27 листопада 2025 року
м. Київ
справа №300/903/25
адміністративне провадження №К/990/47463/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з питань праці
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року
у справі №300/903/25
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з питань праці
про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та компенсацію втрати частини доходів, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці (далі - відповідач) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду з 30 січня 2024 року по 08 липня 2024 року в розмірі 191273 грн, моральної шкоди в сумі 50000 грн та компенсацію втрати частини доходів - інфляційних витрат та 3% річних.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період 30.01.2024 по 08.07.2024, включно, в розмірі 178831 (сто сімдесят вісім тисяч вісімсот тридцять одна) гривня 90 копійок, з відрахуванням податків і зборів встановлених чинним законодавством.
Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної служби України з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі №300/903/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України, в зв'язку з відсутності документу про сплату судового збору.
Своєю чергою скаржник до касаційної скарги долучає «Інформація щодо звільнення від сплати судового зору». Так, у вказаній інформації скаржник зазначає, що вінн він звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 20 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Так, правові засади справляння судового збору, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір», статтею 3 якого обумовлено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду касаційної скарги на судові рішення.
Водночас статтею 5 вказаного Закону передбачено пільги щодо сплати судового збору та визначений перелік фізичних, юридичних осіб, а також суб'єктів владних повноважень, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях в певних категоріях справ.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання надмірному тиску на суб'єктів господарювання» від 04 березня 2021 року № 1320-IX, який набув чинності 27 квітня 2021 року, частину першу статті 5 Закону України «Про судовий збір» доповнено пунктом 20, відповідно до якого включено центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, його територіальні органи.
Разом з тим варто зазначити, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:
24) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - за подання позовів, предметом яких є відшкодування шкоди (збитків), у порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
25) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, - у справах про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції»;
26) Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на час дії воєнного стану - за подання позовів, предметом яких є стягнення штрафу;
27) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З аналізу вищевказаної норми висновується, що від сплати судового збору у справах про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», звільняється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції (п.25), а також у справах в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від сплати судового збору звільняється центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи (п.27).
Аналогічний підхід застосовано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на час дії воєнного стану (пункти 24 та 26 відповідно).
Наведене свідчить, що вищевказані суб'єкти владних повноважень звільняються від сплати судового збору згідно зі статтею 5 Закону України «Про судовий збір» у справах, в яких діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто реалізовують функції у своїй сфері діяльності.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96), Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Отже, з 27 квітня 2021 року законодавцем надано центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та його територіальним органам пільгу щодо сплати судового збору у справах, які стосуються реалізації ними державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
При цьому, як зазначено вище, окрім нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на Держпраці покладаються й інші, окреслені у пунктах 1, 4 Положення № 96, повноваження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31 цс 21) наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
Аналогія закону та аналогія права розглядаються в загальній теорії права як засоби заповнення прогалин у законодавстві шляхом їх усунення чи подолання. Прогалини у законодавстві ускладнюють регулювання відповідних суспільних відносин через відсутність у законодавчому акті нормативного припису (норми права), що безпосередньо спрямований на їх врегулювання.
Аналогія закону - це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм права, які регулюють відносини, які є подібними тим, що потребують урегулювання в рамках цієї галузі права за найсуттєвішими ознаками.
Аналогія права - це застосування до конкретних відносин загальних засад і сенсу законодавства у разі відсутності норм права, що регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридично справа вирішується на основі принципів права, таких, як справедливість, гуманізм, юридична рівність тощо, що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції України або загальних положеннях законодавчих актів.
Якщо суд виявив прогалину у законодавстві в процесі правозастосування, він зобов'язаний використовувати такі оперативні засоби її подолання, як аналогія закону чи аналогія права з метою вирішення конкретної юридичної справи.
Предметом спору у цій справі є стягнення з на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Тобто, у даному випадку спірні правовідносини стосуються трудових відносин, які виникли між фізичною особою та Держпрацею як роботодавцем.
При цьому судові рішення, які оскаржує Держпраці не стосуються її діяльності як органу, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Варто зазначити, що пункт 20 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не містить застереження у вигляді пільги щодо сплати судового збору центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю у справах щодо стягнення з на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у яких органи Держпраці виступають як роботодавці (тобто трудового спору), а тому, застосовуючи аналогію права, відсутні підстави для застосування пункту 20 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у категорії справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.
Такий висновок узгоджується з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в якому вказано, що від сплати судового збору під час розгляду справ про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі в усіх судових інстанціях звільняються лише позивачі.
Оскільки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та його територіальні органи у даному випадку виконують роль роботодавців, тому вони не підпадають під категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач звернувся до суду у 2025 році, судами попередніх інстанцій було задоволено вимогу майнового характеру 178831 гривня 90 копійок.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (надалі - №3674-VI) у редакції, яка була чинна на час звернення позивача до суду, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України №3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року становив 3028 грн 00 коп.
Частиною третьою статті 4 Закону України №3674-VI установлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, розмір судового збору за подання касаційної скарги у цій справі становить 2861,31 грн.
Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
Реквізити для сплати судового збору:
ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
код отримувача ЄДРПОУ: 37993783;
банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)
номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007;
код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";
призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)".
Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі №300/903/25 - залишити без руху.
2. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції:
- документу про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
3. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали про залишення касаційної скарги без руху в установлений судом строк в іншій частині, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду