Справа № 947/21191/25
Провадження № 2/947/3921/25
28.11.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участю секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
за участю:
представника позивачки - адвоката Мурашко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
09.06.2025 позивачка ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Мурашко І.С. звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відповідно до якої просить суд ухвалити рішення яким:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м. та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 2п.;
- відступити від засад рівності часток подружжя та визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2446561651101;
- відступити від засад рівності часток подружжя та визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 4.2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2464600551100.
Позивачка також просить стягнути з відповідача понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у сумі 7267, 20 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що вказані об'єкти нерухомості придбані сторонами в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, тому вони є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають розподілу між сторонами. Оскільки вирішити питання про поділ майна у добровільному порядку не має можливості, а також враховуючи той факт, що відповідач приховав спільне майно та відчужив його без її відома, а саме автомобіль марки Dodge Journey, VIN код: НОМЕР_3 , 2016 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , придбаний у період шлюбу, та враховуючи, що відповідач не дбає про матеріальне забезпечення сім'ї, ухиляється від участі в утримання спільної дитини, не сплачує аліменти в розмірі достатньому для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування спільної дитини, усе це стало підставою для звернення до суду та свідчить про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, оскільки наведені обставини мають істотне значення, як то передбачають частини 2 та 3 статті 70 Сімейного кодексу України та просить суд відступити від рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на квартиру та кладову, що буде достатнім для ефективного захисту її прав та інтересів та інтересів їх спільної доньки.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 червня 2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Скриль Ю.А.
Ухвалою судді від 10.06.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 10.07.2025.
Ухвалою суду від 11.06.2025 задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мурашко І.С. про витребування доказів, з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях витребувано інформацію.
09.07.2025 до суду з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях надійшли витребувана інформація та документи.
Проведення підготовчого засідання неодноразово відкладалось з метою забезпечення належного повідомлення сторони відповідача про розгляд справи та отримання про це відповідної інформації.
У підготовче засідання, призначене на 10.07.2025, 29.07.2025 та 23.09.2025 відповідач не з'явився, причини неявки не повідомив, заяви та клопотання від нього до суду не надійшли. Згідно з довідкою АТ «Укрпошта», поштове повідомлення про вручення копії ухвали та повісток повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням відповідача про розгляд справи.
У підготовче засідання 23.09.2025 представник позивачки не з'явився, просив проводити підготовче засідання за його відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав та просив закрити підготовче засідання та призначити справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 23.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті. Судове засідання призначене на 16.10.2025.
Судове засідання 16.10.2025 відкладене з метою повторного повідомлення відповідач про розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 19.11.2025 представник позивачки позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, під час надання пояснень повідомив, що як на пісдтаву для відутплення від рівності часток у спільній сумісній власності, сторона позивача посилається на продаж автомобіля відповідачем без дозволу позивачки, придбаного за час шлюбу, та використання ним коштів на власні потреби.
У судові засідання 16.10.2025 та 19.11.2025 відповідач не з'явився, причини неявки суду не сповістив, відзив на позов не надав, про дату, час і місце їх проведення повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши аргументи та доводи представника позивачки, суд дійшов таких висновків.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 17.05.2012, зареєстрованому Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському району Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 534, про що видано Свідоцтво про одруження серії НОМЕР_5 від 17.05.2012.
Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 27 квітня 2023 року виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2024 шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується рішенням Малиновського районного суду, справа 521/384/24.
Під час перебування у шлюбі Позивач та Відповідач набули у спільну сумісну власність наступне нерухоме та рухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м., нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 2п. та автомобіль марки Dodge Journey, VIN код: НОМЕР_3 , 2016 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Вказане майно є спільною сумісною власністю Позивача та Відповідача в силу положень статті 60 Сімейного кодексу України, як такі, що були набуті за час шлюбу.
Верховний Суд в постанові від 11.04.2019 у справі № 339/116/16-ц дійшов наступних висновків: «Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя».
05.02.2019 році ОСОБА_2 (далі Пайовик) та Споживче товариство «Будова-Фінанс» уклали Договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 3/8-НП-БФ від 05 лютого 2019 року.
Згідно з п. 2.1. Договору Пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язується внести Частку в розмірі еквівалентному 54 366,00 доларів США, що на момент укладення Договору становить 1 491 259, 00 гривень виходячи з комерційного курсу «Середня продаж» долара США встановленого на сторінці інтернет за адресою: http://mmfm.com.ua/currency/auctюn/usd/buy/kiev на дату проведення платежу, що на дату укладення Договору станвоить 27,43 гривень за 1 долар США.
Відповідно до Додатку 1 до Договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 3/8-НП-БФ від 05 лютого 2019 року, ОСОБА_2 мав отримати у власність приміщення, що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , 3 секця, будівельний номер 8-НП, загальною площею 66,3 кв.м.
Відповідно до Додатку № 2 до вказаного Договору Порядок розрахунків сума вартості майбутньої квартири розбивалась на 5 платежів за наступним графіком: до 05.02.2019 - 370 662 гривень, до 05.05.2019 - 280 171 гривень, до 05.08.2019 - 280 171 гривень, до 05.11.2019 - 280 171 гривень, до 05.02.2020 - 280 084 гривень.
Згідно з Додатком № 3 до Договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 3/8-НП-БФ від 05 лютого 2019 року вказується план поверху та майбутнього об'єкту.
За вказаним Договором після сплати пайових внесків та побудови будинку Відповідач стане власником нежитлового приміщення орієнтовною площею 66,3 квадратним метри.
В Додатку № 3 до вказаного Договору зазначається план приміщення.
Загальна вартість майбутньої квартири становила 1 491 259 гривень.
15 травня 2020 року укладено Додаткову угоду до вказаного договору, якою були внесені зміни у Договір.
09 серпня 2021 року укладено Додаткову угоду до вказаного Договору згідно з якою було визначено цільовий внесок в розмірі 1 412 152,00 гривень та визначено пай в розмірі 7 096 гривен.
09.08.2021 Споживчим Товариством «Будова-Фінанс» видано довідку про виплату паю № 761, якою підтверджувався факт сплати ОСОБА_2 пайового внеску за приміщення в повному обсязі.
Вказана довідка була підставою для реєстрації за Відповідачем права власності на нежитлове приміщення загальною площею 68,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
09 серпня 2021 року між Відповідачем та СТ "Будова - Фінанс» було складено Акт взаєморозрахунків між СТ "Будова - Фінанс» та пайовиком згідно з яким сторонами було констатовано, що фактична площа приміщення складає 68,4 кв.м., а площа приміщення вказана у Специфікації (додатку № 1 до Договору) складає 66,3 кв.м. Сторонами було погоджено, що зміна площі приміщення, а також його плану відбулась за взаємною згодою Сторін, у зв'язку з чим Сторони не повинні проводити коригування сум.
09 серпня 2021 року між Відповідачем та СТ "Будова - Фінанс» складено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення № 188 (будівельний № 8-НП), у збудованому будинку за адресою: АДРЕСА_5 , згідно з яким Відповідач прийняв у власність нежитлове приміщення № 188 (будівельний № 8-НП), загальною площею 68,4 кв.м. В акті сторони засвідчили, що вони не мають жодних претензій одна до одної за взаємними зобов'язаннями, вважають їх належним чином і в повному обсязі виконаними.
Окрім того, Споживчим Товариством «Будова-Фінанс» було видано Довідку № 761-Т від 09 серпня 2021 року, згідно з якою підтверджується, що Відповідач є асоційованим членом СТ "Будова - Фінанс», а також те, що Відповідач отримав за актом приймання-передачі нежитлове приміщення № 188 (будівельний № 8-НП) за адресою: АДРЕСА_5 .
01.09.2021 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, об'єкт нежитлової нерухомості загальною площею 68.4 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2446561651101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 273109062 від 03.09.2021 року та технічним паспортом №ТІ01:1721-4859-5300-9494 від 27 серпня 2021 року.
За вказаним Витягом право власності за Відповідачем було зареєстровано на підставі довідки про виплату паю № 761 від 09.08.2021 виданою Споживчим товариством «Будова-Фінанс».
20 вересня 2021 року вказане приміщення було переведено з нежитлового в житлове та зареєстровано відповідне право власності на зазначену вище квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв.м., житлова площа 29.5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2446561651101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 275561625 від 20.09.2021 та технічним паспортом від 08.09.2021року № ТІ01:3937-5559-7983-0445.
За вказаним витягом право власності за Відповідачем було зареєстровано на підставі довідки про виплату паю № 761 від 09.08.2021 виданою Споживчим товариством «Будова-Фінанс»; технічного паспорту № ТІ01: НОМЕР_7 виданого 08.09.2021 ФОП ОСОБА_4 ; висновком № 1305465 виданого 08.09.2021 ФОП ОСОБА_4 .
Відповідно до висновку № 1305465 щодо технічної можливості зміни цільового призначення нежитлового приміщення № 188 в квартиру АДРЕСА_6 , обстежуєме нежитлове приміщення АДРЕСА_6 , загальною площею 68,4 кв.м., може експлуатуватися в якості житлового, оскільки відповідає вимогам і нормам, що представляються ДБН і СНІП для квартир та житлових приміщень, також згідно п. 1 переліку будівельних робіт, яке не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року № 406. Загальна площа 68,4 кв.м., житлова площа 29,5 кв.м.
Грошові кошти за вкзааними вище договрами, згідно з позицією сторони позивача, сплачувались зі спільних коштів сторін у справі.
Водночас на запитання суду щодо працевлаштування позивачки, розміру отриманого доходу під час перебування у шлюбі, стороною позивача інформації та відповідних доказів не надано; зазначено про те, що позивачка займалась вихованням дітей.
Окрім цього, 19 лютого 2019 року між Відповідачем та СП «Будова-Омега» було укладено Договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 4/1-Кп.
Згідно з п. 2.1. Договору Пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язується внести Частку в розмірі 64 500 гривень.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 4/1-Кп Специфікації нежитлового приміщення (комори) узгоджено, що об'єкт знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в 4 секції, на -1 поверсі, під будівельним номером нежитлового приміщення (комори) - 1.
Відповідно до Додатку № 2 до Договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 4/1-Кп порядку розрахунків між Відповідачем та СТ «Будова-Омега» узгоджено, що грошові кошти мають бути сплачені до 19.02.2019 року.
Відповідно до додатку № 3 до Договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 4/1-Кп узгоджено план нежитлового приміщення (комори).
20 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та СТ «Будова-Омега» укладено Додаткову угоду до вказаного договору, якою було внесено деякі пункти в договір.
29 січня 2021 року між Відповідачем та СТ «Будова-Омега» було укладено Додаткову угоду про внесення змін вказаного договору.
20 липня 2021 року між Відповідачем та СТ «Будова-Омега» укладено Додаткову угоду про визначення розміру Паю та Цільового внеску до Договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 4/1-Кп від 19.02.2019, згідно з якою було визначено цільовий внесок в розмірі 48 375 грн та визначено пай в розмірі 16 125 грн.
20 липня 2021 року між Відповідачем та СТ «Будова-Омега» укладено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення № 2п (будівельний № 1), у збудованому будинку за адресою: АДРЕСА_2 (будівельна адреса: АДРЕСА_2 ), згідно з яким ОСОБА_2 прийняв у власність нежитлове приміщення № 2п (будівельний № 1), загальною площею 4,2 квадратних метри. Сторони вказали, що вони не мають жодних претензій одна до одної за взаємними зобов'язаннями, вважають їх належним чином і в повному обсязі виконаними.
20 липня 2021 року СТ «Будова-Омега» було видано Довідку № 973-Т про включення до списку асоційованих членів СТ «Будова-Омега», згідно з якою підтверджується факт, що ОСОБА_2 є асоційованим членом СТ «Будова- Омега», а також те, що він отримав нежитлове приміщення № 2п (будівельний № 1) за адресою: АДРЕСА_2 .
20 липня 2021 року СТ «Будова-Омега» було видано Довідку про виплату Паю № 973, згідно з якою СТ «Будова-Омега» підтвердило, що Відповідачем було сплачено пайовий внесок станом на 20 липня 2021 року у повному обсязі та йому було надане нежитлове приміщення № 2п (будівельний № 1), загальною площею 4.2 кв.м., у будинку який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
22.09.2021 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 4,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2464600551100. Право власності було зареєстровано на підставі довідки про виплату паю № 973 від 20.07.2021 виданої СТ «Будова-Омега», що підтверджується Витягом № 276676789 від 25.09.2021 року.
Окрім того на вказаний об'єкт Відповідачем було отримано Технічний паспорт № ТІ01:6964-9163-0854-2948.
Отже, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідачем було набуто вказане майно під час шлюбу, а отже вказана квартира та кладова є спільною сумісною власністю сторін та підлягає розподілу.
Також судом встановлено, що сторони в період перебування у шлюбі придбали за спільні кошти Dodge Journey, VIN код: НОМЕР_3 , 2016 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 09.12.2021 року.
Згідно з витребуваною судом з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях інформації, транспортний засіб Dodge Journey, VIN код: НОМЕР_3 , 2016 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2024, укладеного з суб'єктом господарювання ТОВ «ЮНІКАРС», який діяв на підставі договору комісії, від імені та в інтересах ОСОБА_2 , було перереєстровано на нового власника ОСОБА_5 . Загальна вартість транспртного засобу складає 200 000 гривень. Свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 . Орган державної реєстрації ТСЦ №8041 РСЦ ГСЦ МВС і м. Києві.
Суд бере до уваги, що позивачкою не заявлено позовних вимог про розподіл спільного автомобіля.
Відповідно до ч. 1ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно з ч. 2 ст. 368 ЦК України суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.3,4 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.3 ст.71 СК України).
При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4,5 ст.71 СК України).
Суд також зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Також статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18) вказано, що презумпцію спільності майна подружжя спростовує той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном.
Верховний суд в постанові від 09.07.2021 у справі № 161/8116/19 зробив наступні висновки: «Верховний Суд зазначає, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя».
Отже судом установлено, що вищезазначене майно набуте у період шлюбу, за спільні кошти подружжя та є спільним сумісним майном.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Щодо відступлення від частки та її збільшення
Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Сторона позивача вважає, що відповідач відчужив спірний автомобіль, який придбано за спільні кошти в період шлюбу та грошові кошти витратив на особисті потреби та не в інтересах сім'ї. Окрім того, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї та ухилявся від участі в утриманні спільної дитини. Не надавав матеріальної підтримки для сім'ї, не виконує обов'язки по утриманню спільної дитини - ОСОБА_3 . Аліменти на утримання дитини стягуються у примусовому порядку.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя та яке використане саме в інтересах сім'ї.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Крім того якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18(провадження № 61-14494св20).
Відповіднодо статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Судом установлено, що спірне майно сторонами було придбано саме в офіційно зареєстрованому шлюбі. Отже у справі, яка розглядається судом, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно сторонами не спростована.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, системний аналіз вищенаведених норм закону, дає правові підстави суду визнати, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2446561651101 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 4.2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2464600551100, є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Ураховуючи, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2446561651101 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 4.2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2464600551100, набуті сторонами за час спільного проживання, тобто майно є об'єктом спільної сумісної власності, виходячи з правил рівності часток у спільному майні, суд дійшов висновку про необхідність виділити у власність позивачці та відповідачу по 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2446561651101 та 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 4.2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2464600551100.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 910/14452/20, вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Згідно з частинами 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.
Суд не погоджується із доводами сторони позивача щодо наявності підстав для відступу від рівності часток.
Сукупність встановлених обставин та наданих суду доказів не свідчить про наявність підстав для відступу від рівності часток при поділі спільного майна подружжя.
Зазначаючи про те, що відповідач відчужив автомобіль без відома позивачки, та використав грошові кошти на власні потреби, сторона позивача не підтверджує достатніми, належними, допустимими та достовірними доказами. Вимог про розподіл автомобілю позивачкою не заявлено.
Також позивачкою не доведено про наявність ухилення відповідача від утримання дитини та не надано доказів про наявність значної суми заборгованості по сплаті аліментів, на підтвердження того, що відповідач ухиляється від утримання дитини, також суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів працевлаштування позивачки, що не спростовує того, що в даній сім'ї працював один відповідач, та усе майно придбано лише за його заробітну плату, отже усе це свідчить про відсутність даних обставин, що мають істотне значення для вирішення спору в частині відступлення від засад рівності часток подружжя.
Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору
На підставі ст.141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають понесені судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору в розмірі 3633,60 гривень (7267,20:2=3633,60 )
Керуючись Конституцією України, статтями 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, статтями 15, 16, 321, 331, 376, 386, 372 ЦК України, статтями 12, 13, 7, 10, 76-81, 133, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м. та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 2п.
У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2446561651101.
У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 2п, загальною площею 4.2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2464600551100.
У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68.4 кв. м., житлова площа 29.5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2446561651101.
У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 4.2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2464600551100.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_7 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_7 .
Рішення суду проголошене та підписане 28.11.2025.
Суддя Ю. А. Скриль