28 листопада 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1617/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Наваль Парк» про забезпечення позову (вх. № 16611/25 від 26.11.2025 р.) у справі № 915/1617/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Наваль Парк» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв-Лайн» про стягнення коштів в сумі 5153854, 47 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Наваль Парк» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв-Лайн» про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 4061290,39 грн., 3% річних в розмірі 226223,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 866340,48 грн.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо порушення відповідачем умов укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Наваль Парк» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Драйв-Лайн» договору оренди від 19.05.2020, а саме зобов'язання зі сплати орендної плати за період з 01.01.2022 по 19.05.2025, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 4061290,39 грн. Також за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2025 матеріали вказаної позовної заяви у справі №915/1617/25 передані на розгляд судді Олейняш Е.М.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.11.2025 (суддя Олейняш Е.М.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Наваль Парк» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв-Лайн» про стягнення коштів в сумі 5153854,47 грн. (вх. № 15635/25 від 06.11.2025) залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.11.2025 (суддя Олейняш Е.М.) вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Наваль Парк» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1617/25 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 08.12.2025 о 15:30 год.
26.11.2025 від представника позивача - Дубовик С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову (вх.№16611/25), в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та на грошові кошти та майно в межах суми 5153854,47 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв-Лайн» в тому числі ті, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, в тому числі, але не виключено, на рахунку IBAN НОМЕР_1 , в ПАТ «Альфа-Банк», IBAN НОМЕР_2 , в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», IBAN НОМЕР_3 в ПАТ «МТБ Банк», а також всіх рахунках, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Драйв Лайн», виявлених державною виконавчою службою або приватним виконавцем під час виконання ухвали суду.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що предметом позову є стягнення заборгованості, штрафних та фінансових санкцій у загальному розмірі 1276129,68 грн. згідно договору оренди транспортних засобів за період березня-травня 2024 року. Як стверджує заявник, ТОВ «Драйв-Лайн» не вживаються дії щодо погашення заборгованості за договором, а поведінка відповідача свідчить про ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань. Крім того, заявник з посиланням на відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначає, що за ТОВ «Драйв-Лайн» не зареєстровано об'єктів нерухомості у власності. Також, як стверджує заявник, згідно даних єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань статутний капітал ТОВ «Драйв-Лайн» становить 900000,00 грн., що менше в 7,5 разів за заборгованість за договором оренди. Разом з цим, заявник з посиланням на відомості Опендатабот зазначає, що фінансові показники ТОВ «Драйв-Лайн» за 2024 рік зафіксовані наступні та зменшені: за 2024 рік дохід складав 15800 грн., за 2023 - 15600,00 грн., за 2022 - 424000,00 грн.; активи на 2024 рік зазначено у сумі: 7328400,00 грн. Зобов'язання: 15878 000 грн., що на думку заявника додатково підтверджують погіршення фінансового стану.
На переконання заявника, його вимога про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову. На думку заявника, застосування заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, ТОВ «Наваль Парк» вважає доцільним забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно відповідача, у межах суми позову 5153854,47 грн.
Разом з цим, заявник просить суд не застосовувати зустрічне забезпечення, оскільки вважає, що відсутні підстави для його застосування.
До заяви про забезпечення позову заявником подано до суду платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №5019563 від 14.11.2025 про сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1211,20 грн.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Олейняш Е.М. у відпустці з 24.11.2025 на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 72 від 26.11.2025 проведено повторний автоматизований розподіл заяви ТОВ “Наваль Парк» про забезпечення позову (вх.№16611/25 від 26.11.2025) у справі № 915/1617/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2025 справу № 915/1617/25 в частині розгляду заяви про забезпечення позову передано на розгляд судді Ільєвій Л.М.
Розглянувши вказану заяву представника позивача про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (п. 8.4. - 8.6. постанови).
У пунктах 46-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Разом з цим, суд зазначає, що предмет спору, вказаний в позовній заяві, в межах розгляду якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову, є стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди від 19.05.2020, а саме зобов'язання зі сплати орендної плати за період з 01.01.2022 по 19.05.2025, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 4061290,39 грн. Предметом вказаного договору є передача орендодавцем орендарю в строкове платне користування нерухоме майно, що визначене у вказаному договорі. Натомість у поданій заяві про забезпечення позову (вх. №16611/25 від 26.11.2025) позивач просить вжити заходи на забезпечення позову щодо стягнення заборгованості та штрафних і фінансових санкцій у загальному розмірі 1276129,68 грн. згідно договору оренди транспортних засобів за період березня-травня 2024 року.
Враховуючи наведене, суд вважає, що запропоновані позивачем заходи не співвідносяться із заявленими позивачем вимогами у позові по справі №915/1617/25 (вх. №15635/25 від 06.11.2025).
До того ж, як було зазначено вище, в обґрунтування підстав забезпечення позову заявник зазначає про наявність обставин, що можуть свідчити про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення зі стягнення боргу, що на думку заявника підтверджується роздруківкою з сайту «Опендатабот» щодо юридичної особи ТОВ «Драйв-Лайн», договором оренди від 19.05.2020, акту звіряння взаємних розрахунків за період з 31.12.2021 - 19.05.2025, що підписаний тільки позивачем, банківськими виписками по рахунках, актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №313 від 31.12.2021 р.
У зв'язку з вказаним суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами у відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова КГС ВС від 17.03.2021 у справі № 914/784/20).
Щодо поданої позивачем роздруківки з сайту "Опендатабот" суд зазначає, що такий доказ не є належним, оскільки зазначений сервіс лише акумулює та аналізує інформацію з відкритих офіційних джерел. Однак, за відсутності даних першоджерел, суд позбавлений перевірити достовірність такої відображеної інформації на сайті. Проте й такі дані вказаного веб-ресурсу не доводять фінансовий стан відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що роздруківка з сайту «Опендатабот»» не є належним та допустимим у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказом, який може свідчити про фінансовий стан відповідача та про обставини, які можуть утруднити виконання судового рішення.
Відтак, заявником не надано доказів, що свідчили б про дійсний фінансовий стан відповідача, а також доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення у спорі щодо стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна у зв'язку з відсутністю у відповідача грошових коштів.
Доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог, відтак заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист його прав чи законних інтересів.
Разом з цим, суд зазначає, що сам по собі факт наявності порушення відповідачем строку виконання грошових зобов'язань договором оренди від 19.05.2020, на підставі чого позивачем було нараховано відповідачу 3% річних, інфляційні втрати не свідчить про можливе ухилення відповідача від виконання майбутнього судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог.
Таким чином, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» про забезпечення позову у справі № 915/1617/25 (вх. 16611/25 від 26.11.2025 р.) відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Ухвалу підписано 28.11.2025 року.
Суддя Ільєва Л.М.