Справа № 537/6298/24 Номер провадження 22-ц/814/2525/25Головуючий у 1-й інстанції ФАДЄЄВА С. О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
18 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Карпушина Г.Л., Пікуля В.П.,
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лаврика Юрія Анатолійовича на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 березня 2025 року,
У листопаді 2024 року позивач звернувся до місцевого суду із вказаним позовом, у якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_3 , 2012 року народження, без участі відповідачки ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він разом з відповідачкою ОСОБА_2 проживав однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3
18.11.2022 між ним, позивачем, та відповідачкою було зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.07.2022. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з ним, а відповідачка переїхала до м. Світловодська, де створила нову родину та перестала цікавитися долею сина.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.11.2022 було задоволено його позовні вимоги до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, визначено місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 з ним, позивачем у справі.
Вказав, що він піклується про сина, забезпечує його усім необхідним. Відповідач з червня 2021 року не приймає участі у вихованні та забезпеченні сина, не утримує його та не цікавиться ним. Як йому стало відомо ОСОБА_2 у 2024 році виїхала проживати за кордон, не працює та не має доходу, тому він не звертався до неї з позовом про стягнення аліментів. Зважаючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні йде повномасштабна війна з агресором - російською федерацією та в державі введено воєнний стан, постійно здійснюється мобілізація цивільного населення до Збройних Сил України.
Зазначав, що він, як громадянин України, є військовозобов'язаним та у нього відсутні підстави для відстрочки від мобілізації, у разі його мобілізації малолітній син, місце проживання якого визначено з ним за рішенням суду, фактично може залишитись вдома сам без догляду та утримання. З урахуванням викладеного просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись із вказаним позовом, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Лаврик Юрій Анатолійович, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було взято до уваги рішення від 21.11.2022 Крюківського районного суду м. Кременчука, яким був задоволений позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 .
Також зазначив, що суд не взяв до уваги надані докази, що фактично син позивача перебуває на повному його майновому утриманні та не взято до уваги докази, що вихованням сина займається виключно батько.
Вказував, що в рішенні суду першої інстанції було не вірно зазначено, що відстрочка від мобілізації є єдиною метою звернення до суду з вказаною позовною заявою, і внаслідок чого судом було не вірно трактовані позовні вимоги позивача.
Від ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відзив у якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Відзив обгрунтовано тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони у справі мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.07.2022 (справа № 537/1206/22), яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18.11.2016 Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області за актовим записом № 1050.
З копії висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 20.10.2022 вбачається, що органом опіки встановлена доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 . З цього висновку також вбачається, що 12.10.2022 спеціалістами служби у справах дітей були обстежені умови проживання малолітнього ОСОБА_3 та встановлено, що на час обстеження дитина проживала з батьком, складних життєвих обставин не виявлено.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.11.2022 (справа № 537/1207/22), яке набрало законної сили, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . При винесенні рішення судом було взято до уваги у тому числі вказаний висновок органу опіки та піклування.
З характеристики, наданої 28.05.2024 директором Кременчуцької гімназії № 1 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на учня 5-А класу цього закладу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що ОСОБА_4 навчається у гімназії з 30.10.2023, за період навчання має гарну характеристику, охайний, старанний, вихований, добре навчається, контроль та догляд за ним здійснює батько ОСОБА_1 , який відвідує батьківські збори, завжди на зв'язку з класним керівником, цікавиться навчанням та успіхами сина.
З характеристики, наданої тренером КЗФКіС «МФК «Кремінь» ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_4 відвідує футбольний клуб з 2022 року, за цей час зарекомендував себе з позитивної сторони, тренування відвідує старанно, приймає участь у іграх, турнірах, вихованням та комунікацією з тренером займається батько, який приходить на збори команди, супроводжує сина на турнірах та забезпечує усім необхідним для тренування.
З характеристики, наданої ТОВ «Український медичний центр сімейного здоров'я» вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться під медичним наглядом ТОВ «УКРМЕДЦЕНТР СІМЕЙНОГО ЗДОРОВ'Я», декларація укладена з лікарем 06.11.2023; медичний центр з дитиною відвідує батько дитини, ОСОБА_1 , який при захворюванні дитини оперативно контактує з лікарем.
Позивачем надано також докази на підтвердження того, що він працює та отримує дохід, станом на 27.05.2024 незнятої чи непогашеної судимості не має, має частку у праві власності на нерухоме майно.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав щодо свого малолітнього сина, вона зобов'язана виконувати обов'язки, які покладаються на неї як на матір вимогами законодавства України, зокрема ст. 150 СК України.
Місцевий суд прийшов до висновку про те, що позивач не є особою, яка самостійно виховує та утримує дитину, навіть якщо відповідачка проживає за межами території України це не звільняє її, як матір неповнолітньої дитини, від обов'язку виховання та утримання її сина.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
В силу статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч.4 ст. 15 СК України). Так, відповідно до ст. 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.
Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 прийшов до висновку, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини. Встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітнього сина може мати негативні наслідки як для матері дитини, так і для самої дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини (Верховний Суд, постанова від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.»
За змістом наведених роз'яснень факт одноосібного утримання і виховання одним із батьків дитини є обставиною, що доводиться у спорі між батьками про припинення певних прав та обов'язків іншого із батьків та покладення у зв'язку із цим на нього відповідальності, передбаченої законом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути самостійною вимогою, а є однією з обставин, що встановлюється при розгляді спорів між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини, наприклад щодо позбавлення батьківських прав, тощо.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні висновки по заявленим вимогам та навів мотивовані оцінки аргументів позивача, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаврика Юрія Анатолійовича - залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 листопада 2025 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді Г.Л. Карпушин
В.П. Пікуль