27 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12284/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейсикс"
про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/12284/24
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравітіфол"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025,
постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравітіфол"
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Джміль";
Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейсикс";
Товариства з обмеженою відповідальністю "Промікс юа",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"
про визнання недійсними договорів та витребування майнових прав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гравітіфол" (далі - ТОВ "Гравітіфол", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Джміль" (далі - ТОВ "Компанія "Джміль", відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейсикс" (далі - ТОВ "Спейсикс", відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Промікс юа" (далі - ТОВ "Промікс юа", відповідач 3) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав на торговельну марку та витребування майнових прав на торговельну марку, визнання недійсним свідоцтва України на торговельну марку № 265266А.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що договір від 25.05.2020 №250520, укладений між позивачем і відповідачем 3, а також договір про передачу у власність виключних майнових прав на торговельну марку від 23.02.2021, укладений між позивачем і відповідачем 1, підписані фінансовим директором ТОВ "Космолот" з перевищенням повноважень та без надання згоди на його укладення загальними зборами учасників товариства, відтак є недійсними. Оскільки майнові права, зазначені у недійсному договорі, вибули з володіння позивача всупереч його волі, а в подальшому придбані ТОВ "Спейсикс", тому відповідно до статті 388 ЦК України можуть бути витребувані у останнього на законних підставах. Свідоцтво України на торговельну марку № 265266А видано на підставі заявки ТОВ "Гуд продукт" на основі оспорюваного договору, у зв'язку з чим відповідно до підпункту "в" пункту 1 статті 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон № 3689-XII) підлягає визнанню недійсним внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 (суддя Босий В.П.) у задоволенні позову ТОВ "Гравітіфол" відмовлено повністю.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 (суддя Босий В.П.) заяву ТОВ "Спейсикс" про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Гравітіфол" на користь ТОВ "Спейсикс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн 00 коп.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (колегія суддів: Сотніков С.В., Остапенко О.М., Отрюх Б.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі № 910/12284/24 залишено без змін.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 (колегія суддів: Сотніков С.В., Остапенко О.М., Отрюх Б.В.) заяву ТОВ "Спейсикс" про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Гравітіфол" на користь ТОВ "Спейсикс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) грн.
Верховний Суд постановою від 11.11.2025 касаційну скаргу ТОВ "Гравітіфол" залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі № 910/12284/24 - без змін.
ТОВ "Спейсикс" у відзиві на касаційну скаргу зазначило попередній розрахунок витрат на правову (правничу) допомогу та вказало, про намір подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.
Заяву з обґрунтуванням остаточного розміру відшкодування та доказами на його підтвердження, а також доказами надіслання іншим учасникам справи ТОВ "Спейсикс" подало через систему "Електронний суд" до Верховного Суду 14.11.2025 (зареєстровано судом 17.11.2025).
До матеріалів заяви ТОВ "Спейсикс" як вказано у ній, додав такі документи:
- копію договору про надання правової допомоги від 07.05.2024;
- копію додатку від 28.07.2025 №6 до договору про надання правової допомоги від 07.05.2024
- копію акта надання послуг від 14.11.2025 № 1;
- копію звіту про обсяг наданих послуг від 14.11.2025;
- копію рахунка;
- копію ордеру від 11.07.2025 серія АА № 1601048;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
- докази надсилання копії заяви з додатками іншим учасникам справи.
У заяві Товариство зазначило, що гонорар адвокатського об'єднання за надання професійної правничої допомоги складає 200 000,00 грн.
Відповідно до статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (частина третя статті 244 ГПК України).
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.
Частиною тринадцятою статті 8 ГПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розглянувши заяву ТОВ "Спейсикс" та дослідивши матеріали цієї справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла таких висновків.
В силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Суд зазначає, що принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20. постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі № 917/304/21).
У додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
Як вже зазначено вище, ТОВ "Спейсикс" у поданому до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу зазначило про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат і про те, що докази на підтвердження понесення таких витрат будуть подані у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.
Після ухвалення Верховним Судом постанови за результатом розгляду касаційної скарги ТОВ "Гравітіфол", ТОВ "Спейсикс" подало суду заяву, яка надійшла 14.11.2025 (зареєстрована судом 17.11.2025) та до якої додало докази, які підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу.
За інформацією, що міститься в автоматизованій системі документообігу суду комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", вказана вище заява з додатками надіслана в електронний кабінет ТОВ "Гравітіфол" та УКРНОІВІ 14.11.2025. Також, до заяви додано квитанцію № 5074174 та № 5074177 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС - ТОВ "Гравітіфол" та УКРНОІВІ.
З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що ТОВ "Спейсикс" заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у порядку, межах та у строк, які визначені чинним законодавством та дотримано вимоги, передбачені статтями 80, 124, 126, 129 ГПК України.
Згідно з частиною п'ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Суд враховує, що ТОВ "Гравітіфол" своїм правом на подання заперечень щодо неспівмірності витрат не скористався, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами Суду не надав.
Від УКРНОІВІ 25.11.2025 надійшли до Верховного Суду пояснення на заяву ТОВ "Спейсикс".
У вирішенні заяви ТОВ "Спейсикс" Верховний Суд виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Колегія суддів касаційної інстанції також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частини четверта - шоста, сьома, дев'ята статті 129 ГПК України, визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
Верховний Суд неодноразово також наголошував, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, вирішуючи заяву / клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу положень статті 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що надані ТОВ "Спейсикс" докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.
Зокрема, у вирішенні заяви ТОВ "Спейсикс" Суд враховує, що відповідачем 2, у встановлений частиною восьмою статті 129 ГПК України строк, подані докази на підтвердження понесення витрат.
У матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги від 07.05.2024 (далі - Договір), укладеного між ТОВ "Спейсикс" (клієнт) та адвокатським об'єднанням "Адвокати Нон-Стоп", відповідно до пункту 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту, обсяг якої визначається в актах наданих послуг до цього договору або іншим чином письмово погоджується сторонами, а клієнт зобов'язується оплатити надані послуги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Зі змісту додатка від 28.07.2025 №6 до Договору вбачається, що адвокатське об'єднання прийняло на себе зобов'язання щодо надання клієнту професійної правничої допомоги у справі № 910/12284/24 у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.
Додатковою угодою від 28.07.2025 №6 до Договору сторони погодили, що гонорар адвокатського об'єднання за надання професійної правничої допомоги складає 200 000,00 грн., який сплачується протягом 30 днів з дня ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови у справі № 910/12284/24.
Відповідно до акта надання послуг від 14.11.2025 №1 та звіту про обсяг наданих послуг від 14.11.2025 адвокатським об'єднанням надано послуги з підготовки та подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу, участь у судових засіданнях Верховного Суду у справі № 910/12284/24 (2 засідання), на що витрачено загалом 45 годин. Суд звертає увагу на правову природу наданих документів, зміст та дати їх складання.
Суд, у контексті оцінки доказів, поданих ТОВ "Спейсикс" на обґрунтування заяви, звертається до висновків Верховного Суду які викладені у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. У означеній постанові Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
У вирішенні заяви ТОВ "Спейсикс" Суд звертається до критеріїв, зазначених у цій постанові, та зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд враховує, що, по-перше, правова позиція ТОВ "Спейсикс" з моменту подачі позову до суду є сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося; по-друге, адвокат Нечваль Я. В., надавав правову допомогу відповідачу 2 протягом розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а тому, відповідно, обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають. Наведене, на переконання Суду, ураховуючи вищенаведені критерії, зокрема, реальності адвокатських послуг, розумності їхнього розміру і необхідності, а також фактичні обставини цієї справи, пропорційність до предмету спору, розмір гонорару не є пропорційним та у повній мірі не відповідає принципам справедливості, розумності та реальності.
Таким чином, керуючись зазначеними у цій додатковій постанові критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву ТОВ "Спейсикс" та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на міркування, викладені у цій додатковій постанові, дійшла висновку про не покладення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі 200 000,00 грн на ТОВ "Гравітіфол", та покладення витрат у розмірі 10 000,00 грн, а в іншій частині відмовити.
Отже, ураховуючи наведене, оцінивши надані заявником докази, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, викладеної у цій додатковій постанові, та керуючись статтями 2, 123, 80, 73, 75-79, частиною п'ятою статті 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ "Гравітіфол" на користь ТОВ "Спейсикс" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру. В іншій частині заяви Суд не покладає такі витрати на ТОВ "Гравітіфол".
Керуючись статтями 2, 123, 126, 129, 221, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейсикс" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/12284/24 задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравітіфол" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейсикс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
3. У задоволенні іншої частини заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейсикс" щодо ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова