справа № 372/893/23
провадження № 22-ц/824/13384/2025
головуючий у суді І інстанції Висоцька Г.В.
25 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року у цивільній справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича про визначення частки майна боржника,
У травні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Кузьменко О.С. звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича про визначення частки майна боржника залишено без розгляду.
Не погоджуючись із указаною ухвалою Кузьменко Олексій Степанович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що визначення частки у спільній сумісній власності не призводить до звуження належних боржнику прав на житло. Предметом розгляду подання виконавця є не примусова реалізація майна, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності та фактично є заходом з розшуку майна боржника.
Звертає увагу, що вищевказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у цивільній справі N2644/7132/14-ц 10 березня 2023 року.
Вважає, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є процесуальною, а не виконавчою дією, необхідною для подальшого вирішення виконавцем питання про можливе звернення стягнення на цю частку. Відтак вчинення такої процесуальної дії як звернення до суду із поданням про визначення частки у спільній сумісній власності після винесення постанови про зупинення виконавчих дій цілком відповідає нормам Закону, зокрема ч. 4 ст. 35 Закону, які суд помилково вважав такими, що не підлягають застосуванню у даній справі.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Фанштейн К.М. та приватний виконавець виконавчого округу Київської області Кузьменко О.С. просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Дяченко Е.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи без розгляду подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника у рамках зупиненого виконавчого провадження, що не передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Так, судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення коштів з ОСОБА_3 , до складу якого входять виконавчі провадження:
НОМЕР_2 по виконанню виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області № 372/893/23 від 26 березня 2025 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 14 727 480 грн, 3% річних у розмірі 447 876,79 грн, а всього 15 175 356 грн 80 коп;
НОМЕР_3 по виконанню виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області № 372/893/23 від 26 березня 2025 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6 143,30 грн;
НОМЕР_4 по виконанню виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області № 372/893/23 від 26 березня 2025 року про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі по 4 600 грн з кожного відповідача.
У зв'язку з відсутністю у боржника ОСОБА_3 достатніх коштів і рухомого майна для покриття заборгованості за вищезазначеним зведеним виконавчим провадженням приватний виконавець звернувся до Обухівського районного суду Київської області із поданням про визначення частки майна боржника у майні, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_3 на підставі ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Судом першої інстанції було встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 7 травня 2025 року у справі № 372/893/23 зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
На підставі наведеної ухвали виконавцем винесена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні від 29 травня 2025 року, а тому суд вважав, що законом не передбачено переліку обставин, за яких виконавець має право звертатися до суду із поданням в рамках зупиненого виконавчого провадження.
На переконання колегії суддів, такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтується на законі.
Так, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закон) встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 10 Закону визначені заходи примусового виконання рішень (виконавчі дії):
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувану предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій визначені ч. 1 статті 34 Закону.
Згідно до ч. 2 ст. 34 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадків, передбачених пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому ним Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.
Зокрема, такий порядок прямо визначений нормами ч. 6 ст. 48 Закону, яка передбачає, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що частиною шостою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яке може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Визначення частки у спільній сумісній власності не призводить до звуження належних боржнику прав на житло. Предметом розгляду подання виконавця є не примусова реалізація майна, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності та фактично є заходом з розшуку майна боржника.
Вищевказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у цивільній справі № 644/7132/14-ц від 10 березня 2023 року.
Отже, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є процесуальною, а не виконавчою дією, необхідною для подальшого вирішення виконавцем питання про можливе звернення стягнення на цю частку. Відтак вчинення такої процесуальної дії як звернення до суду із поданням про визначення частки у спільній сумісній власності після винесення постанови про зупинення виконавчих дій цілком відповідає нормам Закону, зокрема ч. 4 ст. 35 Закону, які суд помилково вважав такими, що не підлягають застосуванню у даній справі.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 910/10733/22, аналізуючи положення Закону України "Про виконавче провадження", з'ясував, що він розрізняє поняття, перелік підстав та наслідки:
- зупинення вчинення виконавчих дій (стаття 34; пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення");
- зупинення виконавчого провадження (стаття 38).
На відміну від підстав і наслідків зупинення вчинення виконавчих дій, прямо передбачених положеннями ст.ст. 34, 35 Закону, зупинення виконавчого провадження можливе лише у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду і регулюється нормами ст. 38 Закону. В даному випадку виконавець дійсно виносить постанову саме про зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до змісту другого речення ч. 4 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" прямо передбачено, що у період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.
Натомість у даній справі приватним виконавцем прийнято саме постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, що у подальшому, як проаналізовано вище, не перешкоджає йому звертатися до суду із поданням про визначення частки майна боржника.
На зазначені обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, та всупереч положенням Закону і правовим позиціям Верховного Суду, дійшов до помилкового висновку про наявність на час розгляду справи зупиненого виконавчого провадження, що не відповідає фактичним обставинам справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалу про залишення без розгляду подання приватного виконавця в порядку ст. 443 ЦПК України про визначення частки майна боржника постановлено помилково.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича задовольнити.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба