11 листопада 2025 року Справа № 915/548/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: фізичної особи-підприємця Коваленка Віктора Володимировича,
до відповідача: Миколаївської міської ради,
про: визнання протиправним та скасування рішення міської ради про відмову у продовженні договору оренди землі, визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, укладеною в редакції запропонованій позивачем,-
Фізична особа-підприємець Коваленко Віктор Володимирович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від №40/181 від 30.01.2025 “Про відмову ФОП Коваленку Віктору Володимировичу у продовженні договору оренди землі для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску поблизу магазину “Культтовари» в районі Центрального ринку в Заводському районі м.Миколаєва»;
- визнати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі №10250 від 06.05.2014, зареєстрованого у Миколаївській міській раді 06.05.2014 за №10250, укладеною в редакції запропонованій позивачем.
Ухвалою суду від 11.04.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.05.2025.
Відповідач у відзиві від 13.05.2025 заперечує проти задоволення вимог позивача.
21.05.2025 та 20.06.2025 суд відкладав підготовче засідання відповідно на 20.06.2025 та 28.07.2025 у зв'язку з неявкою позивача.
28.07.2025 суд відкладав підготовче засідання на 22.08.2025 у зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою суду від 22.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.10.2025.
01.10.2025 судом відкладено розгляд справи на 11.11.2025 у зв'язку з неявкою сторін.
Сторони явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач причини неявки суду не повідомив, відповідач у відзиві просив розглядати справу без участі його представника.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 11.11.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 11.11.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, судом встановлено наступне.
06.05.2014 між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір №10250 оренди землі (далі - Договір), за умовами якого, з урахуванням договору про зміни №344-14 від 30.12.2014, орендодавець продовжив орендарю оренду земельної ділянки площею 10 кв.м (кадастровий номер 4810136300:01:020:0033) для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску поблизу магазину «Культтовари» в районі Центрального ринку, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Заводський район) (п.1.1 Договору в редакції договору про зміни).
Згідно п.3.1 Договору в редакції договору про зміни, договір діє до 04.08.2017. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за 6 (шість) місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця.
03.03.2017 позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міськради з заявою №000154 про поновлення спірного договору оренди землі.
За результатом розгляду вказаної заяви позивача №000154 від 03.03.2017, рішенням Миколаївської міськради №40/181 від 30.01.2025 позивачу відмовлено у продовженні спірного договору оренди землі відповідно до висновку Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 13.11.2024 №49608/12.02.18/24-2 у зв'язку з порушенням п.3.1 умов договору оренди землі від 06.05.2014 №10250 та ст.33 Закону України «Про оренду землі» (незабудована земельна ділянка). Зобов'язано позивача повернути територіальній громаді міста Миколаєва спірну земельну ділянку.
Позивач вказує, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено жодних активних дій, спрямованих на укладення додаткової угоди, проігноровано факт належного використання позивачем земельної ділянки, разом з тим систематично протягом восьми років приймалась оплата за оренду земельної ділянки. Будь-яких повідомлень про відсутність підстав для укладення додаткової угоди, або інших листів, вимог, попереджень тощо від Миколаївської міськради на адресу позивача не надходило.
Позивач стверджує, що оспорюване рішення міської ради прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на поновлення договору оренди землі у відповідності до положень ст.33 Закону України «Про оренду землі».
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду із відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Відповідач в заперечення проти вимог позивача вказує, що позивачем не дотримано процедури поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк, передбаченої ст.33 Закону України «Про оренду землі», оскільки позивач вказаний у договорі шестимісячний строк (до 04.02.2017) пропустив і звернувся до міськради із заявою про поновлення договору на новий строк лише 03.03.2017, тобто звернення позивача про продовження строку оренди до міськради було вчинено не у строк, встановлений договором оренди землі, а пізніше на 1 місяць, до того ж без долучення проєкту додаткової угоди, у зв'язку з чим позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення міської ради у продовженні договору оренди землі не підлягає задоволенню, та, як наслідок, не підлягає задоволенню і позовна вимога щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі в редакції, запропонованій позивачем.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України "Про оренду землі".
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст.2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Суд враховує, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8 цього Закону з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким ст.33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.
Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:
"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені ст.33 цього Закону та ст.126-1 Земельного кодексу України.
Правила, визначені ст.126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами за правилами, чинними на момент їх укладення".
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" законодавець фактично розмежував два механізми, які раніше були закладені в попередній редакції ст.33 Закону України "Про оренду землі", а саме: реалізації переважного права на укладення нового договору оренди землі (який відповідно до чинних приписів Закону України "Про оренду землі" врегульовано ст.33) та реалізації права на поновлення договору оренди землі (який регулюється приписами ст.32-2 Закону України "Про оренду землі" та ст.126-1 ЗК України).
Суд враховує, що положення ч.ч.1-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" як до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", так і після залишилися подібними.
При цьому назву ст.33 Закону України "Про оренду землі" було змінено з "Поновлення договору оренди землі" на "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк", а з тексту фактично вилучено частини шосту-восьму, які використовувались як механізм реалізації права орендаря на автоматичну пролонгацію за умови відсутності заперечень орендодавця.
Відповідно до положень ст.33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.
При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із ст.122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.
Таким чином, нова редакція ст.33 Закону України "Про оренду землі", положення якої підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, на відміну від попередньої редакції, надає орендарю переважене право перед іншими особами на укладення нового договору, а не поновлення попереднього. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови і укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах, але в будь-якому випадку якщо мова йде про укладення договору оренди щодо земель державної або комунальної власності, укладення нового договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі ст.122 ЗК України.
Також нова редакція ст.33 вже не містить положення про можливість поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк, яке раніше було зазначено в частині шостій цієї статті та фактично встановлювало механізм "мовчазної згоди", який після розмежування процедур переважного права та поновлення договору оренди врегульоване законодавцем окремо в ст.126-1 ЗК України.
Водночас у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, викладено наступні висновки щодо врегулювання подібних спірних правовідносин.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1 цієї статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч.2 ст.33 зазначеного Закону).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3 ст.33 цього Закону).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4 ст.33 вказаного Закону).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5 ст.33 зазначеного Закону).
Частина 6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" встановлювала, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
За приписами ч.8 цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті регламентували, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.
Частини 5 та 6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:
- за загальним правилом, викладеним у ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі", орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди розглядає їх, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.
- спеціальне правило, викладене у ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі", розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.
Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору неможливе, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин (саме шляхом укладення додаткової угоди) підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.
Тож ст.33 Закону України "Про оренду землі" було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).
Такі висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у п.п.38, 41, 43 постанови від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію ст.33 Закону України "Про оренду землі", яка тепер стосується лише переважного права орендаря (ч.ч.1-5). Поновлення ж договору (ч.6 попередньої редакції ст.33) регулюється статтею 126-1 ЗК України.
При цьому відповідно до абз.4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.
Згідно ч.2 ст.126-1 Земельного кодексу України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Таке поновлення договору не потребує вчинення сторонами письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.
Також відповідно до ч.1 ст.126-1 ЗК України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.
Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже ст.126-1 ЗК України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі, натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до Державного реєстру про виключення відомостей про поновлення.
З наведеного вбачається, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абз.4 розділу Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" базується саме на положеннях ст.126-1 ЗК України, що пов'язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов'язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах.
Разом з тим, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених ч.1 ст.126-1 ЗК України.
Тобто поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності за процедурою, зазначеною в ст.126-1 ЗК України, за загальним правилом заборонено.
Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене ч.1 ст.33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 №340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.
Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абз.4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі" та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у попередній редакції Закону, є змістовно різними.
Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря у судовому порядку не є застосовними положення абз.4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі". Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає ст.33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.
Як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк, звернення позивача з позовом до суду діяла нова редакція Закону України "Про оренду землі".
За ч.ч.1-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
При цьому, суд виходить з того, що вказівка на проєкт правочину щодо продовження орендних правовідносин як на додаткову угоду чи на додатковий договір не впливає на суть наявного волевиявлення орендаря на продовження орендних правовідносин.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №906/1315/21.
Суд зазначає, що ст.33 Закону про оренду землі (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідно до п.3.1 Договору оренди землі, в редакції договору про зміни №344-14 від 30.12.2014, визначено, що договір діє до 04.08.2017. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за 6 (шість) місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця.
Тобто, маючи намір на поновлення Договору оренди землі позивач, відповідно до п.3.1 такого договору, повинен був звернутися до відповідача з відповідним листом-повідомленням до 04.02.2017 (за шість місяців до спливу строку такого договору).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою №000154 про поновлення спірного Договору оренди землі лише 03.03.2017.
До того ж, з опису документів, що надано до Центру надання адмінпослуг Миколаївської міськради до заяви №000154 від 03.03.2017 позивачем не було додано проекту додаткової угоди про поновлення терміну дії спірного Договору оренди землі.
За такого, суд вбачає, що позивач, як орендар, звернувся до відповідача, як орендодавця, з заявою про намір поновити договір оренди землі з пропуском строку встановленого п.3.1 Договору оренди землі (за шість місяців до закінчення строку дії договору) та до того ж до такої заяви не додав проекту додаткової угоди.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, виходячи з предмету та підстав даного позову, необхідним є встановлення і доведення обставин, які передусім, свідчать про звернення позивача до відповідача у встановлений договором строк до закінчення строку договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах. Більш того, доведення таких обставин належними і допустимими доказами покладається саме на позивача у справі.
У матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача за шість місяців до закінчення строку Договору оренди землі з заявою про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах разом з проектом відповідної додаткової угоди.
За такого, суд вважає, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку дотримання процедури реалізації свого переважного права на поновлення Договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк.
Решта доводів позивача є необґрунтованими з огляду на законодавство та усталену судову практику, а тому відхиляються судом.
Разом із цим, вирішуючи спір в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міськради про відмову у продовженні договору оренди землі, суд приходить до висновку, що вказаний акт вичерпав свою дію шляхом його виконання, а відтак, скасування оспорюваного рішення відповідача є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові в такій частині.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 910/6701/20, від 08.11.2022 у справі №910/18853/21 та від 31.01.2024 у справі №906/1315/21.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.11.2025.
Суддя М.В.Мавродієва