майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
27 листопада 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1186/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Газарової Є.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: Гамей В.В., адвокат, ордер серії АВ №1114880 від 01.02.2024 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Сіра А.В., адвокат, ордер серії АМ №1070824 від 28.12.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Интернешнл Групп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Новофарм-Біосинтез"
про стягнення 926 809,76 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.11.2025 ( набрало законної сили 25.11.2025) стягнуто з ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" на користь ТОВ "АС Интернешнл Групп" кошти в сумі 926 809,76 грн.
До закінчення судових дебатів у судовому засіданні 23.10.2025 представник ТОВ "АС Интернешнл Групп" адвокат Валентин Гамей заявив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі в загальному розмірі 50 000,00 грн та що докази на їх підтвердження будуть подані в порядку та строки, визначені ч.8 ст. 129 ГПК України ( далі -Кодекс).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.11.2025 призначено судове засідання для вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу на 18.11.2025 року о 12:30.
05.11.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшла заява представника ТОВ "АС Интернешнл Групп" адвоката Валентина Гамея (вх. № г/с 01-44/3528/25) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу (далі - Заява про стягнення витрат на правничу допомогу від 05.11.2025).
18.12.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшла заява представника ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" адвоката Аліни Сірої (вх. г/с №01-44/3704/25) про зменшення витрат на правничу допомогу ( далі - Заява про зменшення витрат на правничу допомогу від 18.11.2025).
Суд в судовому засіданні 18.11.2025 заслухав представників справи та ухвалою від 18.11.2025 відклав стадію проголошення судового рішення до 27.11.2025 о 10:00.
Розглядаючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, Суд встановив такі обставини.
У позовній заяві на виконання вимог ст. 162 ГПК України ТОВ "АС Интернешнл Групп" повідомило, що очікує понести близько 50 000,00грн витрат на правничу допомогу та що детальний розрахунок буде надано до суду до судових дебатів або протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення суду ( а.с.3 на звороті).
Представництво повноважень адвоката Валентина Гамея підтверджується ордером серії АВ №1114880 від 01.02.2024 (а.с. 9).
У Заяві про стягнення витрат на правничу допомогу від 05.11.2025 представник ТОВ "АС Интернешнл Групп" адвокат Валентин Гамей просить стягнути з ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000, 00 грн.
Заяву про стягнення витрат на правничу допомогу від 05.11.2025 представник ТОВ "АС Интернешнл Групп" адвокат Валентин Гамей мотивує наступним:
- рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.11.2025 задоволено позов ТОВ "АС Интернешнл Групп" про стягнення з ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" коштів в сумі 926 809,76грн, однак не вирішено питання розподілу витрат на правничу допомогу ;
- ТОВ "АС Интернешнл Групп" уклало з адвокатом Валентином Гамеєм Договір про надання правової допомоги від 12.12.2023, за умовами якого Клієнт доручив адвокату супроводжувати процедуру стягнення з ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" коштів на підставі Агентського договору № 01/04/22 від 01.04.2022;
- у Договорі про надання правової допомоги від 12.12.2023 сторони погодили, що як вартість однієї години роботи адвоката, так і вартість його участі в одному судовому засіданні складає 5 000,00грн;
- факт надання клієнту правничої допомоги підтверджено Актом приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2025 до Договору про надання правової допомоги від 12.12.2023;
- розмір витрат на професійну правничу допомогу є повністю співмірним з орієнтовним розрахунком аналогічних витрат відповідача, тому останній не може клопотати про зменшення розміру таких витрат з підстав їх не співмірності зі складністю справи, ціною позову , витраченим часом тощо.
До Заяви про стягнення витрат на правничу допомогу від 05.11.2025 про ухвалення адвокат Валентин Гамей додав:
- Договір про надання правової допомоги від 12.12.2023;
- Акт приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2025 до Договору про надання правової допомоги від 12.12.2023.
Заяву про зменшення витрат на правничу допомогу від 18.11.2025 представник ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" адвокат Аліна Сіра мотивує наступним:
- заявлений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 50 000,00грн є завищеним, оскільки не співмірний зі складністю справи та обсягом реально наданих послуг;
- не дотримання вимог ч.4 ст. 126 Кодексу щодо співмірності витрат на правничу допомогу надає суду право зменшити їх розмір за клопотанням іншої сторони;
- під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, як це визначено у ч.5 ст. 129 Кодексу, враховує низку факторів, серед яких , чи є розмір витрат на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмету спору відповідно до принципу справедливості, чи навпаки є завищеним щодо іншої сторони спору через нескладність справи та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг;
- спірні відносини у цій справі фактично виникли та були вирішені в межах справи № 906/171/24 , тому визначення гонорару адвоката з розрахунку 1 години роботи -5 000,00грн за нескладну в юридичному сенсі справу , є надмірним; так наявність у представника позивача всіх доказів у наведеній справі спростовує його доводи щодо надання клієнту такої послуги як здійснення збору та аналізу доказів тощо; з врахуванням викладеного, не є співмірним також розмір гонорару адвоката за участь в одному судовому засіданні - 5000,00грн у цій справі;
- застосовуючи критерії реальності та співмірності до заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу відносно предмету спору у цій справі, а також враховуючи поведінку відповідача про визнання позову у переважній частині стягуваної суми, дають підстави останньому вважати, що позивачу можуть бути відшкодовані такі витрати максимально у сумі 10 000,00грн, які, до того ж, фактично позивачем не понесені, тим більше у заявленому до відшкодування розмірі - 50 000,00грн;
- так, представником позивача не подано доказів на підтвердження факту реальності понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00грн, тоді як Велика Палата Верховного Суду наголошує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги , входить до предмету доказування у справі ( див. постанову від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20);
- усталена судова практика Верховного Суду періоду 2023-2024 років доводить, що суд касаційної інстанції звертає увагу на критерій реальності витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню з іншої сторони ( див. постанови ВПВС від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21);
- загалом норми ч.ч. 5-7,9ст. 129 Кодексу визначають критерії , які надають суду право з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на правничу допомогу, про що неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду розглядаючи такі питання (див. постанову від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- у підсумку до викладеного, відповідач наголошує , що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з іншої сторони не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Заява про стягнення витрат на правничу допомогу від 05.11.2025 та Заява про зменшення витрат на правничу допомогу від 18.11.2025 підлягають частковому задоволенню. Мотиви суду.
1. Суд приймає до уваги, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із принципів господарського судочинства ( п. 12 ч. 3 ст. 2 Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору ( постанова ВП ВС від 05.07. 2023 у справі № 911/3312/21 тощо).
У розвиток цього принципу, законодавець врегулював, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 Кодексу).
2. В свою чергу, у ч.2 ст. 16 Кодексу законодавець конкретизує, що представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків самопредставництва учасника справи за нормою ст. 56 Кодексу та представництва у малозначних спорах за нормою ч.5 ст. 131-2 Конституції України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.11.2023 року № 10-р(II)/2023 (щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах) зважив також на те, що скорочення строку розгляду справи судом та інші процесуальні особливості розв'язання малозначних спорів мають наслідком зниження судових витрат для особи, яка реалізує своє конституційне право на судовий захист, що в цілому полегшує доступ до правосуддя та саму можливість реалізації права, гарантованого приписами статті 55 Конституції України.
Отже законодавець унормував, що у малозначних спорах судові витрати, в тому числі, на правничу допомогу, мають бути нижчими за розв'язання складних юридичних спорів.
3. За змістом ч. 3 ст. 12 Кодексу для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи призначене спрощене позовне провадження. Натомість для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні - загальне позовне провадження.
Так, позивач вправі заявити клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження одночасно з поданням позовної заяви або таке клопотання може міститися у ній у разі, якщо ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 249 та п.8 ч.4 ст. 247 Кодексу). В грошовому виразі станом на 04.09.2025 ціна позову не могла перевищувати 1 514 000,00 грн ( 500х3028,00грн) для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
3.1. Ціна позову ТОВ "АС Интернешнл Групп" до ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" станом на 04.09.2025 складала 926 809,76 грн. Однак представник ТОВ "АС Интернешнл Групп" адвокат Валентин Гамей не скористався правом заявити клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
3.2. Оскільки у Суду були відсутні підстави для вирішення питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в ухвалі про відкриття провадження за відсутності відповідного клопотання позивача, справу № 906/1186/25 розглянуто за правилами загального позовного провадження (див. постанови ВС від 05.03. 2025 у cправі № 904/4076/23, від 06.10.2025 у cправі № 904/6704/23 та інші).
3.3. Попри розгляд цієї справи у загальному позовному провадженні за формою , за змістом (суттю) спору останній був малозначним.
Так, визначення предмета спору є правом позивача (постанова ВПВС від 17.04.18 р. у справі № 523/9076/16-ц).
Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (постанови ВПВС від 17.04.18р. у справі № 523/9076/16-ц, від 13.03.19р. у справі № 916/3245/17).
Предметом спору у цій справі були кошти в загальній сумі 926 809,76грн, з яких: 761 087,55грн - 3% та 165 722,21грн - інфляційні втрати нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 4 138 710,31грн за період з 06.09.2024 до 06.07.2025 включно на підставі ст. 625 ЦК України.
3.4. Позов ТОВ "АС Интернешнл Групп" до ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" про стягнення 3% та інфляційних втрат за формальними ознаками відповідає приписам ст.ст. 599 та 625 ЦК України та усталеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми ( див. постанову від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та інших ).
3.5. Однак заслуговує на увагу також правова позиція Великої Палати Верховного Суду про те, що з метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01.01. 2019 введено в дію ч.10 ст. 238 ГПК України, яка закріплює механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов'язання між тими ж сторонами ( див. постанови 05.06. 2024 у справі № 910/14524/22, від 16.10. 2024 у справі № 911/952/22 та інших).
3.6. Велика Палата Верховного Суду висновує, що за своєю природою відсотки, зазначені в ч.10 ст. 238 ГПК України, є заходами відповідальності, що застосовані судом за порушення боржником виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені норми не визначають якоїсь іншої чи особливої правової природи відсотків, про нарахування яких суд може зазначити у рішенні про стягнення до моменту його виконання. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
3.7. Водночас Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення ( див. постанову від 16.10. 2024 у справі № 911/952/22 та інших).
Щодо повноважень суду під час застосування ч.10 ст. 238 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що за змістом загальної засади диспозитивності суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя. Отже, суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.
Тому, підсумовує Велика Палата Верховного Суду, наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених ч.10 ст. 238 Кодексу, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов'язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача ( див. постанову 05.06. 2024 у справі № 910/14524/22).
3.8. При розгляді цієї справи по суті Суд встановив, що у рішенні суду від 31.01.2025 у справі № 906/171/24 не установлено органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення, в порядку ч.10 ст. 238 ГПК України нараховувати 3 % річних до моменту виконання рішення суду, оскільки ТОВ "АС Интернешнл Групп" як позивач не заявляло відповідне клопотання.
При розгляді цієї справи по суті Суд також встановив, що ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" добровільно виконало рішенні суду від 31.01.2025 у справі № 906/171/24 в редакції постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 шляхом сплати ТОВ "АС Интернешнл Групп" коштів в загальній сумі 4 755 897,15 грн станом на 07.07.2025.
Позов у цій справі подано ТОВ "АС Интернешнл Групп" про стягнення з ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" коштів в загальній сумі 926 809,76грн за невиконання грошового зобов'язання в сумі 4 138 710,31грн за новий період прострочення з 06.09.2024 до 06.07.2025 включно - 04 вересня 2025.
4. Як розтлумачив КСУ у п. 3.2 мотивувальної частини рішення від 30.09.2009 № N 23-рп/2009 у справі N 1-23/2009 (справа про право на правову допомогу) правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
4.1. Встановлюючи вимоги до змісту позовної заяви, законодавець визначив, що остання повинна містити відомості про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи ( п.9 ч. 3 ст. 162 Кодексу).
Зміст п.9 ч.3 ст. 162 та ст. 126 Кодексу доводить, що позивач на стадії звернення з позовом до суду може мати фактично понесені судові витрати , про які повинен вказати у першій заяві по суті, а саме :
а) на оплату наданих адвокатом окремих видів правничої професійної допомоги (надання усних/письмових роз'яснень щодо спірних відносин, правових підстав їх регулювання та усталеної судової практики їх вирішення, витребування доказів в інтересах клієнта, складання претензії як способу досудового врегулювання спору з опонентом , підготовка позову з додатками тощо);
б) на оплату проведення експертизи на замовлення позивача, на витребування доказів тощо;
в) на оплату послуг нотаріуса за оформлення нотаріально посвідченої заяви свідка тощо.
За наявності фактично понесених судових витрат до звернення з позовом до суду, позивачу не складно вказати їх розмір у "попередньому (орієнтовному) розрахунку та додати докази на підтвердження факту їх понесення в якості додатків до першої заяви по суті.
4.2 Та оскільки законодавець вживає у процесуальній нормі ( п.9 ч. 3 ст. 162 Кодексу) сполучення слів " попередній (орієнтовний)" розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, слід розуміти , що йдеться про "очікувані (ймовірні)" витрати, що будуть пов'язані як з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
До таких "очікуваних (ймовірних)" судових витрат можна віднести:
- витрати на представництво адвокатом інтересів відповідача у суді першої інстанції ( участь у засіданні суду (безпосередньо / в режимі відеоконференції);
- витрати на участь адвоката в огляді письмових /речових доказів за місцем їх зберігання на виконання вимог суду чи в натурному обстеженні об'єкта експертного дослідження під час проведення призначеної судової експертизи, тощо;
- на підготовку адвокатом відповіді на відзив позов, інших заяв з процесуальних питань ( клопотання про призначення судової експертизи, про зупинення провадження у справі, про залучення третіх осіб , про зміну предмету чи підстав позову, збільшення/ зменшення розміру позовних вимог тощо), а також на підготовку заперечень проти аналогічних заяв з процесуальних питань опонента тощо.
4.3. Щодо окремих "очікуваних (ймовірних) судових витрат у позові позивач може вказати їх орієнтовну вартість ( наприклад, за участь у судовому засіданні клієнт сплачує адвокату 1500,00грн незалежно від його тривалості та факту проведення/ не проведення ( тимчасова непрацездатність судді, відсутність електроенергії, неможливість забезпечити участь у засіданні в режимі відеоконференції з технічних причин зі сторони суду тощо); за підготовку заяв/клопотань з процесуальних питань - 1000,00грн за винятком таких заяв/клопотань як про відкладення судового засідання , ознайомлення з матеріалами справи , участь в засіданні в режимі відеоконференції тощо).
Про "очікувані (ймовірні) судові витрати у судах апеляційної та касаційної інстанції позивач також може відразу вказати у позовній заяві (наприклад за підготовку апеляційної скарги/відзиву на неї тощо).
4.4. Розвиток процесуальної норми п.9 ч.3 ст. 162 Кодексу знаходимо у статті 124 Кодексу.
Так, законодавець імперативно визначив, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Для позивача - це власне позовна заява ( ч.1 ст.124 Кодексу).
Якщо тлумачити ч.1 ст. 124 Кодексу окремо від п.9 ч.3 ст.162 Кодексу, можна виснувати, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат оформляється як окремий додаток до позову, а не є його складовою частиною.
Зважаючи на практику застосування наведених процесуальних норм позивачами, в одних випадках попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат є складовою частиною позову та подається у вигляді окремого речення чи таблиці, в інших - оформляється як окремий додаток до позову на кшталт розрахунку пені, річних та інфляційних втрат.
У будь-якому разі, наявність у позові /додатку до нього попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат (як фактично понесених, так і тих, які ймовірно будуть понесені) процесуально орієнтує опонента за позовом на попередні (орієнтовні) та ймовірні суми до відшкодування, які будуть розподілені судом за результатами розгляду справи по суті і не тільки.
Саме тому, законодавець у ч.2 ст. 124 Кодексу наділив суд процесуальною дискрецією (правом) відмовити стороні у відшкодуванні судових витрат, у разі неподання їх попереднього розрахунку, за винятком суми сплаченого судового збору ( постанова ВП ВС від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).
Та оскільки законодавець у п.9 ч.3 ст. 162 , ч.1 та ч. 2 ст. 124 Кодексу використовує термін "п о п е р е д н і й (орієнтовний ) р о з р а х у н о к суми судових витрат" зміст останнього слід тлумачити за аналогією такого процесуального терміну як " о б ґ р у н т о в а н и й р о з р а х у н о к сум, що стягуються чи оспорюються " (див. за аналогією правову позицію ВП ВС щодо застосування п.3 ч.3 ст. 162 Кодексу , викладену у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18).
Висновки суду про те, що позивач повинен вказати у позові/додатку до нього саме "розрахунок" (попередній (орієнтовний) стягуваної суми витрат на професійну (правничу ) допомогу ґрунтуються на правовій позиції ВПВС про те, що дотримання вимог ч.1 ст.124 Кодексу є першим етапом для їх відшкодування/розподілу за результатами розгляду справи (постанова ВП ВС від 05.07. 2023 у справі № 911/3312/21).
Окрім того, ЄСПЛ у рішенні від 15 грудня 2020 року у справі «National Movement Ekoglasnost проти Болгарії» нагадав, що "судові витрати є «внесками», які контролюються державою. Проте видатки, які повинна сплатити асоціація-заявник, не були «внеском», оскільки вони були присуджені на користь сторони, що виграла справу - електростанції. Таким чином, присуджені суми повинні були розглядатися як «втручання» у власність асоціації-заявника в світлі її законності, інтересів суспільства та балансу між загальними інтересами та правами асоціації".
4.5. Очевидним для Суду у цій справі є те, що з тексту речення у позов про те, що витрати на професійну правову допомогу орієнтовно складатимуть 50000,00грн неможливо встановити, про які види правової допомоги йдеться, якою є загальна вартість роботи/послуги в межах кожного виду, скільки часу витрачає адвокат на виконання робіт/надання послуг), яким є обсяг наданих адвокатом послуг/ виконаних робіт тощо. Вказівка на 50 000,00грн - це лише загальна суму не ідентифікованих за змістом видів правової допомоги. Тому Суд критично оцінює дотримання у позові вимог п.9 ч.3 ст. 165 , ч.1 та ч. 2 ст. 124 Кодексу щодо подання "попереднього (орієнтовного) розрахунку" витрат на професійну правничу допомогу.
4.6 . У ч. 3ст. 124 Кодексу передбачено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Однак у ч. 6 ст. 129 Кодексу передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
4.7. У п.2 ч. 5 ст. 237 Кодексу передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат ( загальне правило).
Лише у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат ( п.5 ч.5 ст. 237 Кодексу) ( виняток із загального правила).
За яких умов у резолютивній частині основного рішення суду суд не може здійснити розподіл судових витрат на підставі п.2 ч. 5 ст. 237 Кодексу?
Відповідь на це питання дає насамперед ч.8 ст. 129 Кодексу з назвою "Розподіл судових витрат".
Так, абз. 2 ч.8 цієї статті Кодексу містить наступне процесуальне правило: докази подаються до закінчення судових дебатів у справі (загальне правило) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (виняток із загального правила).
Ця процесуальна норма, як, власне, і ст.ст. 124 та 126 Кодексу, підлягає виконанню насамперед учасниками справи.
В свою чергу, стаття 221 Кодексу, визначає дискреційні повноваження суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат під час ухвалення основного рішення у справі та одночасно визначає підстави, за наявності яких вирішення цього питання здійснюється за допомогою процесуального механізму ухвалення додаткового рішення. При цьому, ухвалення судом додатково рішення є радше винятком , аніж правилом.
Так, процесуальними передумовами для ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат за нормами ст. 221 ГПК України, є :
- заява сторони про те, що докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат сторона не може подати до закінчення судових дебатів з поважних причин;
- оцінка судом доводів сторони про наявність "поважних причин" не подання доказів , що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів;
- у разі визнання судом доводів сторони про наявність "поважних причин", призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог;
- ухвалення додаткового рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
4.8. Таким чином, розподіл судових витрат за результатами розгляду справи здійснюється :
- шляхом ухвалення про це резолютивної частини основного рішення суду на підставі поданих учасниками справи доказів на їх підтвердження до закінчення судових дебатів ( ч.1 ст.221 та п.5 ч.5 ст. 237 Кодексу);
- шляхом ухвалення додаткового рішення на підставі поданих учасниками справи доказів на їх підтвердження після ухвалення основного рішення суду за наявності визнання судом причин не подання таких доказів до закінчення судових дебатів поважними ( ч.ч. 2 та 3 ст. 221, ч.8 ст. 129 та ст.244 Кодексу).
4.9. ВПВС у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 розтлумачила, що у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 221 ГПК України, слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Отже, у процедурі розгляду такої заяви, звертає увагу ВПВС, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.
4.10. ВПВС у постанові від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 також підтвердила власну правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Тому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова ВП ВС від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
4.11. ВПВС у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 виснувала, що аналіз положень ст. 244 Кодексу дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
ВПВС розтлумачила, що у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Отже, у процедурі розгляду такої заяви, звертає увагу ВПВС, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.
4.12. Верховний Суд у складі колегій Касаційного господарського суду також підтверджує усталену судову практику про те, що неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанови від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 13.12.2023 у справі № 907/850/22).
5. Як вже мотивував Суд, у позові ТОВ "АС Интернешнл Групп" зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на надання професійної правничої допомоги складає 50 000,00грн без деталізації виду послуг, їх обсягу, вартості.
Факт надання Позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді підтверджується наданими у строк, встановлений ч.8ст.129 ГПК України, доказами:
- Договором про надання правової допомоги від 12.12.2023;
- Актом приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2025 до Договору про надання правової допомоги від 12.12.2023.
Так, у відповідності до умов Договором про надання правової допомоги від 12.12.2023 адвокат Валентин Гамей взяв на себе зобов'язання надавати Клієнту за винагороду та за рахунок Клієнта правничу допомогу, а Клієнт зобов'язався прийняти та оплатити надану Адвокатом правничу допомогу.
За цим Договором Адвокатом та Клієнтом погоджено, що під час підготовки позовної заяви, включно з аналізом доказів, написанням тексту позову тощо [...], гонорар Адвоката розраховується, виходячи з вартості однієї години роботи Адвоката, яка становить 5 000,00грн за 1 (одну) годину. Вартість участі Адвоката в одному судовому засіданні - 5 000,00грн.
В Акті приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2025 до Договору про надання правової допомоги від 12.12.2023 наведено вид наданих адвокатом послуг, витрачений час , а також вартість послуг.
Всього на супроводження справи в суді першої інстанції витрачено 10 годин, загальна вартість яких складає 50 000,00 грн.
6. У розумінні приписів ч.ч. 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
6.1. ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" у заяві від 18.11.2025 просить Суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу , врахувавши принцип співмірності, оскільки заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у загальній сумі 50000,00грн таким критеріям не відповідає. Відповідач вважає час тривалістю 5 годин на підготовку позову завищеним з огляду на невеликий обсяг документів, які необхідно було опрацювати разом з позовом після рішення суду № 906/171/24 . Час та розмір оплати за участь адвоката у судових засіданнях у справі в розмірі 5 000, 00грн за одне засідання значно завищені, враховуючи їх незначну тривалість. Крім того, відповідач частково визнав позовні вимоги, тому підлягає застосуванню правило п.3 ч.4 ст. 129 Кодексу про пропорційність їх розподілу .
6.2. Як у п.2 ч.1 ст.129 ГПК, так і у п.3 ч.4 ст.129 ГПК встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі № 910/12731/22).
Однак Суд у цій справі позов задовольнив повністю. Та оскільки відповідач дійсно визнав позовні вимоги в сумі 712 071,70грн, Суд поділяє доводи Відповідача про наявність підстав для застосування критерію співмірності при розподілі витрат на правничу допомогу.
7. Водночас у частинах п'ятій - сьомій, дев'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23.01.2014 у справі "East / West Alliance Limited" проти України" за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Отже, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Верховний Суд у постанові від 02.05.2024 у справі № 905/482/22 висував, що оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за договором, отже, спір такої категорії для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, оскільки у спорах такого характеру, за відсутності протирічь між наявними у справі документами, судова практика є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу. Обсяг первинної документації, який необхідно було вивчити та проаналізувати адвокату не є значним, а для адвокатського об'єднання дана справа є звичайним розрахунковим спором.
Ці висновки у повній мірі релевантні для вирішення питання розподілу витрат на правничу допомогу у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 також висновує, що не є обов'язковим для суду зобов'язання , які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено також ВПВС у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
8. На підставі встановлених обставин про відсутність факту сплати ТОВ "АС Интернешнл Групп" адвокату Валентину Гамею витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 50 000,00грн, враховуючи предмет спору та його значення для сторін справи, керуючись дискреційними повноваженнями не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, на користь якої ухвалено рішення, Суд дійшов висновку покласти на ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" 15000,00грн витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу у справі згідно резолютивної частини цього рішення суду.
Керуючись ст.ст. 233, 244 ГПК України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АС ИНТЕРНЕШНЛ ГРУПП" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50000,00грн задовольнити частково.
2. Заяву ТОВ фірма "НОВОФАРМ-БІОСИНТЕЗ" про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з суми 50000,00грн до суми 10000,00грн задовольнити частково.
3. Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з суми 50000,00грн до суми 15000,00грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "НОВОФАРМ-БІОСИНТЕЗ" (вул. Житомирська, 38, м. Звягель, Житомирська область, 11700, код ЄДРПОУ 20420715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АС ИНТЕРНЕШНЛ ГРУПП" (вул. Саксаганського, 129Б, офіс 26, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 44245128):
- 15 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ.
Додаткове рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного додаткового рішення.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне додаткове рішення складено: 28.11.25
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 - сторонам через Ел.суд