18 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22183/23 пров. № А/857/13888/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства культури України, Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Потабенко В.А., час ухвалення рішення 15 год 32 хв у м. Львові, повний текст судового рішення складено 21 березня 2025 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури України, в інтересах якого вступила у справу Львівська обласна прокуратура (за участі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Львівської обласної державної адміністрації, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради) про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (Міністерства культури та інформаційної політики України), яке у подальшому в ході апеляційного перегляду було переіменоване на Міністерство культури України (далі - Мінкульт, відповідач), в інтересах якого вступила у справу Львівська обласна прокуратура (за участі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Львівської обласної державної адміністрації, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України №14 від 18.01.2021 в частині внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України “Про охорону культурної спадщини» №1805-III від 08.06.2000 (далі - Закон №1805, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного наказу) у Львівській області згідно з переліком, відповідно до додатку будинку по вулиці Д. Бортнянського, 55 в місті Львові, що вказаний як “Вілла» під порядковим №90, охоронний номер 4091-Лв.
Позовні вимоги мотивовані тим, що є власником кв.4 в буд.№55 по вул. Д. Бортнянського у м. Львові, який розпорядженням представника Президента України у Львівській області №374 від 15.04.1994 “Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» (далі - Розпорядження №374) було віднесено до пам'яток архітектури місцевого значення з охоронним номером 4091-Лв. Саме вказане розпорядження слугувало підставою прийняття оспорюваного наказу. Однак, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023 по справі №380/11536/22 було задоволено його апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі за його адміністративним позовом до Львівської обласної державної адміністрації (за участю Львівської обласної прокуратури та третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства культури України) про визнання протиправним та скасування рішення та визнано протиправним і скасовано Розпорядження №374 в частині затвердження п.24 додатку до цього розпорядження, яким включено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення “Віллу» за адресою : м. Львів, вул. Д. Бортнянського, 55 (далі - спірний об'єкт). У зв'язку з чим, 25.08.2023 він звернувся із заявою до Мінкульту, в якій просив скасувати оспорюваний наказ в частині занесення спірного об'єкта до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, на яку листом від 12.09.2023 за №807/Г-4146/23-ЗВГ відповідач повідомив, що скасування вищевказаним судовим рішенням Розпорядження №374, не є підставою для його вилучення з Державного реєстру нерухомих пам'яток України. При цьому, у відповідача відсутні документи, які б вказували на те, що спірний об'єкт є пам'яткою культурної спадщини та представляє собою естетичну, етнологічну, історичну мистецьку, наукову чи художню, цінність, оскільки відсутня облікова документація, паспорт на вказаний будинок як на пам'ятку архітектури місцевого значення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство культури та Львівська обласна прокуратура подали апеляційні скарги, в яких через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просять його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Міністерство культури зазначає, що будинок по вул. Д. Бортнянського, 55 в м. Львові було взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805 (до 08.06.2000), що у свою чергу є підставою для занесення об'єкта до Реєстру без облікової документації. Суд першої інстанції не врахував доводи Міністерства культури стосовно того, що вилучення пам'ятки з Державного реєстру нерухомих пам'яток України здійснюється в певних випадках і має проводитись за спеціальною визначеною процедурою. Вважає, що скасування в судовому порядку розпорядження Представника Президента України №374 від 15.04.1994 “Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» в частині, що стосується спірного об'єкта, не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Крім того, суд першої інстанції не врахував долучену до справи Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації облікову документацію на спірний об'єкт, що підтверджує те, що такий об'єкт - пам'ятка зберегла предмет охорони, залишається пам'яткою та не може бути вилучена з Державного реєстру. Вказані документи дають можливість підтвердити історико-культурну цінність об'єкта культурної спадщини пам'ятки архітектури місевого значення “Вілла, 1934-1936», що розташована за адресою : вул.Д. Бортнянського, 55 у м. Львові та не давало підстав для виключення пам'ятки з Реєстру.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Львівська обласна прокуратура зазначає, що висновки суду першої інстанції про протиправність оспорюваного наказу з огляду на скасування постановою суду апеляційної інстанції розпорядження Представника Президента України №374 від 15.04.1994 “Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» є помилковими, оскільки це не змінює статусу об'єкта культурної спадщини та не виключає його з переліку пам'яток. Серед іншого вважає, що суд незаконно перебрав на себе повноваження органу виконавчої влади (дискреційні повноваження), оскільки законодавством визначено уповноважений орган, який ревізує рішення органів виконавчої влади щодо внесення до Переліку об'єктів культурної спадщини щойно виявленого об'єкта архітектури та вирішує чи відповідає цей об'єкт критеріям об'єкту культурної спадщини та чи може він бути внесений до Реєстру за відповідним критерієм. При цьому, звертає увагу на те, що таким органом є Міністерство культури, а не суд. Також наголошує на тому, що судом першої інстанції не досліджувалася облікова документація на спірний об'єкт, акт стану збереження, історична довідка, акт технічного огляду та опис збережених культурних цінностей і предметів. Крім того, розпорядження Представника Президента України №374 від 15.04.1994 та оспорюваний наказ в частині внесення будинку АДРЕСА_1 вичерпали свою дію ще 18.01.2021 після внесення цього об'єкта до Реєстру, шляхом їх реального виконання, а тому не можуть бути скасовані судом. Також апелянт наголошує на тому, що оспорюваний наказ не стосується індивідуально виражених прав чи інтересів позивача, оскільки воля власників квартир, в тому числі позивача, не впливає на права та обов'язки держави, пов'язані з охороною культурної спадщини. В порушення норм процесуального права, суд першої інстанції не провів судові дебати, перейшовши після перерви до оголошення скороченого судового рішення.
У відзиві на апеляційні скарги позивач просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , який Розпорядженням №374 було віднесено до пам'яток архітектури місцевого значення з охоронним номером 4091-Лв.
Згідно додатку до Розпорядження №374 “Вілла» по вул. Д. Бортнянського, 55 у м. Львові числиться під номером 24, охоронний номер 4091-Лв.
На підставі вищевказаного розпорядження, Міністерство культури України прийняло оспорюваний наказ, яким занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкти культурної спадщини (далі - Державний реєстр нерухомих пам'яток України), які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805 у Львівській області згідно з переліком, відповідно до додатку, до якого занесено спірний об'єкт під номером 90.
За змістом оспорюваного наказу, такий прийнятий відповідно до ст.ст.5, 14 Закону №1805, розділу ІХ Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України №158 від 11.03.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за №528/23030 (у редакції наказу Мінкульту №501 від 27.06.2019) (далі - Порядок №158), та враховуючи подання Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації №16-1726/0/2-20 від 30.04.2020.
Крім того, у додатку до оспорюваного наказу, в якому наведено перелік пам'яток культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, також зазначена підстава для внесення тієї чи іншої будівлі до пам'яток культурної спадщини (№ та дата рішення про взяття під охорону).
Стосовно спірного об'єкту, то у цьому додатку підставою для його включення слугувало Розпорядження №374, охоронний номер пам'ятки 4091-Лв.
У подальшому ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку Розпорядження №374 в частині затвердження п.24 додатку до цього розпорядження, яким включено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення спірний об'єкт.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023 по справі №380/11536/22 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі за його адміністративним позовом до Львівської обласної державної адміністрації (за участі Львівської обласної прокуратури та третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Департаменту архітектури Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства культури України) про визнання протиправним та скасування рішення та ухвалено судове рішення, яким визнано протиправним та скасовано Розпорядження №374 в частині затвердження п.24 додатку до цього розпорядження, яким включено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення спірний об'єкт.
Після ухвалення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 08.08.2023 (відповідно до ч.1 ст.325 КАС України набрала законної сили з дати її ухвалення), ОСОБА_1 звернувся до Міністерства культури та інформаційної політики України із заявою, в якій просив скасувати наказ №14 від 18.01.2021 в частині занесення спірного об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805 у Львівській області.
Листом №807/Г-4146/23-3ВГ від 12.09.2023 Міністерство культури та інформаційної політики України повідомило заявника про відсутність підстав для вилучення спірного об'єкту із Державного реєстру нерухомих пам'яток України на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, оскільки відповідно до ст.15 Закону №1805, вилучення пам'ятки з Реєстру здійснюється лише у разі : якщо пам'ятку зруйновано; якщо пам'ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об'єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню; якщо пам'ятка втратила предмет охорони.
У подальшому, ухвалою Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 19.09.2024 касаційне провадження по справі №380/11536/22 було закрито.
Отже, вищевказана постанова апеляційного суду від 08.08.2023 в законній силі.
Вважаючи протиправним оспорюваний наказ, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини в цій справі виникли внаслідок прийняття Розпорядження №374 в частині затвердження пункту 24 додатку до цього розпорядження, яким включено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення спірний об'єкт. Водночас, оскільки таке розпорядження в частині вказаного пункту, який стосується спірного об'єкта, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили, прийняття Міністерством культури оспорюваного наказу в частині віднесення до пам'яток культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення у Львівській області спірного об'єкту також є протиправним. Також суд вказав, що спірний об'єкт з моменту винесення розпорядження (15.04.1994) (з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023 по справі №380/11536/22) не є таким, який взято на облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805. Отже, відповідач не мав підстав вносити будинок до реєстру пам'яток, як такий, що взято під охорону відповідно до законодавства, що діяло раніше. З урахуванням таких висновків, суд першої інстанції вважав не обґрунтованими доводи відповідача про те, що скасування Розпорядження №374 в частині взяття на державний облік спірного об'єкту не є підставою для його вилучення з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також твердження про те, що позивачем не було дотримано процедуру виключення пам'ятки з Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Суд також погодився з доводами позивача про те, що підстави вилучення пам'ятки з реєстру нерухомих пам'яток України та процедуру вилучення пам'ятки може бути застосовано лише у випадку, якщо відповідний об'єкт віднесено до нерухомих пам'яток на законній правовій підставі. Чого, однак, в цій справі відповідачем не доведено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Спірним в межах даного публічно-правового спору є питання законності оспорюваного наказу з урахуванням скасування Розпорядження №374, яке слугувало підставою для занесення спірного об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 15 Закону №1805, на яку послався відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
При цьому, суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, враховує положення ч.2 ст.9 КАС України, згідно яких, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно дефініції, наведеній у статті 1 Закону №1805, пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Отже, вказаною нормою передбачено, що об'єкт набуває статусу пам'ятки за двох умов, після набрання чинності Законом №1805 шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і до набрання чинності цим Законом, шляхом взяття такого об'єкту на державний облік відповідно до законодавства, що діяло раніше.
Станом на момент прийняття Розпорядження №374 був чинний Закон Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури» №3600-IX від 13.07.1978 (далі - Закон №3600), згідно статті 1 якого, пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.
Відповідно до ст.16 Закону №3600, що пам'ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають, підлягають державному облікові. Відповідно до Закону СРСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури" державний облік пам'яток історії та культури здійснюється в порядку, який визначається Радою Міністрів СРСР.
06.09.1979 Рада Міністрів Української РСР прийняла постанову №442 “Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави», і саме на виконання її приписів було прийняте Розпорядження №374.
Отже, до набрання чинності Законом №1805, спірний об'єкт набув статусу пам'ятки відповідно до законодавства, що діяло раніше.
Разом з тим, як зазначалось вище, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023 по справі №380/11536/22, яка набрала законної сили з дня її ухвалення та залишається чинною після постановлення Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду ухвали від 19.09.2024, якою касаційне провадження по справі було закрито, вищевказане розпорядження було визнане протиправним та скасоване.
Отже, з моменту набрання судовим рішенням законної сили, визначення спірному об'єкту статусу пам'ятки культурної спадщини мало б здійснюватися за правилами, визначеними Законом №1805 та Порядком №158.
Відповідно до ч.2 ст.5 Закону №1805, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить : 1) контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; 2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; 3) ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об'єктів культурної спадщини; 4) координація робіт з виявлення, дослідження та документування об'єктів культурної спадщини; 5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення; 6) занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення; 7) подання Кабінету Міністрів України пропозиції про переміщення (перенесення) пам'ятки національного значення; 8) надання дозволу на переміщення (перенесення) пам'яток місцевого значення; 9) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України; 10) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про затвердження Списку історичних населених місць України та про внесення змін до нього; 11) забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення до нього змін; 12) визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; 12-1) затвердження меж територій об'єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон; 13) здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам'яток, об'єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них; 14) погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини; 15) призначення відповідних охоронних заходів щодо пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об'єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; 16) заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об'єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об'єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; 17) надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, об'єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; 18) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них; 19) надання дозволів на відновлення земляних робіт; 20) погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; 21) погодження охоронних договорів на пам'ятки національного значення; 22) погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України “Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони культурної спадщини; 23) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; 24) формування і розміщення державного замовлення, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування пам'яток та інші заходи щодо охорони культурної спадщини; 25) здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на нього актами Президента України.
Згідно ч.2 ст.14 Закону №1805, об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
На виконання цієї норми, наказом Міністерства культури України №158 від 11.03.2013 було затверджено Порядок №158, який визначає єдину систему обліку об'єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів.
Пунктом 3 Порядку №158 визначено, що система обліку об'єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об'єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об'єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об'єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам'ятки та вилучення пам'ятки з Реєстру).
Вказаною нормою чітко визначено, що об'єкти культурної спадщини, зокрема ті, які щойно виявлені, підлягають обліку, який включає певний комплекс заходів.
Системно аналізуючи вказану норму, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянтів про те, що в даному випадку спірний об'єкт, який було взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805, міг бути занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за поданням департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації в порядку спрощеної процедури.
З цього приводу колегія суддів вважає, що Міністерство культури та інформаційної політики України помилково застосувало норму статті 15 Закону №1805, яка стосується підстав вилучення пам'ятки з Реєстру, оскільки у розглядуваному випадку, спірний об'єкт після ухвалення судового рішення, яким було скасовано Розпорядження №374, втратив статус пам'ятки і його набуття мало б відбуватися за нормами чинного законодавства на момент ініціювання такого питання.
Розділом ІІ Порядку №158 визначено процедуру взяття на облік об'єкта культурної спадщини.
Згідно п.1, 2 Розділу ІІ Порядку №158, взяття на облік об'єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об'єкта, шляхом занесення його до Переліку об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік). Уповноважений орган розглядає питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку за власною ініціативою або за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань.
Отже, вказаними положеннями Порядку №158 визначено, що питання занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку має бути ініційоване або самим уповноваженим органом або за зверненням фізичних, юридичних осіб чи інших громадських формувань.
Слід зазначити, що в контексті спірних правовідносин, у разі втрати об'єктом статусу пам'ятки, відновленню такого статусу мала б передувати ініціатива уповноважених на те органів або звернення фізичних, юридичних осіб чи інших громадських формувань.
Пунктом 3 Розділу ІІ Порядку №158 передбачено, що питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі : фотофіксації об'єкта : фото загального вигляду, фото об'єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об'єкта, фото рухомих об'єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників); історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об'єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
Рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку, завірена належним чином копія якого направляється Мінкультури невідкладно, але не пізніше 10 днів з дня його прийняття, приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу та має містити таку інформацію про об'єкт : найменування; власник або уповноважений ним орган (у разі наявності); місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено, збережено частково); цінність об'єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду (п.4, 5 розд.ІІ Порядку №158).
Пунктом 7 Розділу ІІ Порядку №158 визначено, що об'єкт набуває статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини з дня його внесення до Переліку.
Мінкультури координує стан складання уповноваженими органами облікової документації та, у разі необхідності, приймає рішення про зобов'язання уповноваженого органу забезпечити складання облікової документації. При цьому, вилучення щойно виявленого об'єкта культурної спадщини з Переліку допускається лише у разі прийняття Мінкультури рішення про відмову в занесенні об'єкта культурної спадщини до Реєстру у зв'язку із невідповідністю його критеріям, якщо уповноваженим органом протягом шести місяців з дня отримання відмови не подано документи, визначені пунктом 1 розділу IV, для занесення цього об'єкта культурної спадщини до Реєстру (п.12 розд.ІІ Порядку №158).
Системний аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що взяття на облік об'єкта культурної спадщини відбувається за визначеною законодавством процедурою, недотримання якої може мати наслідком вилучення щойно вилученого об'єкта культурної спадщини з Переліку.
Пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку №158 передбачено, що облікова документація складається на об'єкт культурної спадщини та містить дані щодо його цінності, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність, етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень (далі - облікова документація).
Відповідно до пункту 3, 9 Розділу ІІІ Порядку №158, облікова документація складається з : облікової картки за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; історичної довідки; матеріалів фотофіксації сучасного стану об'єкта : фото загального вигляду, фото об'єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об'єкта, фото рухомих об'єктів (деталей), фото інтер'єрів, фото загроз (дії негативних чинників); акта стану збереження за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку. Облікова документація подається Мінкультури у паперовій формі у двох примірниках та в електронному вигляді.
Згідно п.1 розд.IV (Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру), для розгляду питання занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру Ініціатором подаються Мінкультури такі документи : подання за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, засвідчене підписом керівника установи, організації, що виступає Ініціатором; облікова документація.
Таким чином, відповідно до приведених норм Порядку №158, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини має бути взятий на облік за чітко визначеною процедурою, на нього має бути оформлена облікова документація і лише після цього, занесено відомості про такий об'єкт до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Натомість, у розглядуваному публічно-правовому спорі, спірний об'єкт, відповідно до оспорюваного наказу, було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України без дотримання вищеописаної процедури.
Приведені вище висновки спростовують доводи Львівської обласної прокуратури про те, що скасування Розпорядження №374 не змінює статусу об'єкта культурної спадщини та не виключає його з переліку пам'яток.
При цьому, суд в межах розглядуваного публічно-правового спору надав оцінку доводам сторін стосовно правомірності оспорюваного наказу та не підміняв орган, уповноважений на внесення спірного об'єкта до Переліку.
Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що Розпорядження №374 та оспорюваний наказ в частині внесення спірного об'єкта вичерпали свою дію ще 18.01.2021 після внесення цього об'єкта до Реєстру, шляхом їх реального виконання, оскільки на момент скасування вказаного розпорядження об'єкт втратив статус, а занесення його до Реєстру відбулося з порушенням процедури.
Додатково слід зазначити, що з урахуванням приведених вище положень Порядку №158, занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкта культурної спадщини передує процедура взяття його на облік за чітко визначеною процедурою та оформлення облікової документації.
Крім того, відповідно до пункту 12 Розділу ІІ Порядку №158, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини може бути вилучений з Переліку у разі прийняття Мінкультури рішення про відмову в занесенні об'єкта культурної спадщини до Реєстру у зв'язку із невідповідністю його критеріям.
Тобто, Мінкульт до прийняття рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру має перевірити відповідність такого об'єкта певним критеріям, які можуть бути визначені лише при дотриманні процедури формування облікової документації.
Колегія суддів не бере до уваги та не враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2025 по справі №380/2801/24, оскільки такі не є релевантними з обставинами цієї справи, позаяк у справі, яка була надана апелянтом, предметом спору було правомірність рішення про затвердження переліку пам'яток архітектури місцевого значення в частині включення об'єкта до цього Переліку та скасування наказу про занесення об'єктів культурної спадщини до реєстру, а у розглядуваному публічно-правовому спорі предметом був наказ Міністерства культури України, яким було занесено спірний об'єкт до Державного реєстру нерухомих пам'яток України без дотримання процедури, в тому числі попереднього його включення до Переліку.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного наказу та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства культури України, Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі №380/22183/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 27.11.25