Справа № 515/1787/24
Провадження № 2/513/518/25
Саратський районний суд Одеської області
28 листопада 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді Рязанової К.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Филипчук Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення помилково нарахованих коштів, -
20 листопада 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Опольська Н.М. звернулася з позовом до Татарбунарського районного суду Одеської області до ОСОБА_2 про стягнення помилково нарахованих коштів, в якій просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно сплачені кошти у сумі 60816,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з відповідачем ОСОБА_2 . ОСОБА_1 (далі позивач) перебував у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2008 року, який рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 вересня 2011 року був розірваний. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 березня 2022 року з позивача стягують аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11 січня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. З грудня 2010 року позивач проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . 27 жовтня 2022 року ОСОБА_6 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом про стягнення з позивача на її користь аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення повноліття. Рішенням Вінницького міського суду від 20 січня 2023 року з позивача стягують аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. 17 листопада 2022 року позивачем було подано позов до Татарбунарського районного суду про зменшення розміру аліментів. Рішенням Татарбунарського районного суду за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 04 липня 2023 року щодо зменшення розміру аліментів було відмовлено. 04 вересня 2023 року позивачем було подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду на рішення Татарбунарського районного суду від 04 липня 2023 року про зменшення розміру аліментів. Постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Одеського апеляційного суду на рішення Татарбунарського районного суду від 04 липня 2023 року про зменшення розміру аліментів залишено без задоволення. Наразі стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відбувається примусово в межах виконавчого провадження №27870190 від 22 липня 2011 року. Поряд з цим, Позивачем на картковий рахунок ОСОБА_2 надсилались грошові перекази (щодо підтвердження платежів копії квитанцій містяться у додатках до позовної заяви), які позивач вважає їх такими, що сплачені безпідставно в якості аліментів, оскільки в даному випадку відбувається примусове стягнення коштів згідно виконавчого провадження №27870190 від 22 липня 2011 року, з огляду на наступне. Як убачається 60 816, 15 грн з позивача було стягнуто аліментів в примусовому порядку в межах виконавчого провадження №27870190 від 22 липня 2011 року, тому кошти, що є предметом спору сплачені позивачем на користь ОСОБА_2 безпідставно. Виходячи з того, що аліменти були стягнуті з позивача примусово, в рамках виконавчого провадження, їх сплата не може вважатися такою, що відбувається в добровільному порядку. Отже, умов, які б перешкоджали стягненню із відповідача безпідставно набутих коштів, не встановлено.
Розпорядженням в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області О.А. Дем'янової від 20 листопада 2024 року цивільна справа передана до Саратського районного суду Одеської області, куди вона надійшла 18 грудня 2024 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, розподілена судді Рязановій К.Ю.
Ухвалою судді Саратського районного суду Одеської області від 20 грудня 2024 року цивільну справу № 515/1787/24 передано за підсудністю до Татарбунарського районного суду Одеської області.
Ухвалою судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 січня 2025 року зазначена цивільна справа була повернута до Саратського районного суду Одеської області. Справа надійшла до Саратського районного суду Одеської області 17 лютого 2025 року.
Ухвалою судді Саратського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10-ти днів з дня отримання даної ухвали. 13 березня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою судді Саратського районного суду Одеської області від 19 березня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
09 червня 2025 року через систему «Електронний суд» до суду від представника відповідача адвоката Чумаченка С.О. надійшов відзив на позовну заяву в якій представник просив поновити ОСОБА_2 пропущений процесуальний строк на подання відзиву по справі № 515/1787/24, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, застосувати позовну давність до вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно сплачені кошти в розмірі 60 816,15 грн, а саме на суму 21 810,91 грн, що заявлена до стягнення поза межами строків позовної давності (у разі часткового задоволення позовної заяви).
Відзив обґрунтований тим, що на примусовому виконанні Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 27870190 з виконання виконавчого листа №2-835, виданого 17 лютого 2011 року Татарбунарським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 (зміна прізвища на ОСОБА_8 за укладення шлюбу з гр. ОСОБА_9 20 лютого 2015 року) аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 300 грн щомісячно, починаючи з 22 вересня 2010 року до повноліття сина, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 . З наданого Позивачем до позову розрахунку заборгованості зі сплати аліментів з 22 вересня 2010 року по 30 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № 27870190 вбачається, що тривалий час з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі, щомісячно, стягувались у мізерному розмірі, в сумі 300 грн. З позовом про стягнення аліментів ОСОБА_7 звернулась 18 листопада 2009 року, що вбачається з виконавчого листа форма № 3, справа № 2-835 від 2010 року. Таким чином, ще з 18 листопада 2009 року ОСОБА_8 ( ОСОБА_7 ) залишилась проживати сама з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому на той момент було менше одного року, а саме - 11 місяців. Усвідомлюючи, що ОСОБА_1 є безробітним, а також, що доказів наявності у нього високих та офіційних доходів у ОСОБА_11 не має, вона досягла усної домовленості з ОСОБА_1 про те, що він буде надавати їй грошові суми як засіб до існування, додаткові витрати на дитину, кошти на її утримання понад визначені судом 300 грн на утримання дитини. ОСОБА_1 обіцяв, що за можливості буде додатково допомагати ОСОБА_2 . Зокрема, дитина, ОСОБА_3 , починаючи приблизно з 8 річного віку та протягом шкільного віку 3 роки займався у музичній школі, відвідував секції з футболу близько 2 років, пів року займався англійською мовою, заняття англійською коштувало 200 грн./год та проходило двічі на тиждень. При цьому, тривалий час протягом навчання дитини у школі ОСОБА_11 здавала 300 грн щомісячно у фонд школи, що вже дорівнює розміру аліментів який тривалий час стягувався у виконавчому провадженні. Крім того, аналогічний фонд був ще в дитячому садочку, спочатку 80 грн, потім 150 грн. Також, в дитини були часті проблеми з зубами, були часті та непередбачувані візити до стоматолога, дитині встановили ортодентичні тримачі (брекети), що коштувало близько 1000 доларів США. Водночас, дитина відвідувала літні оздоровчі табори. Так, з матеріалів виконавчого провадження убачається, що на підтвердження розміру самостійно сплачених на рахунок стягувачки аліментів ОСОБА_1 надав державному виконавцю квитанції та платіжні доручення за період 2010-2022 років, водночас у переважній кількості вказані квитанції, що враховувались державним виконавцем у графі “призначення платежу» не місили зазначення про перерахування грошових коштів як аліментів, натомість у квитанціях від 15 листопада 2010 року №22, від 08 лютого 2011 року №10, від 27 вересня 2012 року №41 та від 17 грудня 2010 року № 9 у такій графі зазначено про перерахування коштів як “допомоги родичів», при цьому відправником цих коштів за останньою квитанцією є особа, яка не є стороною виконавчого провадження - ОСОБА_12 . ОСОБА_1 нічого не заважало в призначенні платежу зазначити, що він сплачує саме аліменти за виконавчим провадженням № 27870190, а не додаткові витрати на утримання дитини, надання дитині та її матері коштів для існування, але було вказано, наприклад, «допомога родичів». По-перше, з огляду на те, що ОСОБА_1 кошти перераховувались добровільно, систематично та за відсутності рахункової помилки відсутні підстави вважати, що вказані кошти набуті безпідставно. По-друге, Відповідачка сприймали вказані кошти саме як додаткова допомога, додаткові витрати на дитину, необхідні як засіб до існування, що добровільно перераховувались Позивачем. По-третє, Позивач як він зазначає у позові сприймав вказані кошти саме як аліменти. По-четверте, в матеріалах справи відсутні докази того, що Позивач помилився при перерахуванні коштів, заявляв обґрунтовані вимоги про їх повернення до Відповідачки. Наприклад, ОСОБА_1 (боржник) сплатив у певному місяці коштів більше ніж мав за рішенням суду і не повідомляє ОСОБА_2 , не надсилає їй листа про те, що він помилився, переплатив зайві кошти, не прохає - поверни будь-ласка. Звісно, що ОСОБА_2 сприймала такі переплати як додаткову допомогу згідно з раніше досягнутими домовленостями.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 30 червня 2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Чумаченка Святослава Олександровича про поновлення строку на подання відзиву на позов та прийняття відзиву до розгляду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення помилково нарахованих коштів, задоволено. Поновлено відповідачу ОСОБА_2 строк для подання відзиву на позов у вказаній цивільній справі та прийнято до розгляду поданий представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Чумаченко Святославом Олександровичем відзив на позов.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 26 серпня 2025 року закрито підготовче судове засідання, справа призначена до судового розгляду на 29 вересня 2025 року на 14:00 годину.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Опольська Н.М. у судовому засіданні 04 листопада 2025 року зазначила, що кошти, які сплачені вони є помилково нараховані, тому просять позов задовольнити. Позивач коли перераховував кошти вважав, що сплачує аліменти на дитину. У судове засідання 28 листопада 2025 року представник не прибула, надала заяву про розгляд справи без участі позивача та без її участі.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Чумаченко С.О. у судове засідання не прибув, від нього надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача. Проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов до такого висновку.
Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 22 грудня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 вересня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_13 було розірвано.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 березня 2022 року змінено розмір стягнення аліментів, визначений рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 18 листопада 2009 року. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11 січня 2022 року, до досягнення ним повноліття.
Постановою державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Шаповал Тетяною Юріївною відкрито виконавче провадження № 69509314, на підставі виконавчого листа № 515/29/22 виданого 06 червня 2022 року Татарбунарським районним судом Одеської області.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якої діє представник адвокат Кокарєв Андрій Павлович задоволено частково. Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 липня 2023 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_2 , на дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 27870190 задоволено частково. Визнано неправомірними постанову старшого державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бачинської Марії Вікторівни від 19 серпня 2022 року про закінчення виконавчого провадження № 27870190 та рішення старшого державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бачинської Марії Вікторівни щодо винесення цієї постанови. Зобов'язано Третій державний відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 15-А, код ЄДРПОУ 34983389, в особі начальника, скасувати постанову старшого державного виконавця Бачинської М.В. від 19 серпня 2022 року про закінчення виконавчого провадження № 27870190 від 22 липня 2011 року з виконання виконавчого листа № 2-835, виданого 17 лютого 2011 Татарбунарським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 300,00 грн щомісячно, починаючи з 22 вересня 2010 року. Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бачинської Марії Вікторівни щодо врахування на підтвердження сплати заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні № 27870190 від 22 липня 2011 року квитанцій (або їх копій) на загальну суму 60 816,15 грн. Зобов'язано Третій державний відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 15-А, код ЄДРПОУ 34983389 в особі начальника, скасувати розрахунки заборгованості зі сплати аліментів у період з 22 вересня 2010 року по 31 грудня 2021 року у період з 01 грудня 2021 по 11 лютого 2022 року, складені у виконавчому провадженні № 27870190 від 22 липня 2011 року. Зобов'язано Третій державний відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 15-А, код ЄДРПОУ 34983389, в особі начальника, скласти новий розрахунок заборгованості по аліментам у виконавчому провадженні № 27870190 від 22 липня 2011 року, що підлягає індексації, з врахуванням вимог чинного законодавства.
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів з 22 вересня 2010 року по 30 листопада 2021 року, виконавче провадження 27870190, сукупний розмір заборгованості з моменту відкриття виконавчого провадження у боржника ОСОБА_1 становить 0,00 грн.
З матеріалів справи убачається, що на підтвердження розміру самостійно сплачених на рахунок стягувачки аліментів позивач надав квитанції та платіжні доручення, виписку з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк».
З наданої представником позивача виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 20 вересня 2021 року, ОСОБА_1 були здійсненні грошові перекази одержувачу ОСОБА_2 , 12 грудня 2016 року на суму 1000,00 грн, 24 квітня 2017 року на суму 1000,00 грн, 19 червня 2017 року на суму 1497,00 грн, 11 лютого 2019 року на суму 2010,05 грн (коментар до платежу AL?MENTI), 11 травня 2019 року на суму 2010,05 грн, 18 липня 2019 року на суму 1057,54 грн (коментар до платежу AL?MENTI), 28 серпня 2019 року на суму 2512,56 грн, 13 листопада 2019 року на суму 1005,03 грн, 25 листопада 2019 року на суму 795,00 грн, 23 липня 2020 року на суму 1996,00 грн, 07 жовтня 2020 року на суму 2595,00 грн, 14 грудня 2020 року на суму 1996,00 грн, 22 березня 2021 року на суму 2495,00 грн, 17 травня 2021 року на суму 2495,00 грн, 14 липня 2021 року на суму 2994,00 грн, 06 вересня 2021 року на суму 1507,54 грн (коментар до платежу AL?MENTI). На загальну суму у розмірі 28965,77 грн.
Так, у трьох грошових переказах на суму 2010,05 грн - 11 лютого 2019 року, 1507,54 грн - 18 липня 2019 року, 1507,54 грн - 06 вересня 2021 року, заначено в описі транзакції - поповнення картки AL?MENTI (а.с.71-72).
Як вбачається з копії квитанції № 22, дата здійснення операції 15 листопада 2010 року, платник ОСОБА_1 , отримувач Заборг. за перекази ч/з плат. системи, загальна сума 900,00 грн, призначення платежу Приймання готівки для переказу по системі Privat Money по Україні отримувач ( ОСОБА_7 ) Допомога родичів.
Як вбачається з копії квитанції № 9, дата здійснення операції 17 грудня 2010 року, платник ОСОБА_12 , отримувач Заборг. за перекази ч/з плат. системи, загальна сума 600,00 грн, призначення платежу Приймання готівки для переказу по системі Privat Money по Україні отримувач ( ОСОБА_7 ) Допомога родичів.
Як вбачається з копії квитанції № 10, дата здійснення операції 08 лютого 2011 року, платник ОСОБА_1 , отримувач Заборг. за перекази по Privat Money, загальна сума 450,00 грн, призначення платежу Приймання готівки для переказу по системі Privat Money по Україні отримувач ( ОСОБА_7 ) Допомога родичів.
Як вбачається з копії квитанції 41, дата здійснення операції 27 вересня 2022 року, платник ОСОБА_1 , отримувач Заборг. за перекази по Western Union, загальна сума 500,00 грн, призначення платежу Приймання готівки для переказу по системі Western Union по Україні отримувач ( ОСОБА_7 ) Допомога родичів.
Судом також досліджені квитанції та платіжні доручення, водночас більша частина у графі призначення платежу не містять зазначення про перерахування грошових коштів як аліментів, зазначено про перерахування коштів як допомога родичів, перерахунок особових коштів (а.с.73 - 75, 78), при цьому відправником цих коштів за однією з квитанцій є особа, яка не є стороною виконавчого провадження - ОСОБА_12 (а.с.74). З наданих копій квитанцій не є можливим встановити призначення платежу, платника, отримувача, розмір сплаченої суми, в деяких випадках сума прописана ручкою (а.с. 68 зворот, 76, 77, 79, 81, 82, 83, 85, 86, 88, 89, 90, 93, 94, 96, 97, 98, 99, 102, 104, 105, 107, 108, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118).
Крім того, в матеріалах справи містяться квитанції на суму 3700,00 грн, 1000 грн, 3700 грн, 400 грн за грудень 2024 рік, 14 грудня 2022 року - 726,91 грн, 03 березня 2023 року - 10000,00 грн (68-69), отримувач - третій відділ державної виконавчої служби у м.Вінниці.
Квитанція від 30 грудня 2021 року на суму 5000,00 грн призначення - аліменти (а.с. 80), 11 лютого 2019 року на суму 2000,00 грн - аліменти (а.с.84), 22 травня 2018 року - 1500,00 грн - аліменти (а.с. 87), 04 грудня 2015 року - 1000,00 грн - аліменти (а.с. 100), 16 квітня 2014 року - 500 грн (а.с. 103).
Як вбачається із розрахунку заборгованості за період зі сплати аліментів за період 22 вересня 2010 року по 30 листопада 2021 року, кошти у сумі 2000,00 грн, 1500,00 грн і 1000,00 грн зараховані як сплачені божником та стягнені виконавцем. Щодо суми 16 квітня 2014 року, виконавцем за квітень врахована сума 997,50 грн, однак доказів того, що 500 грн (а.с.103) не входять у дану суму стороною позивача належними та допустимими доказами не доведено. Крім того, розрахунок надано по 30 листопада 2021 року, що позбавляє суд можливості перевірити зарахування коштів у сумі 5000,00 грн. Також, перекази на суму 2000,00 грн - 11 лютого 2019 року, 1500,00 грн - 18 липня 2019 року, 1500,00 грн - 06 вересня 2021 року, заначено в описі транзакції - поповнення картки AL?MENTI (а.с.71-72), відповідно до розрахунку зараховані виконавцем на сплату аліментів.
Актуального розрахунку заборгованості по аліментам станом на дату звернення із даним позовом суду не надано.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Статтями 77-80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України).
Вирішуючи позов по суті, суд також, звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття стягувачем майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання рішення суду не вважається безпідставним.
Факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов'язків щодо дитини, визначених розділом ІІІ Сімейного кодексу України (далі - СК України), у тому числі обов'язків щодо утримання дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у статті 180 СК України, за змістом якої батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню.
Аналіз ч. 1 ст. 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов'язків проголошується принципом міжнародного договірного права.
ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п'ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
На підставі ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті аліменти, якщо їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки і недобросовісності з боку набувача.
Звертаючись із позовом про повернення безпідставно набутих коштів (аліментів) позивач посилався на те, що наразі стягнення аліментів з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 відбувається примусово в межах виконавчого провадження №27870190 від 22 липня 2011 року. Поряд з цим, позивачем на картковий рахунок ОСОБА_2 надсилались грошові перекази, які позивач вважає, що в даному випадку відбувається примусове стягнення коштів згідно виконавчого провадження №27870190 від 22 липня 2011 року. Як убачається 60816,15 грн з позивача було стягнуто аліментів в примусовому порядку в межах виконавчого провадження №27870190 від 22 липня 2011 року, тому кошти, що є предметом спору сплачені позивачем на користь ОСОБА_2 безпідставно.
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів з 22 вересня 2010 року по 30 листопада 2021 року, виконавче провадження 27870190, сукупний розмір заборгованості з моменту відкриття виконавчого провадження у боржника ОСОБА_1 становить 0,00 грн.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у період з 2010 року по 2021 рік, аліменти на утримання сина не сплачував у повному обсязі, разом з дитиною не проживав, протилежного під час судового розгляду не встановлено. У справі відсутні дані про те, що здійснення вказаних у позові платежів є результатом рахункової помилки чи недобросовісності набувача коштів.
Квитанції на а.с. 68 зворот, 73, 74, 75, 76-79, 81, 82, 83, 85, 86, 88, 89, 90, 93, 94, 96, 97, 98, 99, 102, 104, 105, 107, 108, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, суд вважає неналежними, недопустимими, недостовірними та недостатніми доказами, у розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України, оскільки як зазначив суд раніше по тексту рішення, вони не містять зазначення про перерахування грошових коштів як аліментів, зазначено про перерахування коштів як допомоги родичів, не є можливим встановити призначення платежу, платника, отримувача, суму коштів та деякі суми написані ручкою.
Відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
На переконання суду, повернення отриманих за тривалий час коштів (аліментів) може зашкодити інтересам дитини та поставити під загрозу її право на належний рівень життя та гармонійний розвиток її особистості.
Зокрема, ч.1 ст. 185 СК України передбачає, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
При цьому, згідно частини 2 вказаної статті розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину визначається за рішенням суду лише в разі спору.
Тобто участь того з батьків з кого присуджено стягнення аліментів на дитину у додаткових витратах на неї у добровільному порядку чинним законодавством не виключена. У даній справі, аліментні кошти витрачались на утримання дитини, зворотного позивачем не доведено.
З цих підстав, суд відхиляє доводи позивача щодо недобросовісності відповідача в отриманні коштів та розпорядженні ними.
Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_2 використала перераховані позивачем суми коштів, не за цільовим призначенням, не в інтересах дитини.
При цьому, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, а не її матері.
Відтак, посилання позивача на недобросовісність дій відповідача, не знайшли свого підтвердження.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Враховуючи викладені обставини у їх сукупності, оскільки відповідач ОСОБА_2 отримувала аліменти за чинним судовим рішенням, яке виконувалось не постійно, а періодами, у тому числі, і за відсутності рахункової помилки та недобросовісності її дій, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову. Також щодо спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Однак, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку із чим підстави для вирішення питання щодо застосування позовної давності вістуні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 134, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 1212, 1215 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 186, 197 СК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення помилково нарахованих коштів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: Адвокат Опольська Наталя Михайлівна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 000508 видане на підставі рішення Ради адвокатів Вінницької області від 19 червня 2019 року.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник відповідача: адвокат Кокарєв Андрій Павлович, свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю №001355 від 27 квітня 2018 року, видане Радою адвокатів Миколаївської області, АДРЕСА_3 .
Представник відповідача: адвокат Чумаченко Святослав Олександрович, свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю №003345 від 20 червня 2018 року, видане Радою адвокатів Одеської області, АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення складено 28 листопада 2025 року.
Суддя К. Ю. Рязанова