Справа № 757/23457/25-п суддя в І-й інстанції Константінова К.Е.
Провадження № 33/824/5216/2025 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О.
Категорія: ч. 1 ст. 172-6 КУпАП
Іменем України
24 листопада 2025 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Іващенка Владислава Івановича на постанову Печерського районного суду м. Києвавід 09 липня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 15 травня 2025 року № 47-01/41/25, колишній начальник управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статистичної інформації Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 , місце роботи: місто Київ, вулиця Різницька 13/15, будучи суб'єктом подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зобов'язана була подати декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями з 01 січня 2022 року по 10 червня 2022 року до 31 січня 2024 року, шляхом заповнення відповідної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства. ОСОБА_2 несвоєчасно та без поважних на це причин декларацію перед звільненням подала 19 листопада 2024 року, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 15 травня 2025 року № 47-01/42/25, колишній начальник управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статистичної інформації Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 , місце роботи: місто Київ, вулиця Різницька 13/15, будучи суб'єктом подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зобов'язана була подати декларацію за 2022 рік до 31 січня 2024 року, шляхом заповнення відповідної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства. ОСОБА_2 несвоєчасно та без поважних на це причин декларацію за 2022 рік подала 19 листопада 2024 року, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 15 травня 2025 року № 47-01/40/25, колишній начальник управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статистичної інформації Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 , місце роботи: місто Київ, вулиця Різницька 13/15, будучи суб'єктом подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зобов'язана була подати декларацію за 2021 рік до 31 січня 2024 року, шляхом заповнення відповідної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства. ОСОБА_2 несвоєчасно та без поважних на це причин декларацію за 2021 рік подала 19 листопада 2024 року, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Постановою Печерського районного суду м. Києвавід 29 травня 2025 року об'єднано в одне провадження справи № 757/23463/25-п та № 757/23591/25-п с справою за протоколом про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАПпід єдиним реєстраційним номером № 757/23457/25-п.
Постановою Печерського районного суду м. Києвавід 09 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 1 020,00 грн.Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Постановляючи оскаржувану постанову, місцевий суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП .
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням захисник ОСОБА_1 адвокат Іващенко В.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову місцевого суду та закрити провадження у справі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Іващенко В.І. вказує, що у описовій частині оскаржуваної постанови вказано, що ОСОБА_1 вчинила 3 епізоди корупційних правопорушень, а у резолютивній частині постанови ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Норма ст. 36 КУпАП не передбачає об'єднання декількох справ про адміністративне правопорушення, що розглядається судом відносно однієї особи, а лише вказує на можливість стягнення у межах санкції встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Тобто, судом не було розглянуто справу у спосіб та у порядку, передбаченому КУпАП. ОСОБА_1 була звільнена з органів прокуратури за наказом Генеральної прокуратури України № 252-ц від 02 березня 2016 року. З цього моменту вона втратила як статус так і повноваження прокурора. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі № 826/5029/16 визнано протиправним та скасовано зазначений наказ та зобов'язано поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури. Офісом генерального прокурора було видано формальний наказ № 1435ц від 04 жовтня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статистичної інформації Генеральної прокуратури України, якої не існувало. Тобто, ОСОБА_1 не відновила статус прокурора, до виконання попередній обов'язків не приступила. Висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_1 у 2021-2022 роках мала статус прокурора ґрунтуються лише на інформації, що у цей період Офісом Генерального прокурора перераховувались кошти, які суд безпідставно охарактеризував, як заробітна плата. У подальшому, наказом Офісу генерального прокурора № 802ц від 09 червня 2022 року ОСОБА_1 повторно звільнено з 10 червня 2022 року з неіснуючої посади. Таким чином, неналежне виконання Офісом Генерального прокурора рішення Верховного Суду про поновлення на роботі створило невстановлені законодавством правовідносини між Офісом Генерального прокурора та ОСОБА_1 , що надає обґрунтовані підстави для сумніву, що ОСОБА_1 після втрати статусу повноважень прокурора в 2016 році відновила їх в 2021-2022 роках. До того ж, декларацію за 2021 рік ОСОБА_1 начебто мала подати до 01 квітня 2022 рок, і не подала, хоча за висновками суду працювала до 10 червня 2022 року. Також, судом грубо порушено вимоги ст. 38 КУпАП, згідно з якими адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. Якби ОСОБА_1 дійсно мала би зобов'язання з подачі декларацій, то ці зобов'язання, передбачені ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (з урахуванням хронології змін), виглядали би наступним чином: 1) декларація за 2021 рік мала бути подана до 1 квітня 2022 року; 2) декларація за період з 01 січня 2022 по 10 червня 2022 року мала бути подана 11 червня 2022 року; 3) декларація за період 2022 року, згідно з вимогами редакції Закону за станом і день повторного звільнення ОСОБА_1 , 10 червня 2022 року, мала бути подана до 01 квітня 2023 року. Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», які набрали чинності 03 серпня 2022 року, обов'язок подачі вказаних декларацій було змінено - протягом дев'яноста календарних днів з дня припинення чи скасування воєнного стану зі змінами до цього ж Закону, які набули чинності 12 жовтня 2023 року, змінено на 31 січня 2024 року. Тобто, теоретично правопорушення були вчиненні, потім у зв'язку із змінами у законі не вчинені, а потім знову ж у зв'язку із змінами у законі повторно вчинені. Згодом, НАЗК на адресу ОСОБА_1 07 листопада 2024 року було направлено «Повідомлення про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» з погрозами застосування кримінальної відповідальності у випадку неподання декларацій, тобто саме тоді виявлено так звані правопорушення. ОСОБА_1 , піддавшись на цей шантаж з боку НАЗК, 19 листопада 2024 року подала такі декларації, але при цьому у них зазначила, що перебуває на неіснуючій посаді. У подальшому, лише 15 травня 2025 року уповноваженою особою НАЗК було складено три протоколи про адміністративне правопорушення, що НАЗК вважає днем виявлення правопорушення. Суд безпідставно застосував теорію «триваючого правопорушення» і визначив датою виявлення правопорушення момент складання протоколу про адміністративне правопорушення, а саме, 15 травня 2025 року. До того, у даному випадку, будучи з 2016 року пенсіонером органів прокуратури, незрозуміло чому ОСОБА_1 повинна була і могла знати про прийняття закону, яким обов'язок подання декларацій було змінено на 31 січня 2024 року.
Також, адвокат Іващенко В.І. просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови місцевого суду від 09 липня 2025 року та вказує, що вказана постанова була оприлюднена лише 17 вересня 2025 року та вручена скаржнику 19 вересня 2025 року.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи захисника ОСОБА_1 адвоката Іващенка В.І.щодо поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 рокуз наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи постанова Печерського районного суду м. Києва винесена 09 липня 2025 року. З Єдиного державного реєстру судовий рішень, вбачається, що постанова суду була оприлюднена лише 17 вересня 2025 року, а копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримала 19 вересня 2025 року, апеляційна скарга подана 22 вересня 2025 року. За таких обставин, право особи на апеляційне оскарження судового рішення має бути забезпечене шляхом поновлення пропущеного з поважних причин строку.
Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_1 , адвоката Іващенко В.І., прокурора Клименко М.С., перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, зазначаються докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП, за обставин викладених у постанові, є обґрунтованим та підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи та були досліджені судом першої інстанції.
Відповідно до положень статті 1 Закону № 1700-VII правопорушення, пов'язане з корупцією - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Диспозицією ч. 1 ст. 172-6 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Згідно з приміткою до ст. 172-6 КУпАП суб'єктами правопорушень у цій статті є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах з органамипрокуратури з липня 1986 року до червня 2022 року.
Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України N? 252ц від 02 березня 2016 року державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статистичної інформації Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури у зв'язку з припиненням трудового договору на підставі довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».
Наказ Генерального прокурора України від 02 березня 2016 року N? 252ц про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням трудового договору скасовано на підставі постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі N? 826/5029/16.
Наказом Офісу Генерального прокурора N? 1435ц від 04 жовтня 2021 ОСОБА_1 поновлено на посаді з 03 березня 2016 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора N? 802ц від 09 червня 2022 року
ОСОБА_1 звільнено з посади з 10 червня 2022 року у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Указом Президента України від 24.08.2013 № 457/2013 ОСОБА_1 присвоєно класний чин державного радника юстиції 3 класу.
Таким чином, відповідно до пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, ОСОБА_2 була
суб'єктом, на якого поширюється дія Закону і згідно з абз. 16 ч. 1 ст. 1, ст. 45 Закону, приміткою до ст. 172-6 КУпАП ОСОБА_1 була суб'єктом декларування та суб'єктом адміністративного правопорушення.
Згідно з приміткою до ст. 56 Закону посада прокурора відноситься до службових осіб які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що суб'єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2, пункті 4 частини 1 статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Отже, ОСОБА_1 , будучи посадовою особою прокуратури, була суб'єктом на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», а відтак і суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією та суб'єктом декларування.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення № 47-01/41/25 від 15 травня 2025 року, ОСОБА_1 будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно без поважних причин подала до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями з 01 січня 2022 року по 10 червня 2022 року, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
Згідно з протоколом № 47-01/42/25 від 15 травня 2025 року, ОСОБА_1 будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно, а саме 19.11.2025 о 20:15 год. (унікальний ідентифікатор декларації -caf4febf-2b40-44d5-b548-53aa54106ded), без поважних причин подала до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
Згідно з протоколу № 47-01/40/25 від 15 травня 2025 року, ОСОБА_1 будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно, а саме 19 листопада 2025 о 19:38 год. (унікальний ідентифікатор декларації b509e4a7-0529-4dea-bca3-759eb8c7fc47), без поважних причин подала до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у п. 1, п.п. «а», «в-г» п. 2 ч. 1ст. 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу II Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 449/21 від 23 липня 2021 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 2021 року за № 987/36609 (далі - Порядок), щорічна декларація - декларація, яка подається відповідно до частини першої статті 45 Закону у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня, та охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.
Згідно п. 15 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції надає рекомендаційні роз'яснення, методичну та консультаційну допомогу, зокрема щодо застосування положень Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів.
З метою реалізації цього повноваження та на виконання п. 3 розділу ІІ Закону України від 20 вересня 2023 року № 3384-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в умовах воєнного стану» Національне агентство підготувало Роз'яснення від 13 листопада 2023 року № 4 щодо типів існування декларацій, коли їх слід подавати та який звітний період вони охоплюють.
Згідно даного Роз'яснення щорічна декларація подається відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону, абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону в період з 00 год. 00 хв. 01 січня до 00 год. 00 хв. 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація та за загальним правилом містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.
Опрацюванням відомостей з Єдиного державного Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлено, що ОСОБА_1 несвоєчасно, а саме 19 листопада 2024 року, подала декларації за 2021, 2022 роки, а також за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (перед звільненням).
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.
Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові.
ОСОБА_1 та її захисник не навели поважних причин неподання нею декларацій за 2021, 2022 роки, а також за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (перед звільненням) у термін до 31 березня 2024 року включно.
Під поважними причинами слід розуміти неможливість особи подати вчасно декларацію у зв'язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, внаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребуванням відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебуванням (триманням) під вартою тощо.
За наведених обставин апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду, яким фактичні обставини справи з'ясовані повно та об'єктивно, вина ОСОБА_1 доведена наявними у справі доказами, в зв'язку з чим місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Доводи захисника про те, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчився строк, передбачений ст. 38 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи суб'єктом відповідальності, відповідно до підпункту «д» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», та примітки до статті 172-6 КУпАП, за правопорушення, пов'язане з корупцією, зобов'язана була подати декларацій за 2021, 2022 роки, а також за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (перед звільненням) у термін до 31 березня 2024 року включно.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 подала декларації лише 19 листопада 2024 року, тобто несвоєчасно, що нею не оспорюється.
Днем вчинення правопорушення є 19 листопада 2024 року.
За приписами ч. 4 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 51, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
В даному випадку, місцевий суд дійшов вірного висновку, що датою виявлення правопорушення є дата складання протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, а саме 15 травня 2025 року, оскільки незаперечним є факт, що подача суб'єктом декларування декларації з порушенням встановленого Законом строку, потребує перевірки та встановлення всіх обставин вчиненого.
Так, для наявності підстав стверджувати, що особа вчинила правопорушення, уповноважений на складення протоколу про адміністративне правопорушення орган зобов'язаний провести перевірку та з'ясувати ряд питань, в тому числі, але не виключно: чи зобов'язана особа подавати декларацію, яку саме і коли; чи є поважні причини не подачі такої декларації; чи подана декларація в строк; чи є особа, що подала декларацію, особою уповноваженою на виконання функцій держави.
Лише встановлення зазначених обставин в певний момент часу дає підстави стверджувати про момент виявлення правопорушення, яким в даному випадку є день складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виявлення факту вчинення правопорушення раніше дати, яка встановлена місцевим судом.
Щодо доводів апеляційної скарги, в частині вчинення ОСОБА_1 трьох епізодів правопорушення, та не визначення судом стягнення за кожне з них, що на думку захисника є порушенням ст. 36 КУпАП та підставою до скасування постанови суду, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог, ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Отже, об'єднання в одне провадження справ про адміністративне правопорушення, які у встановленому порядку перебували на розгляді судді місцевого суду, не суперечить вимогам ст. 36 КУпАП.
Більш того, враховуючи вчинення особою кількох правопорушень, які вірно кваліфіковані за однією статтею КУпАП, а саме ч. 1 ст. 172-6, накладення стягнення в межах санкції даної статті за вчинення усіх трьох правопорушень відповідає вимогам ч. 2 ст. 36 КУпАП та не може бути підставою до скасування оскаржуваної постанови.
Доводи апеляційної скарги в частині, що ОСОБА_1 не відновила статус прокурора, до виконання попередніх обов'язків не приступила, а відтак не зобов'язана була подавати декларації, апеляційний суд вважає безпідставними.
Як було зазначено вище, Наказ Генерального прокурора України від 02 березня 2016 року N? 252ц про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням трудового договору скасовано постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі N? 826/5029/16.
Наказом Офісу Генерального прокурора N? 1435ц від 04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 поновлено на посаді з 03 березня 2016 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора N? 802ц від 09 червня 2022 року
ОСОБА_1 звільнено з посади з 10 червня 2022 року у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
За таких обставин, ОСОБА_1 набула статус прокурора з моменту видання Наказу Офісу Генерального прокурора N? 1435ц від 04 жовтня 2021 року і з цього моменту набула обов'язків визначених Законом України «Про запобігання корупції», в тому числі і обов'язок подавати декларації.
Фактичне виконання обов'язків, на яке посилається захисник, в даному випадку правового значення не має, оскільки з моменту видання Наказу про поновлення на посаді прокурора на підставі рішення Верховного Суду, ОСОБА_1 поновила свій статус прокурора.
Апеляційна скарга не містить інших доводів, які б спростовували висновки суду та вказували на незаконність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, чи на обставини, які б свідчили про відсутність її вини у вчиненому.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Враховуючи зазначене, місцевим судом було прийнято законне та обґрунтоване рішення щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, з наведенням обґрунтованих мотивів прийнятого рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 172-6, 294 КУпАП, Законом України «Про запобігання корупції», апеляційний суд, -
Поновити захиснику ОСОБА_1 адвокату Іващенку Владиславу Івановичу строк на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Іващенка Владислава Івановича залишити без задоволення.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Суддя В.О. Фінагеєв