Провадження № 22-ц/803/8211/25 Справа № 243/1311/25 Суддя у 1-й інстанції - Соловйова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
27 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди ,-
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що вона є пенсіонеркою та з 16 квітня 2022 року отримую пенсію за віком та кожного наступного року з 01 березня вона має право на індексацію пенсії.
Так, у березні 2024 року із засобів масової інформації вона дізналася, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області порушувало її право на щорічну індексацію пенсії у 2023-2024 роках. Тобто не здійснювало її, а замість неї нараховувало їй у 2023-2024 роках «надбавку» у розмірі 100 гривень.
01.07.2024 рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/2785/24 позовні вимоги задоволено.
22.11.2024 постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 340/2785/24 скаргу відповідача задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано.
11.02.2025 постановою суду касаційної інстанції у справі № 340/2785/24 скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено рішення суду першої інстанції без змін.
Крім того, позивачка зазначила, що на написання позовної заяви у справі № 340/2785/24 вона витратила 30 днів свого дорогоцінного часу. Таку значну кількість часу нею було витрачено, в тому числі, внаслідок відсутності юридичної освіти. Їй довелося, не маючи юридичної освіти у її похилому віці (62 роки), вивчати самостійно судові прецеденти задля того, щоб захистити свої порушені відповідачем права у судовому порядку та написання позовної заяви, оскільки наймати професійного адвоката або юриста у неї немає коштів, бо вона є пенсіонеркою та є біженкою.
Також зазначила, що 115 днів вона втратила, чекаючи апеляційного перегляду справи, а згодом втратила ще 78 днів, чекаючи вже касаційного перегляду справи. Весь цей час вона була на нервах, дуже страждала та переживала, втративши психологічну рівновагу, адже, вже знаючи неоднакову судову практику у справах зі схожим предметом та підставами позову, боялася, що суди обох інстанцій відмовлять у задоволені позовних вимог у справі. Як наслідок, вона б залишилася без збільшення своєї пенсії, що призвело б ще до більшого розриву між розміром її маленької пенсії та цінами на комунальні послуги, ліки та продукти харчування.
Крім того зазначила, що внаслідок протиправних дій відповідача, вона втратила 223 днів дорогоцінного часу (30 + 115 + 78 днів), що є суттєвою немайновою втратою. Час є обмеженим ресурсом, і його не можна повернути, що завдало їй значних емоційних та психологічних страждань, а також створило додаткові незручності.
Враховуючи зазначене, позивачка просила суд відшкодувати їй моральну шкоду, завдану протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та стягнути з Державного бюджету України на свою користь 20 000,00 гривень.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 10000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління Пенсійного фонду України Донецької області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки від 01.02.2023 № 3505-5002548838 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , перемістилася в АДРЕСА_2 .
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 у справі № 340/2785/24 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно індексації пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 28 жовтня 2023 року перерахувати пенсію ОСОБА_1 і виплатити додаткові кошти, проіндексувавши її з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн., що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, а з 01 березня 2024 року - з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн., що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, 1,0796. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 968,96 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 340/2785/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року в адміністративній справі № 340/2785/24 задоволено. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року в адміністративній справі № 340/2785/24 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 340/2785/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року скасовано, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року залишено в силі. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області понесені витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1937,92 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки незаконність дій відповідача доведена, вина в даному випадку резюмується і тому позивачка має право на відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з наявністю підстав для стягнення моральної шкоди, проте, не може погодитись з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У статті 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумарність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, провадження № 14-261цс19 вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про те, що в даному випадку відсутній головний критерій для відшкодування моральної шкоди, а саме наявність вини заподіювача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки підставою для стягнення моральної шкоди є дії/бездіяльність відповідача в частині свідомого не здійснення перерахунку пенсії позивачу на протязі тривалого часу.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вірно встановивши, що враховуючи наявність рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 у справі № 340/2785/24 та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 340/2785/24, якими визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно індексації пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 28 жовтня 2023 року перерахувати пенсію ОСОБА_1 і виплатити додаткові кошти, проіндексувати її з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн, що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, а з 01 березня 2024 року - з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн., що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, 1,0796, суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність таких дій відповідача доведена, вина в даному випадку резюмується і тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивачки.
Однак колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки розмір стягнутої судом моральної шкоди є необґрунтований, завищений та такий, що визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер моральних страждань позивача, протиправної бездіяльності ГУ Пенсійного фонду України в Донецькій області, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 10 000 грн. до 3 000 грн..
В іншій частині оскаржуване судове рішення законне та обґрунтоване, а тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2025 року- змінити, зменшивши суму стягнутої моральної шкоди з 10 000 грн. до 3000 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий суддя
Судді