18 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 922/154/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
прокуратури - Цимбалістого Т. О.,
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - не з'явилися,
відповідача-3 - не з'явилися,
відповідача -4 - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 (колегія суддів: Плахов О. В. - головуючий, Гребенюк Н. В., Тихий П. В.) та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 (суддя Прохоров С. А.) у справі
за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області
до: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) ОСОБА_1 , 4) ОСОБА_2 ,
за участю Харківської обласної прокуратури,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів та повернення майна,
1. Короткий зміст обставин, що передували ухваленню спірних судових рішень
1.1. Керівник Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову вх. № 22542 від 09.09.2024), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 35 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.11.2016 № 5397-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації і Фізичною особою-підприємцем Коваленко О. В., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 384;
- витребувати у ОСОБА_2 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 у житловому будинку літ. "А-14", загальною площею 21,2 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 126835663101).
1.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.11.2024 у справі № 922/154/22 відмовлено в позові Прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації, ОСОБА_1 ; закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .
1.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі № 922/154/22 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 29.11.2024 у справі № 922/154/22 в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , прийнято в цій частині нове рішення, яким у позові Прокурора до ОСОБА_2 відмовлено; в решті рішення Господарського суду Харківської області від 29.11.2024 у справі № 922/154/22 залишено без змін.
1.4. Постановою Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 922/154/22 залишено без змін постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі № 922/154/22.
1.5. 03.12.2024 ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Харківської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з Харківської обласної прокуратури 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
1.6. Прокурор подав до Господарського суду Харківської області заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат, в яких просив відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з Харківської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу у справі № 922/154/22.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2025, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 у справі № 922/154/22, задоволено частково заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішено стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. В решті заяви ОСОБА_2 відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, виходив із того, що надання правничої допомоги та представництво інтересів ОСОБА_2 в суді першої інстанції здійснювалось адвокатом на підставі ордера та договору про надання правничої допомоги. Суд першої інстанції встановив, що сторони договору про надання правничої допомоги узгодили форму гонорару у фіксованому розмірі. Водночас суд першої інстанції, враховуючи характер спору у цій справі, ступінь складності справи, обсяг матеріалів у справі, принципи справедливості та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат, заявлених представником ОСОБА_2 , є завищеним. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що такий розмір витрат на професійну правничу допомогу не узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.
2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що заява представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, оскільки заявлений представником ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу не узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у справі № 922/154/22, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.
3.2. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017, та порушення норм процесуального права, зокрема статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду:
- викладених у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, відповідно до яких суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо;
- викладених у постановах від 18.08.2022 у справі № 61-5124 ав 22, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, про те, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України;
- викладених у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, щодо застосування положень частин 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України стосовно права суду при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення;
- викладених у постанові від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, відповідно до яких для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим;
- викладених у постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, щодо врахування судом основних критеріїв при визначенні та розподілі судових витрат: дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність з урахуванням ціни позову, складності та значення справи для сторін;
- викладених у постановах від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, відповідно до яких під час визначення розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні, наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Як зазначає скаржник, у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 сформульовано висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
3.3. ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 у справі № 922/154/22 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ОСОБА_2 зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
4.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
4.3. Предметом касаційного перегляду є додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та постанова Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 у справі № 922/154/22 про залишення без змін цього додаткового рішення.
4.4. Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
4.5. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
4.6. Пунктом 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
4.7. Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначає критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
4.8. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частиною 3 цієї статті визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4.9. При цьому згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
4.10. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
4.11. Водночас відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
4.12. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
4.13. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може бути для неї по суті додатковим способом отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
4.14. Разом з тим колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
4.15. Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
4.16. Згідно із частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
4.17. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
4.18. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
4.19. Частинами 2, 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
4.20. Отже, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару в цьому контексті означає, що в разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
4.21. При цьому Верховний Суд зазначає, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
4.22. Суди попередніх інстанцій установили, що 03.12.2024 представник ОСОБА_2 адвокат Орлов О. О. подав до Господарського суду Харківської області заяву (вх.№ 30336) про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, у якій просив прийняти докази понесення витрат на правничу допомогу та ухвалити додаткове судове рішення у справі № 922/154/22, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції у сумі 40 000,00 грн.
4.23. Суди встановили, що із заявою про ухвалення додаткового рішення та доказами їх понесення представник ОСОБА_2 адвокат Орлов О. О. звернувся в межах процесуального строку, встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
4.24. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що надання правничої допомоги та представництво інтересів ОСОБА_2 у справі в суді першої інстанції здійснювалось адвокатом Орловим О. О. на підставі ордера серії АХ № 1218762 від 05.11.2024, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 05.11.2024 № 34/К/Г-24.
Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 05.11.2024 № 34/К/Г-24 адвокат взяв на себе зобов'язання надати клієнту за винагороду необхідну правничу допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та інтересів клієнта у справі № 922/154/22.
4.25. Згідно з пунктом 3.1 цього договору умови, строки, порядок розрахунку, а також розмір винагороди (гонорару), який оплачується клієнтом на користь адвоката, сторони узгоджують у додатку № 1 до цього договору, який складається в 2-х (двох) примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін, які є ідентичними, мають однакову юридичну силу та є невід'ємною частиною цього договору.
4.26. Відповідно до додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 05.11.2024 № 34/К/Г-24 сторони домовилися, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги щодо представництва та захисту прав та інтересів клієнта у справі № 922/154/22 в суді першої інстанції становить 40 000,00 грн у будь-якому випадку, навіть при ухваленні судом рішення не на користь клієнта.
4.27. Згідно з актом виконаних робіт від 29.11.2024 № 1 адвокат Орлов О. О. надав такі послуги:
1) провів аналіз наявної правової ситуації та наданих клієнтом документів та вивчив судову практику з правовідносин, що склалися;
2) склав, підписав та подав до господарського суду відзив на позов Прокурора,
3) склав, підписав та подав до господарського суду клопотання про поновлення строків на подання відзиву на позов Прокурора,
4) взяв участь у судових засіданнях 08.11.2024 та 29.11.2024;
5) вивчив практику Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду з аналогічних правовідносин;
6) склав, підписав та подав до господарського суду клопотання про закриття провадження у справі,
7) брав участь у судових дебатах, викладав свою думку, надавав пояснення, обґрунтував свою правову позицію.
8) склав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат.
4.28. Суди попередніх інстанцій зазначили, що господарський суд ухвалив позитивне для ОСОБА_2 судове рішення, яким закрив провадження у справі щодо вимоги про витребування у ОСОБА_2 нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17, розташованих у житловому будинку літ. А-14, за адресою: АДРЕСА_2 ), та припинення права власності клієнта на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 126835663101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2017 (номер запису про право власності: 21857720).
4.29. Як зазначив місцевий господарський суд, такі послуги, як участь у судових дебатах охоплюються поняттям "участь у судовому засіданні", а здійснення аналізу наявної правової ситуації, вивчення судової практики з правовідносин, що склалися, охоплюється поняттям "вивчення практики Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду з аналогічних правовідносин". Крім того, суд першої інстанції зазначив, що рішення Господарського суду Харківської області 29.11.2024 у справі № 922/154/22 було частково скасовано постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025.
Водночас суд першої інстанції, враховуючи характер спору у цій справі, ступінь складності справи, обсяг матеріалів у справі, принципи справедливості та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат, заявлених представником ОСОБА_2 , є завищеним. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що такий розмір витрат на професійну правничу допомогу не узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.
Відтак суд першої інстанції вирішив стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а в решті заяви ОСОБА_2 - відмовив.
4.30. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що надані ОСОБА_2 докази на підтвердження понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Відтак апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу не узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат, і наведене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони.
4.31. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.32. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.33. Касаційна скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, додаткове рішення та постанова є такими, що ухвалені без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017, та з порушення норм процесуального права, зокрема статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
4.34. Розглянувши доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів зазначає таке.
4.35. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, на які посилається скаржник, викладено висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, на яку посилається скаржник.
4.36. У постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 61-5124ав22 викладено висновок про те, що, попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України.
Близькі за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, на які посилається скаржник.
4.37. У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, сформульовано такий висновок:
"Об'єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення".
4.38. У постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18 викладено такий висновок:
"Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий".
4.39. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:
"37.Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін".
4.40. У постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, на які посилається скаржник, наведено такий висновок:
"У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо".
4.41. Крім того, скаржник посилається на висновки, викладені в додатковій ухвалі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20. Оскільки в розумінні частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу джерелом правозастосовчої практики є лише постанови Верховного Суду, то посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 колегія суддів не може взяти до уваги.
4.42. Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізує дискреційні повноваження у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.04.2025 у справі № 910/19852/23.
4.43. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу взяли до уваги те, що надані ОСОБА_2 докази на підтвердження понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі. Суди також зазначили, що заявлений представником ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу не узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат. Тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що наведене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з іншої сторони.
Відтак суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо необов'язковості для суду зобов'язань, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, при цьому суди врахували такі критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність з урахуванням ціни позову, складності та значення справи для сторін.
4.44. При цьому суди попередніх інстанцій надали правову оцінку доводам скаржника про нарахування адвокатом ОСОБА_2 плати за правничу допомогу за одні й ті ж самі послуги, та, в тому числі, з урахуванням цього дійшли висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
4.45. Водночас колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про неспівмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та витраченим часом, оскільки вони є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів. При цьому виокремлення виконавцем певних послуг із зазначенням їх переліку в акті виконаних робіт від 29.11.2024 № 1 не впливає на розмір винагороди за надання правової допомоги, яка була погоджена сторонами у вигляді фіксованої суми.
4.46. З урахуванням наведеного доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 18.08.2022 у справі № 61-5124ав22, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, щодо застосування положень статей 126, 129, 137 Господарського процесуального кодексу України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру", колегія суддів вважає необґрунтованими. Наведені скаржником висновки були враховані судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, оскільки суди розглянули заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення з урахуванням конкретних обставин справи № 922/154/22 в їх сукупності, оцінили наведені учасниками справи обґрунтування, дослідили та оцінили докази за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.
4.47. За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного провадження у справі № 922/154/22 не підтвердилася, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.
4.48. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
5.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
6. Судові витрати
Оскільки судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове рішення про розподіл судових витрат не сплачується, то судові витрати суд касаційної інстанції не розподіляє.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у справі № 922/154/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак