25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15609/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом - Шпінь В. І. (адвокат),
відповідача за первісним позовом - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедтехніка"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025
за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедтехніка"
про стягнення 739 711, 11 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедтехніка"
до Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
про розтлумачення умови Додаткової угоди № 2 від 24.06.2024 до Договору про закупівлю № 09/521-10/2023 від 31.10.2023.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі - ДП "Медичні закупівлі України", Підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедтехніка" (далі - ТОВ "Євромедтехніка", Товариство, відповідач, скаржник) про стягнення 251 238, 72 грн пені та 488 472, 39 грн штрафу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю від 31.10.2023 № 09/521-10/2023 (далі - Договір) у частині своєчасної поставки товару позивачу. Наведене порушення, на думку позивача, є підставою відповідно до пункту 8.2 Договору для нарахування та стягнення з відповідача пені та штрафу.
1.3. Товариство звернулося із зустрічною позовною заявою до Підприємства, у якій просило суд розтлумачити умови Додаткової угоди від 24.06.2024 № 2 до Договору, зокрема, в частині внесених змін до абзацу 2 пункту 3.4 Договору, якими вказаний пункт викладено у такій редакції: "Попередня оплата за цим договором здійснюється на строк до 01.09.2024, але не більше 11 (одинадцяти) місяців від дати оплати Замовником продукції за Договором".
1.4. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем виник спір у результаті різного трактування абзацу 2 пункту 3.4 Договору, з урахуванням внесених змін Додатковою угодою № 2 до Договору в частині того, чи продовжено такими умовами строки поставки з урахуванням положень частини першої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.5. В обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство вказує на те, що сторонами підписана Додаткова угода від 24.06.2024 № 2 до Договору, якою продовжено строк здійснення попередньої оплати до 01.09.2024, але не більше 11 (одинадцяти) місяців від дати оплати продукції, а також продовжено строк дії Договору до 14.09.2024. На переконання Товариства, оскільки з урахуванням внесених змін у абзаці 2 пункту 3.4 вказано, що попередня оплата здійснюється до 01.09.2024, відтак, сторонами також продовжено строк поставки товару до 01.09.2024.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 (суддя Блажівська О. Є.), яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 (колегія суддів: Мальченко А. О., Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі № 910/15609/24, первісні позовні вимоги ДП "Медичні закупівлі України" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Євромедтехніка" на користь ДП "Медичні закупівлі України" пеню у розмірі 251 238,72 грн, штраф у розмірі 488 472,39 грн та 11 095,67 грн судового збору. У задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ "Євромедтехніка" відмовлено повністю.
2.2. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що Товариством порушено свої договірні зобов'язання в частині своєчасної поставки товару за Договором, у зв'язку з чим Підприємство обґрунтовано нарахувало та пред'явило до стягнення пеню і штраф. Відповідач за первісним позовом належних доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання за Договором не надав, а тому позовні вимоги Підприємства в частині стягнення з Товариства 251 238, 72 грн пені та 488 472,39 грн штрафу нормативно та документально доведені, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
2.3. Крім того, суди дійшли висновку про недоведеність Товариством виняткових обставин для зменшення розміру неустойки.
2.4. У вирішенні зустрічних позовних вимог, суди виходили з того, що відсутні підстави для тлумачення умов Додаткової угоди від 24.06.2024 № 2 до Договору, оскільки відсутні будь-які формулювання, які ускладнюють виконання Товариством своїх зобов'язань. Крім того, судами також враховано, що станом на час звернення Товариства до суду з позовом строк дії Договору закінчився, а сторонами виконані свої зобов'язання за Договором у повному обсязі.
2.5. Враховуючи, що тлумачення Договору можливе до початку його виконання сторонами, у зустрічному позові відмовлено в повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Товариство, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/15609/24; ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог за первісним позовом або зменшити розмір пені та штрафу; вимоги зустрічного позову задовольнити; або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 549, 617, 629 та частину другу статті 693 ЦК України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
4.1.3. На переконання скаржника, суди у вирішенні питання задоволення вимог первісного позову не врахували висновків Верховного Суду про те, що;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
4.1.4. Скаржник у своїй касаційній скарзі також зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 693 ЦК України, зокрема, у контексті зміни строків поставки продукції, шляхом укладення додаткової угоди, яка фактично змінює строк попередньої оплати.
4.1.5. За твердженням скаржника існує необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо:
- взаємозв'язку строків попередньої оплати та строків поставки;
- тлумачення умов договору у світлі додаткових угод, які змінюють строки виконання зобов'язань;
- застосування принципів добросовісності, розумності та пропорційності при наданні оцінки фактичним обставинам щодо прострочення поставки товару.
4.1.6. Аргументами скаржника , зокрема, є те, що:
- суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки умовам Договору, з урахуванням внесених змін, а тому у вирішенні спору фактично розділили строки попередньої оплати та поставки товару, застосувавши положення статті 693 ЦК України буквально, без урахування фактичних домовленостей сторін і характеру правовідносин;
- поза увагою судів залишився дійсний зміст Договору, Додаткових угод до нього та норм чинного законодавства України, зокрема, в частині того, що сторони визначивши строки попередньої оплати до 01.09.2024 також визначили строк дії попередньої оплати до фактичного передання товару - до 01.09.2024, у межах дії Договору, тобто до 14.09.2024;
- суд не може відокремлювати строки чи умови Договору, оскільки у вирішенні спору вони підлягають комплексній оцінці;
- Додатковою угодою від 24.06.2024 № 2 сторони прямо змінили строк попередньої оплати до 01.09.2024, а це означає, що сторони погодили новий баланс виконання зобов'язань, а саме: перенесли у часі кореспондувальний строк поставки;
- відповідач виконав поставку 30.07.2024 та 07.08.2024, тобто до закінчення строку попередньої оплати (01.09.2024);
- за такого тлумачення умов Договору, прострочення поставки Товариством об'єктивно відсутнє, оскільки таке тлумачення відповідає логічному розумінню відносин поставки товару ("передоплата товару" - "поставка товару").
4.1.7. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій у вирішенні спору не дотримано принципу пропорційності та не взято до уваги, що у спірному випадку фактичного порушення строків поставки продукції не відбулося, оскільки сторонами укладена Додаткова угода від 24.06.2024 № 2, яка змінила строки внесення попередньої оплати та фактичні строки поставки. Наведене свідчить, що намагання Підприємства застосувати штрафні санкції є необґрунтованими та такими, що створюють штучні умови для навмисного нарахування штрафу. Такі дії суперечать принципу пропорційності практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, ЕСПЛ у справі "Jungbunzlauer AG v. Commission of the European Communities" (Case T?43/02) вказав, що при визначенні розміру штрафу необхідно враховувати тяжкість порушення, фінансові можливості порушника та інші релевантні обставини.
4.1.8. У застосуванні статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України суди не врахували, що товар позивачу поставлений повністю, а фактично прострочення становило близько 45 днів та носило тимчасовий характер. Тобто реальні збитки позивачем не понесені та не доведені, що свідчить про непропорційність застосованих санкцій. Суди попередніх інстанцій проігнорували наведене та стягнули неустойку в повному обсязі, незважаючи на відсутність доведених позивачем збитків.
4.1.9. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
4.1.10. Зокрема, Товариство стверджує, що суди не надали належної оцінки листам відповідача від 20.06.2024 та 24.06.2024, які, на його думку, підтверджують узгодження сторонами нових строків поставки і свідчать про фактичну зміну умов виконання зобов'язань та, відповідно, не встановили істотних фактичних обставин спору.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Підприємство у відзиві на касаційну скаргу зазначає про те, що судові рішення попередніх інстанцій ухвалені на підставі встановлених фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5. Заяви та клопотання
5.1. Товариство подало до Суду клопотання про розстрочення виконання судового рішення у справі № 910/15609/24. Зокрема, просить Суд розстрочити залишок несплаченої суми пені та штрафу в розмірі 254 956,18 грн.
5.2. Суд протокольною ухвалою від 25.11.2025 постановив розглядати клопотання Товариства від 14.10.2025 спільно з доводами касаційної скарги.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між Підприємством (замовник) та Товариством (постачальник) 31.10.2023 укладений Договір, за умовами пункту 1.1 якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити замовнику медичні вироби, асортимент, ціна та обсяг яких вказується у специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною Договору, а замовник зобов'язується прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених Договором.
