24 листопада 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10.09.2025,
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.09.2025 ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.156, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153, ч.1 ст.301 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 08.11.2025 включно.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що існує ризик переховування від суду, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у низці злочинів, серед яких є особливо тяжкі, не має міцних соціальних зв'язків у м.Києві, був затриманий на підставі ухвали слідчого судді через переховування від органу досудового розслідування. Також існує ризик незаконного впливу на потерпілого, оскільки останній ще не допитаний.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_6 подав в інтересах ОСОБА_7 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог, захисник зазначає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою. Вважає, що на даний час відсутні ризики щодо переховування ОСОБА_7 від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Вказує, що ОСОБА_7 майже протягом року не мав будь-якого процесуального статусу, окрім статусу особи, на майно якої накладено арешт, тому не мав обов'язків перед органом досудового розслідування. Наголошує, що після початку війни ОСОБА_7 дійсно змінив місце проживання, але на нього не покладався обов'язок повідомити будь-кого про зміну свого місця проживання і він не вживав будь-яких заходів, спрямованих на переховування від суду. Звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має місце реєстрації та міцні соціальні зв'язки, раніше працював підприємцем. Зазначає, що твердження прокурора про можливість впливу на потерпілого та свідків є безпідставними та ґрунтуються лише на припущеннях. Також вважає, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення безпідставний, оскільки ОСОБА_7 з 23.09.2021 по 23.12.2022 перебував на волі та не вчиняв жодних протиправних дій. Наголошує на неналежних умовах тримання під вартою, що є порушенням прав ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_7 , тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України належать до категорії особливо тяжких злочинів, процесуальну поведінку, стадію розгляду кримінального провадження.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10.09.2025, якою ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 13.04.2025 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3