Справа № 344/15924/25
Провадження № 11-сс/4808/381/25
Категорія ч.1 ст.170 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
24 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю:
секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються ОСОБА_9 ,
представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши в режимі відеоконференцзв'язку у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську матеріали за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 та представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 , на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2025 року у кримінальному провадженні №12025090000000113 за ч.4 ст.189, ч.3 ст.190 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2025 року накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_7 , а саме на грошові кошти: 9255 доларів США, 11735 гривень, 20 англійських фунтів, 100 чеських корун.
З метою збереження речових доказів накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на:
-мобільний телефон «Samsung», чорного кольору, ІМЕІ НОМЕР_1 ;
-мобільний телефон «Realme», блакитного кольору;
-мобільний телефон «Nomi i 1441», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 із сім-картою «lifecell» № НОМЕР_4 ;
-відкриту упаковку від сім-карти № НОМЕР_5 ;
-відкриту упаковку від сім-карти № НОМЕР_6 ;
-коробку від мобільного телефону «Realme RMX 3941 IMEI1: НОМЕР_7 , IMEI2: НОМЕР_8 , S/N: НОМЕР_9 »;
-дві банківські карти «А-Банк» № НОМЕР_10 , дійсна до 12/31 та № НОМЕР_11 , дійсна до 12/31;
-банківську карту «Таскомбанк» № НОМЕР_12 ;
-металевий предмет, схожий на кастет;
-металевий предмет, схожий на пістолет із написами «ZORAKI MOD 914T ZRAAY02 0719-01117» із набоями із написами на денці «ВІЙ 9 мм Р.А.» в кількості 12 штук;
-номерні знаки автомобільні НОМЕР_13 , НОМЕР_14 та НОМЕР_15 .
Слідчий суддя мотивував свою ухвалу тим, що за інкримінований злочин передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, а також необхідністю запобігти можливого приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вилученого майна. При цьому він виходив з того, що існує сукупність підстав вважати, що ці речі в подальшому можуть мати доказове значення під час досудового розслідування та могли зберегти на собі сліди злочину або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та вважав вказаний захід забезпечення доцільним, співмірним та таким, що відповідає завданням кримінального провадження.
Разом з тим, слідчий суддя вважав недоведеними твердження адвоката ОСОБА_10 , що власником вилучених у підозрюваного грошових коштів є ОСОБА_11 .
Захисник ОСОБА_8 не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, оскаржив її в апеляційному порядку Вважає ухвалу не незаконною, оскільки клопотання про арешт майна не було обґрунтоване. Зокрема, арештоване майно не відповідає ст.98 КПК України (щодо критеріїв речових доказів), та не має відношення до злочинів у цьому кримінальному провадженні. Крім того, майно було вилучене внаслідок проведення незаконного обшуку в порушення вимог ст.233 КПК України та висновків Верховного Суду, щодо «маскування» огляду й обшуку проникненням до житла. Окрім іншого, незаконними є затримання підозрюваного та визнання зазначеного майна речовими доказами. Зазначене вказує, що слідчий діяв в порушення вимог ст.9 та ч.2 ст.23 КПК України, а тому у його діях вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст.364 та ст.366 КК України. Також, ОСОБА_7 незаконно повідомлено про підозру, оскільки відсутні достовірні, належні, допустимі та достатні докази для доведення складу злочину. Окрім наведеного, арешт майна порушує непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Просить скасувати арешт майна, який накладений ухвалою слідчого судді.
Представник ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 , подала апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою. Вказує, що оскаржуваною ухвалою порушуються права власника майна. Зазначає, що факт належності вилучених в автомобілі Land Rover Range Rover Evoque грошових коштів підозрюваному ОСОБА_7 жодним доказом не підтверджено. Натомість, ОСОБА_11 під час надання пояснень захиснику підозрюваного - адвокату ОСОБА_8 , повідомила, що грошові кошти в сумі 9250 доларів США та 15000 гривень належать особисто їй. Зазначені грошові кошти вона 23 серпня 2025 року надала знайомому ОСОБА_7 для придбання їй вживаного автомобіля, про що ОСОБА_7 написана розписка. В судовому засіданні слідчому судді вона пояснила, що вказана розписка знаходиться в квартирі матері ОСОБА_11 , та на час проведення судового засідання не може бути надана. На теперішній час оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_11 . Копію розписки просить долучити до матеріалів справи та взяти до уваги ці обставини під час розгляду апеляційної скарги.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати в частині вилучених грошових коштів та повернути їх власнику - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судовому засіданні апелянти підтримали вимоги апеляційних скарг.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали справи за клопотанням про арешт майна та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
В п.3 ч.2 ст.170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно матеріалів кримінального провадження вбачається, що досудове розслідування здійснюється за фактами вчинення групою осіб тяжкого та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, санкція якого передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.
В ході санкціонованого обшуку автомобіля, яким користувався підозрюваний ОСОБА_7 , вилучено грошові кошти у різних валютах, мобільні телефони, банківські картки, сім-картки, номерні знаки та предмети, що мають ознаки зброї або можуть бути використані як знаряддя злочину. Зазначене майно постановою слідчого від 08.09.2025 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, що підтверджується наявними матеріалами.
Оцінюючи апеляційні доводи про незаконність: обшуку; визнання речових доказів; повідомлення про підозру та інших порушень з боку органу досудового розслідування, апеляційний суд зазначає, що предметом розгляду на даному етапі слідства є виключно питання наявності підстав для накладення арешту на вилучене майно.
Вищенаведені питання наведені в апеляційній скарзі захисника, можуть бути предметом оцінки суду під час розгляду справи по суті.
Слідчий суддя правильно встановив, що вилучене майно може бути використане як доказ злочину або підлягати конфіскації у разі доведення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину. Телефони, сім-картки, банківські картки, номерні знаки та предмети, схожі на зброю, мають очевидне значення для встановлення способу дій підозрюваного, кола співучасників, засобів координації та пересування, а тому їх арешт є необхідним і пропорційним.
Щодо арешту вилучених грошових коштів, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, оскільки наявність розписки не є підставою для їх повернення ОСОБА_11 . Будь-яких індивідуальних ознак грошових купюр в розписці не зафіксовано, а тому неможливо переконатися, що ці гроші є саме тими, які ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_11 .
Доводи апеляційних скарг щодо незаконності підозри, неправильної кваліфікації дій, недійсності обшуку, упередженості судді, процесуальних порушень слідчого та прокурора виходять за межі предмета апеляційного перегляду ухвали про арешт майна та не спростовують правильності висновків слідчого судді
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та представника власника майна - адвоката ОСОБА_10 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2025 року у кримінальному провадженні №12025090000000113 про арешт майна залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4