Провадження № 11-кп/803/3528/25 Справа № 192/2146/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025042160000284 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 26 грудня 2025 року включно з визначенням застави в розмірі 908 400 гривень.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Зазначено, що не змінився і не зник ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи, що допит свідків і потерпілого судом не здійснювався. В той же час, що стосується ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначив, що з врахуванням строку судового провадження, вказаний ризик зменшився враховуючи, що судове провадження триває вже більше двох місяців і тому, вказаний ризик на даний час не може обґрунтовувати підстави продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
В апеляційній скарзі:
- захисник ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати та змінити запобіжний захід відносно ОСОБА_6 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
В обґрунтування вказує, що констатація самого факту існування ризиків, без їх обґрунтування та підтвердження доказами, недопустима, як і недопустиме обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тяжкістю інкримінованого правопорушення.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 від слідства та суду не переховувався, не був затриманий в порядку ст. 208 КПК України, самостійно прибув до відділу поліції та суду, має постійне місце проживання, є студентом, раніше не судимий, в ході слухання справи частково визнав свою вину, готовий надавати покази.
Також захисник звертає увагу, що поза увагою суду залишились доводи сторони захисту про відсутність з боку сторони обвинувачення доводів щодо того, чому призначення більш м?якого запобіжного заходу, такого як домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Окрім цього, захисник вказує, що обвинуваченому ОСОБА_6 вперше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 908 400 було обрано ухвалою слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра ще 15 липня 2025 року, а отже, перебування обвинуваченого під вартою до листопада 2025 року свідчить про непомірність визначеного судом розміру застави, а відтак фактично запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є безальтернативним.
Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які просили задовольнити вимоги апеляційної скарги, перевіривши та обговоривши доводи і вимоги апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання останнього під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, а також продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконного впливу на потерпілого та свідків.
Приймаючи до уваги характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, існують підстави вважати, що продовжує існувати вказаний вище ризик.
Враховується, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до дванадцяти років з конфіскацією майна, як зазначено судом, допит свідків і потерпілого судом не здійснювався, що в сукупності свідчить про існування ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Таким чином, ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні підтверджується тим, що судовий розгляд кримінального провадження триває, а тому обвинувачений, перебуваючи на волі може здійснювати на них незаконний вплив, з метою зміни їх показів.
За наведеного, продовження існування зазначеного вище ризику виправдовує подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінується останньому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказує захисник, не забезпечать належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаного ризику у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_6 під вартою, як на це посилається захисник в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що встановлений щодо цього обвинуваченого ризик з числа передбачених ст. 177 КПК України, є виключно вагомим та попередження його можливе лише за умови ізоляції обвинуваченого від суспільства.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави обвинуваченому ОСОБА_6 , є таким, що в повній мірі відповідає наведеним вище нормам закону, правовим позиціям Європейського Суду з прав людини та обставинам цього кримінального провадження і на даному етапі кримінального провадження зможе запобігти визначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Визначення обвинуваченому ОСОБА_6 застави в сумі 908 400 гривень, з огляду на обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та наявного ризику, в повній мірі відповідає нормам кримінального процесуального закону та завданням кримінального провадження і є достатнім та необхідним для запобігання визначеного судом ризику та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого ОСОБА_6 , не вбачається, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
Що стосується посилання захисника на те, що ОСОБА_6 від слідства та суду не переховувався, не був затриманий в порядку ст. 208 КПК України, самостійно прибув до відділу поліції та суду, має постійне місце проживання, є студентом, раніше не судимий, в ході слухання справи частково визнав свою вину, готовий надавати покази, то ці обставини не можуть бути достатнім важелем для зменшення встановленого ст. 177 КПК України ризику, який є виключно вагомим.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025042160000284 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4