25 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12281/25 пров. № А/857/36149/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Заверухи О.Б.,
за участі секретаря судового засідання - Гепфель А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року з питань вжиття заходів забезпечення позову (суддя - Андрусів У.Б., м. Львів) у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій,-
Фермерське господарство «ХАРВЕСТ ПЛЮС» у червні 2025 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області №382/13-01-04-10/36742320 від 21.03.2025 про анулювання реєстрації платника єдиного податку 4 групи Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС»; зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити відомості про реєстрацію Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» в Реєстрі платників єдиного податку ДПС як платника єдиного податку 4 групи з дати виключення таких відомостей.
11.08.2025 представник позивача звернувся до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Львівській області №382/13-01-04-10/36742320 від 21.03.2025 про анулювання реєстрації платника єдиного податку 4 групи Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/12281/25. В обґрунтування заяви зазначив, що анулювання реєстрації Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» платником єдиного податку призведе до надмірного податкового та іншого навантаження: відповідно до положень п. 183.4 ст. 183 Податкового кодексу України (далі - ПК України): у позивача виникне обов'язок щодо реєстрації платником податку на додану вартість; податкове навантаження збільшиться на 20% внаслідок формування основних витрат за рахунок сплати послуг на адресу контрагентів, які не мають статусу платників податку на додану вартість; виникне необхідність здійснювати додатковий (значно складніший) податковий облік, електронне адміністрування податку на додану вартість, реєстрацію податкових накладних, «умовний продаж» відповідно до вимог п. 198.5 ст. 198 ПК України та виконання інших вимог ПК України, пов'язаних з переходом на загальну систему оподаткування. Крім того наголошує, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення його господарської діяльності. На переконання представника позивача, такі обставини зумовлять неможливість виконання зобов'язань перед контрагентами по укладених договорах, а особливо це негативним чином відобразиться на тендерах з державними установами, яким для отримання аналогічних послуг від нових компаній потрібно буде провести нову процедуру закупівлі. Вказане призведе до розірвання договірних відносин, звільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, і як наслідок - призвести до банкрутства та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Також стверджує, що вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює вирішення спору по суті, а насамперед спрямоване на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року заяву задоволено. Зупинено дію рішення Головного управління ДПС у Львівській області №382/13-01-04-10/36742320 від 21.03.2025 про анулювання реєстрації платника єдиного податку 4 групи Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/12281/25.
Не погодившись із таким судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення, та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову не відповідає його предмет та, вжиття таких заходів зумовлює фактичне вирішення спору по суті.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що виконання оскаржуваного рішення до ухвалення рішення в цій адміністративній справі, створює очевидну небезпеку істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, та, відповідно, неможливість ефективного захисту (поновлення) порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Згідно з частиною першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою та другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно поданої заяви, заявник просив суд зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Львівській області №382/13-01-04-10/36742320 від 21.03.2025 на період до набрання законної сили рішення у судовій справ.
Обґрунтовуючи подану заяву, заявник вказує на протиправність оскаржуваного рішення.
На думку апеляційного суду, заявником не надано жодних доказів, які б свідчили про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення його прав без вжиття заходів забезпечення позову.
Протиправність рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів.
Водночас, слід зазначити, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Водночас, саме по собі посилання на негативний вплив рішень суб'єктів владних повноважень не є підставою для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Відповідно до статті 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №140/10203/20.
При цьому, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може беззаперечно свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
До подібних висновків дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №640/2298/19.
Слід звернути увагу на те, що доводи позивача, викладені ним у заяві про забезпечення позову, зводяться лише до того, що при анулюванні реєстрації позивача платником єдиного податку призведе до надмірного податкового та іншого навантаження, у нього виникне обов'язок щодо реєстрації платником податку на додану вартість, та протягом оскарження спірного рішення він перебувати у невизначеному та спірному податковому статусі, на позивача упродовж розгляду справи буде покладено додаткове навантаження у вигляді ведення податкового обліку та сплати податку на прибуток та ПДВ, однак не наведено жодних доводів, що у випадку задоволення позову виконання рішення суду буде неможливим або ускладненим.
Отже, наведені позивачем доводи не є свідченням існування очевидних ознак протиправності спірного рішення та очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття у справі рішення по суті заявлених вимог, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
На думку колегії суддів, порушення прав позивача, на що посилається він у заяві, є підставою для подання позову, проте не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Апеляційний суд зазначає, що застосування заходів забезпечення адміністративного позову про які просить заявник фактично вирішує спір по суті, оскільки у випадку задоволення заяви він буде і надалі здійснювати свою діяльність як платник єдиного податку.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №826/13306/18 та від 06.12.2022року у справі №140/8745/21.
Для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.
У той же час, слід відмітити, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Вказана позиція викладена у постанові від 28 березня 2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 800/521/17.
Апеляційний суд резюмує, що наведені апелянтом доводи судовому дослідженню під час розгляду справи по суті, а тому не є достатніми та переконливими для висновку про наявність очевидної протиправності та застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки відсутні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
В статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судом першої інстанції заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, отже застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року з питань вжиття заходів забезпечення позову в справі №380/12281/25- скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха
Повне судове рішення складено 27.11.25