Справа № 348/1032/25
Провадження № 22-ц/4808/1632/25
Головуючий у 1 інстанції Максименко О. Ю.
Суддя-доповідач Пнівчук
24 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,
з участю секретаря Кузнєцова В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голіней Лілія Дмитрівна, на рішення Надвірнянського районного суду від 15 вересня 2025 року, у складі судді Максименко О. Ю., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У квітні 2025 заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991.
В обґрунтування заявлених вимог представник заявника зазначила, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Верхній Майдан Надвірнянського району Івано-Франківської області. На даний час проживає в АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 був зареєстрований в с. Верхній Майдан Надвірнянського району Івано-Франківської області та був знятий з реєстрації 16.06.1990 в м. Кагалин Сургутського району Тюменської області. Проте, ОСОБА_1 після зняття з місця реєстрації з України не виїхав. ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього народилася дочка та він уклав шлюб з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_1 , українець.
Після народження дочки, ОСОБА_1 переїхав на постійне місце проживання до дружини в с. Лісна Тарновиця, проте не зареєструвався за місцем проживання.
12.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області Надвірнянський відділ із заявою стосовно належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України, де отримав роз'яснення, що для підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 або факту проживання в Україні станом на 13.11.1991 йому необхідно звернутися до суду.
Просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця села Верхній Майдан Надвірнянського району Івано-Франківської області, на території України станом на 24.08.1991.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 15 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Голіней Л.Д. на вказане рішення суду подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 в селі Верхній Майдан Надвірнянскього району Івано-Франківської області. Він був зареєстрований в АДРЕСА_2 та був знятий з реєстрації 16.06.1990 в м. Кагалин Сургутський район Тюменської області, проте після зняття з реєстрації з України не виїхав. В нього народилась дочка та він одружився з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З часу народження доньки ІНФОРМАЦІЯ_9 по даний час з сім'єю проживає в АДРЕСА_1 . Від сумісного проживання з дружиною мають трьох дітей, які були зареєстровані у встановленому законом порядку, батьком вказаний заявник, українець.
Зазначає, що заявник за межі України не виїжджав, паспорт громадянина СРСР втратив, а паспорт громадянина України не отримував. Будь-яких документів, які б посвідчували його особу не має. Заявник офіційно ніколи не працював, в лікарню не звертався.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги пояснення свідків та зазначено, що свідки є заінтересованими особами, оскільки дружина заявника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 найбільше володіють інформацією про заявника та надавали свої пояснення під присягою.
Заявником зібрано підписи сусідів та на підставі зібраних свідчень в.о. старости Ліснотарновицького старостинського округу Йосипчук Х. Д. складено акт обстеження №129 від 29. 07.2025, які підтвердили факт проживання заявника в с. лісна Тарновиця з 1990 року разом із сім'єю.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що всі життєдіяльність заявника відбувалась на території України, зокрема народження дітей, робота у 1992-1993 роках, що свідчить про проживання заявника разом з сім'єю в с. Лісна Тарновиця.
Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги наявні у матеріалах справи докази та пояснення свідків.
Належність до громадянства України встановлюється на підставі ст. 3 закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі та встановити факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991.
Представник управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
12.04.2025 до Надвірнянського відділу УДМС в Івано-Франківській області із зверненням щодо встановлення належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України звернувся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом за № Л-67/6/2602-25/2621/72-25 від 18.04.2025 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про оформлення паспорта громадянина України було повідомлено, що на підставі проведених перевірок встановити належність ОСОБА_1 до громадянства України не вдалось. Жоден з документів, які долучені до заяви ОСОБА_1 не підтверджує факт його постійного проживання станом на 24.08.1991р. У заінтересованої особи немає документів та відомостей, які б підтверджували постійне проживання заявника в Україні станом на 24 серпня 1991 року.
Належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов'язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 адвокат Голіней Л. Д. підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів.
У судове засідання представник управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області не з'явився, причини неявки які можна було б визнати поважними суд не повідомив, а тому відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка заінтересованої особи не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту, суд першої інстанції виходив з того, що надані заявником докази не є безспірними доказами підтвердження факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, оскільки взагалі не містять інформації за 1991 рік.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Частиною другою статті 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Ураховуючи наведене, належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов'язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23), від 06 листопада 2023 року у справі № 511/2413/19 (провадження № 61-10582св23), від 14 березня 2024 року у справі № 199/9779/22 (провадження № 61-10407св23).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається при зверненні з заявою про встановлення факту проживання на території України станом на 24.08.1991 ОСОБА_1 мав за мету встановлення належності до громадянства України.
Суд встановив, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Верхній Майдан Надвірнянського району Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Заявник офіційно був зареєстрований на території Івано-Франківської області до 16.06.1990, коли був знятий з реєстрації 16.06.1990 в м. Кагалин Сургутського району Тюменської області. Після зняття з реєстрації його місце проживання чи перебування невідоме. Докази реєстрації його місця проживання (перебування) в інших містах (селах) України після зняття з реєстрації відсутні.
Відповідно до довідки архівного відділу Надвірнянської районної державної адміністрації № 83/01-14 від 29.07.2025 ОСОБА_1 прийнятий на роботу тимчасово на посаду вантажника в Реалбазу хлібопродуктів з 01 лютого по 01 квітня 1990 року. З 02 квітня 1990 року звільнений з роботи у зв'язку з випробувальним терміном ст. 36 п. 2 КЗОТ УССР. Також з 192 по 1993 рік ОСОБА_1 працював (посада не вказана) в цегельному цеху колгоспу «ім. Леніна». В інших роках запис про роботу не знайдено.
Суд першої інстанції дослідив обставини щодо відсутності трудової діяльності ОСОБА_1 на території України у спірний період, відсутності реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також відсутність звернень до будь-яких державних органів або органів місцевого самоврядування у спірний період, для реєстрації заявника на території України у зазначений період.
Матеріали справи також не містять відомостей стосовно офіційних звернень заявника до правоохоронних органів та засобів масової інформації з приводу втрати паспорта Української РСР та паспорта України.
Щодо інших доказів, долучених ОСОБА_1 до заяви, а саме щодо реєстрації шлюбу 10.11.1990 та зазначення у свідоцтвах про народження дітей заявника, як українця, тослід зазначити, що такі докази не містять інформації про постійне місце проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, а лише підтверджують факт ряду подій у житті ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що надані покази свідків в суді першої інстанції не можуть бути єдиною підставою для встановлення юридичного факту.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 додав акт обстеження в.о. старости Ліснотарновицького старостинського округу № 129 від 29.09.2025 в якому зазначено, що ОСОБА_1 дійсно проживає в АДРЕСА_1 , зі соєю сім'єю, з 1990 року, в тому числі з серпня 1991 року, згідно опитування жителів села Лісна Тарновиця факт проживання підтверджується. Також долучено заяву з підписами сусідів.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Такий акт заявник до суду першої інстанції не подавав, доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, в суді апеляційної інстанції не вказав. Тому суд апеляційної інстанції не бере його до уваги.
Крім того наданий ОСОБА_1 акт не може бути визнаний судом як беззаперечний доказ проживання заявника на території України, оскільки інших доказів на підтвердження постійного проживання заявника на території України саме в серпні 1991 року в матеріалах справи не міститься та останнім не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані докази в підтвердження заявлених вимог не вказують на факт перебування/проживання заявника на території України саме на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), який він просить встановити.
Таким чином, вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення є недоведеними.
Суд першої інстанції, врахувавши вищенаведені норми права, надавши належну правову оцінку доводом заявника та наданим ним доказам на підтвердження своїх вимог, зробив обґрунтований висновок про не підтвердження заявником факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Вказані висновки узгоджуються зі сталою та сформованою практикою Верховного Суду, вони не суперечать постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22). При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих учасниками справи доказів, оцінюючи їх у сукупності.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голіней Лілія Дмитрівна, залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 15 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 28 листопада 2025 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
О. О. Томин