінює його дії на підставі сукупності доказів які містяться в матеріалах провадження.
Апеляційний суд враховує, що проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння передбачає відібрання біологічного матеріалу ( сечі) у водія транспортного засобу з метою проведення подальшого лабораторного дослідження за допомогою лабораторного дослідження ( експрес-тестів).
Перевіряючи доводи про те що водій транспортного засобу з поважних причин не міг здати біологічний матеріал ( сечу) для проведення лабораторного дослідження, апеляційний суд приймає до уваги, що відбір сечі на аналіз не складає особливих труднощів, оскільки стосується звичайних природних потреб будь-якої людини та визнається найбільш доступним та ефективним методом для подальшого проведення лабораторних досліджень щодо виявлення стану наркотичного сп'яніння. Зокрема, відповідно до встановленого порядку відбору сечі, у тому разі, якщо особа, яку обстежують, не може забезпечити здачу необхідного об'єму сечі, вона повинна випити біля одного літру води та протягом однієї години забезпечити здачу необхідного об'єму сечі.
Таким чином, лабораторне дослідження біологічного матеріалу у вигляді сечі є найбільш простим, доступним, ефективним та дієвим способом встановити перебування водія транспортного засобу в стані наркотичного сп'яніння та визначити наркотичний засіб або психотропну речовину.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що можливі випадки, коли водій транспортного засобу, який проходить огляд на стан сп'яніння у медичному закладі, з поважних причин, які викликані хворобливим станом здоров'я не може виконати вимоги лікаря медичного закладу щодо здачі біологічного матеріалу (сечі) для проведення відповідного лабораторного дослідження.
Так, відповідно до загальновідомих даних затримка сечовипускання, відома як ішурія, може бути викликана рядом порушень сечовидільної системи до яких належать : обструкція сечовивідних шляхів (наприклад, камені, пухлини), проблеми з передміхуровою залозою (аденома, рак), неврологічні захворювання (травми, інсульт), дія певних медичних препаратів та психологічні фактори.
За таких обставин, твердження водія транспортного засобу про те, що з фізіологічних або психологічних причин, він не зміг здати аналіз сечі повинно бути доведено відповідними доказами по справі ( висновками медичних установ та документами про відповідне лікування), які свідчать про наявність певних хронічних захворювань, що призводять до порушень системи сечовиділення та затримки сечовипускання.
Таким чином, нездатність водія транспортного засобу здати біологічні зразки сечі може бути пов'язана як з наявністю певних тяжких хронічних захворювань, так і внаслідок прийняття медичних препаратів або дії психологічних факторів, які істотно вплинули фізичне становище обстежуваного.
Встановлення відповідних обставин можливо на підставі сукупності доказів, які дозволяють встановити, що за станом здоров'я, водій транспортного засобу, який проходив огляд на стан сп'яніння дійсно не мав можливості здати біологічний матеріал (сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження та виконати відповідні вимоги лікаря медичного закладу.
Апеляційний суд вважає, що під час судового розгляду не встановлено наявність у ОСОБА_1 хронічних захворювань, які унеможливлювали виконання ним вимог лікаря медичного закладу щодо надання біологічного матеріалу (сечі) Так, посилання на наявність діагнозу при госпіталізації у вигляді захворювання лівого сечоводу є безпідставним, оскільки вказаний діагноз носить попередній характер та не підтверджується даними які були отримані в результаті обстеження під час перебування на стаціонарному лікуванні.
Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги, що водій транспортного засобу проходить огляд у медичному закладі, який проводиться лікарем відповідно закладу охорони здоров'я , який має відповідну професійну підготовку і кваліфікацію та має можливості встановити наявність об'єктивних обставин, які не дозволяють особі, яка проходить відповідне обстеження, виконати його вимоги щодо здачі біологічного матеріалу ( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження.
Апеляційний суд вважає, що особа, яка проходить огляд на стан сп'яніння, повинна повідомити лікарю медичного закладу про причини з яких вона не має можливості здати біологічні зразки сечі для проведення лабораторних досліджень, вказати про наявність певних хронічних захворювань та прийом медикаментозних препаратів або особливості свого психологічного становища, оскільки у даному випадку саме лікар медичного закладу має можливість відрізнити свідому відмову водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння від наявності певних поважних причин, які не дозволяють здати біологічний матеріал( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження.
При вирішанні вищевказаного питання, апеляційний суд враховує поведінку водія транспортного засобу, який був незадоволений тим, що працівники поліції зупинили транспортний засіб під його керуванням та вважав їх дії неправомірними, сперечався щодо наявності в нього ознак наркотичного сп'яніння, відразу після пропозиції лікаря медичного закладу здати біологічний матеріал (сечу) повідомив про неможливість здачі сечі, намагався керувати порядком проведення огляду на стан сп'яніння та наполягав на відібранні в нього зразків крові або слини за відсутності можливості провести відповідні лабораторні дослідження таких біологічних зразків у даному медичному закладі, перебуваючи тривалий час у медичному закладі не приймав заходів щодо спроби здати біологічний матеріал та не здав біологічний матеріал (сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження.
Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про те, що водій ОСОБА_1 на час проведення огляду у медичному закладі з поважних причин не мав можливості виконати вимоги лікаря медичного закладу щодо здачі біологічного матеріалу (сечі) для проведення відповідного лабораторного дослідження, оскільки мав певні хронічні захворювання, перебував під дією медичних препаратів або знаходився під впливом психологічних факторів.
Апеляційний суд вважає безпідставним посилання сторони захисту на результат аналізу №26 від 28.04.2025 року відповідно до якого ОСОБА_1 самостійно пройшов огляд на стан сп'яніння у медичному закладі та відповідно до якого при дослідженні сечі не виявлено наркотичних речовин, оскільки останній звинувачується у відмові виконати вимоги п.2.5 ПДР України пройти огляд на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції.
Так, невиконання вимог п. 2.5 ПДР України передбачає адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а своєю поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду.
Так, зі змісту поведінки та слів ОСОБА_1 на місці події вбачається, що він, будучи водієм транспортного засобу, маючи певні ознаки наркотичного сп'яніння, відмовився від виконання вимог працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Так, у разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння. Зокрема, твердження правопорушника про наявність в нього певного захворювання у вигляді посттравматичного мідріазу додатково вказує на правомірність дій працівників поліції, які обґрунтовано вважали наявність правових підстав для проведення огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан наркотичного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, оскільки працівниками поліції не було дотримано установленого законом порядку огляду на стан сп'яніння, оскільки відповідно до приписів ч.3 ст. 266-1 КУпАП ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, який є військовослужбовцем, повинен був бути підданим огляду тільки посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів, відповідно до порядку, встановленого частинами 2-7 статті 266-1 КУпАП.
Так, ч. 3 ст. 266-1 КУпАП дійсно встановлено порядок огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Вищевказаний порядок огляду на стан сп'яніння застосовується до військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, тільки у тому випадку, якщо останні підозріваються у вчиненні правопорушень, якими встановлено, що військовослужбовці є особливими суб'єктами певних правопорушень.
Так, сам факт перебування військовослужбовця на службі в стані сп'яніння є серйозним порушенням військової дисципліни та може мати значні негативні наслідки для безпеки та боєздатності військових підрозділів.
Зокрема, ч.1 ст.15 КУпАП встановлено, що військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Таким чином, за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, військовослужбовці несуть відповідальність на загальних підставах.
Зокрема, обов'язок виконувати вимоги Правил дорожнього руху України стосуються всіх учасників дорожнього руху, оскільки вказані Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
За таких обставин виконання вимог п.2.5 ПДР України, відповідно до яких водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин розповсюджуються на всіх водіїв транспортних засобів.
Так, відповідно до вказаних ПДР України водієм транспортного засобу є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що детальний аналіз змісту ст.266 КУпАП свідчить про те, що огляд на стан сп'яніння водія транспортного засобу проводиться з метою відсторонення водія транспортного засобу від керування транспортним засобом за наявності в нього ознак сп'яніння або у разі, якщо останній причетний до вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Так, відсторонення від керування транспортним засобом є тимчасовим заходом, який застосовується до особи, яка керує транспортним засобом та полягає у тимчасовому обмеженні права на керування транспортним засобом.
Разом з тим, ст. 266-1 КУпАП не передбачено порядок відсторонення водія транспортного засобу, який перебуває у стані сп'яніння від керування транспортними засобами, що додатково свідчить про безпідставність доводів сторони захисту про неправомірність дій працівників поліції.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, відповідно до ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушниці, ступінь її вини, призначив справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Мушинського В.Т. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв