Справа № 344/4325/23
Провадження № 22-ц/4808/1406/25
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Барков В. М.
13 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
секретар: Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року в складі судді Бородовського С. О., ухвалене у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, в у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонського державного університету Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Херсонського державного університету Міністерства освіти і науки України (надалі ХДУ) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка працює на посаді фахівця І категорії планового відділу в ХДУ. Однак, починаючи з 01 квітня 2022 року без обґрунтованих на те причин останній не нараховувалась заробітна плата.
Зазначає, що у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, проведенні активних бойових дій на території м. Херсона та Херсонської області ОСОБА_1 разом із своєю малолітньою дитиною в кінці березня - на початку квітня 2022 року була вимушена виїхати за межі України, повідомивши про це своє безпосереднє керівництво у телефонних розмовах.
На момент виїзду ОСОБА_1 за межі України, ХДУ перебував в режимі простою та знаходився фактично та юридично на території м. Херсон, яке з 01 березня 2022 року перебувало під окупацією та повним контролем російської армії. Згодом, керуючись наказом МОН України № 356 від 20 квітня 2022 року, Херсонський державний університет разом з відокремленими структурними підрозділами з м. Херсона тимчасово перемістився на базу Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Дізнавшись про зміну місця знаходження відповідача та можливе поновлення його роботи, позивач звернулась до свого безпосереднього керівника, а саме ОСОБА_2 з проханням надати їй щорічну відпустку та після можливість продовження працювати дистанційно, у разі відновлення роботи відповідача. Однак, на своє прохання отримала відмову без зазначення будь-яких причин. Не отримавши вмотивованої відповіді на своє прохання щодо надання можливості продовжити працювати, позивач неодноразово зверталась до МОН України із питаннями щодо необхідності роз'яснення щодо нарахувань та виплати їй заробітної плати та відмови у наданні щорічної відпустки. Будь-якої відповіді на свої звернення позивач не отримувала.
Тільки в кінці жовтня 2022 року позивач отримала відповідь від відповідача на свій лист від 25 липня 2022 року. Так, у своїй відповіді від 17 жовтня 2022 року № 01-33/473 відповідач відзначив, що із позивачем було припинено трудові відносини відповідно до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на підставі того, що вона не з'явилась на роботі в м. Івано-Франківську, не повідомила своє безпосереднє керівництво про своє місцеперебування, а також не виконувала роботу у дистанційному режимі за наказом.
Однак, в порушення вимог чинного законодавства, роботодавець жодним доступним йому шляхом не ознайомив позивача з наказом, тому з квітня 2022 року їй не було відомо та не зрозуміло стан та характер трудових відносин між нею та роботодавцем. Копію наказу про призупинення дії трудового договору вдалось отримати лише 16 лютого 2023 року разом із відповіддю на адвокатський запит.
Враховуючи наведене, у зв'язку з безпідставним та необґрунтованим призупиненням дії трудового договору, що порушує права та інтереси позивача, що є вимушеним прогулом позивач з урахуванням збільшених позовних вимог, просить визнати наказ № 152-к ХДУ від 31 травня 2022 року протиправним в частині ОСОБА_1 ;
- скасувати дію наказу № 152-к ХДУ від 31 травня 2022 року в частині ОСОБА_1 ;
- стягнути з ХДУ середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в розмірі 244 735,40 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд відмовляючи у задоволенні позову не врахував того, що копію наказу про призупинення трудової діяльності вдалось отримати лише 16 лютого 2023 року разом із відповіддю на адвокатський запит. Тобто, строки, визначені ст. 233 КзпП України не є порушеними зі сторони позивача та починають свій відлік саме з 16 лютого 2023 року, тому, станом на 28 лютого 2023 року (дату подання позову про оскарження наказу від 31.05.2022 року), не є пропущеними.
Посилання відповідача на переміщення університету до м. Івано-Франківськ, що є забезпечувальною можливістю виконання своїх посадових обов'язків працівниками університету на увагу не заслуговує, оскільки відповідачем не зазначено та не надано жодної інформації щодо того, чи проводились відповідачем офіційні виклики співробітників університету, у тому числі й позивача з вимогою з'явитись до м. Івано-Франківськ та приступити до виконання свої трудових обов'язків.
Твердження відповідача про безпечний шлях від будинку позивача до місця роботи в м. Херсоні, який вона долала кожного дня, йдучи на роботу, є необґрунтованим . Адже, м. Херсон опинилось під окупацією з 01 березня 2022 року. Відповідно до Наказу Мінреінтеграції від 06 грудня 2022 року № 1364 «Про затвердження Змін до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»: Херсонська міська територіальна громада з 01 березня 2022 року до 11 листопад 2022 року була включена до «Тимчасово окупованих територій».
Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не дотримано обов'язку працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати накази або розпорядження ректора, вказівки безпосереднього керівника, обов'язку неухильно додержуватись трудової дисципліни не заслуговують на увагу, враховуючи наступне. За весь період з квітня 2022 року по сьогоднішній день відповідачем жодного разу не було повідомлено позивача про будь-які накази або розпорядження, які видаються відносно неї або є загальними, які регулюють діяльність університету, та які вона має виконати.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , яка просила скаргу задовольнити, пояснення представника Херсонського державного університету Міністерства освіти і науки України адвоката Круця В. М., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав пропущеним позивачкою строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП України.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Так, згідно з частинами першою-другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Однак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачкою передбаченого законного строку звернення до суду, суд першої інстанції не врахував, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов'язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачки з цим позовом, заявленим у березні 2023 року, тобто під час карантину, не сплив.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22).
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивачка не повинна була обґрунтовувати як поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, так і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
Відтак апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, апеляційний суд виходить з наступного.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше, ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку з військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Верховний Суд у своїх постановах від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22, від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 неодноразово висловлював позицію щодо обов'язку суду з'ясовувати, а відповідача - довести неможливість надання та виконання такої роботи.
Встановлено, що наказом № 152-к від 31 травня 2022 року з ОСОБА_1 призупинено дію трудових договорів у відповідності до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (т. 1 а.с. 32).
Відповідно до наказу № 356 від 20 квітня 2022 року Херсонський державний університет тимчасово переміщено на базу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника до завершення дії воєнного стану (т. 1 а.с. 34).
26 квітня 2022 року, 09 червня 2022 року, 25 липня 2022 року, 15 серпня 2022 року, 20 вересня 2022 року ОСОБА_1 зверталась до Міністерства освіти і науки України з проханням надати роз'яснення щодо нарахування та виплати їй заробітної плати (т. 1, а. с. 18-23).
Згідно листа Департаменту фінансування державних і загальнодержавних видатків Міністерства освіти і науки України від 23 вересня 2022 року, вбачається, що звернення ОСОБА_3 від 21 вересня 2022 року В-3982/2-22 в черговий раз надіслано за належністю Херсонському державному університету (т. 1 а.с. 26).
Листом Херсонського державного університету від 17 жовтня 2022 року № 01-33/473 ОСОБА_1 було повідомлено про припинення між вузом та останньою трудових відносин відповідно до статті 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (т. 1 а.с. 28).
16 лютого 2023 року у відповіді на адвокатський запит, ректор Херсонського державного університету повідомив адвоката Матвєєву-Вац Надію про те, що на підставі наказу № 152-к від 31 травня 2022 року між університетом та ОСОБА_1 призупинено дію трудових договорів у відповідності до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (т. 1, а. с. 31).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частини перша та третя статті 82 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів вважає загальновідомою та такою, що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року № 376, ту обставину, що з 24 лютого по 11 листопада 2022 року м. Херсон, де був розташований Херсонський державний університет Міністерства освіти і науки України перебував під тимчасовою окупацією рф. Дотепер університет знаходиться у м. Івано-Франківську.
Посилаючись на незаконність оскаржуваного наказу, позивачка зазначає про недоведення відповідачем обставин неможливості забезпечення її роботою та можливість виконувати посадові обов'язки дистанційно.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 933/411/22 (провадження № 61-13296св23) зазначено, що: «роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 201/791/23 (провадження № 61-11881св23).
Відповідно до підпунктів 2-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту» безпечне освітнє середовище - сукупність умов у закладі освіти, що унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, майнової та/або моральної шкоди, зокрема внаслідок недотримання вимог санітарних, протипожежних та/або будівельних норм і правил, законодавства щодо кібербезпеки, захисту персональних даних, безпечності та якості харчових продуктів та/або надання неякісних послуг з харчування, шляхом фізичного та/або психологічного насильства, експлуатації, дискримінації за будь-якою ознакою, приниження честі, гідності, ділової репутації (зокрема шляхом булінгу (цькування), поширення неправдивих відомостей тощо), пропаганди та/або агітації, у тому числі з використанням кіберпростору, а також унеможливлюють вживання на території та в приміщеннях закладу освіти алкогольних напоїв, тютюнових виробів, наркотичних засобів, психотропних речовин.
Стаття 53 Закону України «Про освіту», окрім іншого, передбачає право здобувача освіти на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці, а стаття 54 цього Закону - право педагогічного працівника на безпечні і нешкідливі умови праці.
Згідно із статтею 57-1 Закону України «Про освіту» здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом; місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби).
Забезпечення державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, створення безпечного освітнього середовища, організацію здобуття освіти, освітнього процесу в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду) у межах своєї компетенції здійснюють: органи виконавчої влади, органи військового командування, військові, військово-цивільні адміністрації та органи місцевого самоврядування, їх представники, посадові особи (керівники, голови, начальники), органи управління (структурні підрозділи) у сфері освіти; заклади освіти, установи освіти, наукові установи, їх засновники; громадські об'єднання, благодійні організації та фізичні особи, які здійснюють благодійну (волонтерську) діяльність.
Органи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, приймають у межах своєї компетенції рішення, обов'язкові до виконання на відповідній території, для реалізації державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду).
Посилання позивачки на можливість виконання нею роботи дистанційно колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, доказів запровадження дистанційної форми роботи у навчальному закладі для працівників планового відділу на момент винесення оскаржуваного наказу суду не надано.
Крім того слід зауважити, що на час призупинення дії трудового договору, за позивачкою зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, а відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Крім того, як зазначає представник відповідача, прийняття спірного наказу обумовлено введенням в Україні воєнного стану, необхідністю збереження життя і здоров'я учнів, педагогічних працівників університету.
За встановлених судом апеляційної інстанції обставин, забезпечення відповідачем належних умови праці, трудових гарантій, а головне безпеки позивачки при здійсненні нею трудової функції під час перебування на окупованій території, було б неможливим. Можливість виконання позивачкою своїх безпосередніх трудових обов'язків дистанційно судом апеляційної інстанції також не встановлена.
Вказане узгоджується із Висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 758/4824/23, провадження № 61-16469св24.
Також позивачкою не надано доказів тому, що після виїзду з тимчасово окупованої території вона зверталася до відповідача із заявою про відновлення дії трудового договору. Водночас із пояснень позивачки в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що на теперішній час вона перебуває за межами України і повертатися наміру не має.
З інших підстав позивачка до суду не зверталась.
Ураховуючи викладені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним наказу не підлягають задоволенню за наведених підстав.
Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку позивачки за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу, вони також задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року - скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Херсонського державного університету Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2025 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта