Справа № 349/382/25
Провадження № 22-ц/4808/1548/25
Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.
Суддя-доповідач Пнівчук
27 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.
з участю секретаря Кузнєцова В. В.,
розглянувши у відкритому удовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Рогатинського районного суду від 04 вересня 2025 року, у складі судді Рибія М. Г., у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
У березні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 135 818,00 грн боргу за кредитним договором від 04.11.2022.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 04.11.2022 уклав з ТОВ «Лінеура Україна» кредитний договір №3257516.
В подальшому на підставі договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість 135 818,00 грн, з якої: 20 000,00 грн заборгованість за кредитом, 115 818,00 грн за процентами.
Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3257516 від 04.11.2022 в розмірі 135818 грн, сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Рогатинського районного суду від 04 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 20 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір в розмірі 356,82 грн та витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 589,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» адвокат Усенко М. І. подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення необґрунтованим з огляду на неповноту з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 04.11.2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3257516, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 20000 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі.
Зазначає, що кредитні документи містять електронні підписи одноразовим ідентифікатором сторін зокрема, це: анкета-опитувальника клієнта-фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення; паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит); Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3257516 від 04.11.2022 року; додаткові договори про прощення (анулювання) боргу.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
На підтвердження вказаних вимог представником позивача було надано копію підписаного електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору №3257516 від 04.11.2022 року, а додатково на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 24.04.2025 року також зокрема і оригінал кредитного договору згаданого вище на компакт-Диску (CD-R extra protection).
Зі сторони відповідача кредитний договір №3257516 було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора, який доступний тільки заявнику/позичальнику та за домовленістю сторін договору та своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису
Отже відповідач та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджено додатками до позовної заяви. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, що слугує належним та допустимим доказом про факт укладення даного договору та свідомим ознайомленням з умовами кредитного договору.
Вважає, що наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Тому дотримано всіх умов правомірності кредитного договору №3257516 від 04.11.2022 року, передбачених законодавством.
Зазначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав вважати кредитний договір укладеним є необґрунтованим. Відповідач, укладаючи кредитний договір через мережу «Інтернет», підтвердив свою згоду з умовами та правилами надання кредиту, у яких передбачалося використання одноразового ідентифікатора як аналога власноручного підпису (факсиміле). Таким чином, використання одноразового ідентифікатора відповідає вимогам законодавства та є належним підтвердженням волевиявлення відповідача на укладення договору, в тому відмова у задоволенні частини позовних вимог є безпідставною.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Оскільки позичальником не було здійснено жодних платежів на виконання вимог умов договору у період з 04.11.2022 по 04.12.2022 було застосовано стандартну процентну ставку 1,99% у розмірі 398 грн щоденно згідно п. 1.4.1. кредитного договору.
Детальні нарахування за договором №3257516 містяться в розрахунку заборгованості до кредитного договору №3257516 від 04.11.2022 року, і згідно з ним заборгованість за відсотками в сумі 115 818 грн та за тілом в сумі 20 000 грн нарахована в період з 04.11.2022 року (момент укладання договору) по 13.09.2023 року (момент передачі права грошової вимоги за Договором факторингу).
Вважає, що ОСОБА_1 свідомо уклав даний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов'язання та оцінити усі ризики у зв'язку з його прийняттям. Кредитодавцем у свою чергу чітко виконані усі умови договорів, у тому числі щодо нарахування процентів за кредитним договором №3257516.
Просить скасувати рішення суду про відмову в задоволені прозову про стягнення відсотків за кредитним договором №3257516, прийняти постанову про задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі та стягнути на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір за подання позовної заяви та витрат на правову допомогу, вирішити питання щодо судових витрат та стягнення на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплаченого судового збору в сумі 3 633,60 грн за подання апеляційної скарги.
ОСОБА_1 правом на подачу відзиву не скористався.
Представник ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» просив розгляд скарги здійснювати за відсутності представника апелянта.
ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився повторно, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір між сторонами в письмовій формі не укладено, відтак згідно положень ст. 1055 ЦК України визнав його нікчемним. В порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відповідно до вимог ст. 216 ЦК України суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 20 000,00 грн.
З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626,628 ЦК України).
За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частинами 2, 3 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу ч. 1ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII(далі - Закон №675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 ч. 1ст. 3 Закону №675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3ст. 11 Закону №675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4ст. 11 Закону №675-VIII).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону №675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону №675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону №675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч.6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
У постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 зазначено, що, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису всіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Для укладення електронного кредитного договору особі необхідно пройти ідентифікацію та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або в застосунку «Приват24».
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що договір №3257516 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 04.11 2022 між ТОВ «Лінеура України» та ОСОБА_1 підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором Н761, 04.11.2022 о 18 год 27 хв 22 сек., згідно якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 20 000 грн на строк 360 днів з стандартною денною процентною ставкою 1,99 %.
Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором надіслано на номер відповідача 380985263511, що зазначений у кредитному договорі .
Кредитний договір був підписаний електронним підписом 04.11.2022 о 18 год 27 хв 22 сек, про що свідчить довідка про ідентифікацію ТОВ «Лінеура Україна».
Крім того, таким же способом відповідачем підписана анкета-опитувальник клієнта - фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення (ІКС ТОВ «Лінеура Україна»), паспорт споживчого кредиту, та додаток №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3257516 від 04.11.2022.
У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 , які необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номери мобільних телефонів.
У п.9.7.1 кредитного договору зазначено, цей договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного з боку Товариства електронним підписом, в особистий кабінет клієнта для ознайомлення та підписання.
Отже, відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив умови таких, після чого позикодавець надіслав йому за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використала для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону №675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Крім того, відповідачем не доведено та в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують факт незаконного заволодіння його персональними даними. ОСОБА_1 не зазначалось, що з даного приводу він звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного договору.
Отже, підписання договору відповідачем електронним підписом, яке було узгоджене сторонами, відповідає вимогам чинного законодавства України, будучи аналогом власноручного підпису.
Таким чином, висновки суду щодо нікчемності правочину є необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.
Довідкою ТОВ «Пейтек» від 04.03.2024, довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 02.05.2025 підтверджується перерахування ТОВ «Лінеура Україна» 04.11.2022 на платіжну картку ОСОБА_1 20000,00 грн.
Таким чином, первісний кредитор свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами.
Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті заборгованості за договорами споживчого кредиту, укладеним з ТОВ «Лінеура Україна» відповідач не наддав.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання , право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
13 вересня 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» уклали договір факторингу №ККЛУ-13092023. Відповідно до якого, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитивними договорами (портфель заборгованості).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №ККЛУ-13092023 від 13 вересня 2023 року до вказаного договору факторингу позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 на суму135 818,00 грн, з яких: 20 000,00 грн залишок по тілу кредиту, та 115 818, 00 грн залишок по відсотках.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитними договорами перед новим кредитором ТОВ «ФК «Кредит-капітал» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Отже, у випадку настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Судом встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором №3257516 від 04.11.2022 про надання коштів на умовах споживчого кредиту та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №ККЛУ-13092023 від 13 вересня 2023 року станом на 13.09.2023 залишок боргу на момент відступлення прав вимоги складав 135 818,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20000,00 грн; заборгованість за процентами за користування 115818,00 грн.
Відповідно до пунктів 1.2 -1.4 договору Сума кредиту складає - 20 000,00 грн, строк кредиту 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору.
Пунктом 3.1 договору проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Як встановлено судом, за період з 04.11.2022 по 13.09.2023 розрахунок заборгованості за процентами проведено позивачем із дотриманням п.1.4 договору і становить 115 818 грн (20 000 грн (тіло кредиту) х 1,99% (розмір процентної ставки) х 314 (кількість днів у періоді).
Таким чином, у зв'язку з неповерненням відповідачем кредитних коштів та сплати заборгованості, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту.
Поряд з цим, відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що нарахована позивачем сума по відсоткам за користування кредитом 115 818,00 грн не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Та просив стягнути суми заборгованості за нарахованими відсотками 20 000 грн.
Враховуючи викладене, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 115 8180 грн не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 20 000 грн за договором № 3257516 від 04.11.2022 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, тому колегія суддів дійшла висновку про зменшення їх розміру до 62 800 грн з розрахунку процентної ставки 1% в день.
Суд першої інстанції на вказане не звернув уваги та безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначеним обставинам оцінки не дав та не врахував вказаних норм чинного законодавства, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів уважає за необхідне задовольнити вимоги апеляційної скарги, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість загальній сумі 82 800 грн, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 20 000 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 62 800 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення з позивача витрат понесених позивачем на правову допомогу адвоката в суді першої інстанції слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник ТОВ «ФК « Кредит-Капітал» - адвокат Усенко М.І. надав, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги №0103 від 01.03.2024, витяг із замовлення №24 до договору про надання правничої (правової) допомоги №0103 від 01.03.2024, детальний опис наданих послуг за вказаним договором від 13.02.2025, рахунок на оплату №32 від 19 лютого 2025 року, згідно якого за надання професійної правничої допомоги клієнт сплачує гонорар (винагороду) в розмірі 5000 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про стягнення із позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, надавши оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового їх стягнення у сумі 3 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Так, за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги частково (61 % розмір задоволених позовних вимог), з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 478 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 2 216 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом, всього 3694 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.
Рішення Рогатинського районного суду від 04 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження м. Львів вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28) заборгованість за договором № 3257516 від 04 листопада 2022 року у загальній сумі 82 800,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» ((код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження м. Львів вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28) 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, 3694 грн судового збору за подання позову в суді першої інстанції та подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
О. О. Томин