65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2020/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2020/25
за позовом: Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, № 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» (бульвар Лесі України, № 26, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 32382598)
про стягнення 52 187,19 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Головне управління Національної поліції в Одеській області (надалі - позивач, ГУНП в Одеській області) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» (надалі - відповідач, ТДВ СК «Альфа-Гарант»), в якому просить суд стягнути з відповідача недоотриману суму матеріального збитку в розмірі 46564,62 грн, інфляційні втрати в розмірі 1410,06 грн, пеню у розмірі 3833,61 грн та 3% річних у розмірі 378,90 грн. Водночас просить пеню та 3 % річних в остаточному розмірі розрахувати судом відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, а саме до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
В обґрунтування позову посилається на виплату відповідачем суми коштів у якості відшкодування матеріального збитку в результаті ДТП у меншому розмірі, ніж сума ліміту страхового відшкодування, внаслідок чого виплачених коштів недостатньо для відновлення належного позивачу службового автомобіля, пошкодженого в результаті ДТП, яка відбулась 26.08.2024 по вині ОСОБА_1 , транспортний засіб якого було застраховано відповідачем шляхом укладення полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів № 219068110.
Як зауважує позивач, 26.09.2024 Приморським районним судом м. Одеси було прийнято постанову у справі № 522/15208/24, згідно якої ОСОБА_1 було визнано винним за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.
При цьому, позивач додає, що внаслідок ДТП його автомобіль отримав механічні пошкодження та за ініціативою Головного управління Національної поліції в Одеській області у триденний термін, а саме 27.08.2024, було підготовлено і відправлено до ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № 32/1648, яке є підставою для здійснення страхового відшкодування. Крім того, позивачу було надіслано копію висновку експертного дослідження від 15.10.2024 № ЕД-19/116-24/17927-АВ, в якому визначено, що вартість матеріального збитку, завданого власникові службового автомобіля «Renault Sandero», реєстраційний номер 162079, унаслідок його ушкоджень в ДТП складає 146941,26 грн.
Позивач наголошує, що страхові кошти у сумі 100376,64 грн були перераховані страховою компанією на рахунок ГУНП в Одеській області на відновлення службового автомобіля, проте отриманої суми відшкодування від відповідача не достатньо для відновлення вказаного автомобіля та відшкодування матеріального збитку. Відтак, за ствердженням позивача, залишок матеріального збитку в розмірі 46564,62 грн відповідачем на користь позивача не було виплачено.
Разом з тим, позивач звертає увагу, що відповідно до постанови НБУ від 30.05.2022 № 109, що була чинна на час виникнення спірних відносин, було визначено, що розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цією постановою за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 160000 грн на одного потерпілого. Отже, позивач вважає, що сплачені відповідачем кошти значно менше ліміту страхового відшкодування та залишок невідшкодованого майнового збитку теє є меншим за цей ліміт, а тому не зрозуміло чому відповідач не відшкодував позивачу матеріальний збиток в повному обсязі
Відтак, на переконання позивача, відповідач має сплатити повну суму страхового відшкодування в розмірі недоплаченої суми матеріального збитку, так як матеріальний збиток, нанесений позивачу, відповідачем не відшкодовано в повному обсязі в межах страхового ліміту, як того вимагало законодавство України.
Водночас позивач зазначає, що на його адресу надійшов лист від страхової компанії від 18.04.2025 № 12/3167, в якому зазначено, що відповідач при сплаті заниженої суми виходим з протоколу огляду пошкодженого т.з. та звіту по визначенню вартості матеріального збитку, відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу становить 42,15%, а вартість відновлювального ремонту з врахуванням зносу складає 115180,08 грн. При цьому, відповідач зазначив, що розмір відшкодування було знижено на суму на суму ПДВ та зменшено на суму франшизи, а перегляд розміру страхового відшкодування можливе лише за умови надання позивачем актів виконаних робіт та чеків (квитанцій), що підтверджують сплату за відновлювальний ремонт транспортного засобу, повернення запчастин, які підлягають заміні та надання до огляду уповноваженому представнику відремонтованого т.з.
Втім, на думку позивача, така позиція відповідача є лише способом уникнути повного відшкодування суми страхової сплати та не ґрунтується на вимогах законодавства, а розрахунок ремонтно-відновлювальних робіт в експертизі позивача здійснено без врахування ПДВ, у зв'язку з чим відповідачем навмисно вводиться поняття ПДВ, щоб уникнути повного страхового відшкодування та занизити суму виплати.
Відповідач вважає вимоги позивача незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, та зазначає, що протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення позивача про дорожньо-транспортну пригоду ним було направлено представника для проведення огляду пошкодженого транспортного засобу.
Як вказує відповідач, 23.09.2024 його представником у присутності представника власника пошкодженого ТЗ було складено протокол огляду пошкодженого транспортного засобу, в якому зафіксовано детальний опис пошкоджень та який був підписаний представником позивача без претензій чи зауважень до проведеного огляду. Отже, представник власника власноручним підписом в акті огляду підтвердив правильність, повноту проведеного огляду і належну фіксацію його результатів.
Між тим, як наголошує відповідач, 08.11.2024 власник пошкодженого ТЗ звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування та зазначенням реквізитів рахунку для його перерахунку. 15.01.2025 на замовлення ТДВ СК «Альфа-Гарант» було складено звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № ЦВ/24/6549, відповідно до якого вартість матеріального збитку завданого власнику спірного автомобіля внаслідок ДТП складає 103567,64 грн без ПДВ на вартість матеріалів та складових.
Відтак, за ствердження відповідача, на підставі наявних документів та у відповідності до законодавства України ним було прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування на користь ГУНП в Одеській області у розмірі 100367,64 грн, а відтак, відповідач вважає, що належним чином та в повному обсязі виконало свої зобов'язання за страховим випадком від 26.08.2024. Позивач, натомість, не наводить жодних порушень, які були допущені з боку ТДВ СК «Альфа-Гарант».
Окрім того, відповідач вважає, що у нього відсутні підстави для виплати страхового відшкодування у розмірі, визначеному на підставі експертного висновку від 15.10.2024 № ЕД-19/116-24/17927-АВ, оскільки позивач самостійно звернувся до Одеського НДІЕКЦ МВС з метою проведення транспортно-товарознавчого дослідження автомобіля, проте згідно закону потерпілий має право на самостійне обрання експерта або юридичних осіб, у штаті яких є експерти, для визначення розміру шкоди лише у тому випадку, якщо представник страховика не з'явився у визначений законом строк для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
В даному випадку, як наголошує відповідач, протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідного повідомлення відповідач направив свого представника для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, внаслідок чого був складений вищезазначений протокол огляду, а виготовлені позивачем звіти виготовлено за власної ініціативи та майже через 2 місяці після ДТП.
Також відповідач додає, що єдиною належною підставою для визначення розміру страхового відшкодування вважає звіт № ЦВ/24/6549, складений СОД ФОП Шерстюк О.В., а у експертному висновку позивача коефіцієнт фізичного зносу запчастин є значно заниженим.
Додатково відповідач зазначає, що оскільки позивачем страхове відшкодування було сплачено на рахунок страхувальника - ТОВ «ІЛТА», страхове відшкодування, яке відповідач мав обов'язок сплатити позивачу за наслідками спірної ДТП підлягало зменшенню на суму податку на додану вартість, нарахованого на вартість матеріалів та складових, що підлягають заміні під час ремонту.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 позовна заява вх.№2065/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
28.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 2065/25 від 23.05.2025) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/2020/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 28.05.2025 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена до відповідних електронних кабінетів 29.05.2025 о 13:39 год., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
14.07.2025 від ТДВ СК «Альфа-Гарант» до суду надійшли пояснення (вх. № 22227/25), які судом були долучені до матеріалів справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
28.11.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
В матеріалах справи наявна постанова Приморського районного суду м. Одеси від 26.09.2024 по справі № 522/15208/24, за якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.
Приймаючи дане рішення, суд встановив, що 26.08.2024 о 23:10 в м. Одеса, вул. Черняховського, водій ОСОБА_1 керував т/з «Chery Amulet», д.н.з. НОМЕР_1 , виїхав на регульоване перехрестя з вул. М.Говорова на заборонений червоний сигнал світлофора та скоїв зіткнення з автомобілем «Renault Sandero», д.н.з. НОМЕР_2 (16), який рухався по вул. М. Говорова на зелений сигнал світлофора. При ДТП т/з отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушино вимоги п. 8.7.3 «е» Правил дорожнього руху.
Як свідчать матеріали справи, автомобіль «Renault Sandero» (р/н НОМЕР_3 ) є службовим автомобілем, який зареєстровано за ГУ НП в Одеській області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
Також, на момент вказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Chery Amulet» д.н.з. НОМЕР_1 була забезпечена ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» згідно полісу ОСЦПВВНТЗ серії ЕР №219068110, що додатково підтверджуються даними офіційного веб-сайту МТСБУ. Згідно вказаного полісу, франшиза становить 3200,00 грн, страхова сума за шкоду заподіяну майну - 160 000 грн.
27.08.2024 позивач подав відповідачу повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду разом із поясненнями водіїв та схемою місця ДТП.
05.11.2024 Головне управління Національної поліції в Одеській області подало заяву до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» про страхове відшкодування, в якій просило відшкодувати шкоду, завдану внаслідок ДТП, пов'язаної з пошкодженням майна а/т «Renault Sandero», р.н. НОМЕР_3 , у зв'язку з тим, що відповідальним за ДТП визнано ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована за договором №219068110.
03.02.2025 відповідач перерахував на користь позивача 100376,64 грн страхового відшкодування, про що свідчить виписка з рахунка за 03.02.2025 та платіжна інструкція № 55554 від 03.02.2025.
В матеріалах справи наявний висновок експертного дослідження №ЕД-19/116-24/17927-АВ від 15.10.2024, здійснений Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС на підставі звернення ГУНП в Одеській області від 27.08.2024 № 32/1684 щодо проведення транспортно-товарознавчого дослідження автомобіля «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_3 . У вказаному висновку експертного дослідження вказано, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 26.08.2024 складала 184309,09 грн, а також зроблено висновок, що вартість матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження службового автомобіля «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 26.08.2024 визначається на рівні 146941,26 грн, при цьому у висновку експертом зауважено, що вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини ВТВ. Додатками до вказаного висновку експертного дослідження є ілюстративна таблиця на 7 сторінках та ремонтна калькуляція №24-17927 на 7 сторінках, які наявні в матеріалах справи.
Також в матеріалах справи наявні надані відповідачем на підтвердження власних доводів протокол огляду транспортного засобу від 23.09.2024, підписаний представниками сторін, а також звіт суб'єкта оціночної діяльності ФОП Шерстюка О.В. про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу № ЦВ/24/6549 від 15.01.2025, здійсненого на підставі замовлення ТДВ СК «Альфа-Гарант». У вказаному звіті оцінювачем зроблено висновок, що вартість матеріального збитку, завданого власнику майна Renault Sandero 1.5 d, реєстраційний номер 162079, 2020 року випуску, внаслідок ДТП складає: 115180,08 грн з ПДВ на вартість матеріалів та складових; 103567,64 грн без ПДВ на вартість матеріалів та складових. До звіту також додано ремонту калькуляцію та акт огляду транспортного засобу № ЦВ/24/6549.
24.03.2025 ГУНП в Одеській області звернулось до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з вимогою № 11743-2025, шляхом надіслання її засобами електронного зв'язку, в якій просив в добровільному порядку перерахування Головному управлінню Національної поліції в Одеській області на його реквізити суму 46564,62 грн, що встановлена висновком експертного дослідження Одеського науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України від 15.10.2024 № ЕД-19/116-24/17927-АВ.
17.04.2025 ТДВ СК «Альфа-Гарант», у відповідь на вищевказану вимогу, було направлено лист на адресу ГУНП в Одеській області, в якому зазначено, що нарахована сума страхового відшкодування за їхніми розрахунками, з урахуванням зменшення суми вартості відновлювального ремонту на суму податку на додану вартість та франшизи, становить 100376,64 грн, яка була сплачена 03.02.2025. При цьому, відповідач додав, що перегляд суми страхового відшкодування можливий лише за умови надання позивачем акту виконаних робіт, чеків (квитанцій), що підтверджують сплату за відновлювальний ремонт транспортного засобу, повернення запчастин, які підлягають заміні та надання до огляду уповноваженому представнику ТДВ СК «Альфа-Гарант» відремонтованого транспортного засобу Renault Sandero», д.р.н. НОМЕР_3 .
Оскільки відповідач не здійснив в повному обсязі виплату страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 46564,62 грн недоотриманої суми матеріального збитку, а також 3833,61 грн пені, 378,90 грн 3% річних та 1410,06 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем виплати залишку страхового відшкодування.
4. Норми права, якими керувався господарський суд при прийнятті рішення.
Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
Норми ст. 13 ЦК України визначають, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положеннями ст. 988 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно з ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Згідно з ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній до 01.01.2025) (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і надалі у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин)встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю потерпілих, не застосовується.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
За змістом ст.28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до пункту 34.2. статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місце знаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження) (пункт 34.3 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Вказана стаття також закріплює вимоги до такої заяви.
Згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ).
У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, страховик зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Приписами пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.
Згідно з п. 36.5 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ч. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
За визначенням статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Частиною 18 статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина 1 статті 25 Закону України «Про страхування»).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В процесі розгляду справи судом вживалися всі заходи для надання учасникам процесу можливості реалізувати свої процесуальні права щодо надання доказів по справі, обґрунтування доводів та заперечень на підтвердження своїх правових позицій.
Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими сторони обґрунтовують свої правові позиції, зазначає наступне.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - страхове відшкодування.
Так, за змістом вищевказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія транспортного засобу «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якої на дату дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 219068110 (що не заперечується сторонами), встановлена постановою Приморського районного суду міста Одеси від 26.09.2024 у справі № 522/15208/24.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 по справі № 201/16373/16-ц зазначено, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми... Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 по справі № 147/66/17 вказано, що …відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»)... У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу автомобіля марки «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №219068110, приймаючи до уваги висновки щодо застосування норм права, викладені в процитованих постановах Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1 , власнику транспортного засобу «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_3 , покладається на відповідача.
Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 звернула увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.
Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 13 Цивільного кодексу України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.
За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків на власний розсуд.
Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 Цивільного кодексу України).
При цьому, Цивільний кодекс України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права.
Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Як убачається з матеріалів справи та зазначалось судом вище, вважаючи ДТП страховою подією, власник пошкодженого службового автомобіля «Renault Sandero», реєстраційний номер 16 2079, ГУНП в Одеській області звернувся до страховика винної особи - ТДВ «Альфа-Гарант» спочатку із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а в подальшому із заявою про страхове відшкодування.
Як встановлено судом, 23.09.2024 було проведено огляд транспортного засобу і складено відповідний протокол. Надалі відповідачем отримано звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, та здійснено виплату страхового відшкодування.
Так причиною звернення позивача до суду стала незгода із сумою відшкодування, сплаченою відповідачем на його користь на підставі Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № ЦВ/24/6549 від 15.01.2025.
При цьому в обґрунтування належної суми відшкодування позивач надав суду висновок експертного дослідження №ЕД-19/116-24/17927-АВ від 15.10.2024, здійснений судовим експертом Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Воротинцевим В.В., який обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, в якому зазначено, що висновок підготовлений на замовлення ГУНП в Одеській області та може бути використаний для подання до суду. Так, у висновку експертного дослідження зазначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Sandero», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 26.08.2024, складала 184309,09 грн, а вартість матеріального збитку складає 146941,26 грн.
Таким чином, з метою вирішення спору у даній справі, необхідним є надання оцінки судом наявним в матеріалах справи звіту та висновку.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ врегульовані в Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 травня 2022 року № 2060/5/496) (далі - Методика).
Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п.4.3. Методики (тут і надалі в редакції станом на момент вчинення ДТП та надання висновку за результатами експертного дослідження) за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта. У разі виконання судовим експертом відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судову експертизу» оцінки на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, він складає висновок експертного дослідження з урахуванням особливостей його оформлення згідно із законодавством.
Пунктом 4.4. Методики визначено, що у звіті (акті) або висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку КТЗ зазначається, зокрема, така інформація: а) повне найменування суб'єкта оціночної діяльності, його місцезнаходження, телефон (факс), номер та термін дії сертифіката суб'єкта оціночної діяльності; б) дата надходження матеріалів для оцінки і дата підписання звіту (акта), висновку; и) дані про час та місце проведення огляду КТЗ оцінювачем (експертом); к) результати візуального огляду щодо відповідності (невідповідності) номерів кузова, шасі, інших складових частин записам у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) або в інших документах; н) відомості про виявлені під час огляду дефекти, пошкодження, а також обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з їх усунення чи інших способів урахування дефектів; с) додатки, які становлять невід'ємну частину звіту (акта), висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки. У додатках також може бути графічна розгортка побудови пошкодженого або розукомплектованого КТЗ з відображенням характеру пошкоджень або протокол технічного огляду з посиланням на характер і обсяг його пошкодження.
Відповідно до п.5.1. Методики технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.
Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.
Пунктом 5.5. Методики встановлено, що під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен: а) перевірити відповідність ідентифікаційних даних КТЗ записам у наданих документах; б) перевірити укомплектованість КТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання; в) установити пробіг за одометром; г) зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту КТЗ; ґ) установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов'язковою їх фіксацією шляхом фотографування.
Водночас, відповідно до п.п. 7.38, 7.39 Методики, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
Винятками стосовно використання зазначених вимог є: а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний); б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини)); в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ; г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики; ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 2 до цієї Методики.
Відповідно до п. 1.6, 8.1, 8.3 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або робото здатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
З доданого позивачем висновку експерта №ЕД-19/116-24/17927-АВ від 15.10.2024 експертои встановлено, що КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 та коефіцієнт фізичного зносу складає 0,22.
З огляду на те, що в наданому позивачем висновку, визначено коефіцієнт фізичного зносу 0,22, який є обов'язковим, так як відповідач несе відповідальність за шкоду, заподіяну його страхувальником у межах вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») та, відповідно, розмір страхового відшкодування обмежується даною вартістю.
Відповідно до п. 8.2 Методики, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу визначається за формулою: Сврз = Ср + См + Сс * (1-Ез), де Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, См - вартість матеріалів, Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Щодо висновку експертного дослідження № ЕД-19/116-24/17927-АВ від 15.10.2024 суд відзначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Згідно з частинами першою, другою статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Такий правовий висновок, який є загальним алгоритмом судового розгляду спору, викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17 та у постанові від 15.06.2021 у справі №916/2479/17.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок експертного дослідження № ЕД-19/116-24/17927-АВ, складеного 15.10.2024 судовим експертом Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Воротинцевим В.В., судом встановлено, що висновок експерта не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей, відповідає вимогам статті 98 ЦПК України, зокрема, у висновку експерта зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність, висновок складено за результатом особистого дослідження пошкодженого транспортного засобу, що, за думкою суду, дало змогу експерту ідентифікувати автомобіль, його укомплектованість, технічний стан, обсяг і характер пошкоджень, визначити та бачити інші показники та пошкодження автомобіля та стан його комплектуючих на момент огляду, які необхідні для оцінки, є повним і об'єктивним доказом з точки зору економічної обґрунтованості ремонту автомобіля. Суд також враховує наявність ілюстративної таблиці з детальними видами пошкоджень.
В свою чергу, суд вважає помилковим твердження відповідача, що потерпілий має право на самостійне обрання експерта лише у випадку нез'явлення представника страховика та обов'язок встановлення розміру та характеру збитків покладено саме на страховика, оскільки ч. 34.4. ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти, а відтак, законодавство не обмежує потерпілого в призначенні ним власної експертизи.
Водночас, судом не приймаються до уваги доводи відповідача, що звіт позивача виготовлено майже через 2 місяці після ДТП, оскільки, не дивлячись на те, що огляд транспортного засобу позивача було здійснено 23.09.2024 як представником ТДВ СК «Альфа-Гарант», так і оцінювачем Шерстюком О.В., як зазначено в акті огляду транспортного засобу № ЦВ/24/6549, відповідний звіт оцінювача ФОП Шерстюка О.В. про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № ЦВ/24/6549 був складений 15.01.2025, тобто майже через 4 місяці після такого огляду.
При цьому суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Відтак, відповідач не надав належних доказів та заперечень на підтвердження того, що наданий позивачем висновок експертного дослідження, в якому експертом наведений деталізований та обґрунтований розрахунок суми страхового відшкодування, не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаним.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Водночас спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків) (як оціненої, так і фактичної), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
За таких обставин, враховуючи, що страховиком вже здійснено страхове відшкодування у сумі 100376,64 грн, то стягненню, з урахуванням положень ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо зменшення страхового відшкодування на суму франшизи (3200 грн), підлягає сума у розмірі 43364,62 грн.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені у розмірі 3833,61 грн, а також 3% річних у розмірі 378,90 грн та інфляційних втрат у сумі 1410,06 грн, нарахованих за період 03.02.2025 по 12.05.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Отже, за несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Окрім того, з огляду юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюються положення ч.2 ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Так, відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Приписами статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
З урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає, що кінцевим строком виплати відшкодування є 03.02.2025 (90 днів з моменту заяви), а відтак, прострочення сплати відповідачем залишку матеріального збитку розпочалось з 04.02.2025.
Враховуючи означене, а також з огляду на те, що позивачем невірно визначено розмір страхового відшкодування, яке підлягає сплаті відповідачем, відповідно невірно здійснено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим за допомогою системи «Ліга-Закон» судом зроблено власні розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат з 04.02.2025 в межах зазначеного позивачем періоду та з урахуванням визначеного судом розміру заборгованості.
Так, за розрахунком суду обґрунтованими до стягнення є сума пені у розмірі 3535,70 грн, 3% річних у розмірі 349,29 грн та інфляційних втрат у розмірі 1313,16 грн, що має наслідком часткове задоволення цих вимог.
Щодо клопотання позивача про нарахування пені та 3 % річних в остаточному розмірі відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, а саме до моменту виконання рішення, суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 238 ГПК України, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Питання, пов'язані із правовою природою та призначенням частини десятої статті 238 ГПК України, досліджувала Велика Палата Верховного Суду, яка у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 зазначила наступне:
- за загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті (п. 95);
- правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення (п. 96);
- водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється (п. 98);
- зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє (п. 103);
- тож потрібно враховувати, що в абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) містить вказівки не судові, який ухвалює рішення, а органові, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої статті 265 ЦПК України). Саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов'язкове для суду, і до того ж формулюють його із використанням сполучника «або», а саме: «Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення» (п. 124).
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
При цьому, суд виходить з того, що, по-перше, вказаною нормою передбачене лише право (не обов'язок) суду щодо зазначення у своєму рішенні про можливість додаткового нарахування пені або відсотків річних; по-друге, рішення суду не може ухвалюватися на майбутнє, як застереження від будь - яких порушень, рішення не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись.
З урахуванням обставини даної справи, суд вважає, що вирішення питання щодо стягнення пені та трьох процентів річних з простроченої суми боргу, права на які може виникнути у позивача у майбутньому, повинно віршуватися в окремому судовому провадженні із застосуванням норм законодавства, діючих на час виникнення порушеного права.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, суд має зважено підходити до вибору процесуальних засобів, щоб це не призвело до порушення основоположних засад господарського судочинства та не призводило до порушення прав гарантованих Конституцією та законами України.
При застосуванні положень ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд вважає за необхідне врахувати дії стягувача та боржника на час виникнення порушеного права, а не заздалегідь, тому підстав для визначення у рішенні відповідно до вимог ч. 10 ст. 238 ГПК України про нарахування пені та трьох процентів річних до моменту виконання рішення без документального підтвердження факту сплати боргу, суд не вбачає.
Відтак, враховуючи, що наведена частина статті 238 ГПК України передбачає право а не обов'язок суду зазначити в рішенні про нарахування відсотків до моменту його виконання, а позовна заява не містить обґрунтування необхідності такого зазначення, враховуючи обставини справи, господарський суд не вбачає достатніх підстав для застосування під час ухвалення рішення по даній справі положень ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Щодо клопотання відповідача про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України до вимог про стягнення пені суд зазначає, що не вбачає нараховану суму пені у розмірі 3535,70 грн надмірно великою та такою, що завдає значні збитки відповідачу, в зв'язку з чим, суд не знаходить підстав для зменшення пені.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Враховуючи те, що сума страхового відшкодування розмірі 43364,62 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не виконав своїх зобов'язань перед позивачем зі страхового відшкодування витрат, що пов'язані зі встановленням розміру збитків, факт наявності заборгованості не спростував та не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про часткову законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення залишку вартості матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження транспортного засобу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Керуючись стандартом вірогідності доказів, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв'язку, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності підстав для часткового стягнення заявленого ним страхового відшкодування, аніж це спростував відповідач.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, аналізуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги зібрані у справі докази та встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини та їх належність, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, у зв'язку з частковим задоволенням позову, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2254,16 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» (бульвар Лесі України, № 26, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 32382598) на користь Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, № 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) суму матеріального збитку в розмірі 43 364 (сорок три тисячі триста шістдесят чотири) грн 62 коп, пеню в розмірі 3 535 (три тисячі п'ятсот тридцять п'ять) грн 70 коп, 3% річних в розмірі 349 (триста сорок дев'ять) грн 29 коп, інфляційні втрати в розмірі 1 313 (одна тисяча триста тринадцять) грн 16 коп та суму судового збору в розмірі 2 254(дві тисячі двісті п'ятдесят чотири) грн 16 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 28 листопада 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський