Справа № 526/3622/23
Провадження № 2/526/61/2025
27 листопада 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі
головуючої судді Максименко Л.В.
секретаря судового засідання Павленко Т.І.
представника відповідача адвоката Коваленка І. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гадяч цивільну справу №526/3622/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Гадяцької міської ради, орган опіки та піклування Гадяцької міської ради про визначення місця проживання дітей,
з участю позивача ОСОБА_1
представника органу опіки та піклування Гадяцької міської ради Ясницької І. В.,
12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, вказуючи, що з відповідачем мають трьох спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які народжені в шлюбі.Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, яке набрало законної сили 26 жовтня 2017 року, розірвано шлюб, укладений 12 липня 2007 року у відділі ДРАЦС РС Гадяцького РУЮ у Полтавській області, між нею та ОСОБА_2 , а також визначено місце проживання неповнолітніх дітей з батьком - ОСОБА_2 .В подальшому відповідач створив сім'ю з іншою жінкою, з якою також має малолітню дитину. Після одруження ОСОБА_2 не займався вихованням дітей, а усі обов'язки по їх догляду, навчанню та вихованню доручив своїй матері ОСОБА_6 . Знаючи це, вона неодноразово зверталась, як до колишнього чоловіка, так і до його матері з проханням повернути їй дітей, щоб вони проживали разом з нею, проте відповідач відмовив. В умовах воєнного стану, ОСОБА_2 , як багатодітний батько, що самостійно їх виховує, виїхав за кордон. При цьому їх неповнолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишились проживати з бабусею - матір'ю відповідача ОСОБА_6 . Вказує, що відповідач залишив дітей, що свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов'язків. Вважає, що проживання дітей з нею, буде відповідати інтересам дітей, позитивно сприяти їх розвитку як психологічному, так і фізичному. З цих підстав просила визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з нею.
Ухвалою суду від 23.10.2023 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження.
22 листопада 2023 року від відповідача ОСОБА_7 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав з тих підстав, що відповідач перебуває на диспансерному обліку у лікаря психіатра з діагнозом психічного захворювання та проходила лікування у Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева з 20.07.2016 по 22.08.2016 та з 15.11.2016 по 03.02.2017. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26.10.2017 рішення Гадяцького районного суду у справі № 526/893/17 щодо визначення місця проживання їх дітей з ним залишено без змін. Він, як батько належно виконує покладені на нього батьківські обов'язки, а позивачка ніде не працює, аліментів на дітей, які стягуються з неї за рішенням Гадяцького районного суду від 05.03.2018, не сплачує, у зв'язку з чим в неї виникла заборгованість зі сплати аліментів більше ніж за 3 роки. Він дійсно одружився та має на утриманні ще одну малолітню дитину, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та утримує чотирьох дітей. Оскільки в Україні на даний час тяжко знайти роботу, щоб забезпечити всім необхідним дітей, він вимушений був шукати роботу в Польщі, де на даний час працює як підприємець та отримує достойну зарплату і має намір перевезти своїх дітей до Польщі. На даний час діти проживають з його матір'ю і братом, які належним чином їх доглядають, а він фінансово забезпечує дітей. Також, кожного дня виходить з ними на відеозв'язок, цікавиться їх життям та розвитком. Позивач інколи приходить до дітей, але після спілкування з нею вони стають знервовані та налякані. Позивач зареєстрована в АДРЕСА_1 , але будинок не пристосований для проживання їх дітей. На даний час вона мешкає у співмешканця по АДРЕСА_2 . Відповідач вказує, що ОСОБА_1 не займається вихованням їх дітей, матеріально їх не забезпечує, не має роботи, належних житлових умов, а він забезпечує дітей всім необхідним та займається їх розвитком, тому відсутні підстави для зміни місця проживання їх дітей. З цих підстав просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Ухвалою суду від 13.12.2023 до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача орган опіки та піклування Гадяцької міської ради.
Ухвалою суду від 16.02.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач позов підтримала, суду пояснила, що дійсно є матір'ю трьох неповнолітніх дітей, які за рішенням суду проживають з батьком. Проте на даний час ситуація змінилася, відповідач з початком війни виїхав у Польщу, де проживає з іншою сім'єю та не бере участі у їх вихованні, фактично діти проживають з бабою. Старший син перейшов проживати до неї і на даний час живе з нею. З двома меншими дітьми вона обмежена у спілкуванні, дітям дозволяють зустрічатися з нею лише півгодини у неділю та налаштовують дітей проти неї. На даний час вона здобула освіту, працевлаштувалася, орендувала житло і бажає виховувати своїх дітей.
Представник відповідача адвокат Коваленко І. І. заперечив щодо задоволення позовних вимог позивача, зазначивши, що батько дітей дійсно у листопаді 2022 року виїхав за кордон, де працевлаштувався та надсилає дітям кошти на їх утримання, спілкується з ними за допомогою відеозв'язку. ОСОБА_1 не має власного житла, самостійного доходу, тому в силу закону їй не можливо повернути дітей, а відповідач забезпечує дітей всім необхідним. Позивач не цікавиться навчанням, здоров'ям дітей і фактично втратила з ними зв'язок.
Представник Служби у справах дітей Гадяцької міської ради Панасенко О. В. суду пояснила, що діти дійсно на даний час проживають з бабою - матір'ю відповідача, оскільки ОСОБА_2 виїхав за кордон, проте надсилає кошти на їх утримання. Вони неодноразово відвідували дану сім'ю, де дітям створено всі умови для проживання. Позивач не має власного житла та роботи, тому дітям доцільно залишатися там, де вони проживають на даний час. Старший син зробив вибір проживати з матір'ю, але дана ситуація потребує контролю.
Представник органу опіки та піклування Гадяцької міської ради Ясницька І. В. висловила думку про те, що дітей доцільно залишити проживати там, де вони проживають тепер.
Неповнолітній ОСОБА_9 суду пояснив, що проживав у бабусі по АДРЕСА_3 з братом баби - ОСОБА_10 , зі своїми молодшими братом та сестрою. Брат баби кричав на дітей. Батько з мачухою ОСОБА_11 виїхав у Польщу. Він їздив до батька, але йому не сподобалось поводження батька, який не приділяв йому уваги, тому повернувся назад. Батько повідомив, що не збирається повертатися до України. На даний час з батьком не дуже спілкується. 12 січня 2025 року приїхав з Польщі і став проживати у матері, бо в неї спокійніше. Баба не дозволяє молодшим брату та сестрі ходити до мами.
Неповнолітній ОСОБА_12 суду пояснив, що проживає з бабусею ОСОБА_13 , спілкується з батьком по телефону. З матір'ю має нормальні стосунки. Мати приходить до нього один раз на тиждень, запитує що йому потрібно, ходила до школи. Він бажає жити з батьком, бо в нього там все облаштоване. Бувало, що бабуся не відпускає його до матері, коли він зайнятий якимись справами.
Судом встановлено, що позивач та відповідач з 12 липня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року у цивільній справі №526/893/17 шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 розірвано. Визначено місце проживання неповнолітніх дітей з батьком - ОСОБА_2 .
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26.10.2017 рішення Гадяцького районного суду у справі № 526/893/17 в частині щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьком ОСОБА_2 залишено без змін.
Рішенням Гадяцького районного суду від 05.03.2018 у справі №526/2582/17 стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/ 2 частини всіх видів заробітку відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця (на кожну дитину), починаючи з 14.12.2017 до досягнення дітьми повноліття.
Згідно довідок, виданих виконавчим комітетом Гадяцької міської ради від 23.11.2017 року неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до витягів з Єдиного державного демографічного реєстру позивач ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , але ні позивач, ні відповідач за місцем реєстрації не проживають.
Згідно повідомлення Державної прикордонної служби України №19-388/18/24- Вих від 03.01.2024 ОСОБА_2 виїхав з України 14.11.2022 на пункті пропуску Ягодин.
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 проживає у Польщі, де працює в м. Познань та має самостійний заробіток.
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №894 від 03.07.2023 ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою проживала з співмешканцем ОСОБА_14 .
31 серпня 2023 року ОСОБА_7 звернулась до Служби у справах дітей Гадяцької міської ради із заявою про визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з матір'ю.
ОСОБА_7 службою у справах дітей Гадяцької міської ради у листі від 04.09.2023 було рекомендовано з огляду на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, яким визначено місце проживання дітей з батьком ОСОБА_2 , звернутись до суду для вирішення даного питання.
Згідно висновку служби у справах дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 30 січня 2024 року, складеного на виконання ухвали Гадяцького районного суду від 13 грудня 2023 року комісія вважає за недоцільне визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір'ю - ОСОБА_7 .
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 05.01.2024, проведеного на вимогу суду відповідно до ухвали від 13.12.2023, ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де незадовільні умови проживання, проводиться ремонт. Умови для проживання дітей не створені.
Судом також встановлено, що з січня 2025 року ОСОБА_9 проживає разом з матір'ю ОСОБА_7 .
Згідно акту обстеження умов проживання від 08.08.2025 ОСОБА_7 проживає у орендованій квартирі в АДРЕСА_4 разом з сином - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де мають задовільні умови проживання.
28 червня 2025 року ОСОБА_7 змінила своє прізвище ОСОБА_15 на ОСОБА_16 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданим 28.06.2025 Гадяцьким відділом ДРАЦС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
ОСОБА_17 працює медичною сестрою з неповним навантаженням в закладі загальної середньої освіти Римарівського ліцею Краснолуцької сільської ради, що підтверджується довідкою Римарівського ліцею Краснолуцької сільської ради від 10.10.2025.
З 14 жовтня 2025 року ОСОБА_18 перебуває на військовому обліку, є військовозобов'язаною.
Відповідно до повідомлення КНП «Гадяцька МЦЛ» №01-16/2043 від 23.10.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра КНП «Гадяцька МЦЛ», лікувалась останній раз в 2017 році. На диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває.
На підставі довідки ВЛК від 07.10.2025 ОСОБА_18 є придатною до військової служби.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах Гадяцького відділу ДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції №25863 від 15.08.2025, заборгованість ОСОБА_1 по аліментах станом на 01.08.2025 становить 436 252,73 грн.
Дослідивши наведені докази та встановлені факти, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дітей суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17.
Так, у даній справі встановлено, що між сторонами існували сімейні правовідносини, ОСОБА_15 перебували в шлюбі, від якого мають трьох неповнолітніх дітей. За рішенням суду, яке набрало законної сили 26 жовтня 2017 року, їх шлюб було розірвано, неповнолітні залишились проживати з батьком - ОСОБА_2 .
Причиною звернення до суду з даним позовом стала обставина, за якою батько неповнолітніх у листопаді 2022 року виїхав до Польщі, де проживає до цього часу. Діти залишились проживати з матір'ю відповідача - їх бабою.
На вимогу суду службою у справах дітей 19.01.2024 складено висновок про недоцільність визначення місця проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_1 . Даний висновок мотивований тим, що остання не працює, проживає по АДРЕСА_2 у квартирі ОСОБА_14 без реєстрації та договору найму житла, умови проживання не задовільні. ОСОБА_7 спілкується з дітьми, відвідує їх двічі на тиждень, приносить солодощі. Діти проживають з бабусею. В помешканні чисто, затишно. Для проживання дітей створені всі належні умови. У присутності головного спеціаліста служби у справах дітей Гадяцької міської ради діти пояснили, що хочуть проживати з батьком, бабусею та дідом.
Суд критично відноситься до даного висновку, оскільки самою службою не встановлено та не конкретизовано особу/осіб з якими залишились проживати діти після від'їзду батька за кордон, їх вік, стан здоров'я, можливість та бажання забезпечувати належні умови розвитку та виховання.
В судовому засіданні представники служби і органу опіки та піклування висловлювали свою думку про недоцільність проживання дітей з матір'ю та безособово вказували на те, що їм краще проживати там, де вони перебувають на даний час. Однак жодного документу, в тому числі і акту обстеження умов проживання від 05.01.2024 на який посилаються у своєму висновку, суду не надано для визначення кола осіб з якими проживають діти, їх стосунків, традицій та умов проживання.
Зі слів дітей, допитаних у судовому засіданні встановлено, що вони проживають з бабою - ОСОБА_13 , проте жоден з учасників процесу не клопотав про її допит в судовому засіданні з метою встановлення цих обставин та її можливостей займатись дітьми. Адже цілком ймовірно, що бабця опинилась у безвихідній ситуації, коли вона вимушена доглядати неповнолітніх дітей. Така ймовірність також підтверджується і тим, що бабця, знаючи про судову справу, не заявила своїх прав щодо дітей, не вступила у справу в якості третьої особи на стороні відповідача щодо встановлення опіки та призначення її опікуном неповнолітніх дітей.
Таким чином, на даний час діти де - факто проживають без будь - якого батьківського піклування і жоден з батьків не відповідає і не може відповідати за їх дії та вчинки.
Відповідач у справі - ОСОБА_2 , скориставшись статусом багатодітного батька, покинув територію України та проживає у Польщі з іншою родиною, при цьому маючи можливість забрати з собою і цих дітей, не виявив такого бажання. Посилання сторони відповідача та представників служб на те, що він отримує достойну заробітну плату та надсилає кошти на утримання дітей не заслуговують на увагу суду, адже в силу ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними 18 років. Суд вважає, що фактично батько самоусунувся від догляду та виховання неповнолітніх дітей, які за його ж позовом за рішенням суду залишились проживати з ним. Свого інтересу до даної справи він теж не проявив, оскільки жодного разу не взяв безпосередньої участі у справі та не надіслав до суду ні власноручних письмових пояснень, ні клопотань.
Відповідач ОСОБА_2 на підтвердження своєї трудової діяльності в Польщі надав суду виконавчі договори від 04.06.2025 та довідку про доходи з 01.02.2025 по 31.07.2025, проте суд не може взяти до уваги вказані докази, так як ці документи не пройшли процедури легалізації відповідно до вимог Закону України «Про міжнародне приватне право» (переклад вказаних документів не завірено нотаріально, не проставлено апостиль).
В свою чергу за останні роки позивач змінила свій спосіб життя: отримала медичну освіту, працевлаштувалася, орендувала житло для проживання з дітьми, старший син став проживати з нею та висловив бажання не повертатися до батька.
Аналізуючи попередні рішення судів встановлено, що основною причиною через яку дітей залишено проживати з батьком в «якнайкращих інтересах дитини» був факт лікування ОСОБА_7 у Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева у 2016-2017 роках з приводу психотичних розладів. На вказану обставину також робили акцент і інші учасники справи. Згідно повідомлення КНП «Гадяцька міська центральна лікарня» Гадяцької міської ради №01-12/1816 від 20.12.2023, ОСОБА_1 з 2017 року перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра. Останній раз лікувалася у 2017 році. Проте з довідки ПОПЛ вбачається, що позивач на лікуванні перебувала двічі: з 20.07.2016 по 22.08.2016 та з 15.11.2016 по 03.02.2017, другий раз це був епізодичний тип перебігу хвороби і після останнього лікування рецидиви хвороби не фіксувалися і з приводу психопатичних розладів ОСОБА_7 більше не лікувалася. Крім цього, при працевлаштуванні восени 2025 року на роботу позивач пройшла медичне обстеження та була оглянута ВЛК і визнана придатною до військової служби. Жодних зауважень з боку лікаря - психіатра в медичних документах не зазначено.
Таким чином суд встановив, що ОСОБА_1 працевлаштована, має самостійні доходи, хоча і перебуває на обліку у лікаря-психіатра, проте її стан здоров'я є стабільним, вона не допускає протиправної поведінки щодо дітей, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувалась, батьківських прав не позбавлялась, з молодшими дітьми підтримує постійний контакт, відвідує їх, з метою забрати дітей для спільного проживання орендувала житло.
У частині першій статті 81 ЦПК України закріплене загальне правило розподілу обов'язків з доказування, за яким кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно частин 1-4 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», вільний вибір місця проживання обмежується, зокрема, щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Так, судом встановлено, що на даний час двоє неповнолітніх дітей: з ОСОБА_12 та ОСОБА_5 з жодним із батьків не проживають.
З часу винесення рішення Гадяцьким районним судом Полтавської області від 26 вересня 2017 року, яким було визначено місце проживання неповнолітніх дітей з батьком - ОСОБА_2 змінились життєві обставини учасників справи.
Як встановлено і зазначено вище, з листопада 2022 року та по теперішній час батько дітей - відповідач ОСОБА_2 з дітьми не проживає та перебуває за кордоном. Виконання ним своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітніх дітей стороною відповідача суду не доведено.
Неповнолітній син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому вже виповнилось 17 років, з січня 2025 року фактично проживає в орендованій квартирі по АДРЕСА_5 разом з матір'ю ОСОБА_1 , з якою в нього склались теплі родинні відносини.
Неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до матері ставляться добре, фактично проживають з бабою ОСОБА_13 , яка не являється офіційним опікуном дітей.
За місцем проживання матері по АДРЕСА_5 в орендованій квартирі створені умови для проживання та виховання дітей.
Також суд враховує, що обоє батьків виявляють бажання піклуватися про дітей і брати участь у їхньому вихованні, проте батько дітей знаходиться за межами України, його спілкування з дітьми обмежене телефонними дзвінками.
Суд бере до уваги необхідність підтримки родинних відносин між рідними братами та сестрою, зважаючи на їхній емоційний зв'язок, які сумують один за одним. Діти люблять матір та добре до неї ставляться.
Старший син проживає з матір'ю. Неповнолітній діти ОСОБА_19 та ОСОБА_20 тривалий час проживають у тісному контакті з бабусею, яка, як встановлено у ході судового розгляду, не дає можливості дітям повноцінно спілкуватися з матір'ю та певним чином впливає на дітей.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі №520/17217/13-ц, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується судом з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.
Отже та обставина, що діти ОСОБА_19 та ОСОБА_20 проживають з бабою - матір'ю батька, яка займається їх утриманням, не спростовує наявність прихильності їх до матері та тісного емоційного зв'язку між ними та впливу баби на дітей.
Водночас, суд не встановив обставин, які б могли достовірно свідчити, що зміна місця проживання дітей призведе до негативних для них наслідків, створить для них нестерпні і некомфортні умови.
На думку суду, якщо діти будуть проживати з тим із батьків, який більш здатен створити умови для безперешкодних контактів дітей з іншим із батьків, це буде найбільш безпечним для психіки дітей, ефективним для їхнього розвитку та сприятиме становленню у дітей власної думки щодо кожного з батьків.
У цьому конкретному випадку, з огляду на обставини справи та досліджені докази, на переконання суду, більш готовою для створення таких умов для малолітніх дітей є матір, у якої відсутні сумніви з приводу дозволу на участь у вихованні дітей батька у разі проживання дітей з нею.
Та обставина, що відповідач є більш матеріально забезпеченим, не є визначальною підставою для встановлення місця проживання дітей з ним, так як у справі відсутні докази, що матір ОСОБА_1 не може повноцінно виконувати свої батьківські обов'язки.
Твердження представника відповідача адвоката Коваленка І.І. про те, що у позивача не має власного житла не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що батько дітей має власне житло.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши у сукупності надані докази, встановивши фактичні обставини справи, в контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, зважаючи на особисту прихильність старшого сина ОСОБА_21 до матері та позитивне ставлення молодших дітей до матері, неприпустимість роз'єднання рідних братів та сестри, враховуючи стать та вік дітей, які потребують у цьому віці, насамперед, материнської любові та турботи, встановивши відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість проживання неповнолітніх дітей разом з матір'ю, суд дійшов висновку, що встановлення місця проживання неповнолітніх дітей разом із матір'ю буде відповідати якнайкращим інтересам дітей.
Визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір'ю не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Зрештою, при наявності спору між батьками як матір дитини, так і батько, у разі зміни обставин, пов'язаних із віком дітей, не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дітей.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 05.09.2018 року у справі № 752/22028/16-ц.
Відтак, враховуючи наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши надані докази, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті викладеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. В даній справі судові витрати позивача складаються зі сплаченого нею судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на її користь.
Керуючись ст. 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Гадяцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача орган опіки та піклування Гадяцької міської ради про визначення місця проживання дітей - задовольнити.
Змінити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначене рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року (справа № 526/893/17).
Визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із матір'ю ОСОБА_1 .
Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073.60 грн.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .
Відповідач -ОСОБА_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку -НОМЕР_3 .
Третя особа: Служба у справах дітей Гадяцької міської ради, юридична адреса: вул. Гадяцького Договору, 26, м. Гадяч, код ЄДРПОУ 43925894.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Гадяцької міської ради Полтавської області, юридична адреса: вул. Лесі Українки,2 , м. Гадяч, Полтавської області, код ЄДРПОУ 43925894.
Головуюча: Л. В. Максименко