27 листопада 2025 року
м. Київ
справа №520/29877/24
адміністративне провадження № К/990/45592/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування пункту наказу, наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національної поліції України (далі - третя особа) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 01.10.2024 № 252 «Про застосування дисциплінарних стягнень», яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.10.2024 № 1432 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді заступника командира взводу №3 роти № 3 штурмового батальйону №1 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та буде відповідати рішенню медичної (військово-лікарської комісії) ДУ «ТМО МВС України по Луганській області» від 19.09.2024 № 315/СНП та постанові ВЛК від 10.07.2024 № 2005;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на користь Позивача середньомісячне грошове забезпечення за період вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по дату прийняття рішення судом про поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано пункт 8 наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 01.10.2024 № 252 «Про застосування дисциплінарних стягнень», яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.10.2024 № 1432 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції. Поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді заступника командира взводу № 3 роти № 3 штурмового батальйону № 1 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за період вимушеного прогулу в розмірі 119560, 95 гривень. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника командира взводу № 3 роти № 3 штурмового батальйону № 1 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 змінено в частині мотивів та підстав задоволення позову.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана ІНФОРМАЦІЯ_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 520/29877/24.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
За змістом касаційної скарги відповідач вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України)
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Суд зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, судом не може бути взято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п'ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження, за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій у цій справі безпідставно не урахували висновків викладених Верховним Судом у постановах від 23.10.2024 у справі № 420/9461/22, від 12.11.2024 у справі № 520/5696/22, від 21.11.2024 у справі № 640/9688/22, від 17.10.2024 у справі № 420/3026/23, від 23.06.2025 у справі № 420/2436/23, де Верховний Суд чітко зазначив, що згідно з частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
Суд звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет їх подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Водночас, виконання наказу є безумовним обов'язком поліцейського, а його не виконання є тяжким проступком якщо поліцейський не довів об'єктивної та непереборної неможливості його виконання. Принцип обов'язку повідомлення сам по собі є запобіжником від притягнення до дисциплінарної відповідальності. При виникненні перешкод поліцейський зобов'язаний негайно або повідомити найкоротший об'єктивно можливий строк безпосереднього керівника та вжити заходів щодо усунення перешкод, а не виконання цього обов'язку є самостійною правовою підставою для притягнення до відповідальності.
Разом з цим, як встановлено судами попередніх інстанції у цій справі, дисциплінарною комісією встановлено зокрема що, зокрема, у діях ОСОБА_1 вбачаються порушення вимог пунктів 1 та 2 частини першої статті 18, частини першої статті 64 Закону України Про Національну поліцію, пунктів 1, 2 та 4 частини третьої статті 1, частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, що виразилось у відмові від письмового підтвердження ознайомлення з наказом командира зведеного підрозділу УПОП № З ДПОП ОШБ Лють від 23.08.2024 № 302ДСК/ВС, що призвело до невиконання вказаного наказу, відповідно до якого, поліцейські мали проводити оборонні заходи поблизу населеного пункту Донецької області, а також ігноруванні вимог відповідного наказу та у невиконанні вимог наказу ДПОП ОШБ Лють від 02.09.2024 № 284ДСК та в обговоренні цього наказу, що є вчиненням у сукупності двох дисциплінарних проступків та грубим порушенням службової дисципліни.
Тож судами у цій справі було встановлено, що ні службовим розслідуванням, а ні особою, яка вирішувала питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не встановлено, в чому саме виразилося порушення позивачем приписів наказу командира зведеного підрозділу УПОП № 3 ДПОП ОШБ НПУ Лють від 23.08.2024 №302ДСК/ВС. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції не погодилися із висновками службового розслідування про те, що у діях позивача вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, що виразилось у не виконанні вимог наказу ДПОП ОШБ Лють від 02.09.2024 №284ДСК та в обговоренні цього наказу, що являється грубим порушенням службової дисципліни.
Крім того, суди попередніх інстанцій виснували, що наказ № 284ДСК/ВС від 02.09.2024 містив вимоги до Управління поліції особливого призначення № 3, а не позивача, вчинити певні дії по забезпеченню відрядження працівників, а невиконання іншого наказу не було підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, тому висновки відповідача, наведені у висновку службового розслідування про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності через невиконання ним наказу № 284ДСК/ВС від 02.09.2024 та його обговорення є безпідставними.
Натомість, спірні правовідносини у справах, на які скаржник посилається на підтвердження наявності підстави, передбаченої у пункті 1 частини четвертої статті 328 КАС України (№ 420/9461/22, № 520/5696/22, № 640/9688/22, № 420/3026/23 та № 420/2436/23) не є подібними до обставин цієї справи, що розглядається, оскільки виникли з приводу притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з невиконанням наказу про вчасне прибуття на нове місце дислокації та/або не повідомлення безпосереднього керівника про нове місце проходження служби. У цих справах суди не вирішували питання щодо застосування пунктів 1 та 2 частини першої статті 18, частини першої статті 64 Закону України Про Національну поліцію, пунктів 1, 2 та 4 частини третьої статті 1, частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України за обставин невиконання наказу про проведення поліцейськими оборонних заходів та його обговорення.
Отже, спірні правовідносини у справах № 420/9461/22, № 520/5696/22, 640/9688/22, 20/3026/23, 420/2436/23 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у зазначених справах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні посилання формулювання незгоди з оскаржуваним судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження Скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України .
Крім того, на обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування пункту наказу, наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк