Справа №: 148/2058/25
Провадження № 1-кп/148/141/25
28 листопада 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді ОСОБА_1
при секретареві ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
В провадженні Тульчинського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою на 60 днів.
Прокурор клопотання мотивує тим, що з часу застосування строку тримання під вартою, попередньо зазначені ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: що ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення не зменшились, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та лише такий вид запобіжного заходу може гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_4 його процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років, у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився. Крім того ОСОБА_4 будучи раніше неодноразово судимим в тому числі за злочини проти власності, судимість в законному порядку не знята та не погашена, на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний корисливий злочин.
За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільним і саме тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам, просив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_4 задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник, адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою, просили застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою у виді цілодобового домашнього арешту.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд виходить зі слідуючого.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Суд враховує тяжкість покарання, яка йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, особу обвинуваченого, його вік та стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання останнього та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Зокрема суд враховує, обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий, має непогашені та незняті судимості за вчинення корисливих злочинів, на шлях виправлення не став та вчинив злочин в період відбування іспитового строку, перебуває на обліку у лікаря нарколога, вчинив злочин відносно особи похилого віку, що у свою чергу свідчить про існування реальної загрози того, що ОСОБА_4 може продовжувати вчиняти нові кримінальні правопорушення, обґрунтованість наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, також суд враховує відсутність стійких соціальних зв'язків, та стримуючих факторів, оскільки він офіційного заробітку не має, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.
Що стосуються заявлених усних клопотань обвинуваченого та його захисника, щодо обрання більш м'якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, суд зауважує, що ні обвинуваченим ні його захисником не надано жодних переконливих доказів стосовно відсутності ризиків, передбачені ст. 177 КПК України та обрання більш м'якого запобіжного заходу зможе запобігти ризикам передбачених ст. 177 КПК України.
Крім цього ні обвинуваченим ні захисником не наведено доказів які б свідчили, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися під вартою, матеріали клопотання таких доказів не містять, у зв'язку з чим клопотання щодо обрання більш м'якого запобіжного заходу не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищенаведене, обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 слід продовжити з метою досягнення захисту особи та суспільства від кримінальних правопорушень, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому.
Разом з тим, суд вважає, що при визначенні розміру застави, ураховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, специфіку інкримінованого злочину, який вчинено у період дії воєнного стану та відносно людини похилого віку, а також суму заподіяних збитків, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан та сімейний стан, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд вважає доцільним залишити обвинуваченому ОСОБА_4 заставу у розмірі тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб (в сумі 90840 грн.) грн. яка буде спів мірною з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та у разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На думку суду, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та не буде непомірним для обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 183, 193-199, 331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Тульчин Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.186 ч.4 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів по 26 січня 2026, включно.
Визначити розмір застави, який здатний забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків - тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 90840 грн (дев'яносто тисяч вісімсот сорок гривень), після внесення якої ОСОБА_4 підлягає звільненню з під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
З дня внесення застави строком на два місяці покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язки, передбачені п. 1-3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати за викликом до суду; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвалу вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору, а також направити для виконання начальнику установи виконання покарань.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1