Справа № 757/41044/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7453/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
5 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року в кримінальному провадженні № 12025000000000220 від 21.01.2025 про арешт майна,-
Прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.
Просив накласти арешт на майно, що вилучене 20.08.2025 в період часу з 06 год.36 хв. по 10 год. 48 хв. під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 54 700 євро, 41 660 доларів США, 200 фунтів стерлінгів, 641 300 російських рублів.
В обґрунтування клопотання зазначав, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000000220 від 21.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 3 ст. 368 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що адвокат Ради адвокатів Запорізької області ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи зв'язки серед посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування на території Запорізької області, вимагала та одержала від ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 неправомірну вигоду за здійснення нею впливу на прийняття рішення особами уповноваженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, а саме членами постійно діючої комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду Запорізької міської ради та членів військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - ТЦК та СП; особи уповноважені на виконання функцій держави та місцевого самоврядування м. Запоріжжя), щодо видачі останньому документів, які надають підстави для отримання відстрочки від мобілізації та проходження ним військово-лікарської комісії без його присутності, чим умисно вчинила корисливий корупційний злочин, за таких обставин.
Досудовим розслідуванням установлено, що 24.02.2022 у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні з 05 год 30 хв 24.02.2022 на 30 діб введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався, востаннє - Указом Президента України від 14.07.2025 за № 478/2025 строком на 90 діб.
Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено проведення загальної мобілізації, строк дії якої неодноразово продовжувався, востаннє - Указом Президента України від 14.07.2025 за № 479/2025 строком на 90 діб.
У зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та на виконання вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено правила виїзду за межі України окремих категорій осіб та заборонено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (в редакції закону станом на 01.01.2025) визначено порядок отримання відстрочки від мобілізації особою призовного віку.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» (далі - Постанова КМУ №560).
Відповідно до пункту 56 Постанови КМУ №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 61 Постанови КМУ №560 визначено, що районні, міські держадміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад для розгляду документів щодо встановлення факту здійснення військовозобов'язаним постійного догляду за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.
Комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання.
До складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п'ять осіб.
Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду: відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов'язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду; перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві.
Згідно примітки до статті 369-2 КК України, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, визначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", а також службові особи, визначені у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України.
Відповідно до п. «в» ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Також пп. «ґ» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є, в тому числі, голови та члени лікарсько-консультативних і медико-соціальних експертних комісій, а також голови, їх заступники, члени та секретарі позаштатних постійно діючих військово-лікарських і лікарсько-льотних комісій, які при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1 частини першої цієї статті.
Так, 06.03.2025 ОСОБА_10 , будучи військовозобов'язаним, не володіючи відповідними знаннями у галузі права, бажаючи отримати консультацію щодо законних шляхів отримання відстрочки від призову на військову службу, звернувся до уже знайомої йому на той час адвоката ОСОБА_9 , прибувши до її офісу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Під час розмови ОСОБА_10 надав ОСОБА_9 копії своїх медичних документів щодо проходження ним лікування, а також медичних документів щодо лікування його матері, яка має третю групу інвалідності.
Отримавши від ОСОБА_10 медичні документи, ОСОБА_9 повідомила, що проконсультується із відповідними спеціалістами, з метою встановлення оцінки його стану здоров'я. Також в ході розмови ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_9 , про наявність медичного обстеження, яке пов'язане із хворобою спини, яке ОСОБА_9 попросила принести та домовилися про зустріч в найближчий час.
В подальшому, 08.04.2025 під час чергової зустрічі ОСОБА_10 з ОСОБА_9 у приміщенні її офісу, остання повідомила ОСОБА_10 , що можна отримати відстрочку від призову шляхом оформлення його особою, яка здійснює постійний догляд за його хворою матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, що буде підтверджуватись актом, складеним відповідною комісією. Для цього він повинен передати їй грошові кошти в сумі 3000 доларів США та медичні документи його матері. При цьому зазначила, що необхідну суму він повинен передати одразу, вказавши, що він перший у черзі і якщо він буде зволікати з передачею коштів то доведеться чекати ще два-три тижня.
В подальшому 28.04.2025 близько 11:00 ОСОБА_9 діючи умисно, з метою отримання неправомірної вигоди для себе, для прийняття рішення невстановленими медичними працівниками щодо визначення стану здоров'я матері ОСОБА_10 зателефонувала ОСОБА_10 та в завуальованій формі висловила вимогу про необхідність передати їй раніше обумовлену суму грошових коштів у цей же день.
ОСОБА_10 , будучи поставленим в умисно створені ОСОБА_9 умови, за яких він вимушений надати неправомірну вигоду з метою запобігання несприятливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів, а саме внаслідок неприйняття рішення постійно діючою комісією із встановлення факту здійснення особою постійного догляду щодо видачі йому відповідного акту, погодився на такі незаконні вимоги ОСОБА_9 .
Цього ж дня, близько 17:16 год ОСОБА_9 діючи умисно, з метою отримання неправомірної вигоди достовірно знаючи, що її дії є незаконними, під'їхала на автомобілі марки «Lexus» RX 350, державний номерний знак « НОМЕР_1 » до будинку АДРЕСА_3 , де проживає ОСОБА_10 , де перебуваючи на передньому водійському сидінні отримала від останнього грошові кошти в сумі 3000 доларів США.
Далі, ОСОБА_9 , знаходячись в автомобілі під час розмови повідомила ОСОБА_10 , що її знайомі медичні працівники повинні зробити документи протягом двох тижнів та попросила щоб він відправив їй фотографію паспорта, ідентифікаційного коду матері та номер телефону, на який будуть надходити направлення від сімейного лікаря та домовилися зустрітися згодом.
08.05.2025 ОСОБА_9 зателефонувала ОСОБА_10 та цього ж дня призначила зустріч в себе в офісі. Через деякий час ОСОБА_10 прибув до офісу ОСОБА_9 , де остання, переслідуючи корисливий мотив, повідомила, що для отримання відстрочки від мобілізації необхідно ще додатково оформити акт встановлення факту здійснення особою постійного догляду (далі - акт про здійснення догляду), за ОСОБА_10 повинен передати їй грошові кошти в сумі 500 доларів США.
У свою чергу, ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що її дії є незаконними, акт про здійснення догляду буде підробленим, діючи умисно, повідомила ОСОБА_10 також про можливість проходження військово-лікарської комісії в районному ТЦК та СП без його участі, за що він має надати їй грошові кошти в сумі 1500-2000 доларів США.
Крім того в ході розмови ОСОБА_9 , передала ОСОБА_10 пакет підроблених медичних документів щодо стану здоров'я його матері, а саме: медичний висновок ЛКК №119, виданий ТОВ «Клініка сімейної медицини» (код ЄДРПОУ 45317858), яка будь-яких медичних обстежень у вказаному закладі охорони здоров'я не проходила.
27.05.2025, в першій половині дня ОСОБА_10 , діючи на вимогу ОСОБА_9 , прийшов за місцем знаходження її офісу за адресою: АДРЕСА_2 . Під час розмови ОСОБА_9 висловила повторну вимогу надати їй грошові кошти в сумі 4000 грн, для реєстрації як внутрішньо-переміщених осіб ОСОБА_10 та його матері за однією адресою, а також 400 доларів США для прийняття рішення відповідною комісією щодо видачі акту про здійснення догляду та додаткові медичні документи та домовилися зустрітися вранці наступного дня за її місцем роботи. ОСОБА_10 , будучи поставленим в умисно створені ОСОБА_9 умови, за яких він вимушений надати неправомірну вигоду з метою запобігання несприятливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів погодився на такі незаконні вимоги ОСОБА_9
28.05.2025, близько 07:00 ОСОБА_9 продовжуючи свої протиправні дії, направлені на отримання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування м. Запоріжжя, діючи умисно з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що її дії є незаконними, знаходячись біля робочого офісу за адресою: АДРЕСА_2 , зустрілася із ОСОБА_10 , де отримала від нього грошові кошти в сумі 500 доларів США.
29.05.2025 приблизно о 15:00 год. ОСОБА_9 , зателефонувала ОСОБА_10 та повідомила, що йому буде телефонувати її помічниця, яка допоможе із оформленням довідки внутрішньо-переміщеної особи.
Того ж дня, близько 17:00 до ОСОБА_10 зателефонував невідомий абонент під назвою « ОСОБА_11 » та повідомила, що ОСОБА_10 та його матері необхідно наступного дня о 08:00 год., приїхати до Управління соціального захисту населення по Шевченківському районі міста Запоріжжя, та домовилися про зустріч.
30.05.2025 близько 08:00 год. ОСОБА_10 та його мати під'їхали до Управління соціального захисту населення по Шевченківському районі за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Чарівна, будинок 16, де зустрілися із раніше невідомою ОСОБА_12 та пішли до вказаного приміщення.
В подальшому ОСОБА_13 надала ОСОБА_10 два талони для прийому та повідомила раніше невідому адресу АДРЕСА_4 , яку потрібно були назвати спеціалісту Управління соціального захисту населення по Шевченківському районі під час написання заяви для оформлення статусу внутрішньо-переміщеної особи та зміни місця реєстрації.
Цього ж дня, ОСОБА_9 , продовжуючи свої протиправні дії, зателефонувала ОСОБА_10 та призначила ввечері зустріч біля свого офісу. Близько 17:30 ОСОБА_10 приїхав на вимогу ОСОБА_9 до її офісу. В ході розмови, ОСОБА_9 повідомила, що протягом тижня буде готовий акт про здійснення догляду, тому залишається наступний етап проходження військово-лікарської комісії в ТЦК та СП.
18.06.2025 до ОСОБА_10 зателефонувала ОСОБА_12 та повідомила про необхідність зустрічі для підписання документів. Того ж дня, ОСОБА_12 під'їхала неподалік місця роботи ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_5 , де надала йому для підпису бланк акту про здійснення догляду.
Цього ж дня ОСОБА_9 по телефону повідомила ОСОБА_10 , що за проходження військово-лікарської комісії без його участі необхідно буде передати їй від «двох з половиною» до «трьох» тисяч доларів США. ОСОБА_10 , будучи поставленим в умисно створені ОСОБА_9 умови, за яких він вимушений надати неправомірну вигоду з метою запобігання несприятливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів погодився на такі незаконні вимоги ОСОБА_9 зазначивши, що має можливість передати лише 2000 доларів США. Через деякий час цього ж дня, ОСОБА_9 зателефонувала ОСОБА_10 та сказала що питання з ВЛК може бути вирішене за 2000 доларів США, але гроші потрібно буде передати їй сьогодні.
Цього ж дня, близько 19:30 ОСОБА_10 під'їхав на місце обговореної зустрічі з ОСОБА_9 , та передав їй грошові кошти в сумі 2000 доларів США, а ОСОБА_9 у свою чергу повідомила, що приблизний час отримання відстрочки становить близько 3 (трьох) тижнів та вони попрощалися.
20.06.2025, на мобільний номер телефону ОСОБА_10 зателефонувала раніше невідома особа з номеру телефону НОМЕР_2 , яка представилася працівником Управління соціального захисту населення, та повідомила про необхідність отримання документу за адресою: місто Запоріжжя, проспект Маяковського, 3 та забрати документ.
Того ж дня, ОСОБА_10 приїхав за вказаною адресою, де знаходиться Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради, зайшов в кабінет до спеціаліста, який видав йому Акт від 17.06.2025, №2951 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, який дає йому право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а в подальшому на безперешкодний виїзд за межі України.
20 серпня 2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 даного кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- рапортом оперативного співробітника;
- протоколами допиту свідка ОСОБА_10 ;
- медичними документами матері ОСОБА_10 , у тому числі актом про встановлення факту здійснення постійного догляду тощо;
- матеріалами розсекречених негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_9
- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Водночас, відповідно до матеріалів оперативних співробітників ДЗНД СБ України встановлено, що до злочинної діяльності ОСОБА_9 причетна завідувач неврологічного відділення КНП «Міська лікарня №8» Запорізької міської ради ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20.08.2025 в період часу з 06 год.36 хв. по 10 год. 48 хв. на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_14 від 18.08.2025 по справі № 757/39357/24-к, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час обшуку було виявлено та в подальшому вилучено належне їй майно, а саме: грошові кошти в сумі 54 700 євро, 41 660 доларів США, 200 фунтів стерлінгів, 641 300 російських рублів. Документів щодо законності походження вказаного майна а також правових підстав володіння ним ОСОБА_8 не надала.
Разом з тим, ОСОБА_8 , є суб'єктом декларування, подає щорічну декларацію як особа яка уповноважена на виконання функцій держави. Аналізом поданих нею декларацій за 2023-2024 роки встановлено у неї задекларованих грошових коштів, які були вилучені під час проведення обшуку, їхнє походження не вона пояснила, тому є достатні підстави вважати що вони могли бути здобуті злочинним шляхом.
Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ ОСОБА_15 від 21.08.2025 вищезазначене вилучене майно визнано речовим доказом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна задоволено.
Накладено арешт на майно, що вилучене 20.08.2025 в період часу з 06 год.36 хв. по 10 год. 48 хв. під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 54 700 євро, 41 660 доларів США, 200 фунтів стерлінгів, 641 300 російських рублів.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , 12 вересня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, скаргу задовольнити, у задоволенні клопотання відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що матеріали клопотання не містять доказів того що грошові кошти є предметом кримінального правопорушення.
Зазначив, що ухвалою про проведення обшуку не надано дозволу на вилучення грошових коштів. Доказів, що грошові кошти здобуті злочинним шляхом матеріали не містять.
Вказував, що постанова про визнання речовими доказами не містить обґрунтування, яким критеріям відповідає вказане майно ст. 98 КПК України.
Окремо зазначив, що квартира в якій було проведено обшук належить ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , та ОСОБА_18 , які зареєстровані за вказаною адресою. Надано докази про доходи кожного з осіб, які проживають за вказаною адресою.
Заслухавши доповідь судді доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, думку захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі, ознайомившись з матеріалами клопотання та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
З матеріалів судового провадження вбачається, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000000220 від 21.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 3 ст. 368 КК України.
20.08.2025 в період часу з 06 год.36 хв. по 10 год. 48 хв. на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_14 від 18.08.2025 по справі № 757/39357/24-к, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час обшуку було виявлено та в подальшому вилучено належне їй майно, а саме: грошові кошти в сумі 54 700 євро, 41 660 доларів США, 200 фунтів стерлінгів, 641 300 російських рублів. Документів щодо законності походження вказаного майна а також правових підстав володіння ним ОСОБА_8 не надала.
Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ ОСОБА_15 від 21.08.2025 вищезазначене вилучене майно визнано речовим доказом.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, мету запобігання можливості передачі та відчуження майна, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, беручи до уваги наявність достатніх підстав вважати, що воно є майном, здобутим внаслідок вчинення злочину та визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні відповідною постановою, слідчий суддя прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на грошові кошти в сумі 54 700 євро, 41 660 доларів США, 200 фунтів стерлінгів, 641 300 російських рублів.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Із зазначеного вбачається, що слідчим суддею встановлено, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження № 12025000000000220 від 21.01.2025, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 3 ст. 368 КК України, та можливе відношення до них грошових коштів, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Так, колегія суддів зауважує на тому, що постановою слідчого від 21.08.2025 грошові кошти в сумі 54 700 євро, 41 660 доларів США, 200 фунтів стерлінгів, 641 300 російських рублів, визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні /т. 1 а.с.97-98/.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав, відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді та підлягають з'ясування під час подальшого досудового розслідування та судового розгляду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду від 27 серпня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
______________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3