65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3400/24
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: Верескун А.С. в порядку самопредставництва;
Від відповідача: Кротенко О.В. на підставі довіреності;
Від третьої особи: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Головного управління Національної поліції в Херсонській області до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , про стягнення 149 528,00 грн, -
Головне управління Національної поліції в Херсонській області (далі по тексту - Управління поліції) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування шкоди у розмірі 149 528,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом пошкодження 12.11.2022 на автодорозі (Т-2207) Берислав - Велика Олександрівка - Високопілля, поблизу с. Давидів Брід, Бериславського району Херсонської області належного позивачу автомобіля в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі по тексту - ДТП) за участю військового автомобіля під керуванням військовослужбовця ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ). Разом з цим, позивач наголошує, що адміністративний протокол за ст.124 КУпАП не був складений у зв'язку з відсутністю бланкової продукції у працівників Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області, оскільки м. Берислав та Бериславський район були деокуповані лише 11.11.2022.
Ухвалою суду від 19.08.2024 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження із залученням до участі у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
25.09.2024 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач вказує про відсутність доказів вини ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді, а також доказів проведення оцінки вартості збитків, завданих в результаті пошкодження автомобіля позивача у визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України від 24.11.2003 за № 142/5/2092, порядку. Відсутність будь-якого рішення про визнання третьої особи винним у скоєнні ДТП, за переконанням відповідача, звільняє ОСОБА_1 від відшкодування майнової шкоди. Відповідачем були наведені інші доводи на підтвердження неможливості встановлення на підставі наявних в матеріалах справи доказів вини водія у настанні ДТП, а також розміру понесених позивачем збитків.
Управління поліції заперечувало проти доводів, наведених відповідачем у відзиві на позов, та у поданій до суду відповіді на відзив наполягає на задоволенні заявленого позову у повному обсязі. При цьому позивач наголошує, що в межах даної справи він не доводить вину водія, а доводить факт завдання шкоди належному йому транспортному засобу в результаті ДТП за участю автомобіля відповідача.
01.11.2024 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив у прохальній частині яких відповідачем було заявлено клопотання про призначення по даній справі судової експертизи. Відповідач наголошує, що факт наявності технічної несправності, тобто раптової відмови гальм належного відповідачу військового автомобіля “Урал 4320», в/н НОМЕР_2 , про що стверджує Управління поліції, свідчить про відсутність вини ОСОБА_1 . Таким чином, для об'єктивної оцінки технічного стану автомобіля “Урал 4320» та з метою встановлення обставини несправності гальмового механізму необхідно призначити технічну експертизу. Обставини ненадання Управлінням поліції оцінки завданих збитків, складеної незалежним експертом, за переконанням Військової частини НОМЕР_1 , є підставою для визначення ліквідаційної вартості належного позивачу транспортного засобу.
Ухвалою від 13.11.2024 судом було задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про призначення судової експертизи, призначено судову комплексну експертизу (транспортно-товарознавчу експертизу та транспортно-трасологічну експертизу), на вирішення якої поставлені наступні питання:
1) Який механізм контактування службового транспортного засобу ВАЗ 211010, д.н.з НОМЕР_3 , що належить Управлінню поліції, та військового автомобіля “Урал 4320», в/н НОМЕР_2 , що належить Військовій частині НОМЕР_1 /ідентифікаційний код НОМЕР_4 /?
2) Який з транспортних засобів під час зіткнення 12.11.2022 на автодорозі (Т-2207) «Берислав - Велика Олександрівка - Високопілля» поблизу с. Давидів Брід Бериславського району Херсонської області, стояв, а, який рухався, на якому місці автодороги сталось зіткнення транспортних засобів?
3) Яка вартість матеріального збитку, завданого службовому транспортному засобу ВАЗ 211010, д.н.з НОМЕР_3 , що належить Управлінню поліції, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 12.11.2022 ?
Проведення судової експертизи ухвалою від 13.11.2024 було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, витрати за проведення експертизи покладено на Військову частину НОМЕР_1 .
02.01.2025 до суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов лист про погодження проведення експертизи у строк, який перевищує 90 календарних днів.
06.01.2025 до суду від судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Євгена Крилова та Олега Єрмоленка надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, а також рахунок №5656 від 25.12.2024 на суму 20 446,56 грн на оплату судової експертизи.
Листом від 13.01.2025 судом було повідомлено відповідача про необхідність надання доказів оплати рахунку №5656 від 25.12.2024 у строк до 24.01.2025, а також запропоновано надати заперечення (у випадку їх наявності) проти проведення експертизи у строк, який перевищує 90 календарних днів.
Ухвалою від 17.01.2025 провадження у даній справі було поновлено з призначенням підготовчого засідання, запропоновано позивачу та відповідачу надати витребувані експертами документи або надати пояснення щодо заявленого клопотання у строк до 23.01.2025.
Ухвалою суду від 24.01.2025 судом було задоволено клопотання судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Євгена Крилова та Олега Єрмоленка; витребувано у Головного управління Національної поліції в Херсонській області та Військової частини НОМЕР_1 документи, необхідні для проведення судової експертизи; витребувано у Військової частини НОМЕР_1 докази оплати рахунку №5656 від 25.12.2024; зобов'язано сторони надати витребувані докази у строк до 30.01.2025, провадження у справі зупинено, матеріали справи вирішено надіслати на адресу експертної установи після надання сторонами витребуваних судом документів та доказів оплати експертного дослідження.
24.01.2025 до суду від Управління поліції надійшли витребувані ухвалою від 24.01.2025 документи.
Проте докази виконання Військовою частиною НОМЕР_1 вимог ухвали суду від 24.01.2025 в матеріалах справи досі відсутні.
Водночас 15.08.2025 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про вжиття судом заходів з метою виконання експертною установою судової експертизи. Відповідач стверджує про неможливість оплати експертного дослідження до підписання відповідного договору та отримання акта виконаних робіт. При цьому відповідач посилається на вимоги законодавства у сфері державних закупівель.
Ухвалою від 25.08.2025 судом було скасовано ухвалу від 13.11.2024 про призначення судової комплексної експертизи, провадження у справі поновлено. Скасовуючи ухвалу про призначення експертизи, судом було враховано обставину невиконання відповідачем обов'язку в частині оплати експертного дослідження, а також ненадання витребуваних ухвалою суду від 24.01.2025 документів.
ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд судом даної справи шляхом направлення ухвал суду на його останню відому адресу місцезнаходження. Проте направлені на адресу третьої особи рекомендовані повідомлення були повернуті з відмітками про відсутність адреса за вказаною адресою.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
Управління поліції є власником транспортного засобу марки ВАЗ моделі 211010, д.н.з НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Вказаний автомобіль станом на 01.08.2024 обліковується на балансі позивача, що підтверджується довідкою від 01.08.2024, підписаною т.в.о. начальника Управління поліції.
12.11.2022 близько 10.00 на 22 км + 55 м. автомобільної дороги (Т 2207) смт Велика Олександрівка - м. Берислав Херсонської області відбулася ДТП за участю військового автомобіля «УРАЛ-4320» (в/н НОМЕР_2 ) під керуванням військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 та службового автомобіля Управління поліції «ВАЗ-2110» (р/н НОМЕР_5 ) під керуванням співробітника Бериславського РВП ГУ НП майора поліції ОСОБА_2 . Вказана обставина підтверджується матеріалами дорожньо-транспортної пригоди, зібраними ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були надані на запит Управління поліції згідно з листом від 05.07.2024.
Згідно з довідкою №492 про дорожньо-транспортну пригоду за участю військовослужбовця на військовому транспорті, складеною оперативним черговим ІНФОРМАЦІЯ_2 , попередніми причинами та передумовами ДТП стало порушення водієм військового автомобіля “УРАЛ - 4320» (в/н НОМЕР_2 ) вимог Правил дорожнього руху України.
При цьому згідно довідки, складеної начальником відділення ВІБДР ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок ДТП травмованих не було, автомобіль “ВАЗ 2110» р/н НОМЕР_5 зазнав механічних пошкоджень: деформовані задні ліві двері, ліве крило, кришка багажника, розбитий задній бампер, ліва задня фара, ліве заднє вітрове скло, заднє скло; військовий автомобіль “УРАЛ 4320» в/н НОМЕР_2 пошкоджень не зазнав, на даний час автомобілі повернуті до військової частини, національної поліції. Попередніми причинами та передумовами ДТП згідно довідки стало порушення водієм військового автомобіля “УРАЛ - 4320» (в/н НОМЕР_2 ) вимог Правил дорожнього руху України. При цьому за фактом ДТП відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, адміністративний матеріал представниками національної поліції не складався.
В матеріалах дорожньо-транспортної пригоди, зібраних ІНФОРМАЦІЯ_1 , також наявні матеріали фотофіксації місця скоєння ДТП, пошкодження автомобіля “ВАЗ 2110» р/н НОМЕР_5 , сліди гальмування військового автомобіля,
У довідці від 22.11.2022, складеній інспектором СРПП Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області та погодженій заступником начальника, зазначено, що ДТП сталася з причин порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, ознаки дій водія підпадають під адміністративне правопорушення, згідно зі ст. ст. 124, 255 КУпАП, з водієм було проведено профілактичну роботу та викликано представників ІНФОРМАЦІЯ_2 для фіксації пригоди та проведення подальшої перевірки.
Для встановлення під час вирішення даного спору обставини пошкодження автомобіля «ВАЗ-2110» (р/н НОМЕР_5 ) в результаті ДТП позивачем також було надано суду рапорт інспектора від 12.11.2022 про реєстрацію 12.11.2022 повідомлення про ДТП; пояснення водія, який керував транспортним засобом позивача, та пояснення ОСОБА_1 , схему ДТП, посвідчення водія та військовий квиток ОСОБА_1 .
Згідно складеного 30.12.2023 ТОВ «Автопланета Плюс» розрахунку вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля «ВАЗ-2110» становить 149 528,00 грн.
Листом №650 від 14.02.2024 Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на звернення Управління поліції повідомила, що солдат ОСОБА_1 з 01.03.2023 на підставі наказу №60 командира військової частини був переведений до Військової частини НОМЕР_6 для подальшого проходження військової служби.
11.06.2024 Управління поліції звернулося до Військової частини НОМЕР_1 з листом №1813/04/15-2024 про відшкодування заподіяної шкоди в результаті пошкодження 12.11.2022 належного позивачу автомобіля у розмірі 149 528,00 грн.
Листом № 7669/37/01-2024 від 16.08.2024 Бериславським районним відділом поліції ГУНП в Херсонській області у відповідь на запит Управління поліції було повідомлено, що за фактом ДТП 12.11.2022 на автодорозі (Т-2207) Берислав - Велика Олександрівка - Високопілля, поблизу с.Давидів Брід Бериславського району, адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП не складався, у зв'язку з відсутністю бланкової продукції у працівників Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області, оскільки населений пункт м. Берислав та Бериславський район були деокуповані 11.11.2022, підрозділи Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області відновили свою роботу на території району 12.11.2022, проводячи стабілізаційні заходи та передислокацію особового складу.
Листом №3218 від 24.07.2024 Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на лист позивача повідомила про відсутність підстав для відшкодування шкоди у розмірі 149 528,00 грн, посилаючись на ненадання позивачем доказів на підтвердження встановлення вини ОСОБА_1 (протоколу огляду місця події, протоколу про адміністративне правопорушення, постанови суду), а також доказів належності автомобіля «ВАЗ-2110» Управлінню поліції, надання ніким не підписаного розрахунку вартості ремонту. Наведене, за переконанням відповідача, свідчить про відсутність підстав для задоволення претензії позивача.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Предметом заявленого Управлінням поліції позову є вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 шкоди у розмірі 149 528,00 грн, завданої позивачу у результаті пошкодження належного йому транспортного засобу в результаті ДТП за участю автомобіля відповідача, яким керував військовослужбовець.
За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Розглядаючи спори про стягнення шкоди, суд має встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1 3 ст. 74 ГПК України).
Протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов'язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Водночас зі змісту ч. 2 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.
Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 21.07.021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21 тощо.
Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
За загальними правилом, закріпленим у ч. 2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
12.11.2022 близько 10.00 на 22 км + 55 м. автомобільної дороги (Т 2207) смт Велика Олександрівка - м. Берислав Херсонської області відбулася ДТП за участю військового автомобіля «УРАЛ-4320» (в/н НОМЕР_2 ) під керуванням військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 та службового автомобіля Управління поліції «ВАЗ-2110» (р/н НОМЕР_5 ) під керуванням співробітника Бериславського РВП ГУ НП майора поліції ОСОБА_2 .
На підставі матеріалів, зібраних ІНФОРМАЦІЯ_1 , можна встановити, що військовослужбовець, керуючи військовим автомобілем «УРАЛ 4320» в/н НОМЕР_7 був неуважний, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції, допустив зіткнення з службовим автомобілем національної поліції «ВАЗ 2110» р/н НОМЕР_5 , під керуванням поліцейського Бериславського РВП ГУ НП майора поліції ОСОБА_2 , який рухався у попутному напрямку попереду.
Відповідно до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст.1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 по справі №426/16825/16-ц дійшла висновку відповідно до якого аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
У контексті даної справи діяльність із використання, зберігання й утримання військового автомобіля «УРАЛ 4320» має ознаки джерела підвищеної небезпеки.
Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном, врегульований Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV (зі змінами).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, передане в користування органам військового управління, військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил України (далі - військові частини) на праві узуфрукта державного майна. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.
Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 у справі № 570/1531/17 дійшов висновку, що володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Тобто володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом. Так, у зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що шкоду, завдану потерпілій військовослужбовцем, має відшкодовувати військова частина Нацгвардії України, на обліку та в оперативному управлінні якої перебуває джерело підвищеної небезпеки ? транспортний засіб.
Господарський суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановив, що особою, якій належить військовий автомобіль «УРАЛ 4320» є Військова частина НОМЕР_1 , військовослужбовець якої здійснював керування вказаним транспортним засобом в момент ДТП. Такими чином, шкода, яка була завдана джерелом підвищеної небезпеки має відшкодовуватися саме відповідачем.
Доводи Військової частини НОМЕР_1 про відсутність підстав для відшкодування шкоди у зв'язку з ненаданням позивачем доказів на підтвердження встановлення вини ОСОБА_1 в результаті зіткнення транспортних засобі судом відхиляються з наступних підстав.
Порядок та підстави притягнення осіб до адміністративної відповідальності врегульовані Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП).
В силу приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. Водночас зазначена частина ст. 15 Кодексу визначає перелік правопорушень, за вчинення яких військовослужбовці в певних випадках можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності.
Згідно з ч. 3 ст. 15 КУпАП при порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг врегульовує Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV (зі змінами).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 45 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Таким чином, порушення правил дорожнього руху військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 може мати наслідком застосування до відповідного військовослужбовця дисциплінарної відповідальності, а, отже, відсутність постанови суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, яка в цій категорії справ не може бути ухвалена, не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати завдані позивачу збитки.
Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 по справі № 641/2795/16-ц дійшов висновку, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.
За клопотанням Військової частини НОМЕР_1 ухвалою суду від 13.11.2024 по даній справі була призначена судова комплексна експертиза (транспортно-товарознавча експертиза та транспортно-трасологічна експертиза.) Судова експертиза була призначена з метою перевірки наявності/відсутності причинно-наслідкового зв'язку між можливими збитками та поведінкою водія транспортного засобу, який належить Військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, суд дійшов висновку, що експертизу слід також призначити з метою перевірки обґрунтованості заявленої до стягнення шкоди.
Проте ухвалою від 25.08.2025 судом було скасовано ухвалу від 13.11.2024 про призначення судової комплексної експертизи, провадження у справі поновлено. Скасовуючи ухвалу про призначення експертизи, судом було враховано обставину невиконання відповідачем обов'язку в частині оплати експертного дослідження, а також ненадання витребуваних ухвалою суду від 24.01.2025 документів.
Згідно з ч. 4 ст. 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.
Враховуючи ухилення Військовій частині НОМЕР_1 від надання витребуваних судом доказів для проведення судової експертизи, невиконання відповідачем покладеного на нього обов'язку в частині оплати вартості експертного дослідження, господарський суд на підставі ч. 4 ст. 102 ГПК України визнає обставину існування причинно-наслідкового зв'язку між можливими збитками та поведінкою водія транспортного засобу, який належить Військовій частині НОМЕР_1 , встановленою.
Відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 по справі №916/3027/21 наголосила, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля «ВАЗ-2110», який належить позивачу, згідно складеного 30.12.2023 ТОВ «Автопланета Плюс» розрахунку становить 149 528,00 грн. Проте, за переконанням відповідача, вказаний доказ не може бути врахований судом, оскільки такий розрахунок не був здійснений з дотриманням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України від 24.11.2003 за № 142/5/2092.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Водночас закон не визначає необхідності встановлення розміру завданої майну шкоди лише за результатом проведення оцінки майна, а, отже, сторони не позбавлені права надати будь-які докази на підтвердження або спростування розміру завданої шкоди відповідно до загальних правил доказування.
З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які можуть спростувати розрахований ТОВ «Автопланета Плюс» розмір витрат для проведення ремонту належного позивачу майна, ухилення відповідача від подання суду необхідних для проведення експертизи матеріалів, що мало наслідком скасування ухвали від 13.11.2024 про призначення судової комплексної експертизи, господарський суд доходить висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для врахування розміру завданої Управлінню поліції шкоди у розмірі 149 528,00 грн на підставі розрахунку, складеного ТОВ «Автопланета Плюс».
Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про доведеність Управлінням поліції у діях Військової частини НОМЕР_1 всіх елементів складу цивільного правопорушення: збитків у розмірі 149 528,00 грн, завданих позивачу у результаті пошкодження автомобіля; протиправної поведінки, яка полягає у недотримання військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 Правил дорожнього руху, в результаті чого третя особа допустила зіткнення з службовим автомобілем позивача; причинно-наслідкового зв'язку, який полягає у понесенні збитків в результаті протиправної поведінки, в даному випадку, Військової частини НОМЕР_1 , якій на відповідній правовій підставі належить джерело підвищеної небезпеки. При цьому презумпція вини заподіювача шкоди відповідачем спростована не була.
З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення заявленого Управлінням поліції позову у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача завданої шкоди у розмірі 149 528,00 грн.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 «Справа «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З урахуванням висновків, до яких суд дійшов за результатом вирішення спору, суду не вбачається за необхідне надавати оцінку іншим доводам сторін.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку про правомірність задоволення заявленого Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області позову шляхом присудження до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 завданої шкоди у розмірі 149 528,00 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору покладається судом на відповідача у зв'язку із задоволенням позову відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 / АДРЕСА_1 ); фактичне місцезнаходження: 56301, Миколаївська обл., Первомайський р-н., смт. Врадіївка; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 / на користь Головного управління Національної поліції в Херсонській області /73000, Херсонська обл., місто Херсон, вул. Лютеранська, буд. 4; ідентифікаційний код 40108782/ завдану шкоду у розмірі 149 528,00 грн /сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот двадцять вісім грн 00 коп./, судовий збір у розмірі 2422,40 грн /дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп./.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 27 листопада 2025 р.
Суддя С.П. Желєзна