6.2. За умовами пункту 2.1 Договору поставка продукції здійснюється відповідно до Інкотермс 2020 року.
6.3. Згідно із абзацами 1, 2 пункту 3.4 Договору якщо інше не передбачене цим Договором, за загальним правилом, оплата продукції здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати.
Попередня оплата за цим Договором здійснюється замовником протягом 30 календарних днів з дня надання постачальником забезпечення попередньої оплати у формі банківської гарантії та за умови дотримання постачальником вимог, визначених пунктами 3.6-3.10 цього Договору.
6.4. Пунктом 4.1 Договору визначено, що постачальник зобов'язаний здійснювати поставку продукції за Договором у строк, вказаний у специфікації (Додаток № 1). Поставка продукції здійснюється постачальником однією або окремими партіями.
6.5. Вказані у специфікації (Додаток № 1) та/або заявках на поставку продукції строки поставки продукції можуть бути змінені за мотивованим зверненням замовника за наявності обґрунтованих на те підстав та/або у разі здійснення замовником попередньої оплати, та/або у випадку, коли дія Договору може бути продовжена згідно із законодавством у сфері публічних закупівель, але у будь-якому випадку - за взаємною згодою сторін (пункт 4.2 Договору).
6.6. Згідно з пунктом 4.4.1 Договору, заявка на поставку продукції подається замовником постачальнику не менше ніж за 30 календарних днів до дати поставки, визначеної у специфікації (Додаток № 1 до Договору).
6.7. Відповідно до пункту 4.5 Договору у випадках коли поставка здійснюється на умовах попередньої оплати, постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції у строк, узгоджений сторонами в Договорі, або зазначений у заявці строк на поставку продукції, та у межах строку, передбаченого чинним на момент здійснення попередньої оплати законодавством, що регулює порядок здійснення попередньої оплати, та з урахуванням пунктів 4.1 - 4.4 Договору.
6.8. Згідно з пунктом 8.2 Договору у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених Договором) продукції, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни продукції, строк поставки якої порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданої (несвоєчасно переданої, повернутої) продукції, за кожний день затримки передачі; пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання; за порушення строку поставки продукції понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % від ціни продукції, строк поставки якої порушено; при цьому, відібрані зразки серій продукції для проведення випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).
6.9. Пунктом 8.4 Договору сторони погодили, що у разі застосування пені / штрафу постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) робочих днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику. Сплата пені/штрафу не звільняє постачальника від виконання умов цього Договору.
6.10. У пункті 10.1 сторони визначили, що Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов'язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє протягом строку, вказаного у специфікації (Додаток № 1), а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
6.11. Дія Договору може бути продовжена за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до Договору (пункт 10.2 Договору).
6.12. Згідно з пунктом 10.3 Договору усі зміни та доповнення до цього договору викладаються у письмовій формі і після їх підписання сторонами стають невід'ємними частинами цього Договору.
6.13. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених пунктом 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.
6.14. Пунктом 4 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) сторони погодили, що згідно з пунктом 4.1 Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за Договором у строк до 31.05.2024 включно.
6.15. У пункті 7 Специфікації сторони визначили, що відповідно до пункту 10.1 Договору останній діє до 30.06.2024 включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором, у тому числі штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
6.16. Як встановили суди, Товариство листом від 02.05.2024 № 01/05 повідомило Підприємство про виникнення форс-мажорних обставин на заводі виробника замовленої продукції, у зв'язку з настанням яких виробник вказував на ймовірну поставку продукції, що є об'єктом Договору, до кінця червня 2024 року.
6.17. Також листом від 23.05.2024 № 06/05 Товариство звернулося до Підприємства із проханням продовжити термін постачання товарів за Договором до 24.06.2024 у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин на заводі виробника продукції.
6.18. Сторонами 31.05.2024 укладена Додаткова угода № 1 до Договору, умовами якої сторони дійшли згоди внести зміни до Договору, зокрема, у пункті 4 Специфікації до Договору (Додаток № 1) цифри та слова "31 травня 2024 року" сторони погодили замінити цифрами та словами "24 червня 2024 року" та у пункті 7 специфікації цифри та слова "30 червня 2024 року" замінити цифрами та словами "15 липня 2024 року".
6.19. Листом від 20.06.2024 № 07/06 Товариство вкотре звернулося до Підприємства з проханням продовжити термін постачання продукції до 31.07.2024, а листом від 24.06.2024 № 08/06 просило продовжити термін передоплати до 01.09.2024.
6.20. Сторонами 24.06.2024 укладено Додаткову угоду № 2 за умовами якої, абзац 2 пункту 3.4 Договору викладено в такій редакції: "Попередня оплата за цим Договором здійснюється на строк до 01 вересня 2024 року, але не більше 11 (одинадцяти) місяців від дати оплати замовником продукції за договором".
6.21. Також означеною Додатковою угодою сторони погодили, зокрема, у пункті 7 Специфікації до Договору (Додаток № 1) цифри та слова "15 липня 2024 року" замінити цифрами та словами "14 вересня 2024 року".
6.22. На виконання умов Договору Підприємство здійснило попередню оплату у розмірі 6 978 177,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.11.2023 № 5686.
6.23. Товариство поставило продукцію 30.07.2024 у кількості 2 299 штук на суму 6 975 143,01 грн, та 07.08.2024 у кількості 1 штука на суму 3 033,99 грн.
6.24. Підприємство 18.09.2024 звернулося до Товариства з претензією № 05/3528-09/2024 в якій повідомило про порушення останнім строків поставки продукції, у зв'язку з чим заявило вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 739 711,11 грн.
6.25. Товариство у відповіді на претензію не погодилося щодо заявлених до стягнення штрафних санкцій та вказувало на те, що прострочення виконання ним зобов'язання не відбулося, оскільки сторонами внесені зміни до строків внесення покупцем попередньої оплати, а отже, фактично і змінені строки поставки продукції до 01.09.2024.
6.26. Наведені вище дії Товариства і стали причиною для звернення Підприємства до суду з вимогами первісного позову.
6.27. Незгода Товариства із проведеними Підприємством нарахуваннями, з огляду на відсутність прострочення, стала причиною для звернення до суду з вимогами зустрічного позову.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Як встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі укладеного між ними Договору поставки.
8.2. Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
8.3. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
8.4. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
8.5. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 ЦК України).
8.6. Відповідно до положень статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
8.7. Положеннями частини першої статті 693 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
8.8. Частиною першою статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
8.9. Статтями 598, 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
8.10. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за положенням статті 610 ЦК України.
8.11. Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
8.12. Згідно із статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
8.13. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами:
- умовами пункту 3.4 Договору сторони погодили, що оплата продукції здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати;
- попередня оплата здійснена Підприємством ще у листопаді 2023 року в розмірі 6 978 177,00 грн на рахунок постачальника, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.11.2023 № 5686 та банківськими виписками з рахунку;
- пунктом 4 Специфікації до Договору, зокрема, у редакції Додаткової угоди № 1, сторони погодили, що у відповідності до пункту 4.1 Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції у строк до 24.06.2024 включно;
- Товариством 30.07.2024 поставлено продукцію на суму 6 975 143,01 грн в кількості 2 299 штук та 07.08.2024 на суму 3 033,99 грн в кількості 1 штука (копії видаткових накладних від 30.07.2024 № 74 та від 07.08.2024 № 80 наявні у матеріалах справи).
8.10. Задовольняючи вимоги первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з такого:
- строк поставки продукції, передбачений пунктом 4 Специфікації до Договору, визначений до 31.05.2024 включно, а у подальшому Додатковою угодою № 1 до Договору строк поставки сторонами визначений до 24.06.2024 включно;
- Додатковою угодою від 24.06.2024 № 2 сторони погодили абзац 2 пункту 3.4 Договору викласти в такій редакції: "Попередня оплата за цим договором здійснюється на строк до 01.09.2024, але не більше 11 (одинадцяти) місяців від дати оплати замовником продукції за договором";
- разом із тим, попередня оплата за Договором у розмірі 6 978 177,00 грн здійснена Підприємством ще 29.11.2023, тобто ще до моменту укладення Додаткової угоди № 2;
- суди у вирішенні питання щодо умов Договору в редакції Додаткової угоди № 2 врахували доводи Підприємства про те, що укладення між сторонами Додаткової угоди № 2 було спрямовано виключно задля того, щоб кошти, перераховані 29.11.2023 в якості попередньої оплати, залишилися на рахунках Товариства (з огляду на вимоги Бюджетного законодавства та обмеження розпорядників (отримувачів) бюджетних коштів передбачати у договорах закупівлі попередню оплату на строк не більше 12 місцяців;
- за висновками судів, зі змісту наявних у матеріалах справи листів вбачається, що Товариству було добре відомо встановлені Договором строки поставки продукції, а також причини, з яких строки попередньої оплати були продовжені;
- при цьому умови Додаткової угоди від 24.06.2024 № 2 не містять жодних посилань на досягнення сторонами згоди, саме, в частині продовження строків поставки товару, тобто щодо строків виконання зобов'язання постачальником;
- матеріали справи також не містять належним чином засвідчених доказів, підтверджуючих факт досягнення сторонами згоди щодо перенесення строків поставки товару;
- суд апеляційної інстанції відхилив посилання Товариства на положення частини першої статті 693 ЦК України, як на обґрунтування продовження строків поставки у зв'язку з продовженням строку попередньої оплати, оскільки вказані норми регулюють порядок здійснення попередньої оплати, а не строк поставки продукції, який, у свою чергу урегульований положеннями статей 662 та 663 ЦК України;
- отже, враховуючи, встановлені обставини справи та умови Договору, датою початку періоду прострочення Товариством поставки продукції є 25.06.2024;
- Товариство допустило прострочення строків постачання продукції, а саме: 2 299 штук поставлено 30.07.2024, отже, постачальник прострочив виконання зобов'язань з поставки на суму 6 978 177,00 грн на 36 днів та 1 штуку поставлено 07.08.2024, отже, постачальник прострочив поставку виконання зобов'язань на суму 3 033,99 грн 8 днів.
8.11. Суди обох інстанцій, враховуючи, що Товариством допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, дійшли висновку, що передбачений умовами Договору розмір штрафних санкцій узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування Підприємством передбаченої пунктом 8.2 Договору пені і штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань.
8.12. Перевіривши розрахунок пені та штрафу, суди визнали його арифметично правильним та обґрунтованим, з огляду на, що і дійшли висновків про наявність підстав для стягнення з Товариства на користь Підприємства пені у розмірі 251 238,72 грн та штрафу в розмірі 488 472,39 грн.
8.13. Щодо клопотання Товариства про зменшення суми штрафних санкцій, суди встановили, що останнім не доведено суду існування поважних причин неналежного виконання зобов'язань саме на час допущення прострочення поставки товару. Витрати Товариства, пов'язані з виконанням ним договірних зобов'язань з іншими контрагентами щодо здійснення оплати продукції в іноземній валюті, не є підставою для зменшення штрафних санкцій.
8.14. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що наведена Товариством у апеляційній скарзі обставина щодо відсутності у позивача збитків, внаслідок затримки поставки товару, на переконання колегії суддів, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для зменшення розміру штрафних санкцій за відсутності інших істотних обставин, які б свідчили про таку необхідність.
8.15. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.16. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.17. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.18. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.19. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.20. Разом із тим, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.21. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.22. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.23. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.24. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.26. Скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій постанов Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.
8.27. Втім, зазначені скаржником справи є нерелевантними до правовідносин у справі, яка розглядається, враховуючи таке.
8.28. У справі № 918/289/19 (на неврахування якої посилається скаржник), яка переглядалася Верховним Судом, зокрема, предметом позову були вимоги про стягнення неустойки за договором. Позов мотивовано тим, що відповідач як продавець не виконав умови Договору та не поставив у визначені його умовами строки товар, у зв'язку з чим позивач набув право вимагати сплати неустойки у розмірі 0.5 % від вартості непоставленого товару відповідно до абзацу 2 пункту 9 Договору. Господарський суд Рівненської області рішенням від 08.08.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019, позов задовольнив частково. Суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, враховуючи недоведеність позивачем тієї обставини, що понесення ним збитків сталося саме через невиконання відповідачем умов договору. Верховний Суд постановою від 26.05.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що огляду на відсутність підстав для висновку про те, що порушення відповідачем зобов'язання за договором мало наслідком значні збитки для позивача, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно перевіривши доводи сторін щодо зменшення штрафних санкцій та надані на їх підтвердження докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій на 90%, що за обставин цієї справи не призводить до нівелювання значення неустойки як відповідальності за порушення виконання зобов'язання.
8.29. Предметом розгляду у справі № 918/116/19, на яку посилається скаржник, було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ та не виконав зобов'язання за договором постачання природного. Господарський суд Рівненської області рішенням від 20.06.2019 позов задовольнив частково. Серед іншого, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився Північно-західний апеляційний господарський суд (постанова від 15.10.2019) дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 50%. При цьому, суди попередніх інстанцій, дослідивши наведені в клопотанні доводи та надані на їх підтвердження докази, дійшли висновку про те, що обґрунтування відповідачем щодо майнового стану дійсно мають місце (в частині відшкодування різниці у тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з Державного та місцевого бюджетів, і які із Державного бюджету Відповідачу не відшкодовані); відповідач є комунальним підприємством, що створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості; сплата штрафних санкцій в повному обсязі, у даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання. Також судами враховано добросовісну поведінку відповідача, враховуючи, що кошти сплачувалися ним як до порушення провадження у справі, так і після порушення з метою зменшення заборгованості, фінансовий стан відповідача, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку з таким простроченням. Верховний Суд постановою від 04.02.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що судами обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%.
8.30. Предметом розгляду у справі № 916/65/18, на яку посилається скаржник, було стягнення пені, інфляційних втрат, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами та заборгованість за поставлену продукцію, а позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами поставки щодо своєчасної та у повному обсязі оплати отриманого від позивача товару. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2018, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, позов задоволено повністю. Верховний Суд постановою від 04.12.2018 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем до прийняття рішення судом першої інстанції не заявлялося про наявність обставин скрутного фінансового стану, не подавалось відповідних доказів та не заперечувалось проти заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій. З огляду на викладене, Суд відхилив аргументи відповідача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права.
8.31. Предметом розгляду у справі № 917/791/18, на яку посилається скаржник, було стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.10.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2019, позов задоволено частково. Верховний Суд постановою від 03.07.2019 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів того, що порушення зобов'язання за договором сталося випадково з незалежних від відповідача причин та цей випадок є винятковим, а також те, що порушення зобов'язання за договором з боку відповідача у цій справі не є виключенням чи випадком, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені.
8.32. Предметом розгляду у справі № 904/5830/18, на яку посилається скаржник, було стягнення пені та штрафу, а позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю товарів в частині своєчасної поставки товару. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2019, позов задоволено частково, оскільки судами враховано заяву відповідача про зменшення розміру пені і штрафу, та використано право на зменшення розміру штрафних санкцій, зважаючи на повну поставку відповідачем товару, період прострочення поставки якого є незначним, а також загальні засади, встановлені статтею 3 ЦК України такі як справедливість, добросовісність та розумність, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір пені, наявність для зменшення розміру пені та штрафу на 50%. Верховний Суд постановою від 22.10.2019 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що суди попередніх інстанцій правомірно скористалися наданим статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України правом щодо зменшення розміру пені та штрафу, забезпечивши баланс інтересів сторін.
8.33. У справі № 902/855/18 предметом спору були вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Міського комунального підприємства "Енергоресурс" про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу в частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.02.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2019, позов задоволено частково. Зокрема, судами враховано заяву відповідача про зменшення розміру пені та використано право на зменшення розміру штрафних санкцій. Верховний Суд постановою від 13.01.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що суди попередніх інстанцій врахували всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов Договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені.
8.34. У справі № 916/469/19 також предметом спору були вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго" про стягнення основного боргу, пені, 3 % та інфляційних втрат, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу природного газу. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019, позов задоволено частково. Предметом касаційного перегляду у означеній справі були судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 926 517,33 грн, трьох процентів річних у сумі 174 510,42 грн та інфляційних втрат у сумі 235 533,70 грн. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 вирішував питання правильності застосування судами попередніх інстанцій положень постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Суд касаційної інстанції також не погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині висновків про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та про зменшення неустойки. За висновками Суду, зменшення неустойки у застосований судами спосіб - зменшення неустойки до 1 гривні фактично нівелює її юридичне значення як регулятора відносин між сторонами та вочевидь не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності; суди зазначивши лише збитковість відповідача не врахували майновий стан всіх сторін, які беруть участь у зобов'язанні, залишили поза увагою доводи, викладені в обґрунтування їх позицій щодо наявності чи відсутності збитків, а також не врахували юридичну природу неустойки як засобу стимулювання боржника до належного виконання, що спонукає виконати взяті на себе зобов'язання та міри його відповідальності за їх порушення.
8.35. У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у вирішенні питання застосування судами положень статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України щодо зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, наголосила на тому, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК кодексу України.
8.36. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку. Адже законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. При вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
8.37. У означеній постанові у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
8.38. Наведене вище свідчить, що у всіх означених скаржником справах суд касаційної інстанції вирішував питання щодо правильності застосування судами положень статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України в частині зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, а у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.
8.39. Колегія суддів у вирішенні питань означених скаржником враховує, що у справі, яка розглядається суди відмовили Товариству у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, мотивуючи свої висновки тим, що: відповідно до пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України сума сплаченого ПДВ на митниці зменшує податкові зобов'язання постачальника перед державою, а отже, фактично постачальник не зазнає реальних втрат через сплату ПДВ, оскільки він має право включити цю суму до податкового кредиту. Водночас витрати Товариства, пов'язані з виконанням ним договірних зобов'язань з іншими контрагентами щодо здійснення оплати продукції в іноземній валюті, не є підставою для зменшення штрафних санкцій.
8.40. Однак, зі змісту касаційної скарги вбачається, що основним доводом скаржника є не неправильне застосування судами попередній інстанції положень статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України. У цій частині доводи носять узагальнений характер щодо непропорційності застосованих позивачем санкцій, жодного аргумента стосовно неправильного застосування судами норм статті 551 ЦК України та 233 ГК України, касаційна скарга не містить.
8.41. Зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі свідчить, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру пені та штрафу, проаналізували доводи сторін у справі та надані ними докази, надали оцінку всім обставинам справи в їх сукупності та дійшли висновку, що позивачем не доведено підстав для їх зменшення.
8.42. При цьому Суд зазначає, що зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.
8.43. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.44. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.45. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.
8.46. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.47. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.48. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.49. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.50. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
8.51. Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 693 ЦК України, зокрема, у контексті зміни строків поставки продукції, шляхом укладення додаткової угоди, яка фактично змінює строк попередньої оплати.
8.52. Втім, суди попередніх інстанцій достеменно встановили і вказані обставини не заперечуються самим скаржником, що попередню оплату товару у розмірі 6 978 177,00 грн позивач здійснив ще 29.11.2023, тобто задовго до укладання Додаткової угоди № 2 від 31.05.2024. При цьому, умовами Договору та Специфікації (Додаток № 1 до Договору) сторонами спору чітко погоджені умови, як щодо строків здійснення попередньої оплати, так і строків поставки товару.
8.53. Суди попередніх інстанцій, враховуючи умови Договору та встановлені обставини справи дійшли висновку про необґрунтованість посилання скаржника на частину першу статті 693 ЦК України, з огляду на те, що означена норма регулює лише відносини щодо попередньої оплати, а також визначає, що попередня оплата це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений. З огляду на фактичні обставини цієї справи та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних відносинах, суди також дійшли висновків про відсутність правових підстав для тлумачення умов Додаткової угоди №2 від 24.06.2024 до Договору в частині змін до абзацу 2 пункту 3.4. Договору, в порядку статті 213 ЦК України у спосіб, вказаний позивачем за зустрічним позовом.
8.54. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.
8.55. Скаржник фактично наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України щодо повноважень суду касаційної інстанції.
8.56. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
8.57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
8.58. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
8.59. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.
8.60. Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.
8.61. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
8.62. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
8.63. Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.64. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
8.65. Однак, як уже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
8.66. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
8.67. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.68. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили надані сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.69. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень - відсутні.
8.70. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.71. Щодо клопотання Товариства про розстрочення виконання судового рішення строком на 6 місяців, згідно з наведеним скаржником графіком, Суд зазначає таке.
8.72. Чинним ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частини перша та п'ята статті 331 цього Кодексу).
8.73. Ураховуючи, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду першої інстанцій, з огляду на межі визначені у статті 300 ГПК України, підстави для розгляду клопотання Товариства у суду касаційної інстанції відсутні.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедтехніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/15609/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедтехніка" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/15609/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова