справа 377/1146/24
головуючий у суді І інстанції Малишенко Т.О.
провадження № 22-ц/824/11818/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
24 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», на рішення Славутицького міського суду Київської області від 09 квітня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» (надалі - ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ»), яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (надалі - товариство, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2020 року № 1799380 у розмірі 42 750 грн, судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» посилалося на те, що 16 травня 2020 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту № 1799380, яка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства.
ТОВ «МІЛОАН» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтвердив прийняття умов договору про споживчий кредит від 16 травня 2020 року № 1799380, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства.
ОСОБА_1 ознайомився із умовами кредитного договору та Правилами, які є його невід'ємною частиною, згідно з якими цей кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним кредитним договором (правочином), що містить усі істотні умови, укладений у порядку, спосіб та формі, що відповідає вимогам законодавства.
Тобто, між товариством та ОСОБА_1 16 травня 2020 року було укладено споживчий кредитний договір № 1799380, відповідно до якого відповідачу перераховано на підставі платіжного доручення на картковий рахунок 9 000 грн.
10 липня 2020 року на підставі договору факторингу №01/07 ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за кредитним договором від 16 травня 2020 року № 1799380 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», яке набуло право вимоги до відповідача.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» було укладено договір факторингу № 1/15, згідно з умовами якого товариство набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 16 травня 2020 року № 1799380.
ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до додатку № 1 до договору факторингу становить 42 750 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 9 000 грн; заборгованість за відсотками - 32 400 грн; заборгованість за комісією - 1 350 грн; заборгованість за пенею - 0 грн.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позовній заяві не вказано, коли саме відповідач отримав кредит у розмірі 9 000 грн, а суд не має можливості це встановити самостійно з наданої в якості доказу АТ «ПриватБанк» виписки по особовому рахунку з 16 травня 2020 року до 10 травня 2021 року, оскільки не зазначено від кого надійшли кошти.
Також суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано оригіналів договорів, реєстрів боржників, що є додатками до договорів факторингу, згідно з якими можливо було встановити, що право вимоги дійсно перейшло до ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», а надані суду докази, анкета, договори, виписки не підписані уповноваженим представником, тому не є належним та допустимим доказом на підтвердження видачі кредиту та підстав для стягнення заборгованості.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 09 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що номер телефону відповідача є підтвердженням того, що ОСОБА_1 було отримано одноразовий ідентифікатор та користування ним.
Зазначене вище, а також судова практика Верховного Суду свідчить про те, що алгоритм дій щодо порядку укладення правочину, зокрема в електронній формі, дає підстави вважати доведеним належними доказами факт того, що оспорюваний кредитний договір разом з додатками було дійсно підписано з ТОВ «МІЛОАН» саме відповідачем, а отже матеріали справи містять належні докази укладення правочину.
ТОВ «МІЛОАН» це фінансова установа, а не банківська, яка не має права відкривати рахунки позичальнику, а лише перераховує кредитні кошти на наданий позичальником рахунок.
Платіжне доручення від 16 травня 2020 року № 19758988, враховуючи вимоги Інструкції, яка була чинною на час перерахування кредитних коштів, відповідало вимогам та зразку, наведеному в додатку до Інструкції, містить усі обов'язкові реквізити, тобто є належним доказом у справі.
Також перерахування на платіжну карту ОСОБА_1 грошових коштів підтверджується копією виписки по картковому рахунку відповідача.
До позовної заяви було додано докази, якими доведено відступлення прав вимоги ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги до відповідача на користь ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» за кредитним договором, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним договорам, що призвело до порушення норм процесуального права.
Щодо правової позиції відповідача.
Відповідач, належним чином повідомлений про судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надійшов, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо апеляційної скарги.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «МІЛОАН» із вимогою про укладення кредитного договору, що підтверджується анкетою-заявою на кредит № 1799380 від 16 травня 2020 року, яка містить персональні дані відповідача та в якій зазначено час та дату підписання договору.
Відповідно до умов укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 1799380 від 16 травня 2020 року останній отримав кредит у сумі 9 000 грн на граничний строк до 15червня 2020 року, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.
Відповідно до пунктів 1.3. та 1.4. кредитного договору кредит надається строком на 30 днів з 16 травня 2020 року (строк кредитування). Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 15 червня 2020 року.
У пункті 1.5 кредитного договору зазначено, що загальні витрати позичальника за кредитом становлять 6 750 грн у грошовому виразі та 912 відсотків річних у процентному значенні. Орієнтована загальна вартість кредиту для позичальника складає 15 750 грн. Комісія за надання кредиту становить 1 350 грн, яка нараховується за ставкою 15 відсотків від суми кредиту одноразово - підпункт 1.5.1 пункту 1.5 кредитного договору. Проценти за користування кредитом - 5 400 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором - фіксована (підпункт 1.5.2 пункту 1.5 кредитного договору) (а.с. 17-20).
Згідно з пунктом 6 кредитного договору цей договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.
Розміщені в Особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником товариству через веб-сайт або у SMS- повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277. Після укладення цей кредитний договір розміщується в Особистому кабінеті позичальника (пункт 6.2 кредитного договору).
Відповідно до пунктів 6.4, 6.5 кредитного договору укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_1 677 32 24 (міститься у реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді SMS- коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Кредитний договір містить додаток № 1 до договору про споживчий кредит від 16 травня 2020 року № 1799380, в якому міститься графік платежів щодо розрахунку заборгованості (в тому числі суми кредиту, комісії за надання кредиту і процентів) із зазначенням дати платежу, повернення кредиту та сплати комісії та процентів), а саме: дата платежу 15 червня 2020 року, кредит 9 000 грн, комісія за надання кредиту 1 350 грн, проценти 5 400 грн, що разом становить 15 750 грн (а.с.20).
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти в розмірі, передбаченому договором у сумі 9 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 19758988 від 16 травня 2020 року (а.с. 55).
Як вбачається із наданих позивачем документів, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором від 16 травня 2020 року № 1799380, відображений позичальником ТОВ «МІЛОАН» у відомості про щоденні нарахування та погашення складає 42 750 грн, з яких: 9 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 32 400 грн заборгованість за відсотками; 1 350 грн заборгованість за комісією.
10 липня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 01/07, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за плату, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» приймає належні ТОВ «МІЛОАН» права грошової вимоги (прав вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «МІЛОАН» та боржниками (а.с.21-24).
Згідно з витягом з додатку до договору про відступлення прав вимоги № 01/07 від 10 липня 2020 року, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача за договором № 1799380 від 16 травня 2020 року у розмірі 42 750 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за тілом; 32 400 грн - сума заборгованості за відсотками; 1 350 грн - сума заборгованості за комісією; 0,00 грн - сума заборгованості за пенею.
Cплата ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ТОВ «МІЛОАН» грошових коштів за договором про відступлення прав вимоги № 01/07 від 10 липня 2020 року належним чином підтверджено платіжними інструкціями (а.с.36-39).
У подальшому, 24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» було укладено договір факторингу № 1/15, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за плату, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» свої права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с. 28-30).
Згідно з витягом з додатку до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» набуло права вимоги до відповідача за договором № 1799380 від 16 травня 2020 року у розмірі 42 750 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за тілом; 32 400 грн - сума заборгованості за відсотками; 1 350 грн - сума заборгованості за комісією; 0,00 грн - сума заборгованості за пенею (а.с. 32).
Повний розрахунок ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» з ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за вказаним договором про відступлення прав вимоги від 24 січня 2022 року № 1/15 підтверджено листом директора ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (а.с. 40).
02 вересня 2024 року за № 1799380-АВ представником ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» - адвокатом Білецьким Б.М. направлено на адресу відповідача досудову вимогу за кредитним договором № 1799380 від 16 травня 2020 року, в якій зазначено, що між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а в подальшому між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладені договори факторингу, за якими відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором, а також інформацію про те, що у відповідача існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 42 750 грн, яку необхідно сплатити у строк до 30 вересня 2014 року на вказані у повідомленні реквізити.
Проте, відомості щодо погашення в добровільному порядку вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.
ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» до апеляційної скарги долучено Правила надання фінансових послуг кредитів ТОВ «МІЛОАН» (в редакції від 10 березня 2020 року), які є невід'ємною частиною кредитного договору укладеного з позичальником, та фотокопії переписки позичальника із товариством у застосунку «Вайбер», які залишаються апеляційним судом без розгляду на підставі статті 126,127 ЦПК України у зв'язку з пропуском процесуального строку на подання доказів.
Також апеляційним судом встановлено, що ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» на підставі рішення № 1778 єдиного учасника від 01 липня 2025 року та відповідного наказу № 70-к від 01 липня 2025 року змінило назву на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).
Так, згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставами для обробки персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір № 1799380 від 16 травня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 підписано останнім одноразовим ідентифікатором, який було надіслано на номер відповідача +38066 677 32 24, у анкеті-заяві та договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, фактичне місце проживання, місце роботи, номер мобільного телефону та електронної пошти.
ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_2 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді SMS-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Враховуючи викладене можна зробити висновок про те, що без здійснення відповідачем вказаних дій кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» є таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а його укладення у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з тих підстав, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження видачі кредиту є помилковим, оскільки кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23) та у постанові від 04 серпня 2025 року у справі № 182/317/23 (провадження № 61-3852св25).
Крім того відповідачем не спростовано, що кредитний договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка йому не належить.
Також варто звернути увагу на те, що без введення ОСОБА_1 логіну та паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору,є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього SMS-кода, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 42 750 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за тілом; 32 400 грн - сума заборгованості за відсотками; 1 350 грн - сума заборгованості за комісією; 0,00 грн - сума заборгованості за пенею.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» підлягає сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 000 грн.
Також з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» підлягає стягненню сума заборгованості за відсотками у розмірі 5 400 грн та сума заборгованості за комісією у розмірі 1 350 грн, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, строк кредитування за вищевказаним кредитним договором був погоджений сторонами і становив 30 днів.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 5 400 грн за період з 16 травня 2020 року до 15 червня 2020 року, виходячи з розрахунку: 9 000 грн (залишок тіла кредиту) х 2 % (відсоткова ставка) х 30 днів (строк позики).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості за відсотками за договором споживчого кредиту у сумі 32 400 грн.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зі змісту укладеного між сторонами договору, вбачається, що кредит надається строком на 30 днів з 16 травня 2020 року (строк кредитування).
Пунктом 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного пунктом 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену пунктом 1.6 договору.
Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з пунктом 1.6 договору.
Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою пунктом 1.6 та процентною ставкою, визначеною пунктом 1.5.2 договору.
Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Як було зазначено вище, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував комісії, визначені пунктом 2.2.1 договору, матеріали справи не містять.
В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 30-денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.
Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, в договорі визначаються як стандартна процентна ставка (пункт 1.6 договору), очевидним є факт, що їх нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений пунктом 1.3 договору строк кредитування) 30-денний термін, тобто фактично є санкцією.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (пункт 2.3.1 договору) за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений пунктом 1.3 договору строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20, відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що неповернення позичальником кредитних коштів у визначений пунктом 1.3 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених пунктом 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору), є неправомірною поведінкою, а саме неповерненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 30-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило назву на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 000 грн, суми заборгованості за відсотками у розмірі 5 400 грн та суми заборгованості за комісією у розмірі 1 350 грн.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Відтак, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення. Згідно з пунктами 1, 3 частини 1 статті 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило найменування на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Славутицького міського суду Київської області від 09 квітня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило найменування на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС».
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), та Верховного Суду, викладена, зокрема, у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» просило, зокрема, стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав:
- договір про надання правової допомоги № 43657029 від 07 серпня 2024 року, укладений між ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» та адвокатом Білецьким Б.М.;
- додаткову угоду № 1799380 від 11 листопада 2024 року до договору № 43657029 про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року;
- акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 11 листопада 2024 року на загальну суму в розмірі 6 000 грн.
Крім того, позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., а за подання апеляційної скарги 3 633 грн 60 коп.
Враховуючи, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу у суді першої інстанції - 6 000 грн, та надано докази сплати судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 2 422 грн 40 коп., тому понесені витрати позивача слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (36,8 %), а саме 2 208 грн витрат понесених ним на правову допомогу та 891 грн 44 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, позов ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» задоволено частково на 36,8 %.
Враховуючи, що при подачі апеляційної скарги ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» сплатило судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп., тому сплачений позивачем судовий збір за подачу апеляційної підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (63,2 %), а саме у розмірі 2 295 грн 48 коп.
Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», задовольнити частково.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 09 квітня 2025 року скасувати та прийняти нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 000 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 5 400 грн та заборгованість за комісією в розмірі 1 350 грн, всього - 15 750 грн.
У задоволенні інших позовних вимог ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило найменування на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 891 грн 44 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 295 грн 48 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 208 грн.
Відомості про боржника: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відомості про стягувача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», адреса місця розташування: Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 43657029.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська