27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 420/14998/25
адміністративне провадження № К/990/31924/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №420/14998/25
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року, прийняту в складі судді Іванова Е.А., та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Кравченка К.В., суддів Джабурія О.В., Вербицької Н.В.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті з 23 березня 2022 року до 14 квітня 2023 року включно грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше нарахований та виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити за період часу з 23 березня 2022 року до 14 квітня 2023 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше нарахований та виплачених сум.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху, та запропоновано позивачу, зокрема, надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із відповідними обґрунтуваннями.
3. На виконання вказаної ухвали позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що військовою частиною НОМЕР_2 (місце проходження служби позивачем станом на дату подання позовної заяви) 08.05.2025 року було направлено лист №1776/2/155 до військової частини НОМЕР_3 (відповідач по цій справі) із вимогою (проханням) щодо направлення на адресу військової частини НОМЕР_2 довідки про доходи та картки особового рахунку позивача. Супровідним листом №43 (№1885/841) від 09.05.2025 відповідачем було направлено лист-відповідь та додатки до нього. Таким чином, позивач уважає, що обчислення процесуальних строків для звернення до суду почали свій перебіг з 09.05.2025.
4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду; позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу без розгляду.
5. Вказані судові рішення мотивовані тим, що предметом спору у справі є нарахування та виплата відповідачем грошового забезпечення за період з 23 березня 2022 року по 14 квітня 2023 року, проте позовну заяву подано до суду 14 травня 2025 року, з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, та наведені факти про які позивач вказує у заяві про поновлення строку, не є непереборними обставинами з підстав яких позивач не міг звернутись до суду в межах встановленого строку.
6. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача, як на поважні причини пропуску строку звернення до суду, на проходження військової служби та участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України у періоди часу з 13 по 23 липня 2023 - 11 днів, з 23 листопада по 08 грудня 2023 - 15 днів, з 15 по 20 грудня 2023 - 6 днів, з 12 по 22 березня 2024 року - 11 днів, з 30.06.2024 по 21.07.2024 - 23 дня, з 09.01.2025 по 21.02.2025 - 44 дня, тобто більше трьох з половиною місяців, оскільки матеріали справи не містять відомостей про наявність поважних причин за наявності яких він не міг вчасно звернутись до суду, у вказані періоди часу.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
8. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про те, що у перші дні повномасштабного вторгнення держави агресора російської федерації вступив до лав Сил оборони України та більшу частину часу перебування на військовій службі проходив службу у підрозділах, які приймали та приймають безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. У зв'язку з наведеними обставинами касатор зазначає, що процесуальний строк для звернення до суду із позовною заявою пропущений з поважних причин, а таке звернення мало місце при першій можливості, яка була забезпечена завдяки сприянню командування військової частини НОМЕР_2 та шляхом подання військовою частиною НОМЕР_2 відповідного листа (запиту) до військової частини НОМЕР_3 , а також фактичного набуття позивачем технічних засобів та часу, достатнього для звернення з метою відновлення своїх законних прав та інтересів.
9. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди безпідставно посилалися на приписи частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки він не був звільнений з військової служби, а лише виключений 14 квітня 2023 року зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 (відповідача) для зарахування 17 квітня 2023 року до списків особового складу іншої військової частини НОМЕР_2 , в якій продовжив та продовжує військову службу станом на день звернення до суду першої та апеляційної інстанцій.
10. Крім того касатор вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки відповіді на відзив на апеляційну скаргу, у якому він звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що не погоджується із твердженнями відзиву на апеляційну скаргу про те, що він ознайомився з розміром свого грошового забезпечення 14 квітня 2023 року при отримані грошового атестату від 14 квітня 2023 року № ГА-55 на своє ім'я. Як убачається із вказаного доказу до відзиву відповідача на апеляційну скаргу, такий доказ містить відомості виключно за період часу частини крайнього місяця (квітня 2023 року) перебування позивача у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме з 01 квітня 2023 року до 14 квітня 2023 року включно, проте не надає жодної інформації про здійснені нарахування та виплати грошового забезпечення за весь спірний період.
11. Також позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції формально визначив, що оскільки позивач перебував поза районом (ведення) бойових дій, тому строк на звернення до суду сплинув. На спростування таких висновків позивач зазначає про те, що його було відряджено для проходження кваліфікаційного курсу у період часу з 09 січня 2025 року до 21 лютого 2025 року. Проте перебування військовослужбовця поза районом (ведення) бойових дій, особливо під час дії правового режиму воєнного стану, жодним чином не вказує на наявність у такого військовослужбовця можливостей щодо реалізації своїх прав та/ або можливості їх поновити тим чи іншим шляхом, оскільки, зважаючи на наведений приклад, вибуття у певне відрядження на підставі рішення старшого начальника (командира) для проходження кваліфікаційного курсу може та на практиці покладає ще більше обмежень на людину, яка проходить військову службу, ураховуючи особливості такого курсу: чіткий режим дням, фізичні та психологічні випробування і навантаження, тестування навичок та здібностей у природних та штучних умовах, тотальне обмеження користування засобами зв'язку тощо.
IV. Позиція інших учасників справи
12. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд відмовити повністю у задоволенні касаційної скарги, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року залишити без змін.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
13. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Мацедонської В.Е., Уханенка С.А., від 29 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року.
14. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судових рішень, зазначених у частині другій статті 328 КАС України та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
15. Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні на 27 листопада 2025 року.
VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
16. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
18. Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
19. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
20. Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
21. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
VІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.
24. У цій справі позивач просить перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 23 березня 2022 року до 14 квітня 2023 року. До суду з такими вимогами позивач звернувся у травні 2025 року.
25. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву, застосував приписи статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строку звернення до суду у редакції, чинній після змін, внесених Законом №2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.
26. Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
27. Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
28. Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
29. Верховний Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.
30. Також питання щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
31. В зазначеній постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
32. Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX).
33. З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
34. Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
35. Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, суди попередніх інстанцій повинні були визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, потім спірний період (з 23 березня 2022 року до 14 квітня 2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
36. Отже, Верховний Суд уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин за період з 23 березня 2022 року по 19 липня 2022 року редакції статті 233 Кодексу законів про працю України, чинної на момент звернення позивача до суду із позовом, що виключає повернення позовної заяви в частині позовних вимог за наведений період.
37. Щодо позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 14 квітня 2023 року, то Верховний Суд, ураховуючи те, що позивача 14 квітня 2023 року було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та у зв'язку із цим видано грошовий атестат за квітень 2023 року, уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про застосування приписів частини другої статі 233 Кодексу законів про працю України у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
38. Суд апеляційної інстанції, обчислюючи початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, вказав на те, що оскільки 14.04.2023 (день виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 ) позивач був ознайомлений з відомостями грошового атестату від 14.04.2023 за вих.№ГА-55, про що свідчить його особистий підпис в графі 13 грошового атестату, відтак саме з цієї дати він був зобов'язаний дізнатись про порушення своїх прав.
39. Верховний Суд звертає увагу на те, що з огляду на сутнісний зміст грошового атестату №ГА-55 від 14.04.2023 щодо виплачених військовослужбовцю видів грошового забезпечення за квітень 2023 року, копія якого міститься у матеріалах справи, вказаний документ можна уважати письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при виключенні із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 лише за квітень 2023 року. Стосовно позовних вимог за період з 20 липня 2022 року по 31 березня 2023 року, то суди попередніх інстанцій не встановили коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум за вказаний період.
40. Стосовно доводів касатора про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки він не був звільнений із військової служби, то Верховний Суд зазначає, що із цим позовом позивач звернувся до суду після його виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , у зв'язку із чим відповідачем і було видано грошовий атестат з дня ознайомлення з яким позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у частині позовних вимог за період з 01 квітня 2023 року по 14 квітня 2023 року.
41. Також Верховний Суд уважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який відхилив посилання позивача, як на поважні причини пропуску строку звернення до суду, на проходження військової служби та участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в періоди часу з 13 по 23 липня 2023 - 11 днів, з 23 листопада по 08 грудня 2023 - 15 днів, з 15 по 20 грудня 2023 - 6 днів, з 12 по 22 березня 2024 року - 11 днів, з 30.06.2024 по 21.07.2024 - 23 дня, з 09.01.2025 по 21.02.2025 - 44 дня, тобто більше трьох з половиною місяців, оскільки матеріали справи не містять відомостей про поважні причини за наявності яких він не міг вчасно звернутись до суду у вказані періоди часу.
42. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
43. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
44. Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
45. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року підлягають скасуванню в частині позовних вимог за період з 23 березня 2022 року по 19 липня 2022 року та з 20 липня 2022 року по 31 березня 2023 року, а справа в цій частині підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року скасувати в частині повернення позовної заяви про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті з 23 березня 2022 року до 19 липня 2022 року та з 20 липня 2022 року по 31 березня 2023 року включно грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше нарахований та виплачених сум та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити за період часу з 23 березня 2022 року до 19 липня 2022 року та з 20 липня 2022 року по 31 березня 2023 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше нарахований та виплачених сум. Справу №420/14998/25 у цій частині направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В решті судові рішення у справі №420/14998/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В.Е. Мацедонська
С.А. Уханенко