Справа № 487/6146/20
Провадження № 2/487/31/25
28.11.2025 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого - судді: Нікітіна Д.Г.,
за участю секретаря: Марченко О.С.
представника позивача: ОСОБА_1
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
22.10.2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
06.05.2025 ухвалою суду залучено ОСОБА_4 до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.
Від представника третьої особи надійшло клопотання, в якому просить зупинити провадження у справі № 487/6146/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів до припинення перебування Відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Під час судового засідання виникло питання щодо зупинення провадження по справі у зв'язку із перебуванням відповідача ОСОБА_3 в лавах ЗСУ за мобілізацією та наявної інформації щодо його зникнення без вісті під час виконання бойового завдання.
Представник позивача вважала за можливе проводити розгляд справи.
Інші учасники в судове засідання не з'явились про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином. Про причини неявки суду не повідомлено, заяв та клопотань не надходило.
Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до такого.
У статті 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Випадки, коли суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині 1 статті 251 ЦПК України.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини 1 статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, від 21.10.2010, § 47).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
До основних засад судочинства ч. 3 ст. 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.
Виходячи зі змісту ст. 12, ч. 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона реалізує свої процесуальні права на власний розсуд з метою досягнення бажаного процесуального результату.
Приписи п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України мають своєю метою захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Вони покликані забезпечити об'єктивний розгляд справи.
Провадження у справі підлягає зупиненню лише у випадку наявності обставин, які перешкоджають розгляду справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України 07.10.2015 у справі №6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».
У постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 у справі №6-1957цс16 висловлено позицію, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.08.2022 у справі №461/5209/19 вказано, що: «22.08.2022 позивач ОСОБА_4 звернувся до суду касаційної інстанції із клопотанням про зупинення провадження у справі №461/3554/21 у зв'язку з тим, що він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, військовослужбовець не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій. На підтвердження клопотання про зупинення провадження у справі позивач надав довідки із військової частини НОМЕР_1 від 08 серпня 2022 року №2/762 та № 2/761. Пунктом 2 частини першої ст.251 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Оскільки, позивачем надані докази його перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі № 461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».
Аналогічні правові висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №753/19628/17.
Таким чином, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Вказана правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №456/2541/19.
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.08.2022 у справі №461/5209/19 зазначено: «Оскільки, позивачем надані докази його перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі №461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».
Аналогічні за змістом висновки викладені у судових рішеннях Верховного суду в справах від 14.12.2022 №757/52540/16-ц та від 17.01.2023 №501/1699/17.
Отже, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, в матеріалах цивільної справи мають бути докази не лише перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а й докази того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема безпосередньо приймають участь у виконанні бойових завдань.
Судом також враховується правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 по справі №754/947/22, що правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі.
Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.
Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.
Водночас обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.
Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя. Подібні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 15 серпня 2023 року у справі № 174/760/21 та від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20606/21. Так, у справі № 174/760/21 позивач, який був призваний на військову службу по загальній мобілізації та направлений до військової частини, заперечував проти зупинення провадження у справі, проте відповідач наполягав на зупиненні провадження у справі з апеляційного перегляду рішення, ухваленого не на його користь. Урахувавши наведені обставини, а також те, що приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України мають своєю метою захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан та покликані забезпечити об'єктивний розгляд справи, Касаційній цивільний суд у складі Верховного Суду вважав, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про зупинення провадження, оскільки інститут зупинення провадження у справі не може бути застосований у цій справі на шкоду інтересам позивача, меті цього інституту та принципам цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду.
Проте в будь-якому разі така його воля до продовження судового розгляду має правове значення винятково для суду певної судової інстанції, в якій було здійснене це волевиявлення.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в оцінці процесуального обов'язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстав для зупинення провадження у справі.
Застосування правила, сформульованого у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано, становитиме прояв надмірного формалізму. Таке застосування перетворить захисну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, стане наслідком невиправданого затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд, що є несумісним із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції.
Такий стан речей має зберігатися до тих пір, поки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не повідомить суду про бажання скористатися гарантією, визначеною пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Третьої судової палати щодо наявності підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні положення містяться в пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та пункті 5 частини першої статті 236 КАС України), сформульованих у постановах колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20, від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2025 року у справі № 904/4027/22 та колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 852/2а-1/24 (провадження № А/990/24). У наведених справах вирішувалися питання щодо зупинення провадження у справі за участю сторони, яка була військовослужбовцем.
Отже, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 проходить військову службу в лавах ЗСУ, а саме у в/ч НОМЕР_1 на посаді старшого бойового медика ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону.
З копії акту службового розслідування за фактом зникнення безвісти від 15.09.2024 судом встановлено, що сержант ОСОБА_3 зник безвісти 07.09.2024 під час виконання військового обов'язку із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Верхньокам'янське Бахмутського району Донецької області.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що існують обставини відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, що унеможливлюють продовження розгляду даної цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі. Тому слід зупинити провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.175-177, 185, 260 ЦПК України, суддя
Зупинити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - до припинення перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Миколаївського апеляційного суду.
Суддя Д.Г. Нікітін