24 листопада 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 754/5838/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/16432/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О., у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У квітні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101710610256355 від 16 березня 2024 року у розмірі 83 833, 71 грн, яка станом на 16 квітня 2025 року складається з наступного: 49 759, 84 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 31 557, 01 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 0,00 грн - загальний залишок заборгованості за комісією, 2 516, 86 грн - загальний залишок заборгованості за пенею, а також судові витрати у розмірі сплаченого судового збору у сумі 2 422, 40 грн (а.с. 1-5).
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 16 березня 2024 року, будучи клієнтом Банку, позичальник ОСОБА_1 уклав з Банком кредитний договір № ABH0CT155101710610256355, щодо надання йому кредиту в розмірі 50 000,00 грн строком на 60 місяців (тобто до 15 березня 2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 85,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. Банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору. Відповідач не повернув своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, у зв'язку з чим станом на 16 травня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 83 833,71 грн, яка складається з наступного: 49 759,84 грн - заборгованість за кредитом, 31 557,01 грн - заборгованість по відсоткам, 2 516,86 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101710610256355 від 16 березня 2024 року у розмірі 81 316, 85 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 349, 67 грн (а.с. 52-57).
Частково задовольнивши позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача нараховану заборгованість з пені в розмірі 2 516,86 грн задоволенню не підлягають, на підставі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українита пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Не погодившись з рішенням районного суду, 04 вересня 2025 року представник АТ «Акцент-Банк» - адвокат Омельченко Є.В. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення від 31 липня 2025 року у справі № 754/5838/25 за позовом АТ «А-БАНК» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у частині відмовлених позовних вимог і задовольнити позовні вимоги АТ «А-БАНК» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у повному обсязі, стягнути користь АТ «А-БАНК» з відповідача судові витрати, пов'язані з цією апеляційною скаргою у розмірі судового збору (а.с. 61-63).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що Цивільний кодекс України в даному питанні є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, тому і не підлягає застосуванню. Оскільки спеціальною нормою є Закону України «Про споживче кредитування», (це передбачено ч. 3 ст. 1054 ЦК України - Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом). Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про споживче кредитування», цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Вказував, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором.
Також зазначав, що забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. тобто, неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року (оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року + 30 днів, тобто до 23 січня 2024 року, а з 24 січня вже заборона відсутня).
Окрім цього, зазначив, що договір підписано боржником за допомогою електронного підпису. Свою згоду на використання електронного підпису відповідач надала у Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в «А-БАНК».
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
При цьому, судом апеляційної інстанції було забезпечено право відповідача ОСОБА_1 подати відзив (заперечення) проти апеляційної скарги та (або) докази на спростування заявлених позовних вимог, направивши відповідні поштові повідомлення 19 вересня 2025 року і 20 жовтня 2025 року, проте вони повернулися без вручення із відповідними відмітками працівника пошти (а.с. 88-89, 91-92).
За правилами частини тринадцятої ст. 7, частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог сторони по справі не оскаржували, тому, з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглянув оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Судом встановлено, що Акціонерне товариство «Акцент-Банк» є правонаступником прав та обов'язків ПАТ «Акцент-Банк» згідно рішення загальних зборів акціонерів від 25 квітня 2018 року про зміну організаційно-правової форми та назви позивача з ПАТ «Акцент-Банк» на АТ «Акцент-Банк», про що зазначено у п. 1.1 Статуту АТ «Акцент-Банк». Скорочене найменування українською мовою: АТ «А-БАНК» (а.с. 22).
16 березня 2024 року, будучи клієнтом Банку, позичальник ОСОБА_1 уклав з Банком кредитний договір № ABH0CT155101710610256355 шляхом подання заяви про надання послуги «Швидка готівка», щодо надання кредиту в розмірі 50 000,00 грн строком на 60 місяців (тобто до 15 березня 2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 85.00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн (а.с. 12-13).
Кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-БАНК» (Заяві на погодження використання електронного підпису). У разі, якщо вказані документи підписано за допомогою електронного підпису, то він є аналогом власноручного підпису (а.с. 14 зворот).
Відповідно до п. 11 Заяви про надання послуги «Швидка готівка» та/або Паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка» у випадку порушення клієнтом зобов'язань з погашення заборгованості клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 грн) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.
Меморіальним ордером № TR.35807224.36859.65455 від 16 березня 2024 року підтверджується видача кредиту ПАТ «Акцент-Банк» ОСОБА_1 згідно з договором № ABH0CT155101710610256355 від 16 березня 2024 року (а.с. 15 зворот).
Випискою по з банківського рахунку кредиту № ABH0CT155101710610256355 за період з 16 березня 2024 року по 15 квітня 2025 року підтверджується нарахування суми кредиту на рахунок ОСОБА_1 , відкритого в АТ «А-БАНК», та відсотків за користування ними (а.с. 16).
З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 16 квітня 2025 року 49 759,84 грн - заборгованість за кредитом; 34 557,01 грн - заборгованість по відсоткам, 2 516,86 грн - загальний залишок заборгованості за пенею, а всього 83 833,71 грн.
Апелянт АТ «А-БАНК» оскаржує заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року у частині відмови у задоволенні позову про стягнення суми пені у розмірі 2 516, 86 грн, нарахованої банком за кредитним договором № ABH0CT155101710610256355 від 16 березня 2024 року.
Тому, саме у цій частині рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом. В іншій частині рішення суду першої інстанції (щодо стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами) не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.
У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо тієї частини, що неоскаржуться, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц).
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд прийшов до наступного.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 548 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
За розрахунком заборгованості Банком нараховано 2 516,86 грн. пені за період з 31 липня 2024 року до 16 квітня 2025 року, тобто під час дії в Україні воєнного стану (а.с. 15).
З урахуванням викладено безпідставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Неспроможними є доводи й твердження позивача в необхідності застосування приписів ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» в поєднанні із п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з огляду на таке.
Так, укладений сторонами у справі кредитний договір № ABH0CT155101710610256355 від 16 березня 2024 рокує споживчим, оскільки метою його отримання було придбання товару/здійснення платежу/плата послуг, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про споживче кредитування» (а.с. 12).
Відповідно до частини першої, другої ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, тобто приписи вказаного пункту стосувалися договорів, які були укладені до 23 січня 2024 року.
Проте помилковим є тлумачення позивачем цього пункту Закону як такого, що дозволяє (заборона відпадає й відсутня) нараховувати неустойку (пеню) за прострочення виконання споживачем зобов'язань за кредитним договором, оскільки Закон, який має захищати споживачів не може встановлювати для них умови гірші, ніж це передбачено загальним і основним актом цивільного законодавства - ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 240/4894/23 указано, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
За наведених підстав, суд першої інстанції правомірно задовольнив частково позовні вимоги банку, відмовивши у стягненні пені з відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у оскаржуваній частині та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені з відповідача, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни або скасування оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня ухвалення і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов