Справа № 462/7473/25
28 листопада 2025 року Залізничний районний суд міста Львова у складі головуючого судді Кирилюка А. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у міста Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Позовні вимоги.
Уповноважений представник позивача ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» - адвокат Усенко М. І., 29.09.2025 року (вх. № 21501) звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовною заявою (документ сформований у системі «Електронний суд» від 12.09.2025 року), у якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 5515683 від 20.12.2022 року у розмірі 35 250 грн 00 коп. та понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.12.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит № 5515683, відповідно до умов якого
відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 10 000 грн. 00 коп. на умовах визначених кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений договором. Пункт 7.1. кредитного договору визначає, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Укладаючи кредитний договір відповідач та ТзОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. З огляду на викладене, зазначає, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Зазначає, що кредитодавець виконав покладені на нього обов'язки, а позичальник ні. Між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №98-МЛ/Т від 30.05.2023 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за Кредитним договором № 5515683 від 20.12.2022 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.
З огляду на наведене, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит у розмірі 35 250 грн. 00 коп. та понесені судові витрати.
Рух справи в суді.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 року визначено головуючого суддю Залізничного районного суду м. Львова - Кирилюка А. І. (а.с. 48).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 50-51).
Позиція учасників справи.
У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 20.12.2022 року між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву до Договору про споживчий кредит. (а.с. 20зворот-21).
Так, 20.12.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТзОВ «Мілоан» з Анкетою-заявою на кредит в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті позивача ТзОВ «Мілоан».
Відповідно до Законом України «Про електронну комерцію» відповідачу було направлено електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор U35483, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 5515683 від 20.12.2022 року, що підтверджується довідкою про ідентифікацію. (а.с. 28зворот).
Таким чином було укладено договір про споживчий кредит №5515683, у якому відповідно до п. 1.1 кредитодавець зобов?язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1,3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов?язується повернути Кредитодавціо кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п. 1.4. Договору та виконати інші зобов?язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов?язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов?язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. У відповідності до п 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000.00 гривень. Пунктом 1.3. кредит передбачено, що такий надається загальним строком на 105 днів з 20.12.2022 року (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 04.01.2023 року (рекомендована дата платежу). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 04.04.2023 року (дата остаточного погашення заборгованості). (а.с. 21зворот-26).
Відповідно до п. 6.3 договору про споживчий кредит приймаючи пропозицію банку про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами у тому числі правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього договору.
Отже скріпивши Анкету-заяву підписом одноразовим ідентифікатором, у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема у ОСОБА_1 виникло зобов'язання оплачувати послуги банку, що виникають у результаті використання платіжних карток, згідно тарифів та повернути кредит та сплатити комісію за надання фінансового інструменту і відсотки у складі щомісячних платежів.
Дата укладення договору є дата підписання клієнтом анкети-заяви.
Відповідно до умов передбаченими в Анкеті-заяві, кредит виданий 20.12.2022 року строком на 15 днів та повинен бути повернений 04.01.2023 року. У Анкеті-заяві передбачена одноразова комісія за надання кредиту у розмірі 500 грн 00 коп., також перебачено нарахування процентів за користування кредитом від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування за ставкою 0.10 відсотки у сумі 150 грн 00 коп.
Згідно з паспорту споживчого кредиту, стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 3 %, від фактичного залишку кредиту за кожен день з моменту виникнення заборгованості. (а.с. 27зворот-28).
Відповідно п. 4.2. Договору про споживчий кредит у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування, має право нарахувати проценти за стандартною ставкою передбаченою п. 1.5.3 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної ставки, передбаченої п. 1.6 Договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог кредитодавця.
Між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №98-МЛ/Т від 30.05.2023 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за Кредитним договором № 5515683 від 20.12.2022 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. (а.с. 31-35).
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог №98-МЛ/Т від 30.05.2023 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», витяг з якого долучено до позовної заяви, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35 250 грн 00 коп. (а.с. 36зворот).
Так позивач 12.09.2025 року направив відповідачу досудову вимогу про погашення кредиту.(а.с. 38).
Копією платіжного доручення №89524443 від 10.12.2022 року підтверджується, що кредитодавець виконав умови договору та надав кредит відповідачу у розмірі 10 000 грн 00 коп. (а.с. 29).
Тому, надавши суму кредиту позичальнику, позивач виконав умови укладеного кредитного договору (Договір про споживчий кредит №5515683), однак, відповідач всупереч умовам такого свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту належним чином не виконував, внаслідок чого має заборгованість (згідно графіку платежів за договором про споживчий кредит № 5515683 від 10.12.2022 року) перед позивачем на загальну суму 35 250 грн 00 коп. (а.с. 13зворот).
Так, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Застосоване судом законодавство.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Також суд зазначає, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За нормою ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, §29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23,25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.
У рішенні «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003 року, § 36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов'язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» № 4909/04 § 58 ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Мотиви прийняття рішення та висновки суду.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Водночас, згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Згідно із ч. 3 ст. 55 вказаного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
У своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата ВС констатувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
З постанови Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 провадження N 14-44цс21 вбачається, що ВП констатувала, що умову договору плату за управління кредитом слід визнати недійсною, оскільки із змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані банком, встановлено комісію, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Проте не встановлена конкретна ціна кожної послуги. Відповідно до графіка щомісячних платежів, зазначена сукупна вартість комісії з розрахунком на кожен місяць. Тобто банк встановив плату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно.
Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов'язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості, після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» викладено в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 (провадження№ 61-11866св21).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено висновки, відповідно до яких у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та одноразово при наданні кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахування наведеного суд зазначає, що умовами договору позик визначено комісію (плату) за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняла частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому в частині її стягнення слід відмовити.
Разом з цим, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі № 664/1261/16-ц (провадження № 61-25248св18), від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18 (провадження № 61-11473св19), від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20). Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказаної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов'язань дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Суд вважає, що нарахована позивачем сума по відсотках за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в електронному договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цих сум заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача як споживача надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов'язання.
Суд враховує, що приписами ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Указані вище позиції також підтримав Львівський апеляційний суд у постанові від 04 лютого 2025 року у справі № 453/872/24 (провадження № 22-ц/811/2739/24).
З огляду на наведене, суд при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов'язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру заборгованості по кредиту, а саме: до 10 000 грн. 00 коп.
На переконання суду, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин, враховуючи знецінення валюти гривні та інфляцію в Україні.
Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по справі.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції № 23099 від 19.09.2025 року (а.с. 11) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 00 коп.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 374 грн 41 коп.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається із матеріалів справи, попередній розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 8 000 грн. 00 коп.
Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:
- копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року (а.с. 40зворот);
- детальний опис наданих послуг від 05.09.2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.03.2024 року (а.с. 41зворот);
Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).
Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).
Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.
Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Так, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з невеликою кількістю доказів.
Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 3 000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 5515683 від 20.12.2022 року у розмірі - 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - 1 374 (одну тисячу триста сімдесят чотири) грн 41 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1/копр.28);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